Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №607/9415/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Львів Справа № 607/9415/26 пров. № А/857/34140/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.,

суддів Гуляка В.В.,

Носа С.П.,

за участю секретаря судового засідання Арбуза Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2026 року у справі № 607/9415/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

суддя в 1-й інстанції – Воробель Н.П.,

час ухвалення рішення – 08 червня 2026 року о 09 год 00 хв,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № R500920 від 24 квітня 2026 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (далі - Суд першої інстанції) від 08 червня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач скористався своїм правом на подання заяви через застосунок «Резерв+» про визнання ним адміністративного правопорушення та зазначив, що згідний на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, відтак він вважається таким, що вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Щодо доводів позивача про те, що він фізично не мав змоги з`явитися на виклик до відповідача, оскільки не отримав повістку, то Суд першої інстанції вважав, що вказане не спростовує факту визнання останнім вчиненого правопорушення. На переконання Суду першої інстанції, позивач у разі незгоди притягнення його до відповідальності мав право скористатися судовим захистом порушеного права до моменту подання заяви про не заперечення факту допущеного порушення та надання згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності. З урахуванням наведеного вище, місцевий Суд констатував, що відповідачем доведено правомірність прийнятої ним постанови, а тому відсутні підстави для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення із закриттям провадження у справі.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що відповідачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу, який би підтверджував факт направлення позивачу повістки про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також доказів її отримання позивачем. Наголошує, що обов`язок військовозобов`язаного прибути до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки виникає лише за умови його належного оповіщення про такий виклик у спосіб, визначений законодавством. Сам по собі факт формування повістки без підтвердження її направлення та вручення не може свідчити про належне повідомлення особи та не є належним доказом вчинення адміністративного правопорушення. Стверджує, що подання позивачем заяви про визнання вчинення ним адміністративного правопорушення через застосунок «Резерв+» зумовлено виключно необхідністю зняття статусу «розшук» та не звільняє відповідача від обов`язку довести наявність події та складу адміністративного правопорушення належними і допустимими доказами. З урахуванням наведеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1.ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Згідно з копією військово-облікового документа із застосунку «Резерв+», сформованого станом на 26.01.2026 та дійсного до 01.05.2026, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 як військовозобов`язаний. Позивач має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до 01.05.2026 на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Також у документі містяться відомості про проходження ВЛК 09.06.2025, за результатами якої позивача визнано придатним до військової служби. Відмітка: дані уточнено вчасно.

Згідно з копією повістки № 6770078, виданої ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 належало з`явитися 13.03.2026 о 09:00 год до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , для уточнення даних (а.с. 65).

Відповідно до картки адміністративної справи, сформованої ІНФОРМАЦІЯ_2 , адміністративне провадження за частиною третьою статті 210-1 КУпАП стосовно ОСОБА_1 було розпочато 23.03.2026. Надалі, 23.04.2026 позивачем подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з якою він не оспорює допущене правопорушення та дає згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності (а.с. 63,64).

24.04.2026 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 складено постанову № R500920 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн 00 коп. У спірній постанові зазначено, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с. 61).

Враховуючи те, що позивач не заперечив факт допущеного порушення, яке полягало у неявці до ТЦК та СП за повісткою, та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності, постанову у справі було винесено без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Позивач, вважаючи вказану постанову про адміністративне правопорушення протиправною, звернувся до суду першої інстанції з позовом про її скасування та закриття провадження у справі.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягають до такої відповідальності.

Частиною 1 статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно з частиною третьою наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція цієї статті є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Особливий період, відповідно до абзацу 13 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 № 64/2022, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року, який діяв на момент вчинення відповідних дій та розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Згідно з пунктом 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 (далі - Порядок № 560), за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Відповідно до пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у спірному випадку полягає у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

З аналізу вищезазначених правових норм слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови у контексті спірних правовідносин необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки про необхідність з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.

Відповідач стверджує, зокрема у відзиві на позовну заяву, що на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання позивача надіслано повістку № 6770078 щодо прибуття о 09:00 год 13.03.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних. Позивач у визначений в повістці день та час не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим допустив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Суд першої інстанції визнав такі обставини встановленими.

Натомість Суд апеляційної інстанції, досліджуючи матеріали справи та наявні у них докази, не виявив жодних відомостей, що підтверджували б скерування відповідачем та/або отримання позивачем повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи колегія суддів апеляційного Суду ухвалою від 20 серпня 2026 року витребувала в ІНФОРМАЦІЯ_3 докази направлення (вручення) ОСОБА_1 на адресу його задекларованого/зареєстрованого місця проживання повістки № 6770078 щодо прибуття о 09:00 год 13.03.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с.65).

На виконання ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_3 витребувані докази на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищенаведене в сукупності з фактичними обставинами справи, колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять ані копії повістки із особистим підписом позивача про її отримання, ані відеозапису процесу вручення повістки чи ознайомлення з її змістом, ані акту про відмову від її отримання, ані зворотного повідомлення від установи поштового зв`язку про її надсилання та вручення чи невручення адресату з підстав, викладених в довідці.

Отже, в Суду нема правових підстав вважати, що повістка про виклик № 6770078 щодо прибуття о 09:00 год 13.03.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_3 взагалі направлялася ОСОБА_1 . Відповідачем з даного приводу будь-яких пояснень або доказів подано не було.

Вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов`язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов`язку.

За таких обставин апеляційний Суд позбавлений можливості констатувати поінформованість позивача про виникнення у нього обов`язку прибути за таким викликом, а, отже, і спрямованість умислу на його невиконання. Зазначене свідчить про недоведеність складу адміністративного правопорушення, що залишилося поза увагою Суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідачем не підтверджено обставин скерування/отримання позивачем повістки. Тобто не доведено факту повідомлення ОСОБА_1 в установлений законом спосіб про необхідність з`явитись 13.03.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що слугувало підставою для винесення спірної постанови.

Разом з цим, в контексті спірних правовідносин, враховуючи заперечення позивача факту вручення йому повістки, саме відповідач на виконання частини другої статті 77 КАС України повинен доводити належними доказами існування факту належного інформування позивача про обов`язок його явки.

Що ж стосується поданої позивачем заяви від 23.04.2026 за допомогою застосунку «Резерв+», у якій позивач зазначив, що не оспорює допущене ним правопорушення та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, то колегія суддів при оцінці вказаної обставини справи виходить з таких мотивів.

Відповідно до частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому КУпАП передбачає особливий порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

За змістом статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. У такому випадку уповноважена посадова особа після отримання відповідної заяви виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Частиною першою статті 279-9 КУпАП встановлено, що у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (частина друга статті 279-9 КУпАП).

Отже, подання особою такої заяви є юридично значимою процесуальною дією, яка свідчить про використання передбаченого законом спрощеного механізму розгляду справи – без складання протоколу про адміністративне правопорушення та без участі особи, яка притягається до відповідальності, за умови неоспорення допущеного порушення. Водночас такий спрощений порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, за наявності вказаної заяви, не звільняє керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки при спрощеному розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, від обов`язку перевірити викладені в заяві фактичні дані про визнання особою правопорушення на предмет чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

У контексті наведених правових норм, апеляційний Суд погоджується з доводами апелянта в тій частині, що заява про визнання провини щодо неявки за повісткою не є беззаперечним доказом правопорушення, оскільки в адміністративних справах щодо рішень суб`єктів владних повноважень обов`язок доказування правомірності покладено саме на відповідача.

Тобто, подання позивачем такої заяви не звільняє відповідача від обов`язку перевірити чи вчинено особою відповідне адміністративне правопорушення, тобто чи, окрім заяви, є докази того, що така подія дійсно мала місце і є вина особи у вчиненні проступку.

Наведеним вище обставинам справи Суд першої інстанції надав помилкову оцінку, зазначивши, що доводи позивача про те, що він фізично не мав змоги з`явитися на виклик до відповідача, оскільки не отримав повістку й, відповідно, не був обізнаний про необхідність свого прибуття до ТЦК та СП, не спростовують факту визнання останнім вчиненого правопорушення та надання згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності.

Верховний Суд при застосуванні статті 280 КУпАП неодноразово вказував, що сам факт визнання особою вини у вчиненні правопорушення за відсутності інших належних доказів не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності (постанови від 8 липня 2020 року в справі № 177/525/17, від 17 березня 2020 року в справі № 482/83/17, від 15 травня 2019 року в справі № 537/2088/17).

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова винесена за відсутності доказів на підтвердження події та наявності складу адміністративного правопорушення (порушення військового обліку, яке полягає в неявці за повісткою для уточнення облікових даних).

Одним із засадничих принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення є обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Прийняття такого рішення можливе лише за умови наявності події адміністративного правопорушення і складу такого правопорушення у діях особи, що підтверджено належними, допустимими і достатніми доказами. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними фактами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі про накладення адміністративного стягнення, повинно бути вмотивованим.

Колегія суддів апеляційного Суду вважає, що Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскаржувана постанова відповідача є правомірною і прийнята з дотриманням законодавства, оскільки такий висновок зроблено за неправильного застосування норм матеріального права та неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Підсумовуючи, Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвалюючи рішення у цій справі, Суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, та порушення норм процесуального права при ухваленні судового рішення. Відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

За правилами частин першої та шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з платіжними документами, що містяться у матеріалах справи, позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 532,48 грн та апеляційної скарги у розмірі 798,72 грн.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що позовну заяву та апеляційну скаргу подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», а тому при обрахунку суми судового збору застосовується коефіцієнт 0,8.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути на користь позивача судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп. в суді першої інстанції та 798 (сімсот дев`яносто вісім) гривень 72 коп. в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 139, 238, 286, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2026 року у справі № 607/9415/26 скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24 квітня 2026 року № R500920 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНКОПП - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп. в суді першої інстанції та 798 (сімсот дев`яносто вісім) гривень 72 коп. в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. І. Боршовський

судді В. В. Гуляк

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 10.09.26