Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №509/5183/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5183/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.

при секретарі Сірман Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Овідіополь в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про

стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей,-

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 2025 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якої діє адвокат Дубінчук Ж.М., до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасно сплачені аліменти на утримання неповнолітніх дітей.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.02.2023 у справі № 509/4430/23 з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання трьох неповнолітніх дітей у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.06.2022 і до досягнення старшою дитиною повноліття. Оскільки, на думку позивача, відповідач сплачував аліменти несвоєчасно та не в повному обсязі, позивач просила стягнути з відповідача неустойку (пеню), нараховану у зв`язку з таким простроченням.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

20.04.2026 відповідач у приміщенні Овідіопольського районного суду Одеської області особисто ознайомився з ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, з наступних підстав.

Відповідач вказує, що сторони перебували у шлюбі з 22.03.2006, який рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.02.2023 у справі № 509/4429/22 розірвано. Від шлюбу сторони мають трьох дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які після розірвання шлюбу проживають разом з позивачем.

Відповідач зазначає, що не погоджується з нарахованою позивачем пенею, оскільки вона є безпідставною та не підтверджується належними і допустимими доказами. Зокрема, відповідач наполягає на тому, що добросовісно та в межах своїх можливостей забезпечував утримання дітей, зокрема шляхом систематичного перерахування коштів безпосередньо на банківські рахунки позивача та дітей, що не було враховано при обчисленні заборгованості та пені.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що старша дитина сторін досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з чим саме з цієї дати обов`язок відповідача сплачувати аліменти у визначеному рішенням суду розмірі, розрахованому на трьох дітей, підлягав відповідній зміні. Разом з тим, за твердженням відповідача, виконавцем безпідставно продовжено нарахування аліментів у попередньому обсязі до липня 2025 року, тобто ще протягом приблизно 16 місяців після настання зазначеної обставини, що призвело до штучного та необґрунтованого завищення розміру заборгованості, з якої в подальшому й обчислена пеня, а також не було враховано фактично здійснені відповідачем добровільні платежі, зокрема ті, що здійснювались під час перебування за кордоном.

Відповідач також посилається на те, що позивачка звернулася з вимогами про стягнення аліментів також за межами України, чим, на його думку, створено ситуацію подвійного фінансового навантаження на відповідача, а такі дії мають ознаки зловживання процесуальними правами, спрямованого не на забезпечення інтересів дітей, а на створення формальних підстав для збільшення фінансових вимог до відповідача.

На обґрунтування своєї позиції відповідач детально проаналізував правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 196 СК України. Зокрема, відповідач зазначив, що з аналізу судової практики вбачається, що обставинами, які виключають вину платника аліментів у виникненні заборгованості, є хвороба, несвоєчасна виплата заробітної плати, затримка або неправильне перерахування аліментів банками, помилка державного виконавця у розрахунку заборгованості (постанова Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 661/905/19), а також спільне проживання стягувача та боржника однією сім`єю після ухвалення рішення про стягнення аліментів і непред`явлення виконавчого документа до примусового виконання протягом часу такого проживання (постанова Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 519/970/21).

Відповідач також указав, що обставини, які перешкоджали своєчасній сплаті аліментів, повинні існувати саме на час виникнення заборгованості, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 359/240/21 (аналогічні висновки містяться в постанові Миколаївського апеляційного суду від 12.02.2024 у справі № 473/3805/23), а також навів постанову Верховного Суду від 19.02.2024 у справі № 761/893/23, якою презумпцію вини платника аліментів було спростовано з огляду на тривалу (майже 12 років) бездіяльність стягувача щодо пред`явлення виконавчого документа, надання боржнику нотаріально посвідченої заяви про відсутність майнових претензій та відсутність з боку стягувача дій, спрямованих на отримання коштів.

Крім того, відповідач зазначив, що зміна сімейного стану, погіршення фінансового становища платника аліментів, народження інших дітей та інші подібні обставини самі собою не є підставою для невиконання обов`язку з утримання дитини і не виключають вини боржника, водночас наголосив, що в межах даної справи такі обставини відсутні, а заборгованість виникла виключно з причин, які від відповідача не залежали.

На підтвердження правового регулювання спірних правовідносин відповідач послався на частину першу статті 4 ЦПК України та статтю 16 ЦК України щодо права особи на судовий захист, статтю 180 СК України щодо рівного обов`язку батьків утримувати дитину, частину першу статті 192 та частину другу статті 181 СК України щодо порядку визначення й зміни розміру аліментів, пункти 17 та 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», постанову Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі № 6-143цс13, статті 182 і 186 СК України щодо обставин, які враховуються при визначенні розміру аліментів, та наслідків їх нецільового витрачання, а також статті 3 і 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 щодо першочерговості врахування найкращих інтересів дитини та права дитини на належний рівень життя.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористалась.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило, справу розглянуто без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.02.2023 у справі № 509/4429/22 шлюб сторін розірвано, а рішенням цього ж суду від 06.02.2023 у справі № 509/4430/23 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання трьох дітей у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.06.2022 і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а згідно зі статтею 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, у тому числі щодо її утримання. Згідно з частиною другою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі. Відповідно до частини першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом змінено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом; при визначенні розміру аліментів згідно зі статтею 182 СК України судом ураховуються стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у нього інших дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 196 Сімейного кодексу України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Отже, обов`язковою умовою застосування наведеної норми є встановлення вини платника аліментів у виникненні заборгованості; за відсутності такої вини підстави для стягнення неустойки (пені) відсутні. Суд враховує, що застосування зазначеного заходу відповідальності має на меті насамперед захист майнових прав дитини та забезпечення її права на належний рівень життя, на що спрямовані, зокрема, положення статей 3 і 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, згідно з якими першочергова увага в усіх діях щодо дітей приділяється якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів, а держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для її розвитку. Водночас застосування пені як заходу відповідальності є виправданим лише у разі доведеності вини боржника, оскільки за своєю правовою природою цей захід є санкцією за умисну, винну поведінку платника аліментів, а не наслідком самого лише факту існування заборгованості.

Суд враховує, що перелік обставин, які виключають вину платника аліментів у виникненні заборгованості, не є вичерпним і встановлюється судом у кожному конкретному випадку на підставі поданих доказів, при цьому такими обставинами судова практика визнає, зокрема, хворобу платника, несвоєчасну виплату йому заробітної плати, затримку або неправильне перерахування аліментів банківською установою, помилку державного виконавця у розрахунку заборгованості, а також добросовісну поведінку боржника, який фактично здійснював утримання дитини в інший спосіб, ніж передбачено виконавчим документом.

Належних та допустимих доказів на підтвердження вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, а саме доказів свідомого й умисного ухилення відповідача від виконання свого обов`язку, позивачем суду не надано. Наявні у справі відомості, навпаки, свідчать про систематичне перерахування відповідачем коштів безпосередньо на банківські рахунки позивача та дітей, що є формою фактичного виконання аліментного обов`язку.

Водночас судом встановлено, що старша дитина сторін, ОСОБА_3 , народжена ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з чим саме з цієї дати обов`язок відповідача сплачувати аліменти у визначеному судовим рішенням розмірі, розрахованому на трьох дітей, підлягав відповідній зміні. Доказів того, що позивачем чи виконавцем при обчисленні заборгованості та пені враховано зазначену обставину, а також фактично здійснені відповідачем платежі на утримання дітей, до суду не подано; відповідач же вказував, що нарахування у попередньому обсязі безпідставно тривало ще близько 16 місяців після досягнення старшою дитиною повноліття, що є аналогічним за своєю природою до випадку помилки в розрахунку заборгованості, яка згідно з наведеною відповідачем судовою практикою виключає вину боржника у відповідній частині заборгованості.

За таких обставин суд погоджується з доводами відповідача про те, що визначений позивачем розмір заборгованості, з якого обчислено пеню, є непідтвердженим, а вина відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів – недоведеною.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює оцінюює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки позивачем не доведено наявності визначальної умови для застосування відповідальності у вигляді неустойки (пені), передбаченої статтею 196 СК України, а саме вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 141, 180, 181, 182, 192, 196 Сімейного кодексу України, ст.ст. 3, 27 Конвенції про права дитини, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя А.І. Бочаров