Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №465/10227/25 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/10227/25

Провадження 2/465/1626/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11.09.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Баран О.І.,

з участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

представника позивача за первісним позовом: Заставного Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку загального позовного провадження цивільну справу:

позивач за первісним позовом: Адвокатське об`єднання «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч» (код ЄДРПОУ: 44523031, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 33, офіс 503, зареєстрований у системі «Електронний суд»),

відповідач за первісним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, яка діє як орган опіки та піклування (ЄДРПОУ: 44332917, safianyssd@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС),

предмет первісного позову: стягнення заборгованості,

предмет зустрічного позову: визнання договору частково недійсним,

в с т а н о в и в:

11 листопада 2025 року представник позивача, адвокат Заставний Р.А., звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про надання професійної правничої допомоги №Ж171 від 27.12.2023 у розмірі 72 360,00 грн.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 17.11.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, із роз`ясненням права заявляти клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (ч. 7 ст. 279 ЦПК України). Встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 13.05.2026 постановлено здійснити розгляд справи за позовною заявою Адвокатського об`єднання «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за правилами загального позовного провадження, із заміною засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (ЄДРПОУ: 44332917, safianyssd@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС).

4 червня 2026 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи (а.с. 50-57).

8 червня 2026 року на адресу суді надійшов відзив на позовну заяву та зустрічна позовна заява (а.с. 58-90).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 08.06.2026 прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до Адвокатського об`єднання «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч», про визнання договору частково недійсним до спільного розгляду з первісним позовом (а.с. 91-94).

11 червня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив за первісним позовом та відзив на зустрічну позовну заяву (а.с. 96-108).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16.07.2026 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду (а.с. 110-111).

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позиція позивача за первісним позовом

Позов мотивує тим, що 27.12.2023 між відповідачем, яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , та Адвокатським Об`єднанням «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч» укладено договір про надання професійної (правової) допомоги № Ж171. За умовами Договору клієнт доручив, а Адвокатське об`єднання взяло на себе зобов`язання надавати клієнту професійну правничу допомогу щодо захисту інтересів клієнта за подією, що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_6, в результаті якої загинула ОСОБА_3 .

На виконання умов Договору позивачем проаналізовано всі обставини справи, складено та подано всі необхідні документи, на підставі яких відповідачем отримано страхове відшкодування у сумі 241 200,00 грн.

У порушення умов Договору відповідач упродовж 5 (п`яти) днів не оплатив вартості послуг Адвокатського об`єднання за Договором, визначеної у розмірі 72 360,00 грн, що становить суму, яка дорівнює 30 % від фактично стягнутої в користь клієнта суми грошової компенсації за спричинену шкоду

Позиція органу опіки та піклування

Укладаючи договір від 27.12.2023 № Ж171 з Адвокатським об`єднанням «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч», ОСОБА_1 , діючи в інтересах клієнта ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та будучи її опікуном, всупереч ст. 31, 71 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 177 Сімейного кодексу України, не отримала дозволу органу опіки та піклування

ОСОБА_3 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_3 в результаті ДТП, є матір`ю дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач, ОСОБА_1 розпорядженням Ізмаїльської районної державної адміністрації № 352/А-2014 від 25.06.2014 призначена опікуном ОСОБА_2 .

Також органом опіки та піклування конкретизовано статус клієнта за спірним Договором - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є сиротою та залишилась на утриманні і вихованні відповідача, самостійного доходу не має, отримує лише соціальні виплати у розмірі 2,5 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно.

Розмір соціальних виплат на дитину є значно меншим, ніж вартість послуг, які хоче стягнути Адвокатське об`єднання.

З урахуванням зазначеного, просить зменшити розмір стягнення до 5 000,00 грн, посилається при цьому на фінансовий стан та соціальний статус, складність справи, із застосуванням критерію розумності.

Заперечення відповідача за первісним позовом

ОСОБА_3 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_3 в результаті ДТП, була матір`ю малолітніх дітей.

У відзиві вказує на нікчемність указаного договору, оскільки відповідач ОСОБА_1 , діючи у статусі призначеного державою опікуна, не є власником цих коштів; вона виконує виключно функції законного представника та розпорядника майном в інтересах дітей. Позивач, достовірно знаючи про статус відповідача як опікуна (що прямо вказано в зібраних документах), свідомо проігнорував імперативну вимогу закону щодо необхідності вчинення правочину виключно з дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 71 ЦК України, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного, видавати письмові зобов`язання від імені підопічного, а також укладати договори щодо іншого цінного майна.

Договір № Ж171 від 27.12.2023 та Додаток № 1 до нього пов`язані із безальтернативним зобов`язанням віддати 30% від суми цільового страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, що належить сиротам, Адвокатському об`єднанню, що є фактично майновим зобов`язанням за рахунок майна підопічних.

Відчуження майже третини життєво необхідної соціальної виплати на користь третіх осіб є суттєвим, безповоротним та необґрунтованим зменшенням майнової маси дітей. За своєю правовою природою такий правочин є прямим розпорядженням майновими правами дитини на майбутнє відшкодування.

Наслідки недотримання вимог щодо отримання дозволу органу опіки та піклування чітко врегульовані законодавством та розтлумачені найвищою судовою інстанцією держави.

Відповідно до частини першої статті 224 ЦК України, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Крім цього, Адвокатське об`єднання, незважаючи на обумовлену ним базу нарахування 80 400,00 грн, після отримання 17.10.2024 виплати у сумі 241200,00 грн, фактично виставив вимогу на суму 72360,00 грн, розрахувавши 30% від загальної суми виплат МТСБУ для всіх дітей, що грубо порушує майнові права дитини.

Крім цього, указані умови Договору щодо його ціни є несправедливими у розумінні ч.2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зважаючи на специфіку правовідносин щодо отримання регламентної виплати від МТСБУ, які вимагали від Адвокатського обєднання заповнення та поштового відправлення двох стандартизованих бланків.

Позиція позивача за зустрічним позовом

Просить суд визнати недійсним підпункт 1.2. пункту 1 Додатку № 1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж171 від 27.12.2023, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч».

Обґрунтовуючи вимоги за зустрічним позовом вказує і на вчинення правочину під впливом обману (ст. 230 ЦУ України), оскільки на той час вона не володіла інформацією про те, що виплата МТСБУ здійснюється без судових процесів (автоматично).

Також посилається на вчинення правочину під впливом тяжкої обставини (стаття 233 ЦК України) - трагічної смерті матері малолітніх дітей у дорожньо-транспортній пригоді, на вкрай невигідних умовах - 30%, без раціональної оцінки ситуації.

Укладаючи спірний договір, Адвокатське об`єднання діяло з очевидним порушенням стандарту добросовісної та чесної ділової практики. Будучи професійними правознавцями, представники Адвокатського об`єднання достовірно знали про автоматичний характер виплат МТСБУ дітям сиротам в силу закону, відсутність необхідності ведення судового спору та неможливість отримання дозволу органу опіки на відчуження таких цільових коштів. Незважаючи на це, Адвокатське об`єднання навмисно сформував у позивача за зустрічним позовом хибне уявлення про необхідність тривалого судового процесу та нав`язав кабальну умову про 30 відсотків гонорару за виконання технічної дії (заповнення двох бланків).

Заперечення відповідача за зустрічним позовом

На думку Адвокатського об`єднання відповідач за первісним позовом взяла на себе зобов`язання здійснити оплату за надані послуги. При укладенні Договору його сторони були вільними в його укладенні.

Суд, заслухавши вступне слово учасника справи, з`ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_3 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_3 в результаті ДТП, є матір`ю дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 56-57).

Розпорядженням Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області № 300/А-2014 від 16.05.2014 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано статус дитини позбавленої батьківського піклування (а.с. 55).

Відповідач, ОСОБА_1 , розпорядженням Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області № 352/А-2014 від 25.06.2014 призначена опікуном ОСОБА_2 (а.с. 54).

Рішенням виконавчого комітету Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області від 01.02.2024 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка виховується в сім`ї опікуна, ОСОБА_1 , змінено статус дитини, позбавленої батьківського піклування, на статус дитини-сироти (а.с. 53).

Відтак, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сиротою та перебуває на утриманні і вихованні відповідача.

27 грудня 2023 року у м. Одесі між Адвокатським об`єднанням «Центр правової допомоги при ДТП «Автопоміч», з однієї сторони та ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 (надалі - Клієнт), з іншої сторони, укладено Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж171 (далі - Договір).

Предметом договору сторони визначили, що клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати Клієнту професійну правничу (правову) допомогу щодо захисту інтересів Клієнта або осіб в інтересах яких Клієнтом було укладено Договір за подією, що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_6, в результаті якої загинула ОСОБА_3 , в порядку та на умовах, визначених цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити таку правничу (правову) допомогу.

Пунктом 2.1.1. Договору встановлено, що Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати клієнту правову допомогу зі стягнення грошової компенсації за спричинену йому шкоду виключно за подією, що зазначена в предметі цього Договору, шляхом:

- аналізу справи на предмет перспективності стягнення;

- усних консультацій;

- збору необхідних документів та інформації;

- надання правової допомоги (іншого комплексу послуг та заходів), спрямованої на досудове стягнення грошової компенсації за спричинену матеріальну шкоду та моральну шкоду внаслідок події, що зазначена в предметі цього Договору; та інше.

Відповідно до п. 2.2.7 Договору, Адвокатське об`єднання має право на одержання оплати за надані послуги клієнту згідно з умовами Договору.

Згідно з п. 3.1.3 Договору, клієнт зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплатити послуги Адвокатського об`єднання на умовах даного Договору.

Пунктом 3.1.8. Договору, сторони обумовили, що, якщо Адвокатське об`єднання вчинило всі необхідні дії для отримання клієнтом або його уповноваженим представником грошової компенсації за спричинену шкоду, і таку грошову компенсацію за спричинену шкоду клієнт або його уповноважений представник отримав, клієнт зобов`язаний здійснити оплату послуг Адвокатського об`єднання у повному обсязі та в розмірі і в строки визначені даним Договором, незалежно від обраної Адвокатським об`єднанням стратегії ведення справи та об`єму фактично виконаної роботи.

Указаному обов`язку клієнта кореспондує його право здійснювати оплату наданих Адвокатським об`єднанням послуг лише після одержання грошової компенсації за спричинену шкоду (п. 3.2.2 Договору).

Відповідно до п.5.1. Договір, набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У відповідності до п.4.1 Договору, об`єм та вартість послуг Адвокатського об`єднання та порядок їх сплати передбачено в додатку (додатках) до цього Договору, що є його невід`ємними частинами.

Згідно умов п.1 Додатку №1 від 27.12.2023 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж171 вартість послуг адвокатського об`єднання за Договором становить суму, що дорівнює 30 % від фактично стягнутої з страхової компанії (Моторного (транспортного) страхового Бюро України) в користь Клієнта суми грошової компенсації за спричинену шкоду.

Пунктом 4 вказаного Додатку передбачено, що під сумою коштів, що будуть стягнуті відповідно до Розділу І цього Додатку вважаються кошти, що сплачені відповідальною особою у якості грошової компенсації за спричинену шкоду, що стосується події, описаної в предметі Договору або іншою особою, які отримав клієнт або уповноважений ним представник або треті особи, в інтересах яких було укладено Договір, у тому числі кошти, отримані в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб, протягом всього терміну дії Договору.

Якщо грошову компенсацію за спричинену шкоду сплачено клієнту готівкою та/або на його банківський рахунок, то клієнт зобов`язаний оплатити послуги Адвокатського об`єднання не пізніше 5-ти банківських днів після такої виплати. Якщо на виконання умов Договору не було стягнуто грошей в якості компенсації за спричинену шкоду, то у клієнта не виникає обов`язку оплачувати послуги Адвокатського об`єднання (п.5 Додатку №1 від 27.12.2023 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж171).

Послуга вважається наданою в повному обсязі, якщо сторонами підписано Акт виконаних робіт або якщо після надсилання Акта виконаних робіт однією стороною іншій, протягом 5-ти календарних днів, не було надіслано претензію, щодо об`єму та якості виконаної роботи (п.3 Додатку №1 від 27.12.2023 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж171).

Згідно п.5.1 Договору такий набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У ході виконання умов Договору 12.01.2024 представником позивача складено Повідомлення про дорожньо-транспорту пригоду, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_6 о 12 год. 35 хв., між с. Стара Некрасівка та с. Кислиця, Ізмаїльського району Одеської області, в якій водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , керуючи автомобілем марки «Nissan Primera», реєстраційний номерний знак транспортного засобу НОМЕР_2 , не впорався з керуванням, здійснив виїзд за межі проїзної частини у воду. Внаслідок ДТП пасажир ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , загинула від отриманих травм. У переліку додатків також вказано копію розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області про призначення ОСОБА_1 опікуном над малолітніми ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с. 13). При цьому, під час дослідження у судовому засіданні доказів, наданих Службою у справах дітей Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, представником позивача за первісним позовом, вказано про відсутність зауважень до указаних документів та про обізнаність із їх змістом станом на час надання ними послуг.

Цього ж дня, тобто 12.01.2024, позивачем, відповідно до ст. 35 та п.41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в інтересах відповідача, ОСОБА_1 (яка діяла в інтересах ОСОБА_2 ) сформовано заяву від 12.01.2024 на виплату страхового відшкодування у сумі 80 400,00 грн (1/3 частки, що належить дитині загиблої), пов`язаного із втратою годувальника, вказавши розрахунковий рахунок отримувача: НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 14).

Також позивачем додано до матеріалів справи платіжну інструкцію №941012 від 17.10.2024 на суму 241 200,00 грн, із призначенням платежу «виплата по справі №99898, згідно наказу №3.1/20470 від 16.10.2024», отримувач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , рахунок НОМЕР_5 (а.с. 16).

Поряд із цим, долученою платіжною інструкцією підтверджено факт виплати у сумі 241 200,00 грн, тоді як за наявною у матеріалах справи заявою Адвокатського об`єднання сума виплати становила 80 400,00 грн. Жодними іншими даними не підтверджується факт виплати решти суми власне за заявами Адвокатського об`єднання. Тож суд позбавлений можливості оцінити такі доводи адвоката, оскільки жодних доказів на підтвердження цих обставин до матеріалів справи не додано.

Крім цього, лише на восьмому місяці, після 17.10.2024, а саме 10.07.2025, позивачем за результатом виконання Договору №Ж171 від 27.12.2023:

- сформовано рахунок на оплату №2 на суму 72 360,00 грн;

- Акт наданих послуг №2 на суму 72 360,00 грн, із зазначенням раніше вказаного ним рахунку замовника НОМЕР_4 ), відкритого в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», тобто відмінного від того, на який здійснено виплату.

Указаний Акт наданих послуг від 10.07.2025 не містить підпису відповідача. А тому, суд повинен перевірити наявність другої із двох, визначених Договором умов, що визначають послугу як таку, що надана. Відтак, визначальним для суду є наявність документального підтвердження надсилання Акта та сплив п`ятиденного строку з цієї дати.

Однак, у матеріалах справи такі докази відсутні.

Єдиний документ, який орієнтує суд на будь-яке листування із відповідачем - це список згрупованих відправлень від 29.09.2025 (а.с. 20-21). Однак, у ньому відсутні дані щодо скерування відповідачу саме Акта наданих послуг №2 від 10.07.2025. Окрім цього, у справі наявний лише один документ, датований 29.09.2025 і це вимога про сплату заборгованості за Договором від 27.12.2023 про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж171, де зазначено про те, що її додатком є рахунок та Акт (а.с. 17).

Оцінка суду

Предметом позову є стягнення плати за правочином про надання послуг, за яким малолітня підопічна дитина небезоплатно набула у власність майно - страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника.

Частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини

Частиною ч.1 ст. 24 Закону України «Про охорону дитинства», у редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного договору встановлено, що утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечує держава.

Страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника також охоплюється поняттям «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), з огляду на таке.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України, а у подальшому визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Зазначений підхід до визначення правового змісту інституту майнових прав є усталеним і застосовується Верховним Судом у новітній судовій практиці, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 2610/22985/2012 (провадження №14-390цс19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц (провадження № 14-425цс19) та постановах Верховного Суду від 17 липня 2020 року у справі № 5002-10/1364-2012, від 02 грудня 2020 року у справі № 520/4555/17 (провадження № 61-43345св18), від 26 січня 2022 року у справі № 761/3462/13-ц (провадження № 61-8748св19), від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17 (провадження № 61-7785св19), від 08 червня 2022 року у справі № 947/25597/19 (провадження №61-3768св21), від 21 червня 2022 року у справі № 947/25617/19 (провадження № 61-3763св21).

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Відповідно до п. 1 абз. 2 ч. 1 ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

За правилами статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного договору, Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у Моторному (транспортному) страховому бюро України є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основними завданнями Моторного (транспортного) страхового бюро України є зокрема, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункт 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), а також у інших випадках, зокрема:

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика (постанова Верховного Суду від 26.06.2025 у справі № 947/3185/21, https://reyestr.court.gov.ua/Review/128457027).

Тож, до отримання виплати пов`язаної із втратою годувальника, право на таку охоплювалося поняттям «правомірних очікувань», які підлягають захисту як власне майно і майнові права.

Після отримання виплати пов`язаної із втратою годувальника охоплюється поняттям «майно», яке згідно із національним законодавством належить дитині.

Тому на національному рівні встановлені ефективні методи захисту житлових та майнових прав дитини. Положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 71 ЦК України у редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного договору, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від прав на майно підопічного, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації.

Пунтом 1 ч. 2 ст. 177 СК України, у редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного договору встановлено, що батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», у редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного договору, батьки або інші законні представники не мають права без дозволу органу опіки та піклування, наданого відповідно до закону, вчиняти від імені малолітньої дитини правочини, визначені частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України.

У випадках, коли дитина набуває право власності на майно, відбувається покращення її майнових прав, однак, спірний правочин не є тим правочином, за яким малолітня особа набуває у власність майно безоплатно, отож на його вчинення потрібен був дозвіл органу опіки та піклування.

Лише з 25.05.2026 на основі системних змін, внесених Законом №4824-ІХ від 25.03.2026 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку вчинення правочинів в інтересах малолітніх та неповнолітніх осіб» конктеризовано, що правочин, за яким малолітня дитина набуває у власність майно безоплатно, у тому числі нерухоме майно, користувачем якого вона є, вчиняється без надання дозволу органу опіки та піклування (ч. 3 ст. 71 ЦК України, абз. 7 ч. 2 ст. 177 СК України, ч. 6 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства»).

Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним (ч. 1 ст. 224 ЦК України).

На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування (ч. 2 ст. 224 ЦК України).

Враховуючи положення статті 71 ЦК України, дія вищевказаної статті поширюється на правочини, вчинені опікунами та піклувальниками, до яких відноситься відповідач.

При цьому, Адвокатське об`єднання, як заінтересована особа, не зверталось до суду із вимогою про визнання правочину дійсним, як наприклад за подібних обставин мало місце у справі №163/2157/18.

У зв`язку з цим суд зазначає, що в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Отже, суд не може змушувати учасника процесу діяти процесуально якимось іншим чином, ніж поступає цей учасник процесу.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 571/1607/20, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов`язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним (частина перша статті 224 ЦК).

Тлумачення вказаних норм, здійснене у тій же постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 571/1607/20 з урахуванням принципу розумності, свідчить, що:

дозвіл органу опіки та піклування по своїй суті є адміністративним актом, який має приватноправову дію та орієнтований на приватне право;

такий дозвіл потрібний для охорони державою інтересів окремих осіб, зокрема, з метою недопущення припинення права, зменшення майна, і тому держава вважає за необхідне в певних випадках «втручатися» в приватноправові відносини батьків (осіб, які їх замінюють, опікунів, піклувальників) та вимагати отримання дозволу (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105036574).

Відповідно до ч. 3 ст. 67 ЦК України, опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

Згідно з частиною 1 статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Частиною 2 ст. 242 ЦК України встановлено, що опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

Відповідач за первісним позовом діяв виключно в межах інституту законного представництва (ст. 242 ЦК України) в інтересах малолітньої особи (Клієнта), однак, без дозволу органу опіки та піклування. Жодна із сторін Договору не надала суду дозволу органу опіки та піклування на відмову від частини майнових прав малолітнього підопічного щодо отриманого страхового відшкодування.

При цьому, оплата послуг здійснюється у розмірі 30 % від фактично стягнутої з Моторного (транспортного) страхового Бюро України в користь Клієнта суми грошової компенсації за спричинену шкоду, тобто за рахунок коштів, які належать лише малолітній дитині відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1200 ЦК України.

Надання малолітній дитині-сироті, над якою встановлено опіку повного, передбаченого Законом, розміру страхового відшкодування, однак його використання в інтересах дитини лише у розмірі 70% не відповідає закону та найкращим інтересам дитини. За встановлених обставин, укладення такого Договору нівелює саму суть державного/страхового захисту дитини.

Відтак, опікун, ОСОБА_1 уклала спірний договір усупереч цивільних прав та інтересів малолітньої дитини, що призвело до звуження обсягу, зменшення існуючого права дитини на майно, право на яке охороняється не лише національним законодавством, але й Конвенцією.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2020 в справі № 910/4201/19, зокрема, зазначено, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положенням про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.

Отже, договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.

Положеннями статей 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, Адвокатське об`єднання, як виконавець послуг знало і укладало договір про надання послуг щодо стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, яке за законом належить дитині над якою встановлено опіку. Це право належить безпосередньо непрацездатній особі (дитині). Воно не входить до складу спадщини та не може бути передане третім особам ні повністю, ні частково. Отже, за укладеним із Адвокатським об`єднанням договором малолітня підопічна дитина небезоплатно набула у власність майно - страхове відшкодування, яке виплачено їй Моторним (транспортним) страховим бюро України.

Тому, відповідно до вимог статті 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), залишається нікчемним. При цьому, нікчемна з моменту підписання умова Договору не може трансформуватися в особистий борг представника.

Окрім цього, долученою платіжною інструкцією не підтверджено факт виплати страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника у сумі 241 200,00 грн власне за заявами Адвокатського об`єднання, оскільки таку заяву ним подано у значно меншому розмірі (80 400,00 грн - 1/3 частки, що належить дитині загиблої). Тоді, як у п. 3.1.8. Договору, сторони обумовили, що, якщо Адвокатське об`єднання вчинило всі необхідні дії для отримання клієнтом або його уповноваженим представником грошової компенсації за спричинену шкоду, і таку грошову компенсацію за спричинену шкоду клієнт або його уповноважений представник отримав. Відтак, Адвокатським об`єднанням надано докази вчинення необхідних дій для отримання 80 400,00 грн, а не 241 200,00 грн, із суми яких розрахував 30% винагороди.

Беручи до уваги позицію органу опіки та піклування щодо зменшення розміру витрат на правову допомогу, суд зазначає про те, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин четвертої - п`ятої статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат. Водночас, суд констатує, що такі зобов`язання між адвокатом та клієнтом є обов`язковими для сторін договору про надання правової допомоги, у разі якщо такий договір є дійсним.

У зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення первісного позову. Задоволення первісного позову усупереч встановлених обставин, на переконання суду, становитиме ухвалення свавільного рішення.

Як неодноразово повторював ЄСПЛ (наприклад, пункт 40 рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04), хоча Суд має лише обмежену компетенцію з перевірки дотримання національного законодавства, він може сформулювати відповідні висновки за Конвенцією, якщо встановить, що при застосуванні закону в тій чи іншій справі національні суди припустилися явної помилки або застосували його так, щоб ухвалити свавільне рішення.

Щодо зустрічного позову.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде до висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду знов наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Taкi висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі N 910/3009/18 (провадження N 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19 (провадження N 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.

Окрім цього, у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що: "… такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує висновок щодо нікчемності правочину. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19, пункти 53, 54), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 74,75) та багатьох інших.

Згідно з частинами 1 та 2ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Виходячи з вищенаведеного, позовні вимоги про визнання окремого пункту Договору, що є неналежним способом захисту права позивача за зустрічним позовом, а отже не можуть бути задоволені.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

1. Первісний позов Адвокатського об`єднання «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч» до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, яка діє як орган опіки та піклування про стягнення заборгованості, - залишити без задоволення.

2. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Адвокатського об`єднання «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, яка діє як орган опіки та піклування про визнання договору частково недійсним, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.09.2026.

Суддя: Баран О.І.