Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №990/136/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа №990/136/26

адміністративне провадження № П/990/136/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю., Кравчука В.М., Стародуба О.П., Тацій Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 990/136/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. 20 квітня 2026 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - відповідач, ВККС України, Комісія), у якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 18 березня 2026 року № 75/ас-26, яким ОСОБА_1 визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності;

зобов`язати ВККС України провести повторно співбесіду з ОСОБА_1 у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеного рішенням ВККС України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), з урахуванням правової оцінки суду.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про непідтвердження його здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді за критерієм особистої компетентності є протиправним, оскільки ухвалене з порушенням вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), а також принципів об`єктивності, неупередженості, прозорості та правової визначеності процедури кваліфікаційного оцінювання.

3. Позивач стверджує, що ВККС України фактично вийшла за межі предмета оцінювання особистої компетентності, повторно оцінивши рівень його професійної компетентності та теоретичних знань у сфері права, які вже були перевірені під час кваліфікаційного іспиту, успішно ним складеного. На думку позивача, висновки Комісії щодо його невідповідності показникам «рішучість та відповідальність» і «безперервний розвиток» ґрунтуються на припущеннях та суб`єктивних оцінках, а саму співбесіду було проведено з ознаками упередженості та дискримінації.

4. Позивач указує, що ВККС України не надала належної оцінки поданим ним письмовим поясненням, наданим доказам професійного розвитку, наукової та викладацької діяльності, а також проігнорувала результати незалежного психологічного тестування, у якому рівень його особистісної компетентності був оцінений як високий. На переконання позивача, застосована Комісією методика оцінювання не містила об`єктивних і валідованих критеріїв, що призвело до надмірної дискреції та свавільності при ухваленні оскаржуваного рішення.

5. Окремо позивач посилається на порушення принципу недискримінації, гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI. Позивач стверджує, що під час співбесіди члени Комісії неодноразово акцентували увагу на його віці, характеризуючи його як «молодого» для посади судді апеляційного суду, та на його особливому професійному шляху з частими змінами місць роботи. На думку позивача, такий підхід свідчить про упереджене ставлення та застосування дискримінаційних критеріїв, не передбачених законодавством.

6. Позивач наголошує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам мотивованості, визначеним Законом №1402-VIII, оскільки не містить належного обґрунтування підстав і мотивів, з яких Комісія дійшла висновку про його невідповідність критерію особистої компетентності. У зв`язку із цим позивач просить визнати рішення ВККС України протиправним та скасувати його, а також зобов`язати Комісію повторно провести співбесіду в межах відповідного конкурсу.

7. Відповідач позовні вимоги не визнав. 19 травня 2026 року ВККС України подала до Суду відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Законом №1402-VIII та Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, затвердженим рішенням ВККС України від 22 січня 2025 року №20/зп-25 (далі - Положення №20/зп-25).

8. ВККС України заперечує доводи позивача про вихід за межі предмета оцінювання особистої компетентності, зазначаючи, що питання, поставлені під час співбесіди, були спрямовані на встановлення відповідності позивача показникам «рішучість та відповідальність» та «безперервний розвиток», а не на повторну перевірку професійної компетентності. Відповідач наголошує, що хоча позивач й підтвердив здатність здійснювати правосуддя за критерієм професійної компетентності, під час співбесіди він не продемонстрував достатнього рівня готовності до ухвалення складних рішень та належного розуміння практики Європейського суду з прав людини.

9. Також відповідач не погоджується з твердженнями позивача щодо необ`єктивності та немотивованості оскаржуваного рішення, зазначаючи, що всі письмові пояснення, відповіді позивача та матеріали суддівського досьє були досліджені й оцінені Комісією у сукупності. ВККС України вказує, що рішення містить фактичні обставини, правові підстави та мотиви його ухвалення, а законодавство не передбачає обов`язку Комісії окремо мотивувати кожен виставлений бал або надавати деталізовану оцінку кожній відповіді кандидата. На підтвердження цієї позиції відповідач посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі №990/329/25.

10. Крім того, ВККС України вважає необґрунтованими доводи позивача щодо дискримінації та упередженості під час співбесіди, зазначаючи, що аналіз професійного досвіду кандидата у співвідношенні з його віком здійснювався виключно з метою оцінки його професійної підготовленості та конкурентних переваг для зайняття посади судді апеляційного суду. Відповідач наголошує, що вік позивача не був критерієм оцінювання та не вплинув на ухвалення оскаржуваного рішення, а доводи позову фактично зводяться до незгоди з дискреційною оцінкою Комісії та намагання здійснити переоцінку виставлених балів, що, на думку відповідача, виходить за межі судового контролю, визначеного частиною третьою статті 88 Закону №1402-VIII.

11. 25 травня 2026 року до Суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив доводи ВККС України та зазначив, що викладені у відзиві аргументи не спростовують наведених у позовній заяві обставин щодо порушення Комісією вимог Закону №1402-VIII та принципів об`єктивності, неупередженості й правової визначеності процедури кваліфікаційного оцінювання. Позивач наполягає, що під час співбесіди Комісія фактично здійснила повторну перевірку його професійної компетентності та рівня теоретичних знань, хоча ці питання вже були оцінені під час кваліфікаційного іспиту.

12. Позивач також підтримує доводи щодо необґрунтованості висновків ВККС України стосовно його невідповідності критерію особистої компетентності, вказуючи, що відповідач не спростував аргументів про відсутність об`єктивних і валідованих критеріїв оцінювання, а також про неналежне врахування поданих ним пояснень, доказів професійного розвитку та результатів психологічного тестування. На переконання позивача, посилання відповідача на дискреційний характер повноважень Комісії не звільняє її від обов`язку діяти в межах закону, дотримуватись принципу мотивованості рішень та забезпечувати прозорість процедури оцінювання.

13. Крім того, позивач повторно наголошує на доводах щодо упередженого ставлення та дискримінації під час співбесіди, пов`язаної з акцентуванням уваги членами Комісії на його віці та особливостях професійного шляху. На підтвердження цих обставин позивач просить долучити до матеріалів справи науковий висновок за результатами лінгвістичного аналізу висловлювань членів ВККС України під час співбесіди, а також консультативний висновок за результатами психологічного аналізу комунікативної взаємодії під час кваліфікаційного оцінювання.

ІІІ. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

14. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 квітня 2026 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Берназюк Я.О., суддя Бучик А.Ю., суддя Кравчук В.М., суддя Стародуб О.П. та суддя Тацій Л.В.

15. Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2026 року відкрито провадження у справі № 990/136/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та призначено вказану справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи на 26 травня 2026 року на 14:15 год в приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5.

16. У судовому засіданні, що відбулося 26 травня 2026 року, з урахуванням думки учасників справи Суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

17. 28 травня 2026 року від ВККС України надійшло клопотання про дослідження фрагмента відеозапису співбесіди з ОСОБА_1 від 18 березня 2026 року, що стосується встановлення його відповідності критерію особистої компетентності, за зазначеним відповідачем часовим проміжком відеозапису.

18. 09 червня 2026 року позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналів наукового висновку за результатами лінгвістичного аналізу та консультативного висновку за результатами психологічного аналізу комунікативної взаємодії, а також документів на підтвердження кваліфікації осіб, які їх склали. У цьому ж клопотанні представник позивача просив продовжити строк для подання результатів соціологічного дослідження до 12 червня 2026 року.

19. 12 червня 2026 року позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи звіту соціологічного дослідження від 10 червня 2026 року «Сприйняття громадянами України окремих висловлювань та запитань членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, озвучених під час публічної співбесіди кандидата на посаду судді апеляційного суду», підготовленого ТОВ «Дослідницька компанія «Ю.С.С.».

IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

20. Перевіривши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд встановив таке.

21. Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі - Конкурс).

22. До Комісії у встановлений строк із заявою про участь у Конкурсі звернувся ОСОБА_1 як особа, яка відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII, тобто має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), а саме наукової роботи, професійної діяльності адвоката чи на посаді судді, щонайменше сім років.

23. Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 1/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.

24. Рішенням Комісії від 21 жовтня 2024 року № 323/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду (кримінальна спеціалізація). Визначено, що ОСОБА_1 за результатами першого етапу кваліфікаційного іспиту набрав 126 балів та допущений до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей.

25. Рішенням Комісії від 20 січня 2025 року № 16/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. Встановлено, що ОСОБА_1 за результатами другого етапу кваліфікаційного іспиту набрав 44,3 бала та допущений до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду.

26. Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено декодовані результати практичного завдання. Визначено, що ОСОБА_1 за виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду отримав 132 бали; загальний результат кваліфікаційного іспиту - 302,3 бала; допущено ОСОБА_1 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

27. Відповідно до пункту 8.2 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 (зі змінами), у разі якщо на момент складання іспиту анонімне тестування з історії української державності не проводиться, кожному учаснику, який успішно склав інші тестування та виконав відповідні практичні завдання, додається 40 балів до загального результату іспиту.

28. Згідно з пунктом 62 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII анонімне тестування з історії української державності не проводиться в межах кваліфікаційного іспиту під час конкурсів на зайняття вакантних посад суддів, оголошених рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, від 23 листопада 2023 року № 145/зп-23.

29. Відповідно до підпункту 6.3.3 пункту 6.3 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів учасник визнається таким, що успішно склав етап іспиту (крім тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності), у разі набрання 75 або більше відсотків від максимально можливого бала. Учасник визнається таким, що успішно склав тестування когнітивних здібностей та історії української державності, у разі набрання встановленого Комісією середнього допустимого та більшого бала таких тестувань.

30. Отже, загальна кількість балів ОСОБА_1 за кваліфікаційний іспит становить 342,30 бала з 400 можливих. Встановлено, що кандидат підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм професійної компетентності.

31. Рішенням Комісії від 30 липня 2025 року № 143/зп-25 здійснено повторний автоматизований розподіл справ (документів) кандидатів, зокрема, на посади суддів Київського апеляційного суду в межах Конкурсу. Згідно з протоколом повторного авторозподілу між членами Комісії від 01 серпня 2025 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Сидоровича Р.М.

32. 06 серпня 2025 року Комісія надіслала позивачу запит щодо надання пояснень та документів на підтвердження відповідності критерію особистої компетентності.

33. 19 серпня 2025 року позивач подав письмові пояснення щодо показників «рішучість та відповідальність» та «безперервний розвиток».

34. Комісією у складі колегії 18 березня 2026 року проведено співбесіду із кандидатом ОСОБА_1 , під час якої обговорювалися результати дослідження суддівського досьє кандидата, питання особистої та соціальної компетентності, професійної етики, доброчесності, а також інші обставини, що мають значення для кваліфікаційного оцінювання.

35. Під час проведення співбесіди членами Комісії, зокрема, ставилися питання щодо професійного досвіду позивача, частоти зміни місць роботи, його віку, а також рівня теоретичних знань, зокрема практики Європейського суду з прав людини та юрисдикції Суду справедливості Європейського Союзу.

36. За результатами кваліфікаційного оцінювання Комісією визначено, що позивач отримав 31 бал за критерієм особистої компетентності, 37,66 бала за критерієм соціальної компетентності та 270 балів за критерієм професійної етики та доброчесності. При цьому кількість балів за критерієм професійної етики та доброчесності була зменшена на 30 балів у зв`язку з несвоєчасним поданням декларації за 2023 рік.

37. Оскільки кількість балів, отриманих позивачем за критерієм особистої компетентності, становила менше 75 відсотків максимально можливого бала за цим критерієм, Комісія рішенням від 18 березня 2026 року №75/ас-26 визнала ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді за критерієм особистої компетентності.

38. Не погоджуючись із зазначеним рішенням Комісії, позивач звернувся до Верховного Суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 18 березня 2026 року №75/ас-26.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

V. ОЦІНКА СУДУ

39. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

40. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

41. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

42. За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

43. Отже, судовий контроль за рішенням суб`єкта владних повноважень охоплює перевірку не лише формального дотримання ним компетенції та процедури, а й обґрунтованості, безсторонності, добросовісності та розсудливості прийнятого рішення. Водночас така перевірка не передбачає підміни адміністративного органу судом у питаннях, віднесених законом до дискреційних повноважень цього органу.

44. Згідно із частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

45. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (частина перша статті 78 КАС України).

46. Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

47. Конституційні засади рівності, судового захисту та конкурсного порядку призначення на посаду судді передбачають право особи, яка відповідає встановленим законом вимогам, брати участь у відповідній конкурсній процедурі на рівних умовах. Водночас це не гарантує призначення конкретного кандидата, а вимагає законного, об`єктивного, неупередженого та несвавільного розгляду його кандидатури.

48. Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

49. На підставі частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

50. Правові засади організації судової влади, здійснення правосуддя та статусу суддів визначає Закон № 1402-VIII.

51. У частині першій статті 92 Закону № 1402-VIII визначено, що ВККС України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

52. Частиною першою статті 69 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

53. Статтею 28 Закону № 1402-VІІІ установлено, що суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років;

має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, щонайменше сім років;

має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше сім років.

54. Пунктом 2 частини першої статті 79-2 цього Закону встановлено, що ВККС України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 Закону № 1402-VІІІ.

55. Згідно із частинами другою, четвертою статті 79-3 Закону № 1402-VІІІ в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 цього Закону.

56. ВККС України:

на підставі поданих документів встановлює відповідність особи вимогам до кандидата на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду та формує його досьє. Відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді;

проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду;

проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 цього Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання;

за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає рейтинг для участі у конкурсі кандидатів, які підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає переможця конкурсу на зайняття вакантної посади судді у відповідному суді та ухвалює рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.

57. Частинами першою, другою статті 83 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

58. Відповідно до частини п`ятої статті 83 Закону № 1402-VІІІ порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.

59. На виконання наведених вище приписів Закону № 1402-VIII ВККС рішенням від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затвердила Положення № 20/зп-25, яке, як визначено в його преамбулі, розроблено відповідно до Закону №1402-VIII і визначає порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення або кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді в апеляційному суді, вищому спеціалізованому суді або Верховному Суді, а також показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення № 20/зп-25).

60. Пунктами 1.1 та 1.4 розділу 1 Положення № 20/зп-25 передбачено, що кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення ВККС України здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики. Основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об`єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для суддів (кандидатів на посаду судді).

61. Згідно з пунктами 6.21- 6.24 Положення № 20/зп-25 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та включає оголошення доповіді, надання кандидату можливості доповнити, уточнити або спростувати оголошену інформацію, а також послідовне обговорення з ним показників кваліфікаційного оцінювання з метою ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

62. Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення (пункт 5.1 Положення № 20/зп-25).

63. Відповідно до частини сьомої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.

64. Частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя або кандидат на посаду судді, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

65. Згідно із частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;

суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

66. Отже, законодавець установив вичерпний перелік підстав, за яких рішення ВККС, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, може бути скасоване судом.

67. У цій справі позивач оскаржує рішення ВККС з підстави, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, посилаючись на відсутність у ньому належних та достатніх мотивів, з яких Комісія дійшла висновку про непідтвердження ним здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.

68. Позивач, зокрема, стверджує, що наведені Комісією обставини не співвідносяться з нормативним змістом показників «рішучість та відповідальність» і «безперервний розвиток», частина його пояснень та наданої інформації залишилася без належної оцінки, а висновки щодо рівня особистої компетентності ґрунтуються на питаннях, які за своїм змістом стосуються професійної компетентності кандидата.

69. Оскільки позивач не посилається на обставини, передбачені пунктами 1- 3 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, предметом судової перевірки є наявність в оскаржуваному рішенні визначених законом підстав його ухвалення та мотивів, з яких Комісія дійшла висновку про непідтвердження ОСОБА_1 здатності здійснювати правосуддя за критерієм особистої компетентності.

Щодо меж дискреційних повноважень ВККС і судового контролю за їх реалізацією

70. Повноваження ВККС щодо проведення кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді, дослідження матеріалів суддівського досьє, проведення співбесіди та визначення ступеня відповідності кандидата встановленим законом критеріям і показникам безумовно мають дискреційний характер.

71. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року дискреційним є повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найбільш прийнятним за конкретних обставин.

72. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2026 року у справі № 990/301/25 зазначила, що ВККС України є уповноваженим суб`єктом з питань проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

73. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що повноваження Комісії щодо оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та належать до її виключної компетенції як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. Жоден суб`єкт, у тому числі суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах відповідного конкурсу.

74. Такий характер повноважень означає, що саме члени Комісії безпосередньо досліджують матеріали досьє, заслуховують кандидата, оцінюють його письмові та усні пояснення і за внутрішнім переконанням визначають ступінь відповідності встановленим критеріям та показникам.

75. Отже, суд не вправі підміняти ВККС, самостійно встановлювати рівень особистої компетентності кандидата, визначати переконливість його відповідей або кількість балів, яку він мав отримати.

76. Водночас дискреційний характер повноважень Комісії не означає необмеженості такого розсуду.

77. Велика Палата Верховного Суду у пункті 151 постанови від 12 лютого 2026 року у справі № 990/301/25 наголосила, що наділення ВККС України свободою розсуду під час оцінки відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою. У свою чергу правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень дискреційних повноважень здійснюється за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, зокрема суд перевіряє, чи діяв відповідний орган на підставі, у межах повноважень та у спосіб, установлені Конституцією і законами України, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

78. Європейський суд з прав людини у рішеннях у справі «Sobczyсska and оthers v. Poland» (заяви № 62765/14, № 62769/14 та № 62772/14, пп. 137, 140- 141, 184- 187) та «Konstantinou v. Cyprus» (заява № 36862/23, пп. 65- 70, 79- 81, 87- 90) виходив із того, що дискреція органів, які вирішують питання призначення чи просування суддів, не є необмеженою. Кандидат не має безумовного права на призначення або підвищення, однак має право на законну, справедливу та несвавільну процедуру розгляду своєї кандидатури. Наявність у конкурсного органу свободи розсуду не усуває обов`язку діяти за встановленими критеріями, належно мотивувати несприятливе рішення та забезпечити можливість незалежного судового контролю за дотриманням процедури і відсутністю свавілля. Такий контроль не означає підміну конкурсного органу судом або повторне оцінювання кандидата, а полягає у перевірці законності, обґрунтованості та мотивованості рішення.

79. Подібний підхід послідовно застосовується Європейським судом з прав людини у справах, що стосуються суддівської кар`єри. У рішенні у справі «Bilgen v. Turkey» (заява № 1571/07, пп. 96- 97) Суд зазначив, що рішення, які істотно впливають на суддівську кар`єру, повинні супроводжуватися належними процесуальними гарантіями та можливістю судового контролю. Відсутність такого контролю може бути виправдана лише особливо вагомими причинами, оскільки у відповідних правовідносинах значення має не лише індивідуальний інтерес судді, а й суспільна довіра до функціонування судової влади.

80. У рішенні у справі «Misiunas v. Lithuania» (заява № 38687/22, пп. 87- 89, 94- 97, 107- 116) Європейський суд з прав людини розмежував право бути призначеним на посаду судді та право на справедливу процедуру розгляду кандидатури. Суд наголосив, що наявність у компетентного органу повноважень щодо призначення суддів не виключає необхідності забезпечити особі ефективний судовий захист, здатний перевірити по суті її доводи щодо законності та несвавільності відповідного рішення. Про необхідність ефективного захисту представників судової влади від свавільного втручання органів державної влади зазначено також у рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі «Grzeda v. Poland» (заява № 43572/18, пп. 326- 328), у якому Суд підкреслив, що захист від свавілля є ефективним лише за наявності контролю незалежного судового органу за законністю відповідного заходу.

81. Водночас у рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі «Gudmundur Andri Astradsson v. Iceland» (заява № 26374/18, пп. 221- 222) Суд наголосив на необхідності відбору суддів за заслугами та на підставі об`єктивних критеріїв, з урахуванням кваліфікації, доброчесності, здібностей та ефективності кандидата. Цей підхід підтверджено й у справі «Misiunas v. Lithuania» (заява № 38687/22, п. 95).

82. У рішенні від 08 листопада 2021 року у справі «Dolinska-Ficek and Ozimek v. Poland» (заяви № 49868/19 та № 57511/19) Європейський суд з прав людини також розглядав значення належної процедури суддівських призначень та ефективного судового контролю за дотриманням установлених законом вимог до такої процедури. У п. 81 цього рішення ЄСПЛ погодився з позицією Верховного Суду Польщі, відповідно до якої судовий контроль за процедурою призначення суддів охоплює перевірку її законності, дотримання установлених процедур та застосування до кандидатів прозорих, однакових і справедливих критеріїв, однак не передбачає матеріальної переоцінки кандидатів замість компетентного органу.

83. Наведене означає, що суд, не підміняючи Вищу кваліфікаційну комісію суддів України у визначенні рівня компетентності кандидата та кількості балів, повинен забезпечити реальну перевірку того, чи ухвалене несприятливе для кандидата рішення відповідно до встановленої процедури, на підставі передбачених законом критеріїв та з мотивів, які дають можливість виключити свавільність..

84. У цій справі позивач посилається на підставу, визначену пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, стверджуючи, що оскаржуване рішення не містить належних мотивів, з яких Комісія дійшла висновку про непідтвердження ним здатності здійснювати правосуддя за критерієм особистої компетентності.

85. Визначаючи межі перевірки такого доводу, Суд ураховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 липня 2026 року у справі № 990/389/25, яка стосувалася оцінювання особистої компетентності кандидата в межах того самого конкурсу та відповідно до Положення № 20/зп-25.

86. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оцінювання особистої компетентності здійснюється членами Комісії індивідуально, на підставі матеріалів досьє, письмових пояснень кандидата та безпосередньої співбесіди, а його результат виражається у відповідних числових балах.

87. Оцінка відповідності кандидата показникам особистої компетентності формується за внутрішнім переконанням членів Комісії. При цьому співбесіда дає їм можливість оцінити не лише зміст окремих відповідей, а й сукупність наданої інформації, послідовність пояснень кандидата та загальне враження, сформоване за результатами безпосереднього спілкування.

88. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що оцінювання за критерієм особистої компетентності здійснюється за активної участі кандидата в підтвердженні власної відповідності встановленим показникам. На відміну від оцінювання за критеріями професійної етики та доброчесності, презумпція відповідності кандидата критерію особистої компетентності нормативно не встановлена.

89. Тому самі по собі наведення кандидатом позитивних прикладів професійної діяльності, подання документів про навчання, підвищення кваліфікації або іншу професійну активність не зумовлюють обов`язку Комісії виставити максимальний чи прохідний бал.

90. Так само відсутність у рішенні окремої відповіді на кожне пояснення кандидата, посилання на кожний наданий ним документ або детального письмового обґрунтування кожного індивідуального бала сама по собі не свідчить про відсутність мотивів рішення у розумінні пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

91. Отже, суд не вправі встановлювати, чи були відповіді кандидата достатньо переконливими, глибокими або структурованими, чи повинні були члени Комісії оцінити їх інакше та чи заслуговував кандидат на більшу кількість балів. Така перевірка становила б повторне кваліфікаційне оцінювання.

92. Водночас зазначені висновки не означають, що рішення ВККС є мотивованим лише внаслідок наведення в ньому числових балів або загального посилання на внутрішнє переконання членів Комісії.

93. Частина перша статті 88 Закону № 1402-VIII вимагає ухвалення мотивованого рішення, а пункт 4 частини третьої цієї статті допускає його скасування у разі відсутності визначених законом підстав або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

94. З урахуванням наведених правових позицій Суд вважає, що мотивування рішення має давати можливість установити, які обставини Комісія визнала істотними, у межах яких нормативних показників їх оцінювала та якою була загальна логіка висновку, достатня для перевірки відсутності свавілля.

95. У таких межах Суд перевіряє:

чи застосувала Комісія критерії та показники, передбачені Законом № 1402-VIII і Положенням № 20/зп-25;

чи мають визначальні мотиви рішення змістовний зв`язок із нормативними ознаками відповідного показника;

чи не використано обставини, які за своїм змістом належать до іншого критерію кваліфікаційного оцінювання;

чи не ґрунтується висновок на фактичній помилці, довільному припущенні або внутрішньо суперечливих судженнях;

чи дає рішення можливість зрозуміти підстави висновку Комісії та перевірити відсутність свавілля.

96. При цьому окремі неточності, неповнота викладення або відсутність посилання на певну позитивну інформацію про кандидата самі по собі не є достатньою підставою для скасування рішення. Юридично значущими є такі недоліки, що стосуються визначальних мотивів та не дають можливості визнати висновок результатом допустимого адміністративного розсуду.

97. Отже, саме по собі наведення у рішенні певних фактичних обставин не є достатнім мотивуванням відповідного висновку у розумінні пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, якщо з рішення неможливо встановити змістовний зв`язок між цими обставинами та нормативними ознаками показника, за яким здійснювалося оцінювання кандидата. Інше тлумачення позбавляло б зазначену норму практичного значення, оскільки будь-який виклад фактичних обставин формально міг би вважатися мотивами рішення незалежно від того, чи обґрунтовують вони зроблений Комісією висновок.

98. Суд ураховує mutatis mutandis висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні у справі «Thanza v. Albania» (заява № 41047/19, п. 97), відповідно до якого особі, на яку покладено обов`язок спростувати несприятливі висновки в межах процедури оцінювання, має бути надана належна можливість заперечити їх та ефективно викласти свою позицію. Подібний підхід застосовано у рішенні у справі «Selimi v. Albania» (заява № 37896/19, пп. 56, 74- 87) якому Суд наголосив на необхідності достатнього інформування особи про факти, покладені в основу несприятливих висновків, у зв`язку з тим, щоб вона мала реальну можливість їх спростувати та ефективно захистити свою позицію.

99. У цій справі наведений підхід ураховується не у зв`язку з обмеженням доступу ОСОБА_1 до матеріалів чи ненаданням йому можливості висловитися, а для оцінки того, чи сформульовані мотиви оскаржуваного рішення настільки зрозуміло, щоб кандидат міг встановити причини негативної оцінки, співвіднести її з відповідним нормативним показником та ефективно оскаржити рішення.

100. Отже, у цій справі Суд не оцінює замість членів ВККС ступінь рішучості, відповідальності або здатності ОСОБА_1 до безперервного розвитку і не визначає належну кількість балів.

101. Предметом судового контролю є те, чи співвідносяться обставини, покладені в основу оскаржуваного рішення, з нормативним змістом показників «рішучість та відповідальність» і «безперервний розвиток», чи не було фактично здійснено перевірку професійних знань під виглядом оцінювання особистої компетентності та чи містить рішення мотиви, достатні для перевірки відсутності свавілля.

102. Саме в таких межах Суд перевіряє рішення ВККС від 18 березня 2026 року № 75/ас-26 на відповідність пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII та критеріям частини другої статті 2 КАС України.

Оцінюючи мотиви, покладені ВККС в основу висновку про непідтвердження ОСОБА_1 здатності здійснювати правосуддя за критерієм особистої компетентності, та враховуючи наведені вище межі судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень Комісії, Суд зазначає таке.

103. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення визначені у розділі 2 Положення №20/зп-25.

104. Згідно з пунктами 2.4-2.7 Положення № 20/зп-25 особиста компетентність - це сукупність морально-психологічних якостей та поведінкових характеристик, які визначають здатність кандидата діяти рішуче та відповідально, самостійно, цілеспрямовано та стійко. Вона охоплює такі риси, як: вміння приймати своєчасні й обґрунтовані рішення, готовність нести відповідальність за їх наслідки, прагнення до професійного розвитку та відкритість до зворотного зв`язку.

Відповідність кандидата критерію особистої компетентності визначається через призму його відповідності показникам такого критерію: рішучості та відповідальності, а також безперервному розвитку.

Рішучість - це здатність кандидата на посаду судді вчасно приймати та не відкладати рішення у значущій для людини ситуації, навіть складні та непопулярні. Кандидат на посаду судді відповідає показнику рішучості, якщо вчасно приймає рішення, у тому числі складні та непопулярні; не відкладає рішення навіть попри наявні складнощі; демонструє розуміння невідкладності рішень, докладаючи максимальних, у тому числі додаткових / понаднормових, зусиль для їх вчасного прийняття замість того, щоб обґрунтовувати відтермінування зовнішніми чинниками (пункт 2.5 Положення № 20/зп-25).

Відповідальність - це здатність кандидата на посаду судді брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки. Кандидат на посаду судді відповідає показнику відповідальності, якщо вміє оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення; приймає повну особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки; у разі виникнення перешкод та ускладнень не шукає можливості перекласти відповідальність на інших або зняти з себе відповідальність, посилаючись на зовнішні обставини (пункт 2.6 Положення № 20/зп-25).

Безперервний розвиток - це свідомі та послідовні зусилля кандидата на посаду судді щодо професійного саморозвитку. Кандидат на посаду судді відповідає показнику безперервного розвитку, якщо він об`єктивно оцінює свої сильні сторони та зони розвитку; запитує та відкрито сприймає зворотний зв`язок; виносить уроки з досвіду, зокрема з власних помилок, та коригує свої підходи та поведінку; має (принаймні усно) сформований план розвитку, визначає пріоритети щодо власного розвитку; регулярно займається саморозвитком, зокрема відвідує заходи з підвищення кваліфікації (тренінги, навчання, професійні конференції тощо); займає та підтримує активну позицію у фаховому середовищі, зокрема виконує наукові роботи та/або бере участь у проєктах юридичного спрямування, пише статті, колонки або блоги на правову тематику тощо (пункт 2.7 Положення № 20/зп-25).

105. Відповідно до пунктів 5.1 та 5.2 Положення № 20/зп-25 відповідність кандидата критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінювання його відповідності визначеним показникам. Оцінювання показників особистої компетентності здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням передбачених Положенням засобів їх установлення. Відповідні показники досліджуються окремо один від одного та у сукупності.

106. Згідно з пунктами 5.6 та 5.7 Положення № 20/зп-25 максимальна оцінка за критерієм особистої компетентності становить 50 балів, з яких за показником «рішучість та відповідальність» може бути виставлено до 25 балів, а за показником «безперервний розвиток» - до 25 балів. У разі проведення оцінювання Комісією у складі колегії результат визначається шляхом обчислення середнього арифметичного бала на підставі оцінок усіх членів колегії.

107. За пунктом 5.5 Положення № 20/зп-25 кандидат вважається таким, що відповідає окремому показнику, якщо набрав за нього більше нуля балів. Якщо кандидат не відповідає хоча б одному показнику, він не відповідає відповідному критерію. Кандидат вважається таким, що відповідає критерію особистої компетентності, у разі набрання не менше 75 відсотків від максимально можливої суми балів за цей критерій за результатами оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди», тобто не менше 37,5 бала.

108. Отже, Положення № 20/зп-25 визначає як зміст показників критерію особистої компетентності, так і порядок їх оцінювання та мінімальний результат, необхідний для підтвердження відповідності кандидата цьому критерію.

109. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 березня 2026 року у справі № 990/329/25 зазначила, що під час оцінювання особистої та соціальної компетентностей ключову роль відіграє співбесіда. Саме під час безпосереднього спілкування члени Комісії можуть сформувати цілісне уявлення про кандидата, зокрема оцінити його здатність самостійно ухвалювати рішення у складних обставинах, готовність нести персональну відповідальність, усвідомлення необхідності постійного професійного розвитку, а також здатність до відкритого діалогу, реакцію на критичні запитання та готовність визнавати власні помилки.

110. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на відмінність порядку оцінювання особистої та соціальної компетентностей від оцінювання професійної етики і доброчесності. Презумпція відповідності, передбачена пунктом 5.9 Положення № 20/зп-25, застосовується лише до критеріїв професійної етики і доброчесності.

Натомість оцінювання особистої компетентності здійснюється за активної участі кандидата у підтвердженні власної відповідності встановленим показникам. Кандидат має надати Комісії інформацію та пояснення, які свідчать про таку відповідність, а Комісія оцінює їх разом із матеріалами досьє та відповідями, наданими під час співбесіди, і за внутрішнім переконанням її членів визначає відповідні бали.

111. Аналогічний підхід підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 липня 2026 року у справі № 990/389/25, у якій наголошено, що оцінка кандидата формується за результатами сукупного дослідження матеріалів досьє та співбесіди і виражається в індивідуальних балах, визначених членами Комісії за їх внутрішнім переконанням.

112. Суд ураховує наведені відповідачем правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 19 березня 2026 року у справі № 990/329/25, щодо дискреційного характеру оцінювання особистої компетентності, ролі співбесіди, активної участі кандидата у підтвердженні відповідності відповідним показникам та неприпустимості переоцінювання судом виставлених Комісією балів. Водночас результат вирішення зазначеної справи не може бути механічно поширений на цей спір, оскільки висновок про достатність мотивування рішення ВККС у кожному випадку залежить від конкретного змісту встановлених Комісією обставин та їх зв`язку з нормативними ознаками відповідних показників.

113. Так, у справі № 990/329/25 негативна оцінка за показником «безперервний розвиток» була пов`язана, зокрема, зі ставленням кандидата до власного професійного досвіду, його здатністю до саморефлексії, визнання та врахування власних помилок, а також із тим, чи аналізував він набуті знання та інтегрував їх у подальшу професійну діяльність. Велика Палата дійшла висновку, що такі обставини за своїм змістом безпосередньо співвідносилися з нормативними ознаками відповідного показника, а оцінка судом їх переконливості означала б втручання у дискреційні повноваження Комісії.

Щодо показника «рішучість та відповідальність»

114. За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди члени Комісії індивідуально оцінили відповідність ОСОБА_1 показнику «рішучість та відповідальність» у 13, 15 та 17 балів із 25 можливих. Середній бал за цим показником становив 15 балів.

115. Мотивуючи таку оцінку, Комісія виходила з того, що під час співбесіди позивач не навів переконливих аргументів, які б свідчили про сформовану внутрішню готовність до роботи суддею апеляційного суду в умовах підвищеного навантаження, суспільної уваги та професійного тиску. Зокрема, на думку ВККС, відповіді кандидата не підтвердили його готовності рішуче діяти в умовах тиску, а наведені ним приклади з професійної діяльності не були достатньо конкретними та переконливими для підтвердження здатності ухвалювати складні й потенційно непопулярні рішення.

116. Комісія також дослідила професійний шлях кандидата та причини зміни ним місць і сфер діяльності. ВККС урахувала, що позивач працював в органах прокуратури, здійснював адвокатську діяльність, працював на державних підприємствах, був залучений до діяльності благодійної організації, а з 2023 року здійснює науково-педагогічну діяльність. Комісія звернула увагу й на його участь у конкурсах на посади прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та судді апеляційного суду.

117. Під час співбесіди ОСОБА_1 пояснив, що зміни місця роботи були зумовлені особистими обставинами, зміною професійних пріоритетів та прагненням до кращого матеріального забезпечення. Водночас він зазначив, що з огляду на свій вік і набутий досвід розглядає посаду судді апеляційного суду як таку, на якій має намір тривалий час працювати та професійно розвиватися.

118. Оцінюючи ці пояснення, Комісія виходила з необхідності встановити, чи не втратить кандидат професійної мотивації після зіткнення з труднощами під час здійснення правосуддя, чи не уникатиме відповідальності та чи залишатиметься відданим принципам незалежності, законності й служіння суспільству.

119. ВККС також урахувала відповіді позивача щодо поведінки судді у складних правових ситуаціях. ОСОБА_1 визначив рішучість як здатність ухвалювати непопулярні рішення та діяти в умовах тиску. Він зазначив, що суддя повинен приймати законні рішення навіть тоді, коли вони не користуються підтримкою суспільства чи медіа.

120. Відповідаючи на запитання щодо застосування закону, який, на думку кандидата, не відповідає принципу верховенства права, ОСОБА_1 зазначив, що застосував би такий закон. У разі відсутності правового регулювання він послався на можливість застосування аналогії закону та судової практики. Водночас Комісія вказала, що кандидат не пояснив своїх дій у разі дискримінаційного змісту закону.

121. ВККС наголосила, що рішучість судді охоплює не лише психологічну готовність прийняти рішення, а й процес його ухвалення у випадках, коли закон не містить чіткої або однозначної відповіді. У зв`язку із цим Комісія вважала необхідним володіння кандидатом професійними інструментами, зокрема вмінням застосовувати принцип верховенства права, аналогію закону й аналогію права, здійснювати тлумачення норм та орієнтуватися у релевантній судовій практиці.

122. За висновком ВККС, під час співбесіди ОСОБА_1 не продемонстрував належного практичного й теоретичного розуміння способів застосування таких інструментів при ухваленні судових рішень. Наведені обставини у сукупності негативно вплинули на оцінювання кандидата за показником «рішучість та відповідальність».

123. Заперечуючи проти такого оцінювання, позивач зазначає, що в письмових поясненнях навів конкретні приклади прийняття складних і відповідальних рішень під час роботи в органах прокуратури, здійснення адвокатської діяльності, роботи на державних підприємствах та участі у благодійній діяльності. Зокрема, він посилався на ухвалення непопулярних процесуальних рішень, проведення управлінських змін, координацію гуманітарної допомоги, а також рішення залишитися в Києві після початку повномасштабного вторгнення та вступити до самооборони міста.

На переконання позивача, оскаржуване рішення не містить оцінки зазначених прикладів і не пояснює, чому вони були визнані недостатніми для підтвердження рішучості та відповідальності.

124. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що Комісія фактично використала для оцінювання особистої компетентності питання, які стосувалися професійних правових знань. Він наголошує, що здатність застосовувати принцип верховенства права, аналогію закону, здійснювати тлумачення норм та орієнтуватися у судовій практиці вже перевірялася під час кваліфікаційного іспиту, за результатами якого він набрав 342,30 бала із 400 можливих.

125. У відповіді на відзив позивач додатково зазначив, що посилання ВККС на зміну ним місць роботи та необхідність переконатися у стійкості його професійної мотивації не пояснює, яким чином ці обставини свідчать про несвоєчасність прийняття рішень, схильність до їх відкладення або уникнення відповідальності.

126. На підтвердження своїх доводів позивач надав Суду висновок за результатами психологічного тестування, відповідно до якого його рішучість і відповідальність оцінено на високому рівні, а самого позивача охарактеризовано як особу, здатну самостійно приймати рішення у складних і невизначених умовах, із належним рівнем стресостійкості та емоційної стабільності. Суд ураховує цей висновок як письмовий доказ, що відображає результати окремого психологічного дослідження позивача. Водночас він не має наперед установленої сили, не є обов`язковим для ВККС та сам по собі не підтверджує відповідності кандидата показнику «рішучість та відповідальність», оскільки таке оцінювання здійснюється Комісією за результатами дослідження всіх матеріалів досьє та безпосередньої співбесіди.

127. Перевіряючи наведені мотиви ВККС, Суд виходить із того, що відповідно до пунктів 2.5 і 2.6 Положення № 20/зп-25 рішучість характеризує здатність кандидата своєчасно приймати та не відкладати складні й непопулярні рішення, докладаючи необхідних зусиль для їх ухвалення, а відповідальність - здатність оцінювати наслідки, приймати усвідомлені рішення, брати за них особисту відповідальність та не перекладати її на інших чи зовнішні обставини.

128. Отже, визначальним для оцінювання цього показника є встановлення поведінкових характеристик кандидата, пов`язаних із процесом прийняття рішень, його діями в умовах труднощів або невизначеності та ставленням до наслідків власних рішень.

129. Використання під час співбесіди професійних ситуацій і правових запитань саме по собі не суперечить Положенню № 20/зп-25, оскільки відповіді кандидата на такі питання можуть характеризувати його спосіб мислення, готовність приймати рішення, діяти в умовах невизначеності та брати відповідальність за обраний варіант поведінки. Водночас мотиви рішення мають давати змогу встановити, що такі відповіді оцінювалися саме в аспекті поведінкових характеристик, передбачених пунктами 2.5 і 2.6 Положення № 20/зп-25, а не виключно як показник рівня професійних правових знань кандидата.

130. Натомість оскаржуване рішення пов`язує негативне оцінювання позивача, зокрема, з недостатнім практичним і теоретичним розумінням професійних інструментів, необхідних для аргументування та ухвалення судових рішень, а саме принципу верховенства права, аналогії закону й аналогії права, способів тлумачення правових норм та релевантної судової практики.

131. На думку колегії суддів, за своїм безпосереднім змістом такі мотиви характеризують рівень правових знань кандидата та навичок їх практичного застосування, тобто обставини, які передусім стосуються професійної компетентності. При цьому оскаржуване рішення не пояснює, яким чином установлене Комісією недостатнє розуміння зазначених правових інструментів свідчить саме про несвоєчасність прийняття позивачем рішень, схильність до їх відкладення, нездатність оцінювати наслідки власних дій або перекладення відповідальності на інших.

132. Суд ураховує, що розмежування критеріїв кваліфікаційного оцінювання не виключає використання однієї й тієї самої фактичної обставини для характеристики різних якостей кандидата. Однак у такому разі Комісія повинна розкрити окремий змістовний зв`язок цієї обставини з нормативними ознаками того показника, за яким вона здійснює оцінювання. Самого посилання на недостатній рівень професійних знань для висновку про недостатню рішучість або відповідальність кандидата недостатньо.

133. Так само різноплановість професійного шляху та зміна позивачем місць роботи самі по собі не характеризують його здатності своєчасно приймати рішення й відповідати за їх наслідки. Для використання цих обставин у межах відповідного показника Комісія мала зазначити, які саме встановлені факти або пояснення кандидата свідчать про його нестійкість перед професійними труднощами, втрату мотивації, відкладення необхідних рішень чи схильність уникати відповідальності.

134. Висновок відповідача про можливу втрату кандидатом професійної мотивації у майбутньому сформульовано як прогноз, заснований переважно на різноплановості його попередньої професійної діяльності. Водночас оскаржуване рішення не містить установлених обставин, які б свідчили, що позивач припиняв професійну діяльність унаслідок небажання долати труднощі, уникнення відповідальності або нездатності працювати в умовах навантаження.

135. У цьому контексті Суд ураховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24 та від 20 листопада 2025 року у справі № 990/148/24, згідно з якими, сумніви органу суддівського врядування не можуть ґрунтуватися лише на суб`єктивному сприйнятті, припущенні чи відчутті його членів. Такі сумніви повинні мати об`єктивну основу, підтверджуватися конкретними фактичними даними та бути викладені у спосіб, який дає можливість їх перевірити й оцінити суду.

136. Застосовуючи ці підходи до обставин цієї справи, Суд зазначає, що припущення про можливу втрату позивачем мотивації або уникнення ним відповідальності не підкріплене встановленими випадками відповідної поведінки в минулому. Комісія не навела жодного конкретного рішення чи вчинку позивача, який свідчив би про відмову долати професійні труднощі, несвоєчасність дій або перекладення відповідальності на інших осіб чи зовнішні обставини, а також не надала оцінку наведеним позивачем поясненням щодо причин зміни кожного з основних місць роботи.

137. Комісія мала право не погодитися із цими поясненнями або визнати їх непереконливими. Водночас у рішенні не зазначено, які саме пояснення вона відхилила, з яких причин та яким чином вони підтверджують нестійкість професійної мотивації або схильність кандидата уникати відповідальності. Формальне відтворення професійного шляху без оцінки причин відповідних кар`єрних рішень не розкриває причинно-наслідкового зв`язку між зміною місць роботи та нормативними ознаками оцінюваного показника рішучості та відповідальності.

138. Крім того, ВККС зазначила, що позивач не навів конкретних прикладів ухвалення складних і непопулярних рішень. Водночас в оскаржуваному рішенні відтворено зміст письмових пояснень кандидата, у яких він навів низку прикладів, що, на його думку, підтверджують відповідні якості.

139. Комісія не була зобов`язана погоджуватися з оцінкою, яку кандидат надавав цим обставинам, або визнавати наведені ним приклади достатніми. Так само відсутність у рішенні окремої відповіді на кожний приклад не свідчить автоматично про його неврахування.

140. Однак у цій справі Комісія не обмежилася висновком про недостатню переконливість пояснень, а категорично зазначила про ненаведення кандидатом конкретних прикладів. Такий висновок не узгоджується з викладеним у самому рішенні змістом письмових пояснень позивача. При цьому ВККС не зазначила, які саме ознаки наведених прикладів не дали змоги розцінити їх як прояв своєчасного прийняття складних чи непопулярних рішень або особистої відповідальності за їх наслідки.

141. На підставі наведеного колегія суддів не може погодитися з тим, що висновок Комісії за показником «рішучість та відповідальність» має належне й достатнє обґрунтування. Мотиви рішення не дають змоги встановити, чому наведені кандидатом приклади були визнані недостатніми, а також яким чином використані Комісією обставини характеризують саме поведінкові ознаки, передбачені пунктами 2.5 і 2.6 Положення № 20/зп-25.

142. При цьому Суд не оцінює переконливість цих прикладів замість членів Комісії та не визначає, якої кількості балів вони заслуговують. Проте відсутність мотивів щодо їх недостатності у поєднанні з використанням аргументів, які стосуються переважно професійних правових знань, не дає змоги простежити зв`язок між установленими Комісією обставинами та нормативними ознаками показника «рішучість та відповідальність».

143. За таких обставин недоліки мотивування стосуються визначальних підстав оцінювання та не дають можливості перевірити, що дискреційне повноваження реалізовано в межах відповідного нормативного показника, без підміни критеріїв і довільних припущень.

Щодо показника «безперервний розвиток»

144. За результатами дослідження інформації, що міститься в досьє ОСОБА_1 , наданих ним письмових пояснень та проведеної співбесіди члени Комісії індивідуально оцінили його відповідність показнику «безперервний розвиток» у 13, 18 та 17 балів із 25 можливих. Середній бал позивача за цим показником становив 16 балів.

145. Мотивуючи таку оцінку, Комісія врахувала, що у письмових поясненнях позивач визначив професійний саморозвиток необхідною умовою фахового зростання, зазначив про систематичне підвищення кваліфікації, участь у професійних заходах, науково-педагогічну діяльність і публікації у фахових виданнях. Він також назвав серед пріоритетних напрямів подальшого розвитку вивчення практики Європейського суду з прав людини, поглиблення знань національного і міжнародного права, вдосконалення професійних навичок та знання англійської мови.

146. Водночас під час співбесіди, на думку ВККС, ОСОБА_1 не продемонстрував належного розуміння змісту Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, не пояснив принципів її застосування національними судами й значення як джерела права, а також не виявив базового розуміння ролі Суду справедливості Європейського Союзу.

147. Комісія зазначила, що ці знання не є спеціалізованими або такими, що потребують поглибленого наукового дослідження, а становлять базовий рівень професійної підготовки кандидата на посаду судді апеляційного суду. З огляду на науковий ступінь позивача, вчене звання доцента та визначення ним практики ЄСПЛ пріоритетним напрямом розвитку ВККС дійшла висновку, що кандидат не вжив достатніх заходів для виявлення відповідних прогалин у своїх знаннях та їх подолання. Саме це негативно вплинуло на оцінювання за показником «безперервний розвиток».

148. У відзиві Комісія додатково пояснила, що зміст цього показника не обмежується участю у заходах, спрямованих на майбутнє професійне зростання. Він охоплює також здатність кандидата об`єктивно визначати наявний рівень знань, усвідомлювати власні зони розвитку та вживати заходів для їх удосконалення. На думку ВККС, перевірка знань щодо практики ЄСПЛ була спрямована не на повторне проведення іспиту, а на з`ясування того, чи реалізує кандидат задекларовані ним пріоритети саморозвитку.

149. Заперечуючи проти такого оцінювання, позивач зазначає, що фактично ВККС перевірила рівень його теоретичних правових знань, а не свідомі й послідовні зусилля щодо професійного саморозвитку. На його думку, питання щодо підстав дисциплінарної відповідальності судді, застосування Конвенції та практики ЄСПЛ, міжнародного права і юрисдикції Суду справедливості Європейського Союзу за змістом належать до професійної компетентності.

150. У відповіді на відзив позивач звернув увагу, що сама Комісія характеризувала ці знання як базову підготовку, необхідну професійному правнику та кандидату на посаду судді апеляційного суду. На його переконання, цим ВККС фактично підтвердила професійний, а не особистісний характер обставин, використаних для зниження оцінки.

151. Позивач також стверджує, що під час співбесіди не відбулося самостійного й послідовного обговорення показника «безперервний розвиток». За його твердженням, Комісія лише продовжила теоретичне опитування, розпочате в межах попереднього показника, не змінивши характеру запитань і спрямованості обговорення.

152. Крім того, позивач указує, що ВККС не надала змістовної оцінки його письмовим поясненням та доказам, які безпосередньо стосувалися ознак, передбачених пунктом 2.7 Положення № 20/зп-25. Зокрема, йдеться про сертифікати підвищення кваліфікації, участь у форумах, семінарах і конференціях, здійснення наукової та викладацької діяльності, публікації, а також керівництво студентським науковим гуртком.

153. Перевіряючи наведені мотиви, Суд виходить із того, що відповідно до пункту 2.7 Положення № 20/зп-25 безперервний розвиток характеризує не безпосередньо рівень професійних знань кандидата, а його свідомі й послідовні зусилля щодо саморозвитку. До нормативних ознак цього показника належать здатність об`єктивно оцінювати власні сильні сторони та зони розвитку, сприймати зворотний зв`язок, робити висновки з досвіду, коригувати поведінку, визначати пріоритети розвитку, регулярно підвищувати кваліфікацію та підтримувати активність у фаховому середовищі.

154. Отже, рівень знань кандидата може бути врахований під час оцінювання безперервного розвитку тією мірою, якою він дає інформацію про здатність кандидата виявляти власні прогалини, визначати напрями професійного вдосконалення та вживати послідовних заходів для їх усунення.

155. Використання під час співбесіди правових питань щодо Конвенції, практики Європейського суду з прав людини або права Європейського Союзу саме по собі не свідчить про підміну критерію особистої компетентності професійною компетентністю. Відповіді на такі питання можуть бути релевантними для перевірки того, наскільки кандидат об`єктивно оцінює власний рівень підготовки та чи відповідають заявлені ним напрями саморозвитку фактичним діям і досягнутим результатам.

156. Водночас недостатність або неточність окремої правової відповіді не є тотожною відсутності безперервного професійного розвитку. Для використання такої відповіді як негативного мотиву Комісія повинна пояснити, яким чином вона свідчить про нездатність кандидата визначати власні зони розвитку, сприймати зворотний зв`язок, робити висновки з досвіду, формувати план професійного вдосконалення або регулярно займатися саморозвитком.

157. В оскаржуваному рішенні ВККС пов`язала негативне оцінювання позивача переважно з установленим нею недостатнім рівнем розуміння Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та юрисдикції Суду Європейського Союзу.

158. Проте такий висновок стосується насамперед поточного стану професійної підготовки кандидата і сам по собі не свідчить про те, що він не здійснює свідомих та послідовних зусиль щодо саморозвитку або не здатний виявляти й усувати прогалини у власних знаннях. Окрема неповна або неточна відповідь під час співбесіди передусім характеризує поточний рівень професійних знань кандидата. Для її врахування в межах показника «безперервний розвиток» рішення мало розкривати зв`язок такої відповіді з процесом виявлення кандидатом власних прогалин та вжиттям заходів для їх усунення.

159. При цьому ВККС констатувала недостатній рівень окремих правових знань, однак не пояснила, яку саме нормативну ознаку пункту 2.7 Положення № 20/зп-25 це характеризує та чому відповідні недоліки свідчать не лише про стан професійної підготовки, а й про недостатність зусиль щодо саморозвитку.

160. Крім того, Комісія не пояснила, як установлені нею недоліки відповідей співвідносяться з наданими позивачем відомостями про науковий ступінь і вчене звання позивача, його викладацьку діяльність, професійні публікації, систематичне підвищення кваліфікації, участь у професійних заходах та визначені ним напрями подальшого розвитку.

161. Комісія не була зобов`язана визнавати ці обставини достатніми для підтвердження відповідності кандидата показнику «безперервний розвиток» або надавати окрему відповідь щодо кожної з них. Водночас наведені відомості безпосередньо стосувалися предмета оцінювання, тому мотиви рішення мали давати можливість установити, що висновок сформовано з урахуванням усієї істотної інформації, а не лише на підставі окремих відповідей на правові питання.

162. Суд також вказує, що оскаржуване рішення не містить висновків про те, що ОСОБА_1 необ`єктивно оцінював власні сильні сторони та зони розвитку, не сприймав зворотного зв`язку, не робив висновків із досвіду, не мав плану розвитку, не здійснював регулярного підвищення кваліфікації або не підтримував активної позиції у фаховому середовищі. Натомість частина відомостей, викладених у самому рішенні, свідчить про здійснення ним наукової, викладацької та іншої професійної діяльності, яка охоплюється нормативним змістом безперервного розвитку.

163. На підставі наведеного колегія суддів не може погодитися з тим, що висновок Комісії за показником «безперервний розвиток» має належне й достатнє обґрунтування. Визначальні мотиви рішення зосереджені переважно на рівні окремих професійних знань позивача, тоді як зв`язок цих обставин із його здатністю усвідомлювати власні зони розвитку, сприймати зворотний зв`язок, планувати саморозвиток та послідовно вживати заходів для професійного вдосконалення не розкрито.

164. При цьому Суд не оцінює замість Комісії достатність професійної активності позивача та не визначає належної кількості балів. Однак відсутність мотивів щодо документально підтверджених форм саморозвитку у поєднанні з фактичним оцінюванням рівня правових знань не дає змоги простежити зв`язок між установленими ВККС обставинами та нормативними ознаками показника «безперервний розвиток».

Щодо доводів про дискримінаційне та упереджене ставлення до позивача під час співбесіди, зокрема за віковим критерієм.

165. Гарантована статтею 21 Конституції України рівність усіх людей у своїй гідності та правах означає необхідність забезпечення рівних правових можливостей матеріального і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

166. Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

167. Наведений у частині другій статті 24 Конституції України перелік ознак не є вичерпним, а тому конституційна заборона привілеїв та обмежень поширюється і на інші персональні характеристики особи, зокрема її вік.

168. Статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, зокрема статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

169. Водночас відповідно до пункту 1 статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою. Згідно з пунктом 2 цієї статті ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою із зазначених ознак.

170. Отже, на відміну від статті 14 Конвенції, застосування якої пов`язане з користуванням правами і свободами, гарантованими іншими положеннями Конвенції, стаття 1 Протоколу № 12 до Конвенції містить загальну заборону дискримінації у сфері реалізації будь-якого права, передбаченого законом, та безпосередньо поширюється на діяльність органів публічної влади.

171. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 1 Закону № 5207-VI дискримінацією є ситуація, за якої особа або група осіб за ознаками, зокрема, віку чи іншими дійсними або припущеними ознаками зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій установленій законом формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

172. Пряма дискримінація полягає у ситуації, за якої з особою або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

173. Непряма дискримінація є ситуацією, за якої внаслідок реалізації або застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінювання, правил, вимог чи практики для особи або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови чи становище порівняно з іншими особами або групами осіб, крім випадків, коли відповідне застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

174. Європейський суд з прав людини визнає, що вік може становити «іншу ознаку» у розумінні статті 14 Конвенції. У рішенні у справі «Schwizgebel v. Switzerland» (№ 25762/07, п. 85) Суд розглянув різницю у ставленні, засновану на віці заявниці, саме як розрізнення за захищеною ознакою.

175. У рішенні у справі «Пічкур проти України» (№ 10441/06, п. 48,49) ЄСПЛ зазначив, що дискримінація означає відмінне поводження без об`єктивного та розумного обґрунтування з особами, які перебувають у відносно подібних ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо між застосованими засобами та переслідуваною метою немає розумного співвідношення пропорційності.

176. Подібного підходу дотримується ЄСПЛ у рішенні у справі «Pajak and Others v. Poland» (заяви № 25226/18, № 25805/18, № 8378/19, № 43949/19, пп. 256- 259), у якому Суд, розглядаючи відмінність у ставленні до суддів за ознакою статі, виходив із того, що несприятливе ставлення у сфері суддівської кар`єри за захищеною персональною ознакою потребує об`єктивного та розумного обґрунтування.

177. Тому врахування віку кандидата під час кваліфікаційного оцінювання саме по собі не свідчить про дискримінацію, однак потребує встановлення того, чи мав цей чинник об`єктивний зв`язок із передбаченими законом критеріями оцінювання та чи не був він використаний як самостійна негативна характеристика кандидата.

178. Подібний підхід викладено Конституційним Судом України в абзаці сьомому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004. Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип рівності не виключає можливості встановлення певних відмінностей або вимог у правовому статусі осіб, якщо цього потребує характер відповідної професійної діяльності. Водночас мета встановлення таких відмінностей має бути істотною, а самі відмінності - відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. За відсутності цих умов установлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію.

179. При цьому встановлення законодавством об`єктивних кваліфікаційних вимог, однаково застосовних до всіх осіб, саме по собі не порушує принципу рівності. Натомість оцінювання особи на підставі ознаки, яка не належить до нормативно визначених кваліфікаційних вимог, потребує окремого об`єктивного та розумного обґрунтування.

180. У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 зазначено, що під час прийняття конкретного рішення адміністративний орган має дотримуватися принципу рівності перед законом та не допускати несправедливої дискримінації.

181. З матеріалів справи та відеозапису співбесіди вбачається, що під час обговорення професійного шляху ОСОБА_1 члени Комісії неодноразово зверталися до його віку.

182. Зокрема, один із членів Комісії, формулюючи запитання щодо професійного досвіду позивача, зазначив, що в Україні вік 36 років уже вважається «не таким молодим». Інший член Комісії, також посилаючись на молодий вік позивача, поставив питання про те, чому він не обрав «більш консервативний і традиційний шлях» через зайняття посади судді місцевого суду, а натомість вирішив «відразу взяти вищу планку», взявши участь у конкурсі до апеляційного суду.

183. Отже, вік позивача згадувався не ізольовано як нейтральна біографічна інформація, а безпосередньо у зв`язку з оцінюванням тривалості його роботи на попередніх посадах, послідовності професійного становлення та обґрунтованості рішення брати участь саме в конкурсі на посаду судді апеляційного суду.

184. Такий висновок узгоджується і з позицією відповідача, викладеною у відзиві, відповідно до якої дослідження професійного досвіду кандидата «у співвідношенні з його віком» мало на меті з`ясування його конкурентних переваг та готовності до тривалої роботи суддею.

185. Сама по собі увага Комісії до тривалості професійної діяльності кандидата, причин зміни ним місць роботи та сталості наміру працювати суддею є правомірною. Такі обставини можуть бути предметом дослідження під час оцінювання особистої компетентності за умови встановлення їхнього зв`язку з відповідними показниками, визначеними Положенням № 20/зп-25.

186. Водночас Суд ураховує неоднозначність контексту, в якому члени Комісії посилалися на вік позивача. З одного боку, його вік був згаданий у зв`язку з очікуванням більшої сталості професійного шляху, а з іншого - у контексті сумнівів щодо доцільності участі в конкурсі на посаду судді апеляційного суду без попереднього проходження професійного шляху через місцевий суд.

187. Використання однієї й тієї самої вікової характеристики для формування різних за спрямованістю запитань і сумнівів саме по собі не доводить дискримінаційного ставлення. Водночас це не дає підстав розглядати згадування віку як суто нейтральну біографічну обставину та потребує оцінки у сукупності з іншими матеріалами справи.

188. У цьому контексті Суд також ураховує подані позивачем науковий висновок за результатами лінгвістичного аналізу та консультативний висновок за результатами психологічного аналізу комунікативної взаємодії. У цих документах наведено спеціальні судження щодо оцінного характеру окремих висловлювань членів Комісії, наявності у формулюваннях запитань попередньо заданих припущень стосовно несталості професійного шляху позивача та можливого впливу способу постановлення запитань на умови комунікації під час співбесіди.

189. Наданий позивачем звіт соціологічного дослідження відображає сприйняття відповідних фрагментів співбесіди опитаними особами. З його змісту вбачається, що частина респондентів пов`язала формулювання членів Комісії з оцінюванням професійного досвіду кандидата через призму його віку.

190. Проте зазначені науковий і консультативний висновки та звіт соціологічного дослідження не мають наперед установленої сили та самі по собі не підтверджують юридичного факту дискримінації. Викладені в них судження підлягають урахуванню під час оцінювання змісту, контексту та спрямованості відповідних висловлювань разом із первинним доказом - відеозаписом співбесіди, зі змісту якого не вбачається, що саме вік позивача був самостійною або вирішальною підставою визначення конкретних балів чи що за відсутності врахування цієї характеристики результат оцінювання був би іншим.

191. Отже, сукупність установлених обставин не є достатньою для висновку про доведеність прямої або непрямої дискримінації ОСОБА_1 за ознакою віку в розумінні Закону № 5207-VI, статті 14 Конвенції та статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції.

192. Водночас Суд не може погодитися з твердженням відповідача про цілковиту нейтральність вікової характеристики під час оцінювання кандидата. Зміст і контекст співбесіди свідчать, що професійний шлях позивача фактично розглядався у взаємозв`язку з його віком та з урахуванням певного уявлення членів Комісії про бажану послідовність професійного становлення кандидата на посаду судді апеляційного суду.

193. При цьому ні Положення № 20/зп-25, ні Закон № 1402-VIII не визначають вік кандидата в межах установленого законом вікового цензу, кількість попередніх місць роботи або проходження професійного шляху через посаду судді місцевого суду самостійними показниками особистої компетентності.

194. Ані оскаржуване рішення, ані відзив не містять достатнього пояснення того, яким чином співвідношення віку позивача з кількістю змінених ним місць роботи та відсутністю досвіду роботи суддею у місцевому суді характеризує його здатність своєчасно приймати рішення, нести відповідальність за їх наслідки або здійснювати безперервний професійний розвиток.

195. За таких обставин установлені під час співбесіди неодноразові посилання на вік позивача не є самостійною підставою для визнання дій Комісії дискримінаційними. Однак вони підлягають урахуванню разом з іншими встановленими недоліками мотивування при перевірці того, чи ґрунтувалася оцінка особистої компетентності виключно на нормативно визначених показниках та чи відповідала процедура вимогам об`єктивності, неупередженості й розсудливості.

196. Таким чином, Суд відхиляє твердження позивача про доведеність дискримінації за ознакою віку, проте визнає обґрунтованими його сумніви щодо надмірного акцентування Комісією на віковій характеристиці та професійному шляху без належного пояснення їхнього зв`язку з показниками особистої компетентності.

197. Ці обставини у сукупності з раніше встановленою відсутністю достатнього зв`язку між визначальними мотивами рішення та нормативними ознаками показників «рішучість та відповідальність» і «безперервний розвиток» додатково підтверджують недостатню вмотивованість оскаржуваного рішення, однак не дають підстав для самостійного висновку про дискримінаційний характер дій ВККС.

198. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення ВККС у частині оцінювання ОСОБА_1 за критерієм особистої компетентності не містить належного та достатнього обґрунтування його невідповідності показникам «рішучість та відповідальність» і «безперервний розвиток», а також не дає змоги встановити, яким чином наведені Комісією обставини співвідносяться з нормативними ознаками відповідних показників та обґрунтовують висновок про непідтвердження кандидатом критерію особистої компетентності.

199. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, оцінюючи здатність кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, Комісія повинна оцінювати надані ним пояснення, відповіді та наведені приклади у сукупності з іншими матеріалами досьє, а не формувати висновок на підставі окремих фрагментів співбесіди без урахування їх загального змісту.

200. Водночас це не означає, що рішення ВККС має містити детальну відповідь на кожний аргумент кандидата або повністю відтворювати всі надані ним пояснення та документи.

201. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 травня 2026 року у справі № 990/578/25 зауважила, що відсутність у рішенні Комісії детальної відповіді на всі аргументи судді чи кандидата на посаду судді сама по собі не свідчить про те, що ці аргументи не були враховані. Достатнім є те, щоб рішення містило логічне та раціональне обґрунтування, з якого можна встановити мотиви, що вплинули на ухвалення Комісією остаточного рішення.

202. Отже, обсяг і ступінь мотивування рішення ВККС залежать від конкретних обставин, які були предметом оцінювання. Проте в будь-якому разі із цього рішення має бути зрозуміло, які обставини Комісія визнала визначальними, як вона оцінила істотні пояснення кандидата та яким чином установлені факти співвідносяться з нормативними ознаками відповідного критерію і показника.

203. Суд також наголошує, що вмотивованість рішення ВККС про непідтвердження кандидатом здатності здійснювати правосуддя є не лише формальним дотриманням вимог частини першої статті 88 та частини п`ятої статті 101 Закону № 1402-VIII, а має забезпечувати правову визначеність щодо фактичних і правових підстав прийняття несприятливого для кандидата рішення.

204. Такий підхід узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 липня 2025 року у справі № 990/171/24.

205. Вимога обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень передбачає його прийняття з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення відповідного питання. Суб`єкт владних повноважень повинен належно дослідити матеріали, які мають доказове значення, зокрема документи та пояснення особи, і уникати висновків, що не випливають з установлених обставин. Несприятливе для особи рішення має містити достатні мотиви, які дозволяють зрозуміти підстави його прийняття.

206. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2026 року у справі № 990/301/25 та Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі № 990/124/24.

207. При цьому судовий контроль за реалізацією ВККС дискреційних повноважень не передбачає повторного кваліфікаційного оцінювання кандидата або визначення судом належної кількості балів. Такий контроль полягає у перевірці рішення за критеріями, встановленими частиною другою статті 2 КАС України, зокрема щодо його обґрунтованості, безсторонності, добросовісності та розсудливості.

208. У цій справі недоліки оскаржуваного рішення не зводяться до відсутності детальної відповіді на кожний аргумент ОСОБА_1 або до незгоди позивача з визначеною йому кількістю балів.

209. Вони полягають у тому, що наведені Комісією мотиви не дають можливості простежити належний зв`язок між установленими під час співбесіди обставинами та нормативними ознаками показників «рішучість та відповідальність» і «безперервний розвиток», а також зрозуміти, яким чином ці обставини вплинули на результат оцінювання.

210. Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що мотиви оскаржуваного рішення не дають можливості перевірити, чи здійснено ВККС оцінювання ОСОБА_1 за критерієм особистої компетентності у межах наданого їй дискреційного повноваження та відповідно до нормативно визначених показників цього критерію.

211. Отже, оскаржуване рішення в частині оцінювання ОСОБА_1 за критерієм особистої компетентності не містить достатньо мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, у розумінні пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, що з урахуванням вимог частини першої статті 88 цього Закону та пункту 3 частини другої статті 2 КАС України є підставою для визнання цього рішення протиправним і скасування.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

212. Відповідно до частини першої та пункту 2 частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

213. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта або окремих його положень.

214. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може обрати інший спосіб захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, який не суперечить закону та забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

215. Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

216. За змістом абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує такого суб`єкта вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

217. З огляду на встановлені у цій справі порушення та враховуючи дискреційний характер повноважень ВККС щодо оцінювання кандидатів на посаду судді, Верховний Суд не вправі самостійно визначати рівень відповідності ОСОБА_1 критерію особистої компетентності або встановлювати кількість балів за відповідними показниками.

218. Водночас саме скасування оскаржуваного рішення без поновлення участі позивача у конкурсній процедурі та повторного вирішення Комісією питання щодо його оцінювання не забезпечить повного й ефективного відновлення порушених прав.

219. Разом з тим підстав для зобов`язання ВККС провести повторну співбесіду позивача в повному обсязі Суд не встановив. Виявлені у цій справі порушення стосуються оцінювання ОСОБА_1 саме за критерієм особистої компетентності та мотивування висновків Комісії щодо показників цього критерію. Висновки Комісії за іншими критеріями предметом встановлених Судом порушень не охоплюються.

220. Поновлення участі позивача у конкурсі є необхідним наслідком скасування оскаржуваного рішення, оскільки саме його скасування без відновлення участі позивача у конкурсній процедурі та повторного вирішення Комісією питання щодо оцінювання не забезпечить повного й ефективного захисту його прав.

221. За таких обставин належним і достатнім способом захисту прав ОСОБА_1 є визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 18 березня 2026 року № 75/ас-26 про визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності, поновлення його участі у конкурсі на посаду судді, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, та зобов`язання Комісії повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності на етапі дослідження досьє і проведення співбесіди з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні. У зв`язку із цим позовна вимога про проведення повторної співбесіди в повному обсязі підлягає задоволенню частково - у межах критерію особистої компетентності.

Висновки стосовно розподілу судових витрат

222. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі, або, якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, - за рахунок бюджетних асигнувань відповідного суб`єкта владних повноважень.

223. У цій справі заявлені позовні вимоги є взаємопов`язаними та спрямованими на відновлення участі позивача у конкурсній процедурі після скасування рішення ВККС про непідтвердження ним здатності здійснювати правосуддя. Частковий характер задоволення позову зумовлений тим, що Суд визначив належним способом захисту повторний розгляд питання щодо підтвердження здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді у межах критерію особистої компетентності, а не повторне проведення співбесіди щодо всіх критеріїв у повному обсязі.

224. З огляду на те, що основна позовна вимога про скасування рішення ВККС задоволена, а обраний Судом спосіб захисту забезпечує поновлення участі ОСОБА_1 у конкурсній процедурі, підстав для пропорційного зменшення суми судового збору, що підлягає відшкодуванню позивачу, Суд не вбачає.

225. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 1604,96 грн, що підтверджується квитанцією від 20 квітня 2026 року № 0617-9959-3188-6866. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, зазначена сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Керуючись статтями 2, 9, 22, 72- 77, 90, 139, 241- 246, 250, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 березня 2026 року № 75/ас-26 про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.

Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеному рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, та повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності на етапі дослідження досьє і проведення співбесіди з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1604,96 грн (одна тисяча шістсот чотири гривні 96 копійок) судового збору.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: А.Ю. Бучик

В.М. Кравчук

О.П. Стародуб

Л.В. Тацій