Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №160/29061/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року

м. Київ

справа №160/29061/24

адміністративне провадження № К/990/25856/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року (головуючий суддя Кучма К.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2025 року (головуючий суддя Юрко І.В., судді: Білак С.В., Чабаненко С.В.) у справі № 160/29061/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

І. У С Т А Н О В И В:

31 жовтня 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач), в якій просила:

визнати протиправною відмову Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо призначення їй пенсії в разі втрати годувальника;

зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплачувати їй пенсію в разі втрати годувальника відповідно до пункту «д» частини четвертої статті 30 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ), з дня звернення до відповідача.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 позовну заяву задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 відповідно до пункту «д» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-XII.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника відповідно до пункту «д» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ з дати звернення із відповідною заявою.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.05.2025 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 в адміністративній справі № 160/29061/24 скасовано.

Прийнято нове рішення. У задоволенні позову відмовлено.

18.06.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржниця просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.05.2025, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2025 відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.

Відповідач копію ухвали отримав 07.07.2025 та правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

За змістом свідоцтва про народження від 13.03.2018 серії НОМЕР_1 , виданого Заводським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (позивачка) ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька - ОСОБА_3 (актовий запис № 246).

Згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 03.09.2022 року № 3662, старший солдат ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 . Смерть пов`язана із виконанням обов`язків військової служби. Свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане 25.03.2022.

Суд також встановив, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07.12.2022 у справі № 209/2152/22 було встановлено факт проживання однією сім`єю без укладання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 18.03.2017 по ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивачка звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою, в якій просила призначити та виплачувати їй пенсію в разі втрати годувальника відповідно до пункту «д» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ.

Листом від 10.09.2024 № 0400-010314-8/183174 відповідач повідомив про відсутність права на призначення пенсії в разі втрати годувальника, оскільки позивачка не знаходиться у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

IІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до пункту «д» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-XII.

Листом від 10.09.2024 № 0400-010314-8/183174 відповідач повідомив, що підстави для призначення їй пенсії в разі втрати годувальника відсутні, оскільки вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі із загиблим ОСОБА_2 .

З покликанням на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07.12.2022 у справі № 209/2152/22 позивачка зазначає про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між нею та померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 з 18.03.2017 року по день смерті останнього.

Також акцентує увагу на тому, що у неї та померлого ОСОБА_2 є спільна дитина ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що питання отримання пенсії не стосується прав та обов`язків подружжя, а в Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі Порядок № 3-1) та в Законі № 2262-XII законодавець не вживає словосполучення «один із подружжя», слово «шлюб».

На думку суду першої інстанції, системний зміст частини третьої статті 3 та частини першої статті 21 Сімейного кодексу України (СК України) дає змогу дійти висновку, що особа, яка має фактичні шлюбні відносини, що підтверджено рішенням суду у справі № 209/2152/22, яке набрало законної сили, вважається дружиною або чоловіком відповідно одне одного.

Докази того, що загиблий не вважався годувальником позивача, відсутні.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про безпідставність неврахування відповідачем рішення суду, яким підтверджено фактичні шлюбні відносини позивачки із загиблим військовослужбовцем, що є поважною причиною відсутності свідоцтва про шлюб в пакеті документів для призначення пенсії.

Отже, згідно з висновком суду позивачка мала законне сподівання на призначення вказаного виду пенсії з огляду на статтю 30 Закону № 2262-XII щодо права членів сім`ї військовослужбовця, який загинув, на отримання пенсії в разі втрати годувальника, яку відповідач безпідставно не врахував у спірних правовідносинах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що у законодавстві про пенсійне забезпечення імперативно визначено, що право на призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не належать.

Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім`ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус «подружжя» чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

За висновком суду апеляційної інстанції, у розумінні статті 30 Закону № 2262-XIІ та статті 36 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка або чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, а тому не набувають права на призначення пенсійних виплат у зв`язку з втратою годувальника.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржниця зазначає таке:

відсутній правовий висновок щодо застосування положень пункту «д» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-XIІ;

наявність важливої соціальної проблеми, що стосується захисту неповнолітніх дітей і осіб, які фактично доглядають за дитиною після смерті військовослужбовця -тобто випадки, які не охоплюються буквальним тлумаченням терміну «дружина», проте відповідають змісту та меті соціального захисту;

вказане питання має широке поширення в правозастосовчій практиці з огляду на велику кількість родин військовослужбовців, які не встигли зареєструвати шлюб до загибелі особи, однак спільно проживали, мали дитину та вели спільне господарство.

Скаржниця вважає, що за змістом пункту «д» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-XIІ призначення пенсійних виплат встановлюється за наявності таких умов: смерть військовослужбовця, наявність дитини до 8 років, особа, яка здійснює нагляд за дитиною.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

У статті 1, частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.

Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, визначені в Законі № 2262-ХІІ.

Спірним питанням у цій справі є наявність права у позивачка, яка проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу із загиблим військовослужбовцем, на призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до пункту «д» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ.

Відповідно до статті 1 Закону № 2262-XII особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Статтею 5 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що особам, звільненим з військової служби, іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей може призначатися (за їх бажанням) пенсія на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно положень статті 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором.

Відповідно до статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Тобто зміст наведених норм свідчить про те, що пенсія у разі втрати годувальника членам сім`ї військовослужбовця може бути призначена за їх вибором як за Законом № 2262-ХІІ, так і за Законом № 1058-IV.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV одним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв`язку із втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності. Дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Частиною 2 статті 36 Закону № 1058-ІV визначено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Відповідно до статті 29 Закону № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

У частині першій статті 30 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до частини другої статті 30 Закону № 2262-ХІІ незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Пунктом «д» частини 4 статті 30 Закону № 2262-ХІІ визначено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються:

дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Згідно зі статтею 41 Закону № 2262-ХІІ пенсія в разі втрати годувальника призначається кожному непрацездатному члену сім`ї, який має право на таку пенсію.

Відмова пенсійного органу у призначенні ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника мотивована тим, що позивачка на час смерті ОСОБА_2 не перебувала з ним у шлюбі, зареєстрованому у встановленому законодавством порядку, а тому вона не відноситься до категорії осіб, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону № 2262-ХІІ.

У постанові від 14.05.2026 у справі № 580/1977/25 Верховний Суд дійшов такого висновку:

« 27. Колегія суддів зазначає, що спосіб викладення ч. 2 та 4 ст. 30 Закону № 2262 ХІІ свідчить про чітке й однозначне визначення кола осіб, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника. Зі змісту цих норм вбачається, що перелік непрацездатних членів сім`ї, яким може бути призначена пенсія у зв`язку із втратою годувальника - військовослужбовця, є персоніфікованим і вичерпним. Вони не містять правил, згідно з якими до непрацездатних членів сім`ї такого померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім`ї, прикладом якого є спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов`язків.

Натомість ужиті в Законі № 2262-XIІ поняття «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя, тобто особу, яка перебувала у зареєстрованому шлюбі з померлим годувальником.»

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вищезазначених висновків Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що за змістом свідоцтва про народження від 13.03.2018 серії НОМЕР_1 , виданого Заводським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (позивачка), ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька - ОСОБА_3 (актовий запис № 246).

Суд також встановив, що на момент смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зареєстрованого шлюбу між ним та позивачкою не існувало.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07.12.2022 у справі № 209/2152/22 було встановлено факт проживання однією сім`єю без укладання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 18.03.2017 по ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частиною четвертою статті 3 СК України передбачено, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Водночас за змістом частини першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

У статті 27 СК України визначено, що державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно зі статтею 36 СК України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Системний зміст наведених норм СК України та статті 30 Закону № 2262-ХІІ свідчить про те, що законодавець не ототожнює поняття «сім`я» у розумінні статті 3 СК України з поняттям «подружжя», яке використовується у статті 30 Закону № 2262 ХІІ та охоплює лише осіб, між якими зареєстровано шлюб.

Правовідносини, подібні до спірних у справі № 580/1977/25, вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 24.02.2025 у справі № 240/12904/23 Верховний Суд виснував:

« у розумінні статті 30 Закону № 2262-XIІ та статті 36 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка або чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, а тому не набувають права на призначення пенсійних виплат у зв`язку із втратою годувальника.».

Також у постанові від 31.10.2019 (справа № 461/3169/17) Верховний Суд на підставі змісту норм статті 36 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (формулювання яких є подібним до приписів статті 30 Закону № 2262-ХІІ) та норм СК України дійшов таких висновків:

«У законодавстві про пенсійне забезпечення імперативно визначено, що право на призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не належать.

Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім`ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус «подружжя» чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.»

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 10.03.2015 у справі № 21-615а14 та Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 у справі № 804/1501/18.

Такі висновки підтримані Верховним Судом у постанові від 14.05.2026 у справі № 580/1977/25.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від наведених правових висновків, оскільки зміни у законодавчому регулюванні, які б зумовлювали інший підхід до визначення кола непрацездатних членів сім`ї для цілей статті 30 Закону № 2262 ХІІ, відсутні.

Водночас колегія суддів критично оцінює покликання скаржниці на словосполучення «або один з батьків» у нормі пункту «д» частини четвертої статті 30 Закону № 2262 ХІІ, оскільки зазначене словосполучення наведено у переліку непрацездатних членів сім`ї.

Отже, доводи касаційної скарги не спростували правильність висновків суду апеляційної інстанції.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 160/29061/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа