Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №333/12357/25 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Єдиний унікальний номер справи 333/12357/25

Номер провадження 2/333/2491/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

10 вересня 2026 року місто Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжя

у складі: за участю: головуючого - судді секретаря судового засідання позивача Стоматова Е.Г. Бережної Д.О. Щетинської Е.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина Республіки Молдова, останнє відоме місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 ), третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Космічному району, як орган опіки та піклування (адреса: м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд.32, код ЄДРПОУ: 37573541), про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

25.12.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - РА ЗМР по Космічному району, як орган опіки та піклування, в якій просить: розірвати шлюб між нею та відповідачем; визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду і до повноліття дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 21 листопада 2023 року Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 2227. Від даного шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Сімейне життя з відповідачем не склалось, шлюбні відносини між ними припинені в серпні 2025 року через втрату почуття взаємної любові та поваги, несумісністю поглядів на спільне життя та сімейні відносини. Проживають окремо, спільне господарство не ведуть. На думку позивача, подальше спільне життя та збереження шлюбу з відповідачем неможливе та буде суперечити інтересам сторін. Дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Але між сторонами не досягнуто згоди з питання місця проживання дитини, відповідач не надає згоду на реєстрацію дитини за місцем проживання позивачки. Також, як зазначає позивач, відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дитини в добровільному порядку, що є підставою для вирішення цього питання в судовому порядку.

Згідно з автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено та передано судді Холоду Р.С..

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2026 року провадження у цій справі відкрито, справу призначено до розгляду у судовому засіданні. Одночасно вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У зв`язку із тим, що 19 травня 2026 року суддя Холод Р.С. призначений на посаду судді Запорізького апеляційного суду, згідно указу Президента України № 397/2026 року від 19 травня 2026 року, на підставі розпорядження керівника апарату Комунарського районного суду міста Запоріжжя №76/26-к від 01 червня 2026 року відбувся повторний авторозподіл справи і автоматизованою системою документообігу суду 01 червня 2026 року було визначено суддю Стоматова Е.Г. для розгляду вказаної справи.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2026 року в складі головуючого - судді Стоматова Е.Г. прийнято до свого провадження цивільну справу № 333/12357/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Космічному району, як орган опіки та піклування, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, визначення місця проживання дитини. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження і з метою виконання вимог ч.1 ст.189 ЦПК України розпочати повторне підготовче провадження у справі. Призначено підготовче засідання у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі. Проти розгляду справи без участі відповідача та ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Представник третьої особи - районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району, як орган опіки та піклування, в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без її участі та ухвалити рішення в інтересах дитини відповідно до чинного законодавства України. Також третьою особою надано до суду висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом її матір`ю.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не відомі. Будь-яких заяв, клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, до суду не надходило. З заявою про розгляд справи за його відсутності відповідача до суду не звертався.

Відповідно до ч.1ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ч.3ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, згідно з вимогами ст.ст.128, 131 ЦПК України, відповідач повідомлений про час та місце слухання справи за адресою його місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку та не з`явився у судове засідання без поважних причин.

Прийнявши до уваги позицію позивача, суд ухвалою від 10 вересня 2026 року постановив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, взявши до уваги позицію позивача, представника третьої особи, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, приходить до наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Спірні правовідносини, що виникли, регулюються Сімейним кодексом України та Законом України «Про міжнародне приватне право».

Згідно ст 26 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 10.11.1994 року, розірвання шлюбу провадиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи.

Якщо в момент порушення справи один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, розірвання шлюбу провадиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, орган якої порушив справу.

У справах про розірвання шлюбу, в випадку, передбаченому в пункті 1, компетентним є орган тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи.

У справах про розірвання шлюбу, в випадку, передбаченому в пункті 2, компетентним є орган тієї Договірної Сторони, на території якого подружжя має місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, компетентними є органи обох Договірних Сторін.

Суд, до компетенції якого належить винесення рішення про розірвання шлюбу, є також компетентним в винесенні рішення про батьківські права і аліменти на користь малолітніх дітей.

Згідно ст. 28 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 10.11.1994 року вправових стосунках між батьками і дітьми, в тому числі аліментних обов`язках батьків застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. В таких справах компетентними є органи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

Отже, враховуючи той факт, що позивачка є громадянкою України та проживає на території Космічного району м. Запоріжжя, Україна, відповідач є громадянином Республіки Молдова і останнім відомим місцем його проживання є територія Космічного району м. Запоріжжя, Україна, їх спільна малолітня донька є громадянкою Ураїни, Комунарський районний суд м. Запоріжжя є компетентним у вирішенні спору про розірвання шлюбу між сторонами, стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої дитини, та визначення місця проживання дитини.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Щодо позовної вимоги в частині розірвання шлюбу

Матеріалами справи встановлено, що 21 листопада 2023 року Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровано шлюб, актовий запис № 2227. Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка « ОСОБА_8 », дружини - « ОСОБА_1 ».

Згідно ст.24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ст.105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно ч.1 ст.112 Сімейного кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність неповнолітніх дітей та інші обставини життя подружжя.

Відповідно до ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч.3 ст.115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Згідно з ч. 1 ст.60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Частиною 4 статті 56 Сімейного кодексу України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до ст.ст. 21, 24 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

З роз`яснень, даних у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року, вбачається, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, брати до уваги інші обставини життя подружжя.

За змістом ч. 2 ст. 114, ст. 115 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на нижчевикладене.

Суд звертає увагу на те, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Позивач скористалася даним правом та звернувся до суду з цим позовом і наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб.

Таким чином, враховуючи те, що сторони уклали шлюб, на сьогоднішній день разом не проживають, не підтримують шлюбних відносин, спільного господарства не ведуть, подальше спільне проживання у шлюбі та його збереження стало неможливим, оскільки взаєморозуміння між ними втрачено, а тому позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відтак шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 слід розірвати.

Виходячи з ч. 1 ст. 113 СК України, якою закріплено право особи, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем, позивачу слід залишити шлюбне прізвище, враховуючи її відповідне клопотання.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення аліментів

ІНФОРМАЦІЯ_7 народилася ОСОБА_6 , батьками якої є: матір - ОСОБА_9 та батько - ОСОБА_2 , про що 09 серпня 2022 року ЗАЦС міста Сороки, Республіка Молдова зареєстровано актовий запис №144, що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_2 , виданим 09 серпня 2022 року Державною установою «Агенція державних послуг». Переклад вказаного свідоцтва з румунської мови на українську мову долучено до позову.

Згідно довідки № 2312-000029565 від 04 квітня 2024 року, виданої УДМС у Запорізькій області, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Сороки, Республіка Молдова, набула громадянства України на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» з 28 липня 2022 року.

На теперішній час малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , та знаходиться на її утриманні, що підтверджується актом про проживання матері з дитиною від 25 грудня 2025 року та актом обстеження умов проживання від 11 березня 2026 року.

Матеріальну допомогу на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько - ОСОБА_2 у добровільному порядку не надає, у зв`язку з чим позивач бажає отримувати аліменти за рішенням суду.

Згідно ст.66 Закону України «Про міжнародне приватне право» зобов`язання щодо утримання, що виникають із сімейних відносин, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.

Як визначено ст. 181 СК України та Пленумом ВСУ № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» при відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Судом встановлено, що станом на час розгляду справи, дочка сторін не досягла повноліття.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно ч.1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989 року, яку було ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року та яка набула чинності для України 27.09.1991 року., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави - учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих та адміністративних заходів.

Відповідно до ст. 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В Декларації прав людини проголошено, що дитині законом та іншими заходами повинен бути забезпечений соціальний захист та надані можливості та умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом, що дитина повинна рости під піклуванням та відповідальністю своїх батьків та у будь-якому разі в атмосфері матеріальної забезпеченості,що суспільство та органи публічної влади повинні здійснювати особливе піклування про дитину, яка не має достатніх коштів для існування, що дитина за будь-яких обставин повинна бути серед тих, хто першим отримує захист та допомогу.

Згідно приписів ч.1 ст.182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року, який набув чинності 08.07.2017 року, внесено зміни до ст.182 Сімейного кодексу України, зокрема, змінено мінімальний розмір аліментів і встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Судом враховано, що згідно позовної заяви, відповідач інших аліментних зобов`язань не має, є здоровою молодою працездатною людиною, тобто такою, яка в змозі сплачувати аліменти на утримання доньки. Доказів протилежного відповідачем суду не подано.

Згідно зі ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися на аліменти на дитину, визначається судом, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання.

Враховуючи пріоритетність прав дитини на достатнє забезпечення її потреб та інші встановлені обставини, що мають істотне значення для вирішення даної справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача на утримання малолітньої доньки аліментів в розмірі 1/4 частини із всіх видів заробітку (доходу).

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення аліментів підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Згідно з п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів.

Щодо позовної вимоги в частині визначення місця проживання дитини.

Дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про проживання матері з дитиною від 25 грудня 2025 року та актом обстеження умов проживання від 11 березня 2026 року.

Відповідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складеного головними спеціалістами відділу по Космічному району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради від 11 березня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживання задовільні, кухня та кімнати мебльовані, сучасна побутова техніка в наявності. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: окрема кімната, ліжко для відпочинку для кожної дитини, іграшки та книжки для розвитку. Під час візиту жінка повідомила, що батько дитини не заперечує щодо визначення місця проживання дитини з нею, але письмової згоди на реєстрацію місця проживання не надає.

Згідно з висновком районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району № 917/01-36/19.02 від 04.05.2026 року, встановлено слідуюче. Представником районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району, як органу опіки та піклування, здійснено вихід за місцем проживання матері та дитини. Встановлено, що з 21.11.2023 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . З 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають окремо, припинили шлюбні відносини, проживають в різних країнах. ОСОБА_2 продожує жити у Польщі, а ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_3 та Донькою від попереднього шлюбу ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , повернулися в Україну.

Спеціалістами відділу по Космічному району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради спільно з фахівцем із соціальної роботи відділу по Космічному району Запорізького міського центру соціальних служб був здійснений вихід за адресою: АДРЕСА_1 , для обстеження умов проживання та з`ясування думки дитини щодо заявлених позовних вимог. Встановлено, що умови проживання добрі, але жінка планує найближчим часом здавати квартиру в оренду та переїхати до матері у Шевченківський район міста.

Під час візиту ОСОБА_1 повідомила, що донька проживає разом з нею постійно, але батько не надає згоду на реєстрацію місця проживання доньки, тому вона вирішила звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст. 161 СК України та п. 72 постанови КМУ від 29.09.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної з захистом прав дитини», розглянувши наявні матеріали, враховуючи, що батько дитини мешкає за кордоном та рекомендації комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району від 01.05.2026 року протокол № 13, вважають за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю.

Згідно ст.66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта та шоста статті 19 СК України).

Оцінюючи відповідно до ст. 89 ЦПК України висновок районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району № 917/01-36/19.02 від 04.05.2026 року щодо доцільності визначення місця проживання дитини, суд зазначає, що його складено з урахуванням всіх обставин справи, а отже суд погоджується з ним та бере його до уваги під вирішення спору в цій частині.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина, в силу свого віку, не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

З матеріалів справи вбачається, що матір`ю дитини створено належні матеріально-побутові умови для проживання дитини, підстав які б перешкоджали проживанню дитини з матір`ю, фахівцями не виявлено, мати приймає активну участь у вихованні та навчанні дитини.

Разом з тим, батько дитини (відповідач) не приймає активної участі у вихованні своєї малолітньої дитини.

При цьому, суд враховує, що відповідач не виявив зацікавленості у вирішенні цього питання у судовому порядку, оскільки у ході розгляду цієї справи, будучи належним чином повідомленим, у судові засідання не з`явився та не заперечував проти обставин, викладених у позовній заяві.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (стаття 155 СК України).

Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов`язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини , сім`ї, свого народу та Батьківщини.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

За вимогами статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18).

Визначаючи місце проживання дитини, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд при вирішенні спору надає першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.

Отже, враховуючи викладене, вивчивши матеріали справи, надаючи належну оцінку усім обставинам справи, а саме: добросовісне виконання матір`ю дитини батьківських обов`язків; створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку; забезпечення усім необхідним; приймаючи до уваги вік дитини, якнайкращі інтереси дитини щодо її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку у ситуації, яка склалась між її батьками, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з одним із сторін, суд враховуючи інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, приймаючи до уваги тривалість проживання малолітньої дитини разом із матір`ю, та відсутність з боку батька належного виконання батьківських обов`язків, суд доходить достатньо обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір`ю.

При цьому суд зазначає, що питання про розлучення батька та дитини не вирішується оскільки батько дитини у разі визначення місця проживання дитини з матір`ю не може бути обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини.

Більше того, виходячи з положень статей 157, 181 СК України, той з батьків, хто проживає окремо, зобов`язаний так само брати учать у вихованні та утриманні дитини, як і той, хто проживає з дітьми, останній до того ж не має права перешкоджати у такому спілкуванні. А отже, при визначенні місця проживання дитини з матір`ю батько не позбавляється можливості спілкування з дитиною та приймати участь у її вихованні та утриманні.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою суду від 18 лютого 2026 року позивачу було відстрочено сплату судового збору за позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини до ухвалення судового рішення у справі.

Таким чином, судовий збір за позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини в розмірі 2422,40 грн. підлягає стягненню з позивачана користь держави.

Крім того, так як позивач при подачі позовної заяви в частині стягнення аліментів була звільнена від сплати судового збору, тому з відповідача відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України повинен бути стягнений судовий збір на користь держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог (75%), а саме в розмірі 908 гривень 40 копійок.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 76-81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина Республіки Молдова, останнє відоме місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 ), третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Космічному району, як орган опіки та піклування (адреса: м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд.32, код ЄДРПОУ: 37573541), про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований 21 листопада 2023 року Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 2227.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишити шлюбне прізвище - « ОСОБА_1 ».

Рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, є документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина Республіки Молдова, останнє відоме місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 грудня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина Республіки Молдова, останнє відоме місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 908 гривень 40 копійок /дев`ятсот вісім гривень сорок копійок/ за позовну вимогу про стягнення аліментів.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір в розмірі 2 422 гривні 40 копійок /дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок/ за позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду, після набрання ним законної сили надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та поставлення відмітки в актовому записі про шлюб, тобто згідно ст.. 115 Сімейного кодексу України.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Повний текст судового рішення складено 10 вересня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

міста Запоріжжя Е.Г.Стоматов