Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №523/7330/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/7330/26

Провадження №2-о/523/303/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.

за участю секретаря - Березніченко В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №15, в м. Одеса, в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_3 , Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту перебуванні на утриманні годувальника неповнолітньої особи,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою в якій просить встановити факт перебування неповнолітнього пасинка, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на утриманні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зник безвісти 25.07.2025р.

Заяву обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_4 в зареєстрованому шлюбі з травня 2025р. Водночас, вона та ОСОБА_4 з 2017 року по травень 2025р. проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Разом з ними проживав син заявниці, ОСОБА_2 , 2011 року народження.

07.03.2025р. ОСОБА_4 був призваний та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а згодом у військовій частині НОМЕР_1 .

01.08.2025р. на адресу заявниці надійшло повідомлення про те, що ОСОБА_4 25.07.2025р. під час виконання військового обов`язку перебуваючи на позиції лінії зіткненні зник безвісти.

За твердженням заявниці ОСОБА_4 до моменту проходження та під час військової служби повністю забезпечував їх сім`ю та її сина, ОСОБА_2 , оскільки батько її сина помер та повністю всі обов`язки із утримання сина взяв на себе ОСОБА_4 з 2017року до моменту зникнення безвісти.

Встановлення факту перебування сина заявниці, ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_4 необхідно для реалізації прав на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальні і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» а також отримання дитиною на соціальний захист дитини від держави, у тому числі отримання пільг при реалізації права на освіту в подальшому.

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

В судовому засіданні заявниця та її представник - адвокат Подольська Г.В. заяву підтримали, просили задовольнити.

ОСОБА_3 та її представник - адвокат Бурлаков М.О. вважали, що заява є недоведеною з огляду на ненадання достатніх доказів, які б підтверджували, що допомога ОСОБА_4 для ОСОБА_2 була основним і постійним джерелом засобів існування, а відтак вважали, що заява задоволенню не підлягає.

Представник Міністерства оборони України у письмовому звернені до суду вважав, що з огляду на характер виниклих правовідносин заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду внаслідок наявного спору про право.

Ухвалою суду від 22.06.2025р., постановленою в протокольній формі, у задоволенні клопотання про залишення заяви без розгляду було відмовлено.

Військова частина НОМЕР_1 не забезпечила участі свого представника у судовому засіданні. Про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

Суд, заслухавши заявницю та її представника, заінтересовану особу ОСОБА_3 та її представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та його батьками записані: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Згідно із представленої копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_4 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрували шлюбу (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ).

У копії наданого акту про фактичне проживання особи без реєстрації від 01 квітня 2026р. вказано, що ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_2 проживали в будинку АДРЕСА_1 без реєстрації шлюбу з 01 березня 2017р.

Відповідно до сповіщення сім`ї № 405 від 01 серпня 2025р. направлено на ім`я ОСОБА_1 , було сповіщено, що солдат ОСОБА_4 призваний на військову службу 07.03.2025р. зник безвісті 25.07.2025р. при виконанні бойового завдання при захисті Батьківщини.

Витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин № ВГ/В-20260324-138 від 24.03.2026р. ОСОБА_4 вважається зниклим на території бойових дій.

Також судом встановлено, що ОСОБА_9 є матір`ю ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_5 про народження останнього.

На підтвердження факту перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_4 заявницею надана виписка з карткового рахунку про рух грошових коштів, фотознімки, характеристика з місця навчання ОСОБА_2 .

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 та від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22.

Предметом розгляду в цій справі є встановлення факту перебування пасинка ОСОБА_2 на утриманні свого вітчима, ОСОБА_4 який при виконанні обов`язків військової служби зник безвісті.

Встановлення цього факту має юридичне значення, оскільки слугує підставою для отримання ОСОБА_2 грошового забезпечення у зв`язку із безвісної відсутності ОСОБА_4 .

За змістом пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції на час встановлення безвісної відсутності ОСОБА_4 , за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (в редакції, чинній на час зникнення ОСОБА_4 ) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону № 2262-ХІІ).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку № 884 затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року.

Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону № 2262-ХІІ.

Тому застосовним у питанні підтвердження факту перебування особи на утриманні для цілей отримання грошового забезпечення військовослужбовців зниклих безвісті є Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі Порядок № 3-1).

Відповідно до пунктів, 3, 13 розділу ІІ Порядку № 3-1 до заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника догадається, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім`ї на утриманні померлого годувальника.

Отже, Порядком № 3-1 передбачено подання особою, яка перебувала на утриманні, відповідного судового рішення про встановлення цього юридичного факту.

З огляду на викладене, слід враховувати, що:

встановлення судом факту перебування фізичної особи на утриманні прямо передбачено у пункті 2 частини першої статті 315 ЦПК України;

для отримання грошового забезпечення військовослужбовців зниклих безвісті згідно з Порядками №3-1 та №884 додаються рішення суду, що підтверджують факт перебування заявника на утриманні безвісно відсутнього.

Отже, гарантією реалізації права на соціальний захист утриманців зниклих безвісті військовослужбовців є судовий порядок встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання грошового забезпечення військовослужбовця та отримання пенсії по втраті годувальника.

Члени сім`ї вважаються утриманцями якщо вони перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (положення статті 31 Закону № 2262-ХІІ).

На підтвердження (спростування) перебування фізичної особи на утриманні безвісно зниклого закон вимагає надання відповідних доказів (наприклад, довідки про склад сім`ї, спільне проживання або утримання, медичні документи, виписки з банківських рахунків, довідки про доходи, чеки, квитанції, договори про оплату комунальних, навчальних, медичних послуг, показання свідків, фото/відеоматеріали, листування (особистого або ділового характеру), які зумовлюють дослідження судом обставин приватного життя утриманця та особи, яка надавала утримання.

Перебування на утриманні як триваючий юридичний факт може бути підставою для реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р. № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» передбачено, що встановлення факту перебування особи на утриманні має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді витрат на утримання житла, його ремонті, сплату комунальних платежів, купівлі продуктів харчування, речей першої необхідності тощо. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Конституційний Суд України в рішенні від 03 червня 1999 року у справі № 1-8/99 (N 5-рп/99) роз`яснив, що членом сім`ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

В постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі N 592/17552/18, від 22 жовтня 2020 року в справі N 210/343/19 (провадження N 61-22247св19) та від 31 серпня 2022 року в справі N 592/13089/21 (провадження N 61-5213св22) вказано, що якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У Постанові від 30.05.2024 року у справі № 990/49/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку про те, що як обов`язок із доказування потрібно розуміти закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, на підтвердження факту перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_4 заявницею надана виписка з банківського рахунку. Разом з тим, такий доказ не може бути прийнятий судом з огляду на те, що він не містить відомостей про те, кому належить картковий рахунок. Відтак такий доказ слід визнати недостовірним.

Окрім цього, навіть якщо допустити, що вказана виписка по рахунку належить заявниці, то така не може підтверджувати постійного та систематичного матеріального утримання ОСОБА_4 свого пасинка ОСОБА_2 , так як містить лише три перекази в період часу з травня по липень 2025р. Доказів на те, що перераховані кошти призначалися для ОСОБА_2 та/або за рахунок таких переказів утримувався ОСОБА_2 , суду не надано.

Будь-яких інших належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів, якими б підтверджувався факт повного утримання або одержання ОСОБА_2 від ОСОБА_4 допомоги, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування, зокрема сплати за житло, його ремонт, сплати комунальних платежів, купівлі продуктів харчування, речей першої необхідності, оплати у навчальних закладах дитини, додаткових курсів тощо, суду не надано.

Окрім цього, суду не було наданого жодного доказу про розмір отриманих доходів ОСОБА_4 за період з 2017р. по день його мобілізації до лав ЗСУ.

Суд не приймає до уваги покази допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , з огляду на те, що вказані свідки лише вказували на факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу, втім особисто не бачили та їм особисто не було відомо про утримання ОСОБА_4 свого пасинка. Надані ними свідчення фактично ґрунтувалися на їх особистому припущені.

При цьому свідок ОСОБА_10 з 2017р. по 2025р. лише два рази бачила ОСОБА_4 . Всі відомі їй обставини про життя ОСОБА_4 та його участі в утриманні ОСОБА_2 їй відомі виключно зі слів ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_11 є рідною сестрою ОСОБА_1 та рідною тіткою ОСОБА_2 , а відтак є заінтересованою особою в наслідках позитивного розгляду даної справи. Крім того, наведений свідок також не змогла особисто підтвердити факт матеріального утримання ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .

Надані фотознімки також не є інформативними в частині доведеності факту перебування дитини на утриманні вітчима, а носять лише факт спільного перебування ОСОБА_4 з ОСОБА_2 .

Окрім цього, слід зазначити, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги безвісно зниклого.

Суду не надано доказів розміру доходів, який отримувала заявниця, яка в свою чергу є матір`ю ОСОБА_2 та в силу норм Сімейного кодексу України має прямий обов`язок по його утриманню. Водночас судом встановлено під час розгляду справи, що заявниця постійно працює та отримує дохід. При цьому розмір такого доходу суду не надано та не спростовано, що дохід заявниці був меншим від доходу ОСОБА_4 , а відтак допомога останнього для дитини була постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, оцінюючи обставини даної справи поряд з наданими суду доказами в їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність факту перебування ОСОБА_2 на утриманні безвісно зниклого ОСОБА_4 .

Відтак, заява не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.315,317,319 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_3 , Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту перебуванні на утриманні годувальника неповнолітньої особи залишити без задовольнити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 14 вересня 2026р.

Суддя