Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №750/6029/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/6029/26

Провадження № 2/750/3171/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді – Кузюри М.М.,

секретаря судового засідання – Сірої П.А.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, треті особи – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7

в с т а н о в и в:

У червні 2026 рокупозивач через свого представника звернулася до суду з позовом, в якому просить усунути перешкоди в користуванні та володінні квартирою шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач є співвласником вказаної квартири, а відповідач ніколи з моменту реєстрації, тобто, з 07.10.2004, не проживала у зазначеній вище квартирі, за користування житлом не сплачує, а тому відповідно до статті 405 ЦК України є такою, що втратила право користування квартирою.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 12.06.2026 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала заявлені вимоги, просила їх задовільнити. Пояснила, що відповідач є колишньою невісткою позивача, наразі відповідач з неповнолітньою дитиною, онуком позивача, фактично проживають в іншій квартирі, яке належить членам сім`ї позивача. Факт реєстрації відповідача в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , є обтяжливою обставиною для позивача, оскільки відповідач не сплачує плату за користування житлом, відтак цей обов`язок позивач виконує самостійно. Посилаючись на положення ст. 391 та ч. 2 ст. 405 ЦК України, вважає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а відсутність члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік є достатньою підставою визнати цю особу такою, що втратила право на користування цим житлом.

Відповідач своїм правом подати відзив на позов не скористалася. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог. Підтвердила, що є колишньою невісткою позивача, та зазначила, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 не проживала з моменту реєстрації, житлово-комунальні послуги не сплачувала. Повідомила, що вона продала у м. Ніжині свою квартиру та за ці кошти, а також спільні кошти з чоловіком придбали квартиру у АДРЕСА_2 , де вона і проживає з дитиною-інвалідом на даний час. Однак на праві власності житла не має, так як вказана квартира була зареєстрована на свекра, після смерті якого майно успадкувала його рідня. Вважає, що у разі втрати реєстрації місця проживання вона залишиться без зареєстрованого місця проживання. У спірній квартирі, де вона зареєстрована, зареєстрований також її неповнолітній син, онук позивача, який проживає разом з нею. Стверджує, що син від народження є дитиною з інвалідністю, тому задоволення позову може зашкодити законним інтересам сина та захисту його прав, оскільки для отримання адресної допомоги на сина, за її твердженням, є обов`язковою реєстрація матері і дитини за одною адресою.

Заслухавши представника позивача та відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 20.12.2006 виконавчим комітетом Деснянської районної у місті ради, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (27/50 частин) належить ОСОБА_3 та членам її сім`ї – ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с. 10).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 25.05.2026, право приватної власності на зазначену вище квартиру зареєстроване за ОСОБА_5 (частка у власності 27/200), ОСОБА_4 (частка у власності 27/200), ОСОБА_8 (частка у власності 27/200), ОСОБА_3 (частка у власності 27/200), ОСОБА_6 (частка у власності 23/100), ОСОБА_7 (частка у власності 23/100).

Згідно довідки про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданої Управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 18.05.2026 № 9316 в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 (а.с. 9). Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у зазначеній квартирі з 07.10.2004.

Факт непроживання відповідача за адресою: АДРЕСА_3 , підтверджується складеним 29.04.2026 двома мешканцями будинку АДРЕСА_4 у присутності майстра служби з прибирання та благоустрою та власника квартири ОСОБА_3 актом про непроживання особи за місцем реєстрації, згідно з яким ОСОБА_2 фактично не проживає за місцем реєстрації (а.с. 12). У судовому засіданні відповідач визнала факт непроживання у зазначеній квартирі з моменту реєстрації, а саме, з 07.10.2004.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Право на судовий захист передбачено ст. 55 Конституції України, частиною першою якої встановлюється, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Нормами частини першої статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами ст. 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Згідно із частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власника майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб.

Право користування чужим майном передбачено у статтях401-406 ЦК України.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до цієї норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка вказує про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Відповідач ОСОБА_2 не заперечує, що добровільно і усвідомлено з 2004 року не проживала у спірному помешканні по причині проживання у іншому житлі. Проживаючи у квартирі АДРЕСА_5 без реєстрації та права на частку в житлі, також вона усвідомлювала усі ризики та можливі наслідки, але не врахувала їх значення.

Наведені обставини достатньо обґрунтовують підстави для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом.

З огляду на обґрунтування позовних вимог, позивач вимагає визнати відповідача такою, що втратила право користування спірною квартирою, у зв`язку з відсутності відповідача у спірній квартирі більше одного року, що, згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України є підставою для визнання члена сім`ї власника житла таким, що втратив право користування житлом.

Разом з тим, суд з цього приводу вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно ст. 401 ЦК України сервітутом є право користування чужим майном. Статтею 406 ЦКУ країни унормовано питання припинення сервітуту. Зокрема, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту (п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України). Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Судувід 22 травня 2024 року в справі № 759/13182/19 (провадження № 61-14025св23) зазначено, що право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Постановою Верховного Судувід08 лютого 2023 року в справі № 491/57/22 (провадження № 61-12367св22) визначено, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті405 ЦК України. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Верховний суд неодноразово зазначав, що згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони»), неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1).

Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)). З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85).

Як встановив суд, відповідач набула право користування спірним житловим приміщенням як член сім`ї співвласника відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України. Однак на час розгляду справи шлюб між відповідачем та сином позивача розірвано, чого не заперечує відповідач, повідомивши, що колишній чоловік сплачує аліменти на сина-інваліда з дитинства та приймає посильну матеріальну участь у додаткових витратах.

Таким чином, відповідач як колишній член сім`ї позивача, втратила право на користування квартирою, оскільки вона вже не є членом її сім`ї, тобто обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинились, що є підставою припинення сервітуту відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України. Позивач і відповідач спільним побутом не пов`язані. Відповідач не проживає у спірній квартирі з моменту реєстрації, не мала та не має зі спірною квартирою правового зв`язку як із житлом, за житлово-комунальні послуги не сплачує, що свідчить про відсутність у відповідача інтересу до зазначеної квартири як житла. Судом не встановлено наявності об`єктивних та поважних причин непроживання відповідача у спірному житловому приміщенні, а також не встановлено створення позивачем перешкод у користуванні житлом у розумінні закону. Інтереси позивача як власника житла та користувача цим житлом перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном.

Доводи відповідача щодо необхідності збереження реєстрації місця проживання з метою залишитися зареєстрованою за одним місцем проживання з дитиною, законним представником якої вона є, не доведені належними доказами та не ґрунтуються на правових нормах, а відтак не впливають на вирішення спору.

Враховуючи норми законодавства, а також те, що відповідач не проживає за адресою своєї реєстрації, житлом не цікавиться, вимоги позивача про визнання відповідача такою, що втратила право на користування житловим приміщенням є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 280-283, 289, 354 ЦПК суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, треті особи – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1331,20 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Микола КУЗЮРА