Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №140/9142/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/9142/24 пров. № А/857/29730/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року (суддя – Ксензюк А.Я., час ухвалення – не зазначено, місце ухвалення – м. Луцьк, дата складання повного тексту – не зазначено),

в адміністративній справі №140/9142/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області,

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-5(11)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР; 2) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок основної пенсії позивача за період з 26.02.2024 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 06.06.1996 №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025, позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 06.06.1996 №230/96-ВР. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 26 лютого 2024 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 06.06.1996 №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум та виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

22.04.2026 позивач подала до суду заяву у порядку ст.383 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої просила суд: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.10.24 року у адміністративній справі №140/9142/24 щодо нарахування пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виходячи з розрахунку розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону неналежного виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.10.24 року у адміністративній справі №140/9142/24, в частині здійснення нарахування ОСОБА_1 , яким обмежено здійснення основного розміру пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виходячи з розрахунку розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а не розміру мінімальної пенсії за віком встановленої на 01 січня календарного року в сумі 2595 грн.; 3) встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області строк для надання Волинському окружному адміністративному суду відповіді щодо вжитих заходів за цією ухвалою - тридцять календарних днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили.

Окремою ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі №140/9142/24 щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 01 березня 2026 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахункової величини - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений законом станом на 01 січня 2024 року, а не згідно із Законом про Державний бюджет України на календарний рік нарахування та виплати пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі №140/9142/24 в частині здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 01 березня 2026 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом станом на 1 січня календарного року виплати пенсії. Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області строк для надання Волинському окружному адміністративному суду відповіді щодо вжитих заходів за цією ухвалою – тридцять календарних днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили.

З окремою ухвалою суду першої інстанції від 27.04.2026 не погодилася позивач та оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що окрема ухвала суду ухвалена з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до помилкового вирішення справи, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що на виконання вищезазначеного рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 позивачу був проведений перерахунок пенсії та розраховано таку складову пенсії як "розмір пенсії по інвалідності у розмірі відш. факт, збитків" у розмірі 16744,00 грн., тобто з розрахунку розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Проте, в оскаржуваній ухвалі при перерахунку пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком застосував суму не 2595 грн., яка передбачена Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», а суму 1600 грн, невідомо яким нормативно правовим актом передбачену. В результаті проведеного перерахунку основний розмір пенсії позивача з 01 квітня 2026 року може бути перерахований в розмірі 1600 грн (1600 х 8=12800 грн) замість 20760 грн (2595x8=20760 грн), що в рази менша визначеного розміру, передбаченого чинним законодавством та в рази менша раніше перерахованому розміру пенсії згідно рішенням суду по справі №140/9142/24 від 22.10.2024 (2093 *8= 16744 грн). Тобто, окрема ухвала суперечить інтересам заявника та суттєво зменшує належне пенсійне забезпечення, що є перепоною у завершенні судового провадження і в реалізації громадянином його гарантованого Конвенцією "права на справедливий суд". Вважає скаржниця, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач правомірно застосував розрахункову величину у розмірі 1600 грн., виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Такий висновок суперечить нормам матеріального права та судовому рішенню від 22.10.2024.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену окрему ухвалу суду та прийняти постанову, якою заяву задоволити.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість окремої ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити частково, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до частини 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З метою належного захисту прав особи щодо виконання судових рішень в адміністративному судочинстві законодавцем впроваджено правовий інститут судового контролю, в тому числі, в порядку, передбаченому ст. 383 КАС України, що позбавляє особу-позивача необхідності повторно звертатися до суду з позовом для зобов`язання суб`єкта владних повноважень-відповідача належним чином виконувати рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Зазначена норма має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Водночас, колегія суддів зазначає, що перевіряючи наявність підстав для звернення позивача до суду в порядку статті 383 КАС України для встановлення судового контролю шляхом визнання протиправними дій відповідача на виконання рішення суду, суд має обов`язок перевірити, чи не виникли між сторонами нові спірні правовідносини, яким може бути надано правову оцінку лише в окремому позовному провадженні.

Для вирішення вказаного питання суду необхідно з`ясувати предмет і підставу позову.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, у тотожній справі ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Відповідно до наведеного тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

При цьому, суд звертає увагу, що предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під адміністративну юрисдикцію.

Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. Під підставою позову розуміються обставини, з яких витікає право вимоги позивача, на яких позивач їх засновує.

Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у провадженні №11-257заі18.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що як зазначалось вище, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі №140/9142/24, яке набрало законної сили 27.02.2025, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 06.06.1996 №230/96-ВР. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 26 лютого 2024 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 06.06.1996 №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум та виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що в межах справи №140/9142/24 згідно рішення суду від 22.10.2024 Рівненським окружним адміністративним судом була надана правова оцінка правомірності дій Головного управління ПФУ у Волинській області щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР.

У цьому рішенні судом не вирішувалось питання щодо розрахункової величини на кожен наступний рік після 2024 року після визначення розміру пенсії.

Тому, питання за заявою ОСОБА_1 від 22.04.2026, поданою до суду у порядку ст.383 КАС України, щодо застосування мінімальної пенсії за віком в сумі 2595 грн. для розрахунку розміру пенсії позивача, виходить за межі предмету спору.

З врахуванням наведено вище, зумовлюється висновок про те, що між сторонами виникли нові спірні правовідносини і новий предмет спору, який стосується питання щодо правомірності дій Пенсійного органу із нарахування позивачу пенсії в залежності від розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на 01 січня відповідного календарного року.

Тому, правомірність оскаржених позивачем дій (бездіяльності) відповідача щодо здійснення нарахування позивачу пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у відповідному році, може бути перевірена судом в окремому (іншому) позовному провадженні, а не в порядку приписів статті 383 КАС України.

В такій ситуації відсутні підстави для задоволення заяви позивача ОСОБА_1 від 22.04.2026, поданої в порядку ст.383 КАС України, в адміністративній справі №140/9142/24.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та наведених правових норм колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для постановлення окремої ухвали у порядку, визначеному статтею 383 КАС України.

Отже, являються частково обґрунтованими відповідні доводи апеляційної скарги позивача щодо скасування оскаржуваної окремої ухвали суду.

Відповідно до ч.6 ст.383 КАС України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Не встановивши у справі обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити заяву, подану в порядку статті 383 КАС України, без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 383 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволити частково.

Окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року в адміністративній справі №140/9142/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії – скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень на виконання рішення суду в справі №140/9142/24 – залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

В. О. Кушнір