Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №296/7132/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/7132/26 Головуючий у 1-й інст. Дідоренко А. Е.

Номер провадження №33/4805/1171/26

Категорія ч.1 ст.130 КУпАПА Доповідач Ляшук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м.Житомир

Суддя Житомирського апеляційного суду Ляшук В.В., з участю секретаря Кошиль О.Ю., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Куцого С.А. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

встановив:

Постановою Корольовського районного суду Житомирської області від 02 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Відповідно до постанови, ОСОБА_1 05 червня 2026 року о 03 год. 26 хв. по вул. Вітрука, 6Б у м.Житомирі, керував самокатом JET.UA з н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, поведінка що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій ОСОБА_1 відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На постанову суду захисником Куцим С.А. подано апеляційну скаргу, в якій порушується питання про скасування постанови суду та закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вважає, що протокол про адміністративне правопорушення, був складений без дотримання вимог ст. 256 КУпАП та Інструкції №1376.

Зазначає, що судом першої інстанції не надана належна оцінка тому, що працівником поліції не було зафіксовано у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, які безпосередньо зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, а тому вимога пройти огляд була незаконною.

Стверджує, що акт огляду на стан алкогольного сп`яніння є неналежним доказом по справі, оскільки він без номера та дати складання.

Звертає увагу, що працівники поліції незаконно та безпідставно здійснили зупинку ОСОБА_1 , тому що жодних підстав для зупинки не було, останнім не порушувались вимоги ПДР України.

Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Куцого С.А. на підтвердження доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції при розгляді даної справи всебічно та повно дослідив всі наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та прийшов до правильного висновку про винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють ПДР. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За правилами частин 2-5 ст.266 КУпАП, огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних засобів поліцейським із застосуванням технічних засобів відеозапису, а у разі незгоди особи на проведення огляду поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або у разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Згідно вимог ч.1 ст.130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об`єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Зі змісту п. 2.5 ПДР слідує, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

В п. 7 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом Міністерство внутрішніх справ України Міністерство охорони здоров`я України від 09.11.2015 №1452/735 визначено, що установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується, доказами, які досліджувались в суді першої інстанції, а зокрема:

- протоколом про вчинення адміністративного правопорушення серії ЕПР1 №684218 від 05.06.2026 року (а.с 1),

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с 2),

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння (а.с 3),

- рапортом працівника поліцї (а.с 4),

- відеозаписом події (а.с 7).

На переконання апеляційного суду зазначені докази є належними та допустимими, оскільки відповідають вимогам зазначеним у ст. 251 КУпАП, повністю підтверджують правильність висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та відповідають фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.10 Правил дорожнього руху транспортний засіб це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Пункт 1 статті 1 Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» визначає, що електричний колісний транспортний засіб це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Таким чином, особи, що керують, такими транспортними засобами як електросамокати, електроскутери, електровелосипеди, гіроскутери, є водіями і зобов`язані дотримуватися Правил дорожнього руху.

Однак, при цьому, норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15.03.2023 р. у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сеґвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Підпунктом «б» частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух», пунктом 2.9-а Правил дорожнього руху України визначено, що водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів, а статтею 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування в стані алкогольного сп`яніння будь-яким транспортним засобом, а не виключно механічним.

Таким чином, водій, реалізувавши своє право володіти та/або керувати будь-яким транспортним засобом, автоматично погодився виконувати додатково покладені на нього обов`язки, встановлені нормами законодавства України, в тому числі і Правилами дорожнього руху України. Тому обсяг адміністративної відповідальності водія електричного самоката, електричного велосипеда, електричного скутера, гіроскутера за ст. 130 КУпАП жодним чином не відрізняється від обсягу відповідальності за цією ж статтею інших водіїв механічних транспортних засобів.

Як вбачається із відеозапису, який міститься в матеріалах справи, працівниками поліції під час спілкування з ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінку, що не відповідала обстановці та тремтіння пальців рук.

У зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння працівники поліції неодноразово запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку - як на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу, так і у найближчому медичному закладі.

Однак, на неодноразові пропозиції працівників поліції пройти відповідний огляд ОСОБА_1 не надавав чіткої відповіді щодо своєї згоди або відмови, а лише повідомляв: «зачекайте, я говорю по телефону», продовжуючи телефонну розмову та фактично ухиляючись від проходження огляду.

Через деякий час ОСОБА_1 повідомив, що погоджується пройти огляд у медичному закладі. У зв`язку з цим працівниками поліції було запропоновано йому сісти до службового автомобіля для поїздки до найближчого закладу охорони здоров`я з метою проведення огляду. Однак, у момент коли необхідно було здійснити посадку до автомобіля та виїхати для проходження огляду ОСОБА_1 знову почав повідомляти, що «говорить по телефону», та не здійснив жодних дій для проходження запропонованого огляду.

Таким чином, незважаючи на неодноразові роз`яснення працівників поліції щодо необхідності проходження огляду та наслідків відмови від нього, ОСОБА_1 фактично ухилився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки його дії свідчили про небажання пройти огляд у встановленому порядку.

Працівниками поліції було роз`яснено ОСОБА_1 наслідки відмови від проходження огляду та складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №684218 від 05.06.2026 року. Під час складання протоколу йому було роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Від отримання копій матеріалів справи та підпису у протоколі ОСОБА_1 відмовився, однак копію протоколу отримав.

Відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 притягнутий до відповідальності за відмову у проходженні огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, яке вважається закінченим, в момент, коли особа розуміючи свій обов`язок пройти огляд та наслідки такої відмови відмовляється виконати таку вимогу працівників поліції.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Протокол про адміністративне правопорушення складено з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП та містить усі необхідні відомості щодо обставин вчиненого правопорушення.

Посилання на те, що працівниками поліції не було належним чином зафіксовано ознаки алкогольного сп`яніння, є необґрунтованими, оскільки такі ознаки зазначені у протоколі та зафіксовані на відеозаписі.

Доводи захисника про неналежність акта огляду на стан алкогольного сп`яніння у зв`язку з відсутністю номера та дати його складання також не заслуговують на увагу. У даному випадку визначальним доказом у справі є не лише акт огляду, а сукупність доказів, зокрема відеозапис, протокол про адміністративне правопорушення. Крім того, фактично огляд на стан алкогольного сп`яніння проведений не був саме через поведінку ОСОБА_1 , який, незважаючи на пропозиції працівників поліції, ухилявся від проходження огляду.

Щодо тверджень про незаконність зупинки транспортного засобу, то такі доводи не підтверджені належними доказами та не спростовують факту вчинення адміністративного правопорушення, оскільки на момент зупинки транспортного засобу була комендантська година та поліцейські мали право перевірити документи. Після зупинки транспортного засобу у працівників поліції виникли законні підстави для перевірки стану водія та проведення огляду у зв`язку з виявленням ознак алкогольного сп`яніння.

Даних, які б ставили під сумнів рішення суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаного правопорушення, в матеріалах справи не має, не надані такі дані і при апеляційному розгляді справи.

Підстав для визнання недопустимими доказів, якими суд обґрунтував свої висновки апеляційний суд не вбачає, а відповідні доводи апелянта вважає голослівними та необґрунтованими та спростованими судом першої інстанції.

За таких обставин апеляційний суд вважає постанову суду законною і обґрунтованою та не знаходить підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

постановив:

Апеляційну скаргу захисника Куцого Сергія Анатолійовича залишити без задоволення, а постанову Корольовського районного суду м.Житомира від 02 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили після її винесення є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Житомирського

апеляційного суду В.В. Ляшук