Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №607/1817/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 607/1817/24

Провадження № 22-ц/4808/1674/26

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

з участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Обслуговуючого кооперативу «ЖБК» Спілка забудівників 28» адвоката Коваленка Ярослава Олександровича на рішення Івано-Франківського міського суду від 12 червня 2026 року, у складі судді Домбровської Г. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 28» про визнання майнових прав,

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 28» про визнання майнових прав на об`єкт будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 з наступними характеристиками: квартира будівельний АДРЕСА_2 , кількість кімнат – 2, загальна площа (проектна) 56,6 кв.м., що розташована на другому поверсі, 1 (перший) під`їзд, згідно Договору №ЖРК/18/3 про цільовий внесок у діяльність від 24 травня 2022 року.

В обґрунтування позову посилався на те, що 24 травня 2022 року між ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» (виконавець) та ним (замовник) укладено Договір про цільовий внесок у діяльність № ЖРК/18/3, предметом якого визначено обов`язок відповідача за рахунок цільового внеску замовника здійснити будівництво та передати у власність останнього об`єкт нерухомості, а саме: квартиру за будівельним номером АДРЕСА_3 , у визначений договором строк не пізніше IV кварталу 2023 року. Розмір цільового внеску становить 1 237 162,00 грн, який він сплатив у повному обсязі, що підтверджується виданою відповідачем квитанцією до прибуткового касового ордера №1 від 24 травня 2022 року.

Не заперечуючи проти укладення договору і його виконання, відповідач, керуючись підпунктом 3 пункту 2.6. Договору про цільовий внесок у діяльність, надав йому згоду на уступку (відступлення) права членства та своїх зобов`язань за цим договором на користь третьої особи без сплати винагороди, що свідчить також про виконання договору відповідачем.

ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» своїх зобов`язань щодо введення будинку в експлуатацію та передання йому квартири у встановлений Договором про цільовий внесок у діяльність у строк не виконав. Зазначене унеможливлює реєстрацію за ним права власності на квартиру та позбавляє права вільно розпоряджатися нею.

Посилаючись на порушення його прав як добросовісного інвестора, ОСОБА_1 просив визнати за ним майнові права на об`єкт будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: квартира будівельний АДРЕСА_4 , згідно з Договором про цільовий внесок у діяльність від 24 травня 2022 року №ЖРК/18/3.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 28» про визнання майнових прав задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт будівництва за будівельною адресою АДРЕСА_1 : з наступними характеристиками: квартира будівельний АДРЕСА_2 , кількість кімнат 2, загальна площа (проектна) 56,6 кв.м., що розташована на другому поверсі, 1 (перший) під`їзд, згідно Договору №ЖРК/18/3 про цільовий внесок у діяльність від 24 травня 2022 року.

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 28» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 12 371,62 грн.

Повний текст рішення суду складено 22 червня 2026 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 28» адвокат Коваленко Я. О. подав апеляційну скаргу. Вважає рішення незаконним і необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, обставини, які суд визнав встановленими, є недоведеними; висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

У постанові Верховного Суду від 18.03.2026 у справі № 344/16001/24, що стосується тих самих сторін та іншого об`єкта в цьому ж будинку, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є реальний рух активів, а не лише наявність первинного документа.

Суд першої інстанції фактично не застосував вказаний висновок, зазначивши, що видана квитанція на ім`я позивача відповідає сумі цільового внеску. Таким чином, суд не здійснив перевірку реального руху коштів, що є визначальною ознакою господарської операції.

Матеріали справи не підтверджують реального руху 1 237 162,00 грн від позивача до відповідача: відсутні докази походження коштів та їх вибуття від позивача, передачі уповноваженим особам і надходження відповідачу. Свідки позивача вказали, що кошти безпосередньо не передавали, а голова правління відповідача заперечив їх отримання. Крім того, відповідно до аудиторського звіту від 28.05.2024 № 27, за 2022–2023 роки операцій через касу не встановлено, а розрахунків із позивачем в обліку відповідача не відображено.

Вважає, що суд фактично створив презумпцію вчинення позивачем дій на виконання договору, що виникла з квитанції, поклавши на відповідача обов`язок її спростувати, ухилившись від оцінки сукупності доказів, якими відповідач цю презумпцію спростував.

Так, на її спростування відповідач надав сукупність доказів, зокрема: аудиторський звіт № 46/1 від 23.10.2024 про відсутність у бухгалтерському обліку будь-яких надходжень від позивача; визнання позивача, що він особисто коштів відповідачу не передавав; показання свідків позивача про передачу коштів сторонній особі; показання голови правління відповідача про невиконання такої операції; умову договору про виключно безготівкову форму розрахунків та відсутність її зміни; відсутність у відповідача необхідних для проведення касової операції рахунку 30 «Каса», касової книги, касира та інших передбачених Положенням № 148 документів.

Зазначає, що жоден із цих доказів суд не визнав неналежним, недопустимим чи недостовірним, однак дійшов висновку про неспростованість презумпції. Такий підхід суперечить ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України, які вимагають оцінювати докази як окремо, так і в їх сукупності та взаємному зв`язку.

Крім того, суд не врахував висновок Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 про можливість доведення фактичного здійснення або нездійснення господарської операції іншими доказами за наявності дефектів первинних документів. Відповідач саме таку сукупність доказів надав, однак суд належної оцінки їй не надав.

Апелянт вважає, що квитанція не відповідає вимогам до первинного документа, а посвідчена нею операція є юридично неможливою. Суд першої інстанції встановив, що на квитанції наявний підпис лише у графі «головний бухгалтер», без зазначення ПІБ, з печаткою кооперативу; підпис касира відсутній. Пункт 25 Положення № 148 регулює, хто санкціонує прийняття готівки (головний бухгалтер або уповноважена керівником особа). Однак пункт 34 того ж Положення встановлює окрему, наступну стадію про те, що касові ордери після їх одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром. Підпис касира юридично посвідчує факт фізичного одержання готівки, а без нього операція прийняття готівки є незавершеною.

Суд вказав, що пункт 25 Положення № 148 дозволяє підписання ордера особою, уповноваженою керівником. Проте жодного наказу про покладення на голову правління обов`язків головного бухгалтера чи касира (з укладенням договору про повну матеріальну відповідальність, як вимагає пункт 44 Положення № 148) у справі немає.

За частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV обов`язковим реквізитом первинного документа є особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпис без розшифрування (ПІБ) такої ідентифікації не забезпечує. ДФСУ в індивідуальній консультації від 15.05.2018 № 2144/6/99-99-14-05-01-15/ІПК прямо роз`яснила: ПІБ та підпис у касових ордерах мають відповідати одне одному, інакше касові ордери вважаються недійсними.

За показаннями свідків, кошти нібито вносилися декількома траншами протягом березня-квітня 2022 року, а остання сума 3 млн грн – 24.05.2022. Водночас усі квитанції за всіма 18 договорами видані одним днем, а саме 24.05.2022. Касовий ордер складається в день фактичного надходження готівки і того ж дня відображається в касовій книзі. Документ від 24.05.2022 юридично не може посвідчувати надходження коштів у березні-квітні.

Також апелянт вказує, що у цій справі фігурує квитанція до прибуткового касового ордера № 1 від 24.05.2022 на суму 1 237 162,00 грн. У справі № 344/16001/24 фігурує квитанція до прибуткового касового ордера № 1 від 24.05.2022 на суму 1 313 665 грн. Два касові ордери з однаковим порядковим номером «1» від однієї дати на різні суми є неможливі за правил хронологічної реєстрації касових документів. Це додатково свідчить, що документи виготовлялися не в порядку ведення касового обліку, а як разові папери поза будь-якою обліковою системою.

Пункт 7 Положення № 148 встановлює імперативне правило, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами у розмірі до 50 000 грн включно; платежі на суму, що перевищує 50 000 грн, проводяться виключно через банки або небанківські фінансові установи. Платіж 1 237 162,00 грн перевищує граничну суму в 25 разів. Суд кваліфікував це лише як порушення касової дисципліни посадовими особами відповідача. Вважає, що готівковий платіж у вказаній справі заборонений законом і не передбачений договором, пункт 1.4 якого вимагає перерахування на поточний рахунок, та не є належним виконанням зобов`язання у розумінні статті 526 ЦК України.

Окрім того, зазначає, що зміна визначеного письмовим договором безготівкового порядку оплати на готівковий була б зміною умови договору, яка відповідно до статті 654 ЦК України вчиняється в такій самій формі, що й договір. Жодної письмової додаткової угоди немає, а усна вимога голови правління, на яку послався суд зі слів сторони позивача, не може ні змінити письмовий договір, та не може бути доведена показаннями свідків.

Пункт 11 Положення № 148 визначає оприбуткування готівки як сукупність дій: складання прибуткового касового ордера та здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі ордера. Касової книги у відповідача не існує; рахунок 30 «Каса» відсутній у плані рахунків. Отже, навіть за наявності паперового ордера готівка юридично не оприбутковувалася і не могла бути оприбуткована.

За змістом статті 128 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Однак суд поклав в основу рішення показання свідків щодо факту, який за законом не може встановлюватися свідченнями. Також усі свідки, на показаннях яких ґрунтується висновок про оплату, пов`язані з позивачем спільною господарською діяльністю.

Суд першої інстанції констатував, що позивач особисто кошти не передавав, а діяв через знайомих без довіреності. Ця обставина вимагала застосування глави 17 та глави 68 ЦК України. У матеріалах справи немає ні договору доручення, ні довіреності, ні акта передачі коштів, ні розписки щодо жодної з осіб (Бойко, Паньків, Гонта). Тому дії цих осіб не створюють правових наслідків для позивача у відносинах з відповідачем, однак суд цього наслідку не застосував.

Суд безпідставно застосував доктрину заборони суперечливої поведінки, пославшись на постанову ОП КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, та вказав на суперечливість поведінки відповідача – підписання договору, видачу квитанції, згоду на відступлення права членства та подальше заперечення отримання коштів. Такий висновок є помилковим, оскільки відсутня зміна позиції відповідача в часі. Відповідач ще у відзиві від 31.10.2024 категорично заперечив факт передачі коштів і послідовно дотримується цієї позиції.

Апелянт вважає, що видача квитанції сама по собі не може бути підставою для застосування естопелю, оскільки саме факт її здатності підтверджувати реальне внесення коштів є предметом спору. В іншому випадку суд фактично визнав достовірність спірного документа ще до його оцінки та позбавив відповідача права заперечувати факт операції. Так сама згода на відступлення права членства не підтверджує оплату, оскільки стосується прав та обов`язків за договором, а не факту внесення коштів, до того ж вона не містить дати, а тому не підтверджує послідовності поведінки сторони в часі. Застосування доктрини venire contra factum proprium не звільняє позивача від обов`язку довести факт оплати відповідно до ст. 81 ЦПК України.

Вважає, що суд порушив засади змагальності, диспозитивності та рівності сторін, поставив питання поза межами предмета доказування і використав мовчання відповідача щодо власної ініціативи суду як аргумент проти відповідача. Позивач стверджує про передачу готівкою 1 237 162,00 грн. Для доведення цього твердження він мав довести щонайменше: наявність у нього такої суми готівкою станом на травень 2022 року, законне джерело її походження та фактичну передачу її відповідачу. Проте у жодній із 18 ідетичних справ позивач не надав жодного документа про джерело походження готівки, довіреності, акта передачі коштів чи банківської операції.

Відповідно до висновку експертів №09/06-26 комісійної судової економічної експертизи від 09 червня 2026 року за результатами проведеної експертизи встановлено, квитанція до прибуткового касового ордера № 1 від 24.05.2022 сама по собі не містить достатніх відомостей для підтвердження факту внесення коштів саме платником за договором та не дає можливості виключити внесення коштів представником або іншою третьою особою.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник ОСОБА_1 адвокат Ванкевич А. В. подав пояснення на апеляційну скаргу, що за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Адвокат Ванкевич В. А. звернувся з заявою про отримання доступу до матеріалів справи в електронному суді 29 липня 2026 року, а подав відзив лише 13 серпня 2026 року, тобто з пропуском строку для подання відзиву встановленого ухвалою суду, який настав 10 серпня 2026 року. Таким чином відзив представника позивача слід залишити без розгляду, відповідно до ст. ст. 126, 178 ЦПК України.

У судовому засіданні апеляційного суду представники ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» Вінтоняк Н. М. та Коваленко Я. О., апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній мотивів.

Представник Мельника адвокат Ванкевич А. В. вимоги апеляційної скарги заперечив, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення вищезазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав свої зобов`язання за Договором, сплатив кошти (цільовий внесок) у визначеній у договорі сумі, у зв`язку із чим за умовами договору набув майнових прав щодо об`єкту нерухомості, натомість відповідач свої зобов`язання щодо передачі об`єкту інвестування в експлуатацію для здійснення реєстрації прав власності за позивачем на об`єкт інвестування, не виконує.

Враховуючи, що будинок по АДРЕСА_1 не введено в експлуатацію, з урахуванням повної сплати коштів за умовами Договору, суд дійшов висновку, що право права позивача підлягають захисту шляхом визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 24.05.2022 між Обслуговуючим кооперативом «ЖБК «Спілка забудівників 28» (виконавець) в особі голови правління Костишина Б. В. та ОСОБА_1 (замовник) підписано Договір №ЖРК/18/3 про цільовий внесок у діяльність (том 1, а.с.6-8).

Предметом договору визначено обов`язок виконавця за рахунок цільового внеску замовника, здійснити будівництво і передати замовнику обумовлений даним договором об`єкт, а замовник за цим договором, на підставі повного визнання ним Статуту кооперативу зобов`язується забезпечити вчасне внесення цільового внеску, цим самим забезпечивши відповідне фінансове забезпечення об`єкту будівництва та прийняти об`єкт у свою власність на виконання Статутних вимог кооперативу, умов цього договору та для задоволення потреб у житлі (пункт 1.1. Договору про цільовий внесок у діяльність).

Цільовим внеском замовника є грошові кошти в розмірі 1 237 162,00 грн, які замовник передає виконавцю з метою задоволення соціальних потреб асоційованого члена кооперативу. Сплата цільового внеску відбувається шляхом перерахування коштів на поточний рахунок в порядку та на умовах, визначених цим договором (п.п. 1.2.–1.4).

З моменту здійснення першого платежу права володіння та розпорядження об`єктом переходять до замовника, а володіння та розпорядження цільовим внеском переходить до виконавця (п.1.5).

За замовником закріплюється об`єкт – квартира, за будівельною адресою: АДРЕСА_5 , з наступними характеристиками: кількість кімнат – 2, загальна площа, 56,6 кв. м, поверх 2, під`їзд 1. Термін здачі об`єкту в експлуатацію – IV квартал 2023 року (п.п. 1.6., 1.7).

Договір вступає в силу з моменту його підписання та моменту передачі цільового внеску до кооперативу і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором відповідно до статуту кооперативу або до моменту припинення (розірвання) цього договору за ініціативною сторін. (п. 4.1).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 24.05.2022, яка містить печатку ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» та як встановлено судом підпис ОСОБА_2 , ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» прийнято від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 237 162,00 грн. на підставі договору №ЖРК/18/3 від 24.05. 2022.

Відповідно до листа (без дати), голова правління ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28», згідно з підпунктом 3 пункту 2.6. Договору про цільовий внесок у діяльність від 24.05.2002 року № ЖРК/18/3 надав ОСОБА_3 згоду на уступку (відступлення) права членства та своїх зобов`язань за договором на користь третьої особи без сплати винагороди (том 1, а. с. 114).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 2.1., 2.2. Статуту ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» кооператив є юридичною особою (неприбутковою організацією), утвореною шляхом об`єднання на добровільних засадах фізичних та/або юридичних осіб на підставі рішення установчих зборів. Відповідно до завдань та характеру діяльності за типом є обслуговуючим, за напрямком діяльності житлово-будівельним. Метою створення кооперативу є задоволення економічних, соціальних, житлових та інших потреб членів та асоційованих членів кооперативу (та членів їх сімей), на основі поєднання їх пайових внесків, особистих та колективних інтересів для участі в організації будівництва та чи реконструкції житлових будинків (будинку) та подальшої їх (його) експлуатації, поділу між ними ризиків і втрат, розвитку їх самоорганізації, самоврядування та самоконтролю. Предметом діяльності кооперативу є обслуговування та експлуатація багатоквартирних будинків житлових та нежитлових приміщень членів кооперативу і членів їх сімей за необхідності попередньо шляхом організації будівництва та будівництва багатоквартирних будинків, облаштуванням зовнішніх, внутрішніх інженерних мереж та споруд багатоквартирних будинків, за власні та інші залучені кошти, а також наступна експлуатація та управління будинком після введення багатоквартирних будинків в експлуатацію відповідно до законодавства України.

Право кооперативу на укладення договорів визначено у пункті 3.6. Статуту, а умови і порядок вступу до кооперативу, виходу чи виключення з нього, зокрема і асоційованих членів – у пунктах 5.3, 5.5. розділу 5 Статуту.

Згідно з пунктом 12.7.7. Статуту до компетенції Голови правління належить: здійснювати операції, підписувати фінансові документи, договори від імені кооперативу (у випадках передбачених цим Статутом, після одержання відповідного письмового дозволу або рішення загальних зборів членів кооперативу).

Відповідно до Звіту з надання впевненості незалежного аудитора №27 від 28 травня 2024 року, складеного ТОВ «Аудиторська компанія «Альфа-аудит ЛТД» за результатами аудиторської перевірки щодо організації та здійснення грошових розрахунків ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» за період з 01.01.2022 до 31.12.2023 та наявності чи відсутності розрахунків із фізичною особою ОСОБА_1 , встановлено, що грошові розрахунки за період з 01.01.2022 до 31.12.2023 кооператив проводив виключно з використанням рахунку бухгалтерського обліку 311 «Поточні рахунки в банках в національній валюті». Операцій із грошових розрахунків через касу кооперативу у перевіреному періоді за даними бухгалтерського обліку обслуговуючого кооперативу не виявлено. Рахунок бухгалтерського обліку 30 «Каса» відсутній у плані рахунків бухгалтерського обліку кооперативу у перевіреному періоді з 01.01.2022 до 31.12.2023.

Інші рахунки бухгалтерського обліку грошових розрахунків, крім рахунку бухгалтерського обліку 311 «Поточні рахунки в банках в національній валюті», Кооперативом у перевіреному періоді з 01.01.2022 до 31.12.2023 не використовувались.

У бухгалтерському обліку кооперативу не виявлено жодних записів щодо ймовірних розрахунків з фізичною особою ОСОБА_1 як учасником чи пайовиком кооперативу.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1,2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Спір у даній справі стосується виконання сторонами умов укладеного між фізичною особою позивачем ОСОБА_1 та Обслуговуючитм кооперативом «ЖБК «Спілка забудівників 28» договору про цільовий внесок у діяльність, відповідно до якого кооператив за рахунок цільового внеску замовника здійснює будівництво та передає йому обумовлений у договорі об`єкт для задоволення потреб у житлі.

Ухвалюючи рішення по суті заявлених вимог суд першої інстанції правильно зазначив, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначають ЦК України та Закон України «Про кооперацію».

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про кооперацію», кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 2 Закону

Вступ до кооперативу, згідно статті 11 Закону здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

Статтею 384 ЦК України, положення якої кореспондують статті 19-1 Закону України «Про кооперацію», передбачено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення у кооперативу, право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону (частина друга статті 19-1 Закону України «Про кооперацію»).

За частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір, як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Договором, згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою (частина перша статті 4, частини п`ята та шоста статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Статтею другою Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав належать речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

У статті 190 ЦК України визначено, що майно є особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «майновими правами», а отже і «майном» (пункт 22 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05)).

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного (законного) очікування та стає предметом захисту у розумінні Першого протоколу до Конвенції є те, що таке очікування (вимога) повинно мати належне правове підґрунтя, тобто має бути достатнє правове джерело для відповідного очікування (вимоги). З цього приводу у пункті 103 рішення ЄСПЛ у справі «Saghinadze and other v. Georgia» (заява № 18768/06) зазначено, що для того, щоб «очікування» було законним, воно повинно бути більш конкретним, ніж звичайна надія і бути заснованим на нормі права або правовому акті (пункт 39 рішення ЄСПЛ у справі «Сеni v. Italy», заява № 25376/06).

Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав наведено у правових висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 2610/22985/2012, від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц.

Майнове право, яке є предметом договору, - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Наведене свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до норми статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

У частині першій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію нежитлове приміщення як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17).

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування, як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

У справі що переглядається між сторонами виник спір щодо належного виконання ними взятих на себе зобов`зань за укладеним договором про цільовий внесок у діяльність.

Позивач, обгрунтовуючи свої вимоги покликався на те, що на виконанння укладеного з відповідачем договору про цільовий внесок у діяльність № ЖРК/18/3 від 24.05.2022 ним сплачено цільовий внесок у повному обсязі, згідно договору - 1 237 162,00 грн, що підтверджується виданою відповідачем квитанцією до прибуткового касового ордера №1 від 24 травня 2022 року. Натомість сторона відповідача заперечує рух коштів в сумі 1 237 162,00 грн, вважає, що надана позивачем квитанція до прибуткового касового ордера не є належним доказом отримання коштів, оскільки відповідно до п. 1.4 Договору №ЖРК/18/3 від 24.05.2022 сплата цільового внеску відбувається виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок відповідача.

Перевіряючи доводи сторін, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до положень статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Правилу цієї норми Закону кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення № 88).

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення № 88 (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Виходячи з визначеного законодавцем поняття первинного документа, підтвердженням господарської операції є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21) господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення № 88 первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, підтвердженням господарської операції є її фактичне здійснення та належним чином оформлені відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення № 88 первинні бухгалтерські документи.

Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україніяке визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи-підприємці) (далі разом у тексті - суб`єкти господарювання), фізичними особами.

Згідно п. 3 Положення, касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Касові операції - це операції суб`єктів господарювання між собою та з фізичними особами, пов`язані з прийманням і видачою готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Суб`єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків (п.5) .

Суб`єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами: 1) між собою - у розмірі до 10 000,00 грн включно; 2) з фізичними особами - у розмірі до 50 000,00 грн включно. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку (п.6)..

Фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою: 1) із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами - у розмірі до 50 000,00 грн включно. Платежі на суму, що перевищує 50 000,00 грн, проводяться через банки або небанківські установи шляхом переказу коштів із поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку (п.7).

Пунктом 25 Положення передбачено, що приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором про цільовий внесок у діяльність в частині сплати цільового внеску виконав у повному обсязі, сплативши до каси ОК ЖБК «Спілка забудівників 28» суму цільового внеску в розмірі 1 237 162,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 1 від 24.05.2022, яка містить печатку ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» та підпис голови правління Костишина Б. В.

Допитаний у статусі свідка ОСОБА_2 , голова правління відповідача, підтвердив, що він дійсно підписав квитанцію, однак факт отримання коштів заперечив. Вказував, що ґрунтуючись на довірі та запевненні сторони ОСОБА_1 про подальшу оплату коштів, ним наперед підписано та видано відповідні квитанції.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що доказів на підтвердження того, що обслуговуючим кооперативом ініціювалося питання перевірки стосовно вказаної посадової особи чи службового розслідування, в ході якого було б встановлено перевищення відповідних повноважень чи зловживання ними – стороною відповідача не надано.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що будь-яких доказів того, що стороною відповідача вживалися заходи для оплати цільового внеску позиваем чи пред`являлися будь-які претензії з приводу оплати, зважаючи на видачу квитанції про оплату коштів наперед, матеріали справи не містять.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що за показаннями свідків, кошти за рядом укладених договорів нібито вносилися декількома траншами протягом березня-квітня 2022 року, а остання сума 3 млн грн – 24.05.2022, однак усі квитанції за 18 договорами видані одним днем - 24.05.2022, а також те, що у цій справі фігурує квитанція до прибуткового касового ордера № 1 від 24.05.2022 на суму 1 237 162,00 грн та у справі № 344/16001/24 також наявна квитанція до прибуткового касового ордера № 1 від 24.05.2022 на суму 1 313 665 грн, тобто два касові ордери з однаковим порядковим номером «1» від однієї дати на різні суми додатково свідчать, що документи виготовлялися не в порядку ведення касового обліку, а як разові поза будь-якою обліковою системою, не заслуговують на увагу, оскільки недоліки ведення касового обліку, видачі квитанцій до прибуткового кассового ордеру мають місце саме з вини сторони відповідача. При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що порушення посадовими особами відповідача касової дисципліни, може мати наслідком настання для них юридичної відповідальності, однак не спростовує факт внесення позивачем грошових коштів.

Колегія суддів погоджується з висновокм суду про те, що саме по собі перевищення ліміту готівкових розрахунків не спростовує того факту, що грошові кошти прийнято відповідачем, відтак видавши квитанцію до прибуткового касового ордеру відповідач створив презумпцію вчинення позивачем дій, спрямованих на виконання умов договору, яка ним не спростована вході розгляду справи.

Доводи апелянта про те, що додаткова угода про зміну умов договору щодо порядку внесення цільового внеску не укладалася, а тому належним доказом виконання умов договору є внесення коштів на поточний рахунок, а не через касу кооперативу, не заслуговують на увагу, оскільки умови договору такої заборони не містять.

Колегія суддів зауважує, що надана позивачу ОСОБА_1 письмова згода відповідача (не містить дати) на відступлення права членства та своїх зобов`язань за договором № ЖРК /18/3 від 24.05.2022 на користь третьої особи без сплати винагороди у сукупності з іншими доказами у справі дає підстави для висновку про виконання позивачем своїх зобов`язань за укладеним з відповідачем договором.

Окрім того, внесення коштів не самим позивачем, а його представником, без підтвердження відповідних повноважень, на що посилається апелянт, не свідчить про невиконання позивачем грошового зобов`язання за укладеним договором, оскільки саме відповідачем засвідчено факт внесення готівкових коштів ОСОБА_1 за Договором № ЖРК/18/3 про цільовий внесок у діяльність від 24.05.2022 у сумі 1 237 162 грн.

Апеляційний суд відхиляє доводи скарги про те, що судом не встановлено реального руху коштів, оскільки судом першої інстанції належним чином досліджено всі надані сторонами докази в їх сукупності та надано їм правильну правову оцінку.

В апеляційній скарзі представник відповідача необґрунтовано посилається на те, що суд першої інстанції застосував доктрину заборони суперечливої поведінки, вказавши на суперечливість поведінки відповідача – підписання договору, видачу квитанції, згоду на відступлення права членства та подальше заперечення отримання коштів, оскільки мотивувальна частина рішення суду такого висновку не містить.

До апеляційної скарги представником відповідача додано Висновок експертів № 09/06-26 комісійної судової економічної експертизи від 09 червня 2026 року, який не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції, оскільки такий висновок складено у інший цивільній справі № 344/16001/24 за позовом ОСОБА_4 до ОК «ЖБК» Спілка забудівників 27», окрім того, стороною відповідача у відповідності до положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не надано доказів неможливості подання такого доказу в суд першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Обслуговуючого кооперативу «ЖБК» Спілка забудівників 28» адвоката Коваленка Ярослава Олександровича залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 12 червня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин