Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №488/1467/25 — Миколаївський апеляційний суд

08.09.26

22-ц/812/1870/26

Провадження № 22-ц/812/1846/26 Суддя першої інстанції Селіщева Л.І.

Провадження № 22-ц/812/1870/26 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Провадження № 22-ц/812/1907/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року м. Миколаїв Справа № 488/1467/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Богуславській О.М.,

за участі позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради – Бенерет Е.О.,

представник відповідача КНП ММР «Міська лікарня № 5» - Камінської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня № 5» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Селіщевої Л.І., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради та Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня № 5» про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

15 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня № 5» (далі – КНП ММР «Міська лікарня № 5») про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю за загальним захворюванням 1 групи підгрупи А (паралізований, пересувається на інвалідному візочку зі сторонньою допомогою), у зв`язку з чим потребує постійної сторонньої допомоги.

Позивач є отримувачем соціальних послуг з догляду на професійній основі на підставі тристороннього договору від 31 серпня 2023 року № 257, який був укладений між ним (як отримувачем соціальних послуг), ОСОБА_2 (як фізичною особою, що надає соціальні послуги), та Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (як уповноваженим органом). Цим договором був визначений перелік послуг та загальний час їх надання, а також визначено, що головним та єдиним документом, який підтверджує надання послуг, їх повноту та якість, є акт надання послуг, який складається щомісячно між надавачем та отримувачем послуг.

26 серпня 2024 року Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради направив письмовий запит за № 1998/09.0212 до КНП ММР «Міська лікарня № 5» щодо надання інформації про медичне обслуговування позивача (звернення до сімейного лікаря, отримання послуг з реабілітації, перебування на стаціонарному лікуванні протягом 2024 року). Запит був мотивований пунктом 4.4 рішення Виконкому Миколаївської міськради від 03 жовтня 2022 року № 524.

При цьому, договором від 31 серпня 2023 року № 257 не передбачена послуга перебування позивача на стаціонарному лікуванні та послуги з реабілітації. Пунктом 16 цього ж договору визначено право Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради повідомляти фізичній особі про недостовірність відомостей, зазначених в отриманих від неї документах, не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дати їх отримання. Проте ніяких претензій щодо недостовірності вказаної в актах інформації позивачу не надходило.

Пункт 4.4. рішення Виконкому Миколаївської міськради від 03 жовтня 2022 року № 524 не містить будь-яких правових підстав для направлення відповідачем вказаного запиту, оскільки цим пунктом надано повноваження здійснювати контроль за наданням соціальних послуг фізичними особами методами обдзвону, відвідування, опитування сусідів, а також шляхом перевірки даних щодо отримувача державної допомоги, пільг тощо, наявних в інформаційних системах, не рідше 1 разу на квартал.

Таким чином, направляючи вказаний запит, Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради безпідставно та неправомірно послався на пункт 4.4 рішення від 03 жовтня 2022 року № 524, та протиправно повідомив персональні дані позивача без його згоди та дозволу, зокрема, прізвище, ім`я та по-батькові, адресу, соціальний та медичний статус.

В подальшому, КНП ММР «Міська лікарня № 5» надало відповідь на запит Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради від 03 вересня 2024 року за вих. № 4572, в якій також незаконно, без правових підстав, без згоди позивача, надало його конфіденційну інформацію, що становить медичну таємницю.

Відповідачі своїми незаконними діями спричинили йому моральну шкоду, яка виразилася у вигляді стресу, загострення хронічних захворювань, моральних стражданнях у зв`язку з розголошенням чутливої для нього інформації. При цьому відповідачі не принесли йому жодного вибачення за свої неправомірні дії, що в свою чергу посилило його моральні страждання.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати дії Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради щодо направлення письмового запиту з розголошенням персональних даних, дії щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної медичної інформації щодо нього незаконними;

- визнати дії КНП ММР «Міська лікарня № 5» щодо надання відповіді на запит з розголошенням конфіденційної медичної інформації щодо нього незаконними;

- стягнути на його користь з Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради та КНП ММР «Міська лікарня № 5» у солідарному порядку моральну шкоду у розмірі – 100 000 грн.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано дії Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради щодо направлення запиту до КНП ММР «Міська лікарня № 5» про надання інформації від 26 серпня 2024 року за № 1998/09.02-12– незаконними.

Визнано дії КНП ММР «Міська лікарня № 5» щодо надання відповіді Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради, від 03 вересня 2024 року за № 4572. – незаконними.

Стягнуто з Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі – 20 000 грн.

Стягнуто з КНП ММР «Міська лікарня № 5» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі – 20 000 грн.

Стягнуто з Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради на користь держави судовий збір у розмірі – 1 453.40 грн.

Стягнуто з КНП ММР «Міська лікарня № 5» на користь держави судовий збір у розмірі – 1 453.40 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міськради при зверненні до КНП Миколаївської міськради «Міська лікарня № 5» із запитом про надання інформації від 26 серпня 2024 року за № 1998/09.02-12, діяв всупереч вимогам статті 32 Конституції України, Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про захист персональних даних», оскільки при здійснення контрольних функцій за наданням соціальних послуг, само по собі не є достатньою правовою підставою для отримання конфіденційної інформації про особу.

Щодо відповіді на цей запит, яку надала КНП ММР «Міська лікарня № 5» від 03 вересня 2024 року за № 4572, то згідно статті 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, та відомості, одержані при її медичному обстеженні.

КНП ММР «Міська лікарня № 5», як розпорядник інформації про стан здоров`я позивача, без його згоди надало відповідь, у якій порушило охоронювану законом таємницю щодо факту його звернення за медичною допомогою, без належних на те правових підстав.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходив із доведеності факту спричинення позивачеві моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідачів. Моральна шкода виразилася у душевних стражданнях позивача через неправомірні дії відповідачів, погіршенні стану його здоров`я та самопочуття, а також необхідності вжитих ним додаткових зусиль для захисту своїх прав та інтересів. За таких обставин суд вважав за доцільне визначити розмір моральної шкоди, яка спричинена позивачеві у розмірі – 40 000 грн, та стягнути її з відповідачів у розмірі – по 20 000 грн із кожного.

Частково не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив доповнити мотивувальну та резолютивну частини рішення встановленням факту збирання, зберігання, використання конфіденційної медичної інформації позивача, «Визнати дії Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо збирання, зберігання, використання конфіденційної медичної інформації щодо ОСОБА_1 отриманих разом з Актами виконаних робіт № 15, 16, 17, 18.– незаконними», а також стягнути з Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради збирав, зберігав, та використовував докази виконання соцпослуг всупереч діючому законодавству, всупереч позиції та роз`ясненню Національної соціальної сервісної служби, яка відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 26 серпня 2020 року № 783 є центральним органом державного нагляду за дотриманням вимог законодавства щодо реалізації права на соціальні послуги, всупереч позиції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з дотримання соціальних прав ОСОБА_3 .

Під тиском працівників Управління соцвиплат і компенсацій Корабельного району ОСОБА_1 проти своєї волі надавав медичні документи, в яких було розголошено стан його здоров`я, діагнози з якими апелянт направляється на обстеження.

Своїми діями по збиранню, зберіганню, використанню конфіденційної інформації про ОСОБА_1 . Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради намагався створити нестерпні умови надання та отримання соцпослуг, мав на меті виключно максимально принизити позивача як тяжко хвору людину.

Зниження судом першої інстанції суми морального відшкодування, не відповідає глибині страждань ОСОБА_1 як особи з інвалідністю 1 групи підгрупи А, з потребою в постійному сторонньому догляді.

ОСОБА_1 був вимушений витрачати додаткові власні кошти на стабілізацію свого здоров`я, розлад якого викликаний стресом від незаконних дій Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради та КНП ММР «Міська лікарня № 5».

Незаконні дії відповідачів стосовно розповсюдження персональних даних ОСОБА_1 , збирання, зберігання, використання конфіденційної медичної інформації призвели до наслідків, які прямо загрожують його життю. Відсутність у відповідачів поваги до особистого життя хворих, підірвало довіру до представників медичної професії і служби охорони здоров`я загалом. ОСОБА_1 є особою, яка постійно потребує медичної допомоги. Втративши довіру до захисту своїх персональних даних, та вільному доступі сторонніх осіб до своєї медичної документації позивач почав утримуватись від надання інформації особистого чи інтимного характеру, необхідної для потрібного лікування і навіть від звернення за такою допомогою, ставлячи під загрозу своє здоров`я та життя.

Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради надав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Предметом розгляду у цій справі є питання правомірності направлення Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради листа від 26 серпня 2024 року № 1998/09.02-12 до КНП ММР «Міська лікарня № 5» та відповідної відповіді медичного закладу, а також вимога про відшкодування моральної шкоди. Водночас заявник у своїй скарзі фактично переносить у межі цієї справи предмети інших спорів.

Питання правомірності окремих дій Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, які позивач наразі намагається повторно включити до предмета розгляду, вже були предметом судового розгляду в інших справах.

Скаржником не наведено доказів того, що внаслідок направлення Департаментом праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради листа настали будь-які негативні наслідки для нього, його прав, свобод чи законних інтересів.

Твердження позивача про те, що Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради примушував його передавати медичну документацію, є однобічним викладенням обставин та не підтверджує наявності умисних незаконних дій відповідача.

Спірний лист сам по собі не спричинив жодних доведених негативних наслідків для скаржника: він не позбавляв його соціальних послуг, не змінював обсяг його прав, не встановлював для нього будь-яких обов`язків.

Вимога ОСОБА_1 збільшити розмір моральної шкоди до 50 000 грн також не має належного обґрунтування.

Відповідач просив в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Департаментом праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради не погодившись з рішення суду подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що запит стосувався лише факту звернення, а не медичних деталей (діагнозів, виписок), що виключає втручання в конфіденційність ОСОБА_1 . Ідентифікаційні дані Краснова (ПІБ, адреса) вже були відомі КНП ММР «Міська лікарня № 5», що виключало їхнє розголошення.

Метою запиту було виключно підтвердження факту надання соціальних послуг у повному обсязі, що є необхідною умовою для обґрунтування виплат компенсації з місцевого бюджету відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України.

У зв`язку з тим, що Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради призначає та виплачує компенсацію, тому має право здійснювати контроль за наданням соціальних послуг фізичними особами, які надають соціальні послуги з догляду на професійній основі.

Позивачем будь-яких допустимих та достатніх доказів того, що рішення, дії чи бездіяльність відповідача будь-яким чином вплинули на стан здоров`я позивача, спричинили погіршення його стану, зумовили фізичні, душевні, психічні страждання останнього, позивачем не надано. Самого лише посилання на їх протиправність недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди. Більш того, деякі медичні документи, що подані ОСОБА_1 датовані раніше, ніж надіслано запит та отримано відповідь на нього.

Сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди.

Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди матеріали справи не містять.

ОСОБА_1 має низку хронічних захворювань, які були набуті ще у 2010 році. Надана ним медична документація не підтверджує наявності загострення стану здоров`я у спірний період.

Оскільки права позивача на отримання соціального захисту та послуг догляду не були звужені, обмежені або порушені, а сам факт направлення запиту є законним елементом верифікації виплат, висновок суду про заподіяння моральної шкоди є безпідставним, а сума 20 000 грн — повністю невідповідною засадам розумності, виваженості та справедливості.

ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради.

В своєму відзиві позивач зазначав, що Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради взагалі не приводе у своїй апеляційній скарзі будь які процесуальні норми законодавства, які було порушено судом першої інстанції.

В апеляційній скарзі взагалі не має згадки про неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, в скарзі відсутня будь яка інформація про порушенням норм матеріального або процесуального права.

Суд першої інстанції в рішенні правильно встановив, що запит Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради не відповідає меті. Що існує послуга з допомоги у виконанні реабілітаційних, лікувально-фізичних вправ. Що не є тотожним з отримання послуги з реабілітації.

ОСОБА_1 просив в задоволенні апеляційної скарги Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради відмовити.

КП ММР «Міська лікарня № 5» не погодившись з рішенням суду, в частині задоволених позовних вимог, що його стосуються, подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду в оскаржуваній частині скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про наявність у діях КНП ММР «Міська лікарня № 5» порушення права позивача на захист персональних даних та медичної таємниці, не врахувавши правову природу спірних правовідносин, повноваження органу, який звернувся із відповідним запитом, а також характер інформації, яка була надана закладом охорони здоров`я. Суд першої інстанції дійшов висновку, що Департамент не мав правових підстав звертатися до Лікарні із запитом, а сам факт здійснення контрольних функцій не є достатньою підставою для отримання такої інформації. Такий висновок є передчасним, необґрунтованим та зробленим без системного аналізу норм спеціального законодавства.

Суд фактично обмежився лише посиланням на загальні положення Конституції України, Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про захист персональних даних», не здійснивши необхідного системного тлумачення цих норм у взаємозв`язку зі спеціальним законодавством у сфері соціальних послуг. Суд першої інстанції фактично проігнорував спеціальне правове регулювання.

Спірний запит був мотивований необхідністю перевірки достовірності відомостей, поданих для отримання бюджетної компенсації фізичною особою, яка надавала соціальні послуги позивачу.

Таким чином, запит не був довільним або таким, що здійснювався без визначеної законом мети. Натомість суд підмінив аналіз законності запиту оцінкою його доцільності, зазначивши, що інформація про звернення до сімейного лікаря чи перебування на лікуванні нібито не характеризує якість надання соціальних послуг. Такий підхід виходить за межі предмета судового розгляду. Суд не вправі підміняти собою уповноважений орган та визначати, які саме відомості необхідні останньому для здійснення передбачених законом контрольних функцій, якщо закон прямо надає цьому органу право витребовувати інформацію для перевірки обставин, що мають значення для виплати бюджетної компенсації.

Суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував положення абзацу 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про інформацію», згідно з якими під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат (в тому числі компенсацій з місцевого бюджету за рахунок коштів громади) не потребується згода фізичних осіб на отримання та обробку їхніх персональних даних. Збирання та поширення такої інформації без згоди особи прямо дозволяється законом в інтересах економічного добробуту, оскільки контроль за цільовим та прозорим використанням публічних бюджетних коштів є невід`ємним елементом забезпечення економічних інтересів територіальної громади.

Суд фактично ототожнив будь-яке надання інформації, що стосується звернення особи за медичною допомогою, із протиправним розголошенням медичної таємниці, залишивши поза увагою існування передбачених законом випадків, коли така інформація може бути надана без окремої згоди особи.

Суд не навів у мотивувальній частині рішення аналізу змісту відповіді КНП ММР «Міська лікарня №5», не встановив, які саме відомості були передані, який їх обсяг, чи містили вони інформацію про діагноз, результати обстежень, методи лікування або інші відомості, що безумовно становлять лікарську таємницю.

Суд обмежився загальним висновком про те, що будь-яке повідомлення щодо звернення особи до закладу охорони здоров`я автоматично є незаконним розголошенням медичної таємниці.

Констатація закладом охорони здоров`я у відповіді № 4572 від 03 вересня 2024 року виключно фактів того, що гр. ОСОБА_1 протягом визначеного періоду не перебував на стаціонарному лікуванні та не проходив курс реабілітації, є відомостями про організацію медичного обслуговування, які за законом є відкритими. Жодної таємної медичної інформації (діагнозів, медичних маніпуляцій, прогнозів хвороб) лікарня не розголошувала.

Заклад охорони здоров`я не наділений повноваженнями здійснювати контроль за законністю діяльності органів місцевого самоврядування або перевіряти правомірність прийнятих ними управлінських рішень. Отримавши офіційний запит від компетентного органу, оформлений відповідно до встановленого порядку, КНП ММР «Міська лікарня №5» діяло добросовісно та виходило з презумпції законності діяльності органу публічної влади. Покладення на заклад охорони здоров`я обов`язку самостійно визначати законність офіційних запитів органів влади фактично створює для нього невизначений та надмірний обсяг повноважень, який не передбачений чинним законодавством України.

Усі дії закладу були обумовлені необхідністю належного реагування на офіційний запит компетентного органу, що повністю виключає протиправність та відповідальність лікарні згідно зі статтею 11 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Суд першої інстанції фактично визнав моральну шкоду доведеною лише на підставі тверджень позивача, не навівши аналізу жодного доказу, який би підтверджував реальне погіршення його психоемоційного стану саме внаслідок дій КНП ММР «Міська лікарня №5».

У мотивувальній частині рішення відсутній будь-який аналіз вини КНП ММР «Міська лікарня №5» та глибини страждань. Оскаржуване рішення не містить належного мотивування щодо того, яким чином суд визначив саме такий розмір компенсації. Фактично суд лише процитував положення закону, не навівши індивідуалізованої оцінки конкретних обставин справи.

ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу КНП ММР «Міська лікарня № 5».

В своєму відзиві позивач зазначав, що КНП ММР «Міська лікарня № 5» взагалі не приводе у своїй апеляційній скарзі будь які «прямі» процесуальні норми законодавства, які було порушено судом першої інстанції.

В апеляційній скарзі КНП ММР «Міська лікарня № 5» взагалі немає згадки про неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, в скарзі відсутня будь яка інформація про порушенням норм матеріального та процесуального права.

КНП ММР «Міська лікарня № 5» не правильно трактує правову природу спірних правовідносин, повноваження органу, який звернувся із відповідним запитом.

Відповідно до договору від 31 серпня 2023 року № 257 про надання соціальних послуг з догляду на професійній основі суб`єкт перевірки – це фізична особа, яка надає соцпослуги, а не отримувач соцпослуг - заявник.

Відповідно до цього договору заявник отримує соцпослуги на дому, виключно у формі ДОПОМОГИ/СПРИЯННЯ/СУПРОВОДЖЕННЯ.

Вказаний договір не передбачає надання послуг заявнику іншими установами/закладами/центрами, у тому числі КНП ММР «Міська лікарня № 5».

Договір № 257 не передбачає надання медичних послуг, в ньому відсутнє зобов`язання надавачу послуг обов`язково кожного місяця супроводжувати заявника до поліклініки чи викликати лікаря, а послуга/ захід перебування на стаціонарному лікуванні чи отримання послуг з реабілітації взагалі відсутнє у договорі.

Відповідач для дотримання приписів законодавства та не порушення прав заявника, мав взагалі не відповідати на запит.

КНП ММР «Міська лікарня № 5» в апеляційній скарзі вказує, що має право поширювати конфіденційну інформацію про заявника в інтересах економічного добробуту та захисту прав інших осіб.

Подібне твердження вказує на повне нерозуміння прав пацієнта медичним закладом та не узгоджується з законодавством.

КНП ММР «Міська лікарня № 5» в апеляційній скарзі не зазначає який саме економічний добробут він захищав надаючи відповідь на запит від 26 серпня 2024 року за № 1998/09.02-12.

Відповідачі під час розгляду справи не змогли привести норми законодавства, які дозволяють порушувати медичну таємницю на підставі отримання соціальних послуг у вигляді допомоги/сприяння/супроводження.

ОСОБА_1 просив суд залишити апеляційну скаргу КНП ММР «Міська лікарня № 5» без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 1 групи підгрупи А загального захворювання, пересувається зі сторонньою допомогою, на інвалідному візку, та потребує у зв`язку з цим постійної сторонньої допомоги.

31 серпня 2023 року між позивачем (як отримувачем), ОСОБА_2 (як фізичною особою, яка надає соціальні послуги), та Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (як уповноваженим органом), був укладений договір про надання соціальних послуг з догляду на професійній основі № 257.

За цим договором був визначений перелік послуг, які отримує позивач, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів тощо.

Так, пунктами 2-5 договору визначений перелік наданих отримувачу послуг з догляду, а також визначення розміру компенсації фізичній особі – ОСОБА_2 та порядок її виплати. Зокрема, компенсація виплачується за наявності акта, оформленого належним чином фізичною особою та отримувачем/законним представником, який надсилається фізичною особою в письмовій/електронній формі (в тому числі у формі сканованих копій) уповноваженому органу до 5 числа місяця, наступного за місяцем, у якому надано послуги. У разі неподання акта фізичною особою або неналежно оформленого акта, уповноважений орган має право припинити виплату компенсації до моменту усунення виявлених недоліків (пункти 6,10 договору).

Фізична особа за цим договором зобов`язується, зокрема: надавати отримувачу послуги в межах заходів, визначених пунктом 3 цього договору; забезпечувати найкращі інтереси отримувача під час надання йому послуг; не розголошувати інформацію особистого характеру, що стала відома під час надання послуг; надавати до 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надано послуги, уповноваженому органу акт у письмовій, електронній формі; інформувати уповноважений орган про строк перебування отримувача на лікуванні у стаціонарному закладі або здійснення паліативного догляду в умовах стаціонару; інформувати уповноважений орган про інші дії, які мають вплив на призначення та виплату компенсації (пункт 12 договору).

Згідно пункту 13 договору отримувач має право на: отримання послуг відповідно до умов та порядку їх надання, визначених законодавством про соціальні послуги та цим договором; повагу до його честі та гідності, уважне та гуманне ставлення; повагу до його приватного життя, свободу висловлювань та думки; конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відома фізичній особі під час надання послуг та інші права, передбачені законодавством про соціальні послуги.

Пунктом 14 договору визначено, що отримувач/законний представник зобов`язаний: надавати повну та достовірну інформацію, необхідну для визначення заходів, які надаватимуться згідно з цим договором; виконувати умови цього договору та дотримуватися заходів у межах надання послуг; своєчасно інформувати фізичну особу та уповноважений орган про всі обставини, які впливають на надання або припинення надання послуг; ставитися з повагою до фізичної особи та не перешкоджати наданню послуг.

Уповноважений орган має право: запитувати у фізичної особи інформацію щодо надання послуг; перевіряти умови надання послуг отримувачу, а також відповідність заходів, визначених пунктом 2 цього договору; перевіряти інформацію щодо фізичної особи, яка може вплинути на виплату компенсації; здійснювати контроль за обсягом та якістю наданих послуг тощо (пункт 15 договору).

26 серпня 2024 року Управлінням соціальних виплат і компенсацій Корабельного району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради був направлений запит за № 1998/09.02-12 до Миколаївської міської лікарні № 5, із проханням повідомити інформацію щодо медичного обслуговування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (особа з інвалідністю І групи підгрупа А), який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

-звернення до сімейного лікаря протягом 2024 року;

-перебування на стаціонарному лікуванні протягом 2024 року;

-отримання послуг з реабілітації протягом 2024 року.

Запит мотивований необхідністю перевірки акту про надані соціальні послуги ОСОБА_2

03 вересня 2024 року за № 4572 КНП ММР «Міська лікарня № 5» надала відповідь на вищезазначений запит, де зазначено: «Згідно з медичною документацією гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (особа з інвалідністю 1 групи підгрупа А), який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 :

-протягом 2024р. не перебував на стаціонарному лікуванні у лікарні;

- протягом 2024р. не проходив лікування у відділенні медичної реабілітації закладу.».

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Право на нерозголошення конфіденційної інформації про людину гарантується Конституцією України (частина 2 статті 32, частина 3 статті 34).

Так, згідно з частинами 1-3 статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Статтею 34 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин 1, 2 статті 32 Конституції України, вважає, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Даючи офіційне тлумачення положень частин 1, 2 статті 32 Конституції України у системному зв`язку з частиною 2 статті 34 цієї Конституції, Конституційний Суд України дійшов висновку, що збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту.

Статтею 286 ЦК України визначено, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел (частини 1,3 цієї статті).

Законом України «Про соціальні послуги» від 17 січня 2019 року № 2671-УІІІ ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі – Закон № 2671-УІІІ) визначені основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Статтею 8 цього ж Закону визначено, що суб`єктами системи надання соціальних послуг є:

1) уповноважені органи у сфері надання соціальних послуг;

1-1) бюджетна установа, яка організовує та здійснює закупівлю соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету у випадках та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

2) отримувачі соціальних послуг;

3) надавачі соціальних послуг;

4) об`єднання працівників системи надання соціальних послуг;

5) об`єднання надавачів соціальних послуг;

6) об`єднання отримувачів соціальних послуг.

Суб`єкти системи надання соціальних послуг взаємодіють на всіх етапах реалізації цього Закону, зокрема щодо:

1) визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці/територіальної громади у соціальних послугах;

2) розроблення та виконання програм надання соціальних послуг, розроблених за результатами визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці/територіальної громади у соціальних послугах;

3) організації, фінансування та надання соціальних послуг;

4) здійснення моніторингу надання соціальних послуг, оцінки їх якості та контролю за дотриманням вимог, встановлених законодавством про соціальні послуги.

Порядок взаємодії суб`єктів системи надання соціальних послуг затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

До уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать, зокрема, виконавчі органи міських рад (пункт 4 частина 1 стаття 11 Закону № 2671-УІІІ).

Отримувачі соціальних послуг мають право, зокрема, на: отримання соціальних послуг відповідно до умов та порядку їх надання, визначених законодавством про соціальні послуги та договором про надання соціальних послуг; повагу до честі і гідності, уважне та гуманне ставлення з боку суб`єктів системи надання соціальних послуг; конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відома суб`єктам системи надання соціальних послуг під час реалізації цього Закону; повагу до приватного життя, на свободу думки та висловлювань; захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в судовому порядку тощо. До обов`язків отримувачів соціальних послуг відноситься, зокрема: надання повної і достовірної інформації, необхідної для визначення їхніх потреб у соціальних послугах, права на отримання соціальних послуг та визначення умов договору про надання соціальних послуг; виконання умов договору про надання соціальних послуг; дотримання правил внутрішнього розпорядку роботи надавачів соціальних послуг та своєчасне інформування надавачів соціальних послуг про всі обставини, що впливають на надання або припинення надання соціальних послуг (стаття 12 Закону № 2671-УІІІ).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 1 групи підгрупи А загального захворювання, пересувається зі сторонньою допомогою, на інвалідному візку, та потребує у зв`язку з цим постійної сторонньої допомоги.

31 серпня 2023 року між ОСОБА_1 (як отримувачем), ОСОБА_2 (як фізичною особою, яка надає соціальні послуги), та Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (як уповноваженим органом), був укладений договір про надання соціальних послуг з догляду на професійній основі № 257 (далі – Договір).

За цим договором був визначений перелік послуг, які отримує ОСОБА_1 , права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів тощо.

Так, пунктами 2-5 Договору визначений перелік наданих отримувачу послуг з догляду, а також визначення розміру компенсації фізичній особі – ОСОБА_2 та порядок її виплати. Зокрема, компенсація виплачується за наявності акту, оформленого належним чином фізичною особою та отримувачем/законним представником, який надсилається фізичною особою в письмовій/електронній формі (в тому числі у формі сканованих копій) уповноваженому органу до 5 числа місяця, наступного за місяцем, у якому надано послуги. У разі неподання акту фізичною особою або неналежно оформленого акту, уповноважений орган має право припинити виплату компенсації до моменту усунення виявлених недоліків (підпункти 6,10 Договору).

Фізична особа за цим договором зобов`язується, зокрема: надавати отримувачу послуги в межах заходів, визначених пунктом 3 цього договору; забезпечувати найкращі інтереси отримувача під час надання йому послуг; не розголошувати інформацію особистого характеру, що стала відома під час надання послуг; надавати до 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надано послуги, уповноваженому органу акт у письмовій, електронній формі; інформувати уповноважений орган про строк перебування отримувача на лікуванні у стаціонарному закладі або здійснення паліативного догляду в умовах стаціонару; інформувати уповноважений орган про інші дії, які мають вплив на призначення та виплату компенсації (пункт 12 договору).

Згідно з пунктом 13 договору отримувач має право на: отримання послуг відповідно до умов та порядку їх надання, визначених законодавством про соціальні послуги та цим договором; повагу до його честі та гідності, уважне та гуманне ставлення; повагу до його приватного життя, свободу висловлювань та думки; конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відома фізичній особі під час надання послуг та інші права, передбачені законодавством про соціальні послуги.

Приписами пункту 14 Договору визначено, що отримувач/законний представник зобов`язаний: надавати повну та достовірну інформацію, необхідну для визначення заходів, які надаватимуться згідно з цим договором; виконувати умови цього договору та дотримуватися заходів у межах надання послуг; своєчасно інформувати фізичну особу та уповноважений орган про всі обставини, які впливають на надання або припинення надання послуг; ставитися з повагою до фізичної особи та не перешкоджати наданню послуг.

Уповноважений орган має право: запитувати у фізичної особи інформацію щодо надання послуг; перевіряти умови надання послуг отримувачу, а також відповідність заходів, визначених у пункті 2 цього договору; перевіряти інформацію щодо фізичної особи, яка може вплинути на виплату компенсації; здійснювати контроль за обсягом та якістю наданих послуг тощо (пункт 15 договору).

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 449 був затверджений Порядок проведення моніторингу надання та оцінки якості соціальних послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 затверджений Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі (далі – Порядок).

Відповідно до пункту 18 Порядку уповноважені органи мають право робити запити та у строк до п`яти календарних днів із дати надходження відповідного запиту безоплатно отримувати від підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для призначення і виплати компенсації. Перевірка достовірності документів/відомостей, що надійшли від фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду на професійній основі, та осіб або законних представників осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на професійній основі, проводиться на підставі відомостей, отриманих шляхом електронної інформаційної взаємодії електронних інформаційних ресурсів Мінсоцполітики, зокрема з:

Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і громадських формувань - про зареєстрованих фізичних осіб - підприємців у порядку, встановленому Мінсоцполітики та Мін`юстом;

Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - про провадження незалежної професійної діяльності у порядку, встановленому Мінсоцполітики та ДПС;

реєстру застрахованих осіб Державного реєстру застрахованих осіб загальнообов`язкового державного соціального страхування - про трудову діяльність фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду на професійній основі, та осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на професійній основі, у порядку, встановленому Мінсоцполітики та Пенсійним фондом України.

Відомості про фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду на професійній основі, які зареєстровані як безробітні, отримуються шляхом електронної інформаційної взаємодії Мінекономіки та Мінсоцполітики.

Уповноважений орган на підставі даних, отриманих шляхом електронної інформаційної взаємодії електронних інформаційних ресурсів Мінсоцполітики, перевіряє щомісяця укладені фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на професійній основі, договори та загальну кількість годин надання соціальних послуг з догляду на професійній основі на місяць (пункт 19 Порядку).

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі – Закон № 2657-ХІІ).

Так, відповідно до статті 11 Закону № 2657-ХІІ - інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.

За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (стаття 20 Закону № 2657-ХІІ ).

В силу статті 21 Закону № 2657-ХІІ з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних регулюються Законом України «Про захист персональних даних» № 2297-УІ від 01 червня 2010 року № 2297-УІ (далі – Закон № 2297-УІ).

Персональними даними - є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки (стаття 2 Закону № 2297-УІ).

Обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються.

За приписами частини 1 статті 7 Закону № 2297-УІ забороняється обробка персональних даних, що стосуються здоров`я.

Положення частини 1 цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних:

1) здійснюється за умови надання суб`єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних;

2) необхідна для здійснення прав та виконання обов`язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту;

3) необхідна для захисту життєво важливих інтересів суб`єкта персональних даних або іншої особи у разі недієздатності або обмеження цивільної дієздатності суб`єкта персональних даних;

4) здійснюється із забезпеченням відповідного захисту релігійною організацією, громадською організацією світоглядної спрямованості, політичною партією або професійною спілкою, що створені відповідно до закону, за умови, що обробка стосується виключно персональних даних членів цих об`єднань або осіб, які підтримують постійні контакти з ними у зв`язку з характером їх діяльності, та персональні дані не передаються третій особі без згоди суб`єктів персональних даних;

5) необхідна для обґрунтування, задоволення або захисту правової вимоги;

6) необхідна в цілях охорони здоров`я для:

встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг, моніторингу відповідності встановленим умовам надання таких послуг (у тому числі умовам договорів про медичне обслуговування населення та договорів про реімбурсацію за програмою медичних гарантій), функціонування електронної системи охорони здоров`я за умови, що такі дані обробляються медичним працівником, фахівцем з реабілітації або іншою особою закладу охорони здоров`я, реабілітаційного закладу чи фізичною особою - підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та її працівниками, на яких покладено обов`язки щодо забезпечення захисту персональних даних та поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, працівниками закладу, що здійснює державний санітарно-епідеміологічний нагляд та діяльність у галузі громадського здоров`я, який одержав ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, на яких покладено обов`язки щодо забезпечення захисту персональних даних;

контролю якості надання медичних послуг за умови, що такі дані обробляються працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості надання медичних послуг;

обміну інформацією про фінансування медичних послуг та послуг у сфері охорони здоров`я за умови, що такі дані обробляються працівниками Фонду соціального страхування України, Пенсійного фонду України, Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, на яких покладено обов`язки щодо забезпечення захисту персональних даних.

6-1) необхідна в цілях забезпечення ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (в обсягах даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів");

6-2) здійснюється з метою:

проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, перевірки обґрунтованості рішень експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та медико-соціальних експертних комісій, функціонування електронної системи щодо проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, за умови що такі дані обробляються медичними працівниками, фахівцями з реабілітації закладів охорони здоров`я чи фізичними особами - підприємцями, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та їх працівниками, на яких покладено обов`язки щодо забезпечення захисту персональних даних та поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, юридичної особи публічного права, що виконує функції Центру оцінювання функціонального стану особи, на яких покладено обов`язки щодо забезпечення захисту персональних даних;

обміну інформацією щодо результатів проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, за умови що такі дані обробляються працівниками Пенсійного фонду України, Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, на яких покладено обов`язки щодо забезпечення захисту персональних даних;

7) стосується вироків суду, виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом та здійснюється державним органом в межах його повноважень, визначених законом;

8) стосується даних, які були явно оприлюднені суб`єктом персональних даних.

Положеннями статті 14 Закону № 2297-УІ встановлено, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.

Судом встановлено, що 26 серпня 2024 року Управлінням соціальних виплат і компенсацій Корабельного району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міськради був направлений запит за № 1998/09.02-12 до Миколаївської міської лікарні № 5, із проханням повідомити інформацію щодо медичного обслуговування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (особа з інвалідністю І групи підгрупи А), який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

-звернення до сімейного лікаря протягом 2024 року;

-перебування на стаціонарному лікуванні протягом 2024 року;

-отримання послуг з реабілітації протягом 2024 року.

Запит мотивований необхідністю перевірки акту про надані соціальні послуги ОСОБА_2 .

З огляду на наведені нормативні акти апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що запит Управління соціальних виплат і компенсацій Корабельного району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міськради за № 1998/09.02-12 містить персональні дані позивача – прізвище, ім`я та по батькові, адресу та дату народження, які в силу статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» і статті 11 Закону України «Про інформацію», відносяться до інформації з обмеженим доступом, і яка має визначений законом правовий режим захисту та обробки. При цьому матеріали справи не містять доказів надання позивачем згоди на обробку його персональних даних у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання такої згоди, що визначено вимогами статті 2 Закону «Про захист персональних даних».

Доводи апеляційної скарги Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради про те, що запит надавався у порядку здійснення контролю за належним виконанням ОСОБА_2 його обов`язків за договором від 31 серпня 2023 року відхиляються апеляційним судом, оскільки зміст витребуваної інформації не охоплюється функціями контролю Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради за здійсненням надавачем послуг ОСОБА_2 , зокрема звернення до сімейного лікаря позивача – ОСОБА_1 , його перебування на стаціонарному лікуванні та отримання ним послуг з реабілітації. Тобто, інформація, що запитувалась, не стосується кількості та якості послуг ОСОБА_2 , її витребування не передбачено ні Договором про надання соціальних послуг від 31 серпня 2008 року, ні наведеними нормативно-правовими актами, запит такої інформації порушує право ОСОБА_1 на захист персональних даних, конфіденційну медичну інформацію та є неправомірним втручанням у його особисте життя.

Аргументи апеляційної скарги Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради про те, що запит такої інформації було обумовлено рішенням Виконкому Миколаївської міськради № 1789 від 23 жовтня 2024 року не заслуговують на увагу, оскільки Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради при здійсненні контролю за належним виконанням ОСОБА_2 його обов`язків за договором від 31 серпня 2023 року повинен діяти відповідно до умов укладеного Договору та правових актів, що регламентують такий контроль.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради у цьому випадку діяв всупереч вимогам статті 32 Конституції України, Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про захист персональних даних».

Щодо доводів апеляційної скарги КНП ММР «Міська лікарня № 5».

Згідно статті 39? Основ законодавства України про охорону здоров`я Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Статтею 40 Основ законодавства України про охорону здоров`я передбачено, що медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників (частина 1 статті 43 Основ законодавства України про охорону здоров`я).

Відповідно до стаття 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел. Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

Частиною 2 стаття 21 Закону України «Про інформацію» передбачено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Отже, під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно усі аспекти, котрі стосуються здоров`я пацієнта. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник чи інші особи, яким у зв`язку з виконанням їх професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, не має права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про стан здоров`я людини. Такі особи не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Таким чином, усі медичні і немедичні дані про пацієнта є медичною таємницею.

У кожному конкретному випадку лікар чи будь-який інший медпрацівник мусить чітко знати законодавчу норму, на підставі якої він надає медичну інформацію і розголошує медичну таємницю. Найчастіше підставою для надання медичної інформації є запит, оформлений в установленому законом порядку.

Медичною таємницею може бути: факт звернення людини до лікувального закладу за медичною допомогою; стан здоров`я людини; діагноз; обставини, що передували захворюванню або спровокували його; функціональні особливості організму; шкідливі звички, особливості психіки, майновий стан, інші відомості, отримані при медичному обстеженні, зокрема інформація про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров`я родичів, близьких пацієнта (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2020 року № 442/4791/17).

Існує буквально кілька випадків, коли лікар може порушити медичну таємницю. Це ті випадки, коли збереження медичної таємниці шкодить суспільству або може мати серйозні наслідки для оточення пацієнта.

Як встановлено судом 03 вересня 2024 року за № 4572 КНП ММР «Міська лікарня № 5» надала відповідь на вищезазначений запит Департаменту, де зазначено: «Згідно з медичною документацією гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (особа з інвалідністю 1 групи підгрупа А), який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 :

-протягом 2024р. не перебував на стаціонарному лікуванні у лікарні;

- протягом 2024р. не проходив лікування у відділенні медичної реабілітації закладу».

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що при наданні КНП ММР «Міська лікарня № 5» відповіді на запит, лікарня без згоди ОСОБА_1 повідомила, що лікарня володіє медичною документацією на ОСОБА_1 , тобто факт звернення останнього до лікарні, повідомила його індивідуальні дані, зокрема, прізвище, ім`я, по-батькові, дату його народження, місце проживання та його статус пов`язаний зі станом здоров`я - особа з інвалідністю 1 групи підгрупи А.

Отже, КНП Миколаївської міськради «Міська лікарня № 5» повідомила сукупність відомостей про фізичну особу, за якими особа може бути ідентифікована, повідомила дані про інвалідність особи та дані щодо не проходження лікування та реабілітації, а тому така інформація складає медичну таємницю, була розголошена, що є зловживанням права на інформацію та є втручанням в особисте життя ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги КНП ММР «Міська лікарня № 5», що така інформація надавалась на офіційний запит Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, який здійснює контроль за наданням соціальних послуг, є неприйнятними, з огляду на те, що відповідно наведених нормативно-правових актів запит Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради не є тим випадком, коли можна порушити медичну таємницю.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що КНП ММР «Міська лікарня № 5» надала медичну інформацію тільки Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради на його запит, не заслуговують на увагу, оскільки доступ до тексту такої відповіді мало необмежене коло людей.

Отже, суд першої інстанції правильно визнав такі дії відповідачів протиправними (незаконними).

Щодо вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 про зміну мотивувальної та резолютивної частини щодо протиправних дій Департаменту, то треба зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами пункту 2 частини 2 статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 6 статті 367 ЦПК України визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог позовних заяви, ОСОБА_1 просив визнати дії Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо направлення письмового запита з розголошенням персональних даних, дії щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної медичної інформації щодо ОСОБА_1 незаконними. Такі вимоги під час розгляду справи ОСОБА_1 не змінювались, а отже саме ці вимоги розглянув суд першої інстанції та ухвалив оскаржуване рішення.

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі сформулював нові позовні вимоги до Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, а тому суд апеляційної інстанції в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції не розглядає позовні вимоги, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції, а отже апеляційна скарга в цій частині не може бути задоволена.

Щодо доводів апеляційних скарг про компенсацію моральної шкоди.

За приписами частин 1-3 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши надані сторонами докази судом першої інстанції правильно встановлено, що дії Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо направлення запиту до КНП ММР «Міська лікарня № 5» про надання інформації за № 1998/09.02-12 від 26 серпня 2024 року та дії КНП ММР «Міська лікарня № 5» щодо надання відповіді Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міськради, за № 4572 від 03 вересня 2024 року є незаконними.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок протиправних дій відповідачів були порушені права ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю загального захворювання 1 групи підгрупи А, наслідок своєї хвороби паралізований та пересувається зі сторонньою допомогою на інвалідному візку та було завдано моральну шкоду.

Посилання відповідачів в апеляційних скаргах на не обґрунтування судом компенсації моральної шкоди та не надання позивачем доказів на підтвердження наявності такої шкоди з вини відповідачів є безпідставними з огляду на таке.

За визначенням, що містяться у статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну дії щодо неї поведінку людина повинна відчувати страждання (моральну шкоду).

Так рішенням від 27 липня 2004 року по справі «Ромашов проти України» Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодування моральної шкоди 3 000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. Суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що порушення суб`єктивних прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Наведені позивачем обставини, за оцінкою апеляційного суду спричинили позивачу, який є особою з інвалідністю, душевні страждання, переживання, стрес та відчуття несправедливого ставлення до нього, тобто заподіяли моральну шкоду, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо підстав задоволення вимог позивача про компенсацію моральної шкоди.

Отже, позивач зазнав певного рівня страждань, у зв`язку з порушенням відповідачами його прав щодо приватного життя, що негативно позначилося на його психологічному та фізичному стані, необхідності захищати свої конституційні права в судових інстанціях, що призвело до моральних страждань.

При цьому колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розміру компенсації моральної шкоди, визначеного для відшкодування з відповідачів на користь позивача. На переконання апеляційного суду при вирішенні цих позовних вимог суд першої інстанції керувався наведеними нормами матеріального права, врахував встановлені обставини справи, а також принципи розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг відповідачів правильних висновків суду не спростовують, є непереконливими та зводяться до тлумачення як обставин, так і норм права на свою користь.

Також не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про збільшення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, оскільки таке збільшення скаржник обґрунтовує тим, що протягом тривалого часу неодноразово вимушений захищати свої права в судових органах, які порушує Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, а у справі, що переглядається, позовними вимогами охоплюється тільки події, пов`язані із відповідним запитом Департаменту до КНП Миколаївської міськради «Міська лікарня № 5». Інші порушення прав позивача при розгляді цієї справи не охоплюються визначенням розміру моральної шкоди.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення слід залишити без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на висновок суду апеляційної інстанції про залишення апеляційних скарг без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційну скаргу Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня № 5» залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 14 вересня 2026 року.