Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №495/5029/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1616/26

Номер справи місцевого суду: 495/5029/26

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В.,

за участю секретаря – Соболєвої Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань

апеляційну скаргу захисника Верхоли Ігоря Олеговича, який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,

на постанову Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 червня 2026 року

у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 червня 2026 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, і піддано його адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500 грн на користь держави з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що його було виявлено 05.06.2026 о 22:30 годині біля околиці н.п. Удобне, Білгород-Дністровського району, Одеської області в прикордонній смузі на відстані 100 метрів від лінії державного кордону України в межах прикордонного знаку № 0613 на напрямку Удобне (Україна) – Паланка (РМ), який у складі групи осіб здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Республіку Молдова поза пунктами пропуску, чим порушив вимоги ст. 9 Закону України "Про державний кордон України", ст. 5, 6 Закону України «Про Прикордонний контроль».

Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду, захисник Верхола І.О., який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_1 не вчиняв інкримінованого йому адміністративного правопорушення, перетинав кордон офіційно, маючи інвалідність ІІ-ї групи і відповідну відстрочку від мобілізації (дозвіл на перетинання кордону).

Невинуватість ОСОБА_1 підтверджується також ухвалою слідчого судді за наслідками вищевикладених подій.

Будь-яких протоколів у присутності ОСОБА_1 не складалося, копію такого протоколу по ч. 2 ст. 204-1 КУпАП йому не вручалося, в судове засідання ОСОБА_1 не викликався, тому не мав можливості надати суду заперечення проти своєї вини.

В апеляційній скарзі захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що в судове засідання не викликався, не сповіщався про дату та місце розгляду раніше складеного протоколу, постанову суду не одержував ні наручно, ні поштою, про винесену постанову суду дізнався випадково, а саме 20.07.2026 з Єдиного державного реєстру судових рішень.

До судового засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 та захисник Верхола І.О. не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи належно повідомлені: судова повістка, яка направлена поштовим відправленням ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , повернулася на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 38-40); захиснику Верхолі І.О. доставлено судову повістку-повідомлення в електронний кабінет 20.08.2026 о 08:30:05 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 37).

Вказане відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи.

Також з огляду на наведене та зважаючи на положення ст. 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та захисника Верхоли І.О.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши клопотання захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного.

Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Частиною 2 ст. 294 КУпАП встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на судовий захист є конституційним правом людини (ст. 55 Конституції України), яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Однією з гарантій реалізації цього права є апеляційне та касаційне оскарження судових рішень як одна з основних засад судочинства в Україні, що може бути обмежене лише законом (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Згідно зі ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова винесена 25.06.2026 за відсутності особи, що притягається до адміністративної відповідальності, – ОСОБА_1 .

Судова повістка про виклик до суду, направлена йому за адресою: Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., просп. Князя Володимира Великого, 154, 1, повернулась 03.07.2026 на адресу суду з довідкою Укрпошти «за закінченням встановленого терміну зберігання» (а.с. 14).

Таким чином, матеріали справи не містять належних та достовірних доказів того, що ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи.

Отже, суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив постанову за відсутності ОСОБА_1 за умов, коли належне повідомлення останнього про розгляд справи матеріалами справи не підтверджено.

З апеляційною скаргою захисник Верхола І.О., який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , звернувся до суду 29.07.2026.

Враховуючи, що постанова від 25.06.2026 була ухвалена за відсутності належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, апеляційний суд вважає, що вказані підстави для поновлення є поважними причинами пропуску строку та за можливе поновити захиснику Верхолі І.О., який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , строк на апеляційне оскарження постанови.

Щодо суті апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.

Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 204-1 КУпАП відповідальність настає у разі перетинання або спроби перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Згідно з частиною 2 цієї статті відповідальність настає за вчинення тих саме дій, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.

Аналіз змісту диспозиції ч. 1, 2 статті 204-1 КУпАП дає підстави дійти висновку про те, що вказані норми за своєю властивістю є бланкетними, тобто з метою їх застосування та врегулювання суспільних відносин, виникає необхідність звернення до нормативно-правових актів, які детально регламентують зазначені правила.

Положеннями ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» (далі – Закон) передбачено, що перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством. Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, автомобільних і пішохідних шляхах, в аеропортах (аеродромах), морських і річкових портах, включаючи частину їх акваторії (захищена повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об`єктами природного походження), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, на якій здійснюються прикордонний, митний контроль, інші види контролю і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Положення про пункти пропуску через державний кордон України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в`їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.

Відповідно до ст. 35 Закону особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.

Правила, які визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724).

Відповідно до положень п. 2 Правил перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Також п. 2-1 Правил унормовано, що виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.

Також зазначеними правилами регламентовано винятки для громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які прямують для роботи на морських суднах, суднах внутрішнього плавання у складі екіпажів таких суден або для проходження практичної підготовки на суднах, а також, які відносяться до авіаційного персоналу, є державними інспекторами з безпеки авіації або особами, уповноваженими на проведення перевірок Державіаслужби, та працівниками Державного авіаційного підприємства Україна, якщо вони прямують для роботи (виконання службових обов`язків) за кордоном або тренажерної підготовки, а також є студентами або курсантами закладів освіти України, які прямують для проходження практичної льотної підготовки в іноземні заклади освіти або в авіаційні школи, здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетинання державного кордону України, наявності підтвердних документів.

24 лютого 2022 року Законом України № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до пункту 31 частини 11 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", затверджений Указ Президента України 24 лютого 2022 року N 64/2022, яким в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, у подальшому, продовжено й який триває досі.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 69/2022 в Україні оголошено загальну мобілізацію, яка передбачає для громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років обмеження у праві виїзду за кордон.

Визнаючи винним правопорушника ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, суд вважав доведеною його вину матеріалами справи.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ПдРУ № 005202Е від 05.06.2026, 05.06.2026 о 22:30 годині біля околиці н.п. Удобне, Білгород-Дністровського району, Одеської області в прикордонній смузі на відстані 100 метрів від лінії державного кордону України в межах прикордонного знаку № 0613 на напрямку Удобне (Україна) – Паланка (РМ) виявлено гр. України ОСОБА_1 , який у складі групи осіб здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Республіку Молдова поза пунктами пропуску, чим порушив вимоги ст. 9 Закону України «Про державний кордон України, ст. 5, 6 Закону України «Про Прикордонний контроль». (а.с. 3)

Від підпису протоколу ОСОБА_1 відмовився в присутності свідків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Зазначені обставини також відображено в рапортах старшого зміни ОСОБА_4 та помічника старшого зміни прикордонних нарядів відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_5 (а.с. 5-6)

Зі схеми виявлення від 05.05.2026 вбачається, що ОСОБА_1 виявлено біля п/зн № 0613 на відстані 100 м від ДКУ (а.с. 7)

Сукупність вищевказаних доказів, вагомо свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення.

Посилання ОСОБА_1 на наявність інвалідності ІІ групи, відстрочки від мобілізації та дозволу на перетинання державного кордону саме по собі не може бути взяте судом до уваги як підтвердження законності його виїзду, оскільки на підтвердження зазначених обставин належних та допустимих доказів до матеріалів справи не надано.

При цьому, самі по собі посилання ОСОБА_1 на наявність інвалідності ІІ групи, відстрочки від мобілізації та дозволу на перетинання державного кордону не свідчать про фактичне дотримання ним установленого порядку перетинання державного кордону та не спростовують обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у ОСОБА_1 на момент перетинання державного кордону відповідних документів та законних підстав для виїзду за межі України.

Водночас відповідно до вимог статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, наведені ОСОБА_1 твердження мають характер заперечень проти обставин, зазначених у протоколі, однак самі по собі не можуть вважатися належним підтвердженням правомірності його дій.

Посилання сторони захисту на те, що невинуватість ОСОБА_1 підтверджується також ухвалою слідчого судді, постановленою за наслідками вищевикладених подій, не спростовує встановлених у цій справі обставин.

Зазначена ухвала слідчого судді постановлена в межах кримінального провадження та стосується питань, які вирішувалися у межах відповідного кримінального процесу, а тому сама по собі не є доказом відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, що є предметом розгляду у цій справі.

Крім того, з її змісту не вбачається встановлення обставин, які б безпосередньо спростовували факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого адміністративного правопорушення.

Отже, посилання на вказану ухвалу як на підтвердження невинуватості є безпідставним, оскільки висновки, зроблені слідчим суддею під час вирішення питань у межах кримінального провадження, не підміняють оцінку доказів та встановлення обставин у справі про адміністративне правопорушення.

Доводи скарги про те, що протокол про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 204-1 КУпАП складено не в присутності ОСОБА_1 , його копію йому не вручено, а про розгляд справи судом першої інстанції він не повідомлявся, у зв`язку з чим був позбавлений можливості надати свої заперечення, не свідча ть про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Водночас питання дотримання процесуальних гарантій особи під час складання протоколу та розгляду справи підлягає оцінці судом з урахуванням конкретних обставин справи та наявних у ній доказів. При цьому твердження ОСОБА_1 про те, що він не мав можливості надати суду заперечення проти своєї вини, не є безумовною підставою для висновку про відсутність події та складу адміністративного правопорушення, якщо судом встановлено, що наявні у справі докази в сукупності є достатніми для висновку про вчинення особою правопорушення.

Вищенаведене дає обґрунтовані підстави вважати, що доводи апеляційної скарги спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.

Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом». Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено.

Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, яке підтверджується доказами дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 289, 294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Поновити захиснику Верхолі Ігорю Олеговичу, який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , строк на апеляційне оскарження постанови Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 червня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника Верхоли Ігоря Олеговича, який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова