Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №335/8206/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу Справа № 335/8206/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/8206/26 Головуючий в 1 інст.Стеценко А.В.

Провадження №33/807/1093/26 Доповідач в 2 інст.Коломаренко К.А.

Категорія ст.124 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м.Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Коломаренко К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, – ОСОБА_1 на постанову Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 07 серпня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП,

за участю: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 07 серпня 2026 року у справі №335/8206/26 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців; стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.06.2026 о 10 год 00 хв у м. Запоріжжі на бульварі Шевченка, на перехресті з вул. Героїв полку «Азов», водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Nissan Leaf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на нерегульованому перехресті, рухаючись другорядною дорогою, не надав переваги в русі та допустив зіткнення з транспортним засобом «ЗАЗ Lanos» з реєстраційним номером НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався головною дорогою, чим порушив п. 16.11 Правил дорожнього руху. У результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, завдано матеріальних збитків, потерпілий ОСОБА_2 травмований.

Обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, на думку суду першої інстанції, підтверджуються: фактичними даними, викладеними в протоколі огляду місця ДТП від 21 червня 2026 року зі схемою та фототаблицею, поясненнями ОСОБА_1 , наданими слідчому ВР ЗСТ СВ Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, поясненнями потерпілого ОСОБА_2 , наданими слідчому та в судовому засіданні.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, особа, що притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині застосування до нього адміністративного стягнення та змінити її в цій частині, застосувавши до нього інший, більш м`який вид адміністративного стягнення; скасувати постанову в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 665,60 грн., як таку, що прийнята без урахування передбаченої законом пільги щодо сплати судового збору для осіб з інвалідністю ІІ групи; у разі, якщо суд прийде до висновку про неможливість вирішення питання про заміну адміністративного стягнення – скасувати постанову суду першої інстанції та направити її на розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги, апелянт вказує, що його було неналежно та несвоєчасно повідомлено про розгляд справи. Зазначає, що не отримував жодного SMS-повідомлення про дату, час та місце судового засідання, як це зазначено у постанові суду першої інстанції, та, відповідно, не був обізнаний про призначення справи до розгляду. Своєчасного повідомлення про призначення справи до розгляду до його електронного кабінету також не надходило, повідомлення про виклик було фактично доставлено до електронного кабінету лише 07 серпня 2026 року о 17 год. 52 хв, тобто у день винесення постанови судом першої інстанції, що істотно обмежило право на захист та можливість реалізувати процесуальні права. Суд, застосовуючи до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування не врахував наявність в нього інвалідності ІІ групи, та те, що він має малолітню доньку, ІНФОРМАЦІЯ_3 , його дружина перебуває у декретній відпустці, а також постійно надає допомогу своїй бабусі – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є особою похилого віку. Фактично він єдиний, хто утримує сім`ю. ОСОБА_1 працює водієм, зокрема виконує роботи з перевезення та доставки товарів, що потребує наявність права керування транспортними засобами. Суд першої інстанції фактично не надав належної оцінки зазначеним обставинам, оскільки справа була розглянута без участі ОСОБА_1 , а отже суд не мав можливості отримати від нього відповідні пояснення та докази. Попередні адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зазначені судом першої інстанції, не були пов`язані з вчиненням ДТП, не спричинили пошкодження транспортних засобів чи іншого майна та не призводили до позбавлення права керування транспортними засобами. Зазначив, що на теперішній час потерпілий ОСОБА_2 не має до нього жодних претензій, а питання, пов`язані з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, між ними врегульовані. Крім того, вказав, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, не врахував його статус особи з інвалідністю ІІ групи та безпідставно поклав обов`язок зі сплати судового збору.

Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає постанову незаконною та просить скасувати.

Позиція сторін провадження у справі про адміністративне правопорушення.

У судовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, – ОСОБА_1 підтримав доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі і просив її задовольнити в повному обсязі.

Потерпілий ОСОБА_2 27.08.2026 та 10.09.2026 року подав через канцелярію суду заяву, в якій просив проводити судове засідання, призначене на 28.08.2026 року та 11.09.2026 без його участі, у зв`язку з перебуванням на військовій службі.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, уважаю, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ч. 7ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.06.2026 о 10 год 00 хв у м. Запоріжжі на бульварі Шевченка, на перехресті з вул. Героїв полку «Азов», водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Nissan Leaf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на нерегульованому перехресті, рухаючись другорядною дорогою, не надав переваги в русі та допустив зіткнення з транспортним засобом «ЗАЗ Lanos» з реєстраційним номером НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався головною дорогою, чим порушив п. 16.11 Правил дорожнього руху. У результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, завдано матеріальних збитків, потерпілий ОСОБА_2 травмований.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців; стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665,60 грн., про що винесен оскаржувану постанову.

Оскільки ОСОБА_1 не оспорює вину та фактичні обставини, вчиненого ним адміністративного правопорушення, апеляційний суд, в цій частині, постанову не перевіряє.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення права на захист через розгляд справи у відсутності ОСОБА_1 та не належне повідомлення про дату, час та місце судового розгляду, підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Частиною 3 статті 268 КУпАП передбачений виключний перелік статей при розгляді справ за якими присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є обов`язковою. Категорія справ за ст. 124 КУпАП до вказаного переліку не входить, а тому присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за даною статтею у судовому засіданні не є обов`язковою.

Як убачається з матеріалів справи, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи Вознесенівським районним судом м. Запоріжжя, йому було роз`яснено його процесуальні права та запропоновано отримати копію протоколу, від якої останній відмовився, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення та відеозаписом, який є додатком до нього.

Будучи обізнаним про притягнення до адміністративної відповідальності та передачу матеріалів до суду, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості проявити належну процесуальну поведінку, зокрема подати до суду клопотання про дистанційну участь у справі, зазначення додаткових засобів зв`язку для його повідомлення, однак таких заходів не вжив.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про порушення права на захист у зв`язку з неналежним повідомленням про розгляд справи є безпідставними.

Крім того, ОСОБА_1 таким правом скористався, подавши апеляційну скаргу на рішення судді місцевого суду.

Під час апеляційного перегляду ОСОБА_1 були повністю забезпечені права, передбачені ст. 268 КУпАП, в тому числі було поновлено строк на апеляційне оскарження, забезпечено можливість особисто брати участь у судовому засіданні, надати пояснення, заявити клопотання, подати докази та висловити заперечення, тощо.

Таким чином, права ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд та ефективний захист було забезпечено в повному обсязі, а наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність таких порушень, які могли б бути безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги про необхідність призначення ОСОБА_1 більш м`якого стягнення є обґрунтованими.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 вину визнав та просив пом`якшити призначене йому стягнення.

Відповідно до вимог ст. 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Санкція ст. 124 КУпАП передбачає стягнення у виді накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Отже, санкція інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, передбачає альтернативні види стягнень. За наявності альтернативного виду стягнення у виді штрафу, суд в постанові не обґрунтував підстав для обрання йому суворішого стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом.

Такий висновок суду першої інстанції, щодо обраного стосовно правопорушника найбільш суворого виду адміністративного стягнення, апеляційний суд уважає необґрунтованим, а тому, за наведених підстав, постанова суду підлягає зміні, в частині накладення адміністративного стягнення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП не притягувався, він є інвалідом ІІ групи безстроково, має на утриманні малолітню доньку – ОСОБА_4 , 2025 року народження, а також утримує рідну бабусю – ОСОБА_3 , 1941 року народження, пенсіонерку, якій потрібна допомога в тому числі в транспортуванні.

Суд апеляційної інстанції враховує пояснення ОСОБА_1 , що він працює водієм, виконує роботи з перевезення та доставки товарів, при цьому він єдиний, хто матеріально утримує родину, а позбавлення його права керування матиме істотні наслідки для матеріального забезпечення родини, а також бере до уваги те, що ОСОБА_1 вину визнав та щиро розкаявся у скоєному правопорушенні.

Позбавивши ОСОБА_1 права керувати транспортними засобами за вчинення правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, суд першої інстанції застосував стосовно нього адміністративне стягнення, яке за своїм видом є явно несправедливим через суворість.

Так, згідно із ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Одним із видів покарань у розумінні ЄСПЛ є штрафи. Суворість цього примусового заходу оцінюється через його розмір, проте у визначенні правової природи такого заходу для ЄСПЛ важливішою є мета, з якою призначається штраф, ніж його розмір.

При накладенні на ОСОБА_1 стягнення, суд апеляційної інстанції враховує вказані вище обставини.

Апеляційний суд вважає за необхідне пом`якшити, накладене стягнення за вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та призначити його в межах санкції, у виді штрафу.

Таке стягнення, на думку суду, буде необхідним та достатнім для виправлення правопорушника та попередження вчинення ним у майбутньому нових правопорушень.

Окрім того, доводи ОСОБА_1 про безпідставне стягнення з нього судового збору є обґрунтованими з огляду на таке.

Так, згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 виданого Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, та довідки до акта огляду МСЕК серії 12AAF №159224, ОСОБА_1 дійсно є особою з інвалідністю ІІ групи.

Відповідно до ст.40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Згідно з ч.5 ст.4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, з правопорушника підлягає стягненню судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору.

Так, відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, зокрема, звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

З огляду на те, що ОСОБА_1 надано докази на підтвердження того, що він є особою з інвалідністю ІІ групи, яка відноситься до пільгової категорії людей, на підставі положень п.9 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір» відсутні підстави для стягнення з останнього судового збору у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп., тому, у цій частині судове рішення також підлягає зміні.

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції, відповідно до ч.8 ст.294 КУпАП, має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;

4) змінити постанову.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відносно ОСОБА_1 підлягає зміні, в частині накладення адміністративного стягнення та вирішення питання про стягнення судового збору.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 07 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, в частині накладення адміністративного стягнення і стягнення на користь держави судового збору, змінити.

Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень, в дохід держави.

Звільнити ОСОБА_1 від плати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду Коломаренко К.А.