Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №500/7593/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/7593/24 пров. № А/857/12332/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Обрізка І.М.,

суддів – Іщук Л.П., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року, прийняте суддею Подлісною І.М. в м. Тернополі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі також - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії з 01.12.2024;

- зобов`язати проводити з 01.12.2024 виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 позов задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача щодо проведення перерахунку основного розміру пенсії із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії з 01.12.2024; зобов`язано здійснити перерахунок та виплату основного розміру пенсії з 01.12.2024 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд з покликанням на Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 (далі – Рішення № 7-рп/2016) та Рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 (далі – Рішення № 7-р(II)/2022) прийшов до висновку про те, що відповідач не мав правових підстав для обмеження пенсійних виплат позивачу в розмірі, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Щодо позовної вимоги позивача зобов`язати відповідача проводити з 01.12.2024 перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) без подальшого обмеження пенсії максимальним розміром, то адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тому така вимога є передчасною.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Тернопільській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що у разі відсутності законодавчого регулювання, передбаченого п.3 резолютивної частини Рішення №7-р(ІІ)/22, виходячи з мотивувальної та резолютивної частини цього рішення, з 12.04.2023 підлягають виплаті пенсії без обмежень максимальним розміром особам:

- які станом на 12.04.2023 перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях;

- які з лютого 2014 збройно захищають/захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканість України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 .

Відтак, безпідставними є вимоги позивача про перерахунок пенсії без обмеження її максимального розміру.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію, яка йому призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі – Закон № 2262-ХІІ).

На виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду, відповідачем здійснено перерахунок основного розміру пенсії позивача, з урахуванням оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії. При проведенні зазначеного перерахунку пенсії відповідачем обмежено максимальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.

На заяву позивача про перерахунок пенсії в належному розмірі, відповідач листом від 17.12.2024 повідомив, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду проведено перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки. Зазначене рішення суду виконане в межах повноважень у листопаді 2024. Розрахований розмір пенсії після перерахунку з 01.12.2024 склав 33139,15 грн. Виплата пенсії позивача проводиться у раніше встановленому розмірі, а саме 29788,08 грн.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі в органах внутрішніх справ регулює Закон №2262-ХІІ.

У справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку із незгодою позивача із діями ГУ ПФУ в Тернопільській області, а саме обмеженням максимальним розміром пенсії під час її перерахунку з 01.12.2024.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.

Згідно зі змістом статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, які викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: «максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».

Рішенням № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

Також Рішенням №7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014.

Таким чином, Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п`ятої статті 17 Основного Закону.

Як вбачається із матеріалів справи, на заяву позивача про перерахунок пенсії в належному розмірі, відповідач листом від 17.12.2024 повідомив, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду проведено перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки. Розрахований розмір пенсії після перерахунку з 01.12.2024 склав 33139,15 грн. Виплата пенсії позивача проводиться у раніше встановленому розмірі, а саме 29788,08 грн

Разом з тим, на момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону №2262-ХІІ не передбачено будь-яких обмежень максимального розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного закону.

Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо протиправності дій відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром.

Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 24.02.2025 у справі №300/2424/24, від 26.11.2025 у справі № 560/4579/25.

Відповідно до ч.1 ст.308 суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак, апеляційний суд не надає оцінки судовому рішенню в частині відмови в позові.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 500/7593/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш