Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №320/18913/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/18913/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Беспалов О.О.

Ключкович В.Ю.

за участі:

секретар с/з Костюк О.В.

пр-к позивача Заверюха К.О.

пр-к відповідача Веретеник В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК-ДС" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОК-ДС" звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.01.2024 № 0051910707.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на незаконність проведеної фактичної перевірки та безпідставність висновків Головного управління ДПС у м. Києві про порушення позивачем вимог п. 2 розділу Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13 (далі Положення №13).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом дублюють заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. На думку апелянта, оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у відповідному акті перевірки.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року продовжено строк розгляду на розумний та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17 червня 2026 року.

17 червня 2026 року у судовому засіданні оголошено по справі перерву до 05 серпня 2026 року.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

05 серпня 2026 року у судовому засіданні оголошено по справі перерву до 09 вересня 2026 року, з метою надання додаткових документів.

31 серпня 2026 року зареєстровано додаткові пояснення Головного управління ДПС у м. Києві, що надійшли через підсистему «Електронний суд», додатком до яких є фіскальні чеки в період з 02 жовтня 2023 року по 27 листопада 2023 року.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29 листопада 2023 року Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято наказ № 5990-п «Про проведення фактичних перевірок» 59-ти платників податків, в тому числі позивача. Юридичною підставою для прийняття вказаного наказу зазначені норми пп. 80.2.2, пп. 80.2.3, пп. 80.2.4 п. 80.2 ст. 80 ПК України, а в якості фактичної підстави міститься посилання на доповідну записку управління фактичних перевірок від 29.11.2023 № 2271/26-15-07-07-00-12.

Враховуючи, що наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 29.11.2023 № 5990-п "Про проведення фактичних перевірок" стосувався не тільки позивача, а ще 58 суб`єктів господарювання, до матеріалів справи відповідачем було надано витяг з доповідної записки управління фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві від 29.11.2023 № 2271/26-15-07-07-00-12 щодо позивача.

У витягу із зазначеної доповідної записки начальник та заступник начальника начальник відділу управління фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві запитують дозвіл заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві на проведення фактичної перевірки, зокрема, позивача з посиланням на листи Державної податкової служби України щодо порушення вимог порядку проведення розрахункових операцій суб`єктами господарювання при здійсненні продажу товарів через мережу Інтернет як на інформацію щодо можливих порушень платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

У вищевказаній доповідній записці, міститься посилання на лист Державної податкової служби України від 27.11.2023 № 29844/7/99-00-07-04-03-07, з додатком (інформація щодо реалізації товарів через мережу Інтернет та операторів поштового зв`язку).

У листі Державної податкової служби України від 27.11.2023 № 29844/7/99-00-07-04-03-07 наводиться інформація щодо правових засад застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій суб`єктами господарювання, які здійснюють розрахункові операції при продажу товарів в мережі Інтернет, та зазначається про необхідність інформування про вжиті контрольно-перевірочні заходи суб`єктів господарювання, які здійснюють продаж технічно складних побутових товарів.

У додатку до вказаного листа у табличному вигляді наведено інформацію про те, що 01.11.2023 через вебсайт https://www.doc.ua на умовах післяплати було придбано датчик зовнішньої температури вартістю 313,00 грн. Відправником товару зазначено позивача, а також вказано на невидачу фіскального чека.

З 18 по 27 грудня 2023 року на підставі вищезазначеного наказу відповідач провів фактичну перевірку позивача, за результатами якої 27 грудня 2023 року склав акт перевірки.

В акті перевірки Головне управління ДПС у м. Києві дійшло до висновку, що позивач за період з 1 липня 2023 року по 21 грудня 2023 року включно не забезпечив відображення у фіскальних чеках обов`язкових реквізитів, передбачених пунктом 2 розділу Положення №13, а саме: індивідуального податкового номеру платника ПДВ (рядок 4); ідентифікатору еквайра та торгівця або інших реквізитів, що дають змогу їх ідентифікувати (рядок 11); ідентифікатору платіжного пристрою (рядок 12); реквізитів електронного платіжного засобу (платіжної картки), допустимих правилами безпеки платіжної системи, перед якими друкуються великі літери "ЕПЗ" (рядок 15); напису "ПЛАТІЖНА СИСТЕМА" (найменування платіжної системи, платіжний інструмент якої використовується, код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі та/або код транзакції в платіжній системі, значення коду) (рядок 16).

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.01.2024 № 0051910707, яким до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 64 071 167,73 грн.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформульований такий правий висновок: "оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства".

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (пп. 21.1.1, пп. 21.1.4 п. 21.1 ст. 21 ПК України).

Згідно з пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Здійснюючи тлумачення положень з пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, на підставі яких була проведена фактична перевірка позивача, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 звернув увагу на таке: "[у] випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки. […] У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним. Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним".

Верховний Суд у вказаній постанові додатково наголосив на тому, що "застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації. Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником. Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки".

З матеріалів справи вбачається, що передумовою для проведення фактичної перевірки позивача стала інформація про невидачу позивачем розрахункового документу за результатами транзакції продаж датчика зовнішньої температури саме 01.11.2023, однак, як підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, позивач такої транзакції не здійснював, що не було спростовано відповідачем.

Крім того, колегія суддів при дослідженні інформації з відкритих джерел (інтернет-ресурсів) встановила, що за зазначеним посиланням знаходиться не сайт позивача, а сайт іншої юридичної особи, яка здійснює діяльність у сфері онлайн-медицини.

Відтак у Головного управління ДПС у місті Києві не було в наявності і ним не було отримано в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Щодо доводів відповідача про допущення технічних описок у додатку до листа Державної податкової служби України 27.11.2023 № 29844/7/99-00-07-04-03-07, суд звертає увагу на те, що фактично підставою для призначення перевірки стала інформація про неіснуючу транзакцію, до того ж здійснену на веб-сайті, який використовується не позивачем, а іншою юридичною особою. При цьому той факт, що у додатку до листа вказаний ідентифікаційний код позивача, не призводить до достовірності інформації про вказану транзакцію.

Суд також наголошує, що застосування пропонованого у даній справі відповідачем підходу, за якого підставою для призначення та проведення фактичної перевірки позивача могла стати інформація, в якій допущено помилку як в даті транзакції (і дні, і місяці, і році), так і в адресі веб-сайту, на якому здійснювалась транзакція, матиме своїм наслідком фактичну легалізацію незаконно призначеної та проведеної податкової перевірки.

Щодо доводів відповідача про те, що транзакція на сайті насправді позивача відбулась, але в іншу дату 29.12.2022, і за результатами такої транзакції позивач не видав розрахунковий документ, то суд зазначає, що транзакція від 29.12.2022 не була передумовою для проведення фактичної перевірки позивача, оскільки станом на дату призначення перевірки у відповідача не було інформації саме про транзакцію, здійснену 29.12.2022 на сайті позивача, що не було заперечено відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що на момент призначення та проведення фактичної перевірки позивача у відповідача була відсутня інформація, отримана у встановленому законодавством порядку, яка свідчила б про можливі порушення позивачем законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України є необхідною правовою підставою для проведення фактичної перевірки.

Таким чином, враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду та з огляду на встановлені судом порушення, які допущені відповідачем під час призначення та проведення фактичної перевірки позивача, що нівелює наслідки її проведення, наведене є самостійною та достатньою підставою для задоволення позову та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, керуючись закріпленим у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципом офіційного з`ясування обставин у справі, суд вважає також за доцільне надати правову оцінку викладеним в акті перевірки висновкам контролюючого органу щодо порушення позивачем податкового законодавства, з приводу чого зазначає таке.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року№ 265/95-ВР (далі Закон № 265/95-ВР).

Статтею 3 Закону № 265/95-ВР визначено, що Суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані, серед іншого:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;

2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

15) надавати в паперовій та/або електронній формі покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший розрахунковий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів". Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену зазначеним законом, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування.

Згідно зі статтею 8 Закону № 265/95-ВР форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Форма, зміст та порядок ведення розрахункових документів, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій при здійсненні операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Національним банком України.

Згідно з абзацом 1 пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: 1) у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) за кожне наступне вчинене порушення.

Відповідно до пункту 12 розділу (Прикінцеві положення) Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання звільняються від відповідальності за порушення вимог цього Закону, вчинені ними у період з 1 січня 2022 року до 1 жовтня 2023 року, крім відповідальності за порушення порядку здійснення розрахункових операцій при продажу підакцизних товарів, здійснення діяльності з купівлі/продажу іноземної валюти, діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор.

В акті перевірки Головне управління ДПС у м. Києві дійшло до висновку, що позивач, який є платником податку на додану вартість, за період з 1 липня 2023 року по 21 грудня 2023 року включно не забезпечив відображення у фіскальних чеках обов`язкових реквізитів, передбачених пунктом 2 розділу Положення №13, а саме: індивідуального податкового номеру платника ПДВ (рядок 4); ідентифікатору еквайра та торгівця або інших реквізитів, що дають змогу їх ідентифікувати (рядок 11); ідентифікатору платіжного пристрою (рядок 12); реквізитів електронного платіжного засобу (платіжної картки), допустимих правилами безпеки платіжної системи, перед якими друкуються великі літери "ЕПЗ" (рядок 15); напису "ПЛАТІЖНА СИСТЕМА" (найменування платіжної системи, платіжний інструмент якої використовується, код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі та/або код транзакції в платіжній системі, значення коду) (рядок 16).

Щодо доводів відповідача про незазначення позивачем у фіскальних чеках рядку 4 пункту 2 розділу Положення №13 суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пунктів 1-3 розділу Положення №13 фіскальний касовий чек на товари (послуги) (далі - фіскальний чек) розрахунковий документ / електронний розрахунковий документ, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ), реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги). Фіскальний чек має містити, зокрема, такі обов`язкові реквізити: для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ,- індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Кодексом; перед номером друкуються великі літери «ПН» (рядок 4).

Пункт 3 розділу Положення №13 передбачає, що у разі відсутності в документі хоча б одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий.

У постанові від 02.02.2023 у справі № 500/6845/21 Верховний Суд сформулював такий правовий висновок: "за змістом норм Положення №13 слід розрізняти недолік реквізиту у розрахунковому документі від відсутності відповідного реквізиту взагалі. У першому випадку дійсно неможливо стверджувати, що документ втрачає статус розрахункового, натомість, у другому випадку безпосередньо Положення №13 вказує, що такий документ не прийматиметься як розрахунковий. Отже, відсутність такого реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб`єктом господарювання - платником акцизного податку, як назва податку, літерне позначення, розмір ставки такого податку, загальна сума такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами) позбавляє такий документ статусу розрахункового, відповідно, створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документу з таким недоліком не може вважатися належним виконанням обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР".

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи і не заперечується відповідачем, фіскальні чеки позивача містили ідентифікаційний код позивача за ЄДРПОУ.

Разом з тим, пункт 1. 6 розділу Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 року № 1130, передбачає, що "особі, яка реєструється як платник ПДВ, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для сплати податку. Індивідуальний податковий номер становить: 1) для юридичних осіб 12-розрядний числовий код такої структури: 1 7-й знаки перші 7 знаків коду за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (далі - код за ЄДРПОУ) без контрольного числа; 8-й та 9-й знаки - код області за системою кодування, прийнятою в контролюючих органах; 10-й та 11-й знаки - код адміністративного району за системою кодування, прийнятою в контролюючих органах; 12-й знак - контрольний розряд, алгоритм формування якого встановлює Державна податкова служба України".

Колегія суддів погоджується, що ідентифікаційний код позивача за ЄДРПОУ є частиною індивідуального податкового номеру платника ПДВ, а відтак у фіскальних чеках позивача було фактично неповністю зазначено індивідуальний податковий номер платника ПДВ, більшу частину якого складають перші 7 знаків коду за ЄДРПОУ.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що зазначення у фіскальних чеках ідентифікаційного коду позивача за ЄДРПОУ давало змогу безпомилково визначити індивідуальний податковий номер позивача як платника ПДВ.

Відтак, враховуючи, що документ не втрачає статус розрахункового, якщо у ньому допущено помилку (наявний недолік), колегія суддів доходить до висновку, що фіскальні чеки позивача не втратили статус розрахункових документів у зв`язку з помилкою у рядку 4, допущеною позивачем.

Щодо доводів відповідача про незазначення позивачем у фіскальних чеках рядків 11, 12, 15, 16 пункту 2 розділу Положення №13, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 2, 4 розділу Положення №13 фіскальний чек має містити, зокрема, такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор еквайра та торгівця або інші реквізити, що дають змогу їх ідентифікувати (рядок 11); ідентифікатор платіжного пристрою (рядок 12); сума комісійної винагороди (у разі наявності) (рядок 13); вид операції (рядок 14); реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), допустимі правилами безпеки платіжної системи, перед якими друкуються великі літери «ЕПЗ» (рядок 15); напис «ПЛАТІЖНА СИСТЕМА» (найменування платіжної системи, платіжний інструмент якої використовується, код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі та/або код транзакції в платіжній системі, значення коду) (рядок 16). Рядки 11-18 фіскального чека заповнюються у разі застосування під час проведення розрахунків з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) платіжного терміналу, з`єднаного або поєднаного з реєстратором розрахункових операцій.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі № 380/11678/24 наголосив на тому, що у випадку використання у господарській діяльності платіжних терміналів, нез`єднаних або непоєднаних з реєстратором розрахункових операцій, у суб`єкта господарювання немає обов`язку зазначати у фіскальних чеках рядки 11-18 п. 2 розд.Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів.

Як встановлено судом першої інстанції, і цей висновок є правильним та підтверджується матеріалами справи, під час проведення розрахунків з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) позивач не використовував платіжний термінал, з`єднаний або поєднаний з реєстратором розрахункових операцій, а в акті перевірки відповідач не зазначав про протилежне.

Колегія суддів вважає помилковим твердження відповідача про те, що платіжний термінал не може не бути з`єднаний або поєднаний з реєстратором розрахункових операцій, оскільки жодних доказів на підтвердження такому твердженню представником відповідача протягом розгляду справи надано не було.

За таких обставин, враховуючи, що під час проведення розрахунків з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) позивач не використовував платіжний термінал, з`єднаний або поєднаний з реєстратором розрахункових операцій, і в акті перевірки відповідач не вказував про протилежне, суд доходить до висновку, що у позивача не було обов`язку зазначати у фіскальних чеках рядки 11-18 пункту 2 розділу Положення №13.

У постанові від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22 Верховний Суд зауважив, що "в контексті пункту 1 статті 17 Закону N 265/95-ВР відповідальність настає за дії, які за своєю суттю та способом спрямовані на приховування належного обліку здійсненої розрахункової операції на повну суму з використанням реєстраторів розрахункових операцій, тощо […] Відсутність певного елементу змісту (незначний недолік) у такому розрахунковому документі, який в свою чергу у повному обсязі надає можливість не тільки відтворити, зрозуміти та ідентифікувати розрахункову операцію за місцем її проведення не приховуючи її сутність за допомогою реєстратора розрахункових операцій (тощо), але і підтвердити її виконання, не може бути правовою підставою для притягнення такого платника податків за пунктом 1 статті 17 Закону N 265/95-ВР, а саме як за невидачу такого розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції".

У матеріалах справи не міститься доказів, які би підтверджували, що дії позивача були спрямовані на приховування належного обліку здійснених розрахункових операцій з використанням зареєстрованого реєстратора розрахункових операцій.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідач також не заперечував того, що фіскальні чеки обліковувалися за позивачем у Системі обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, адміністрованій ДПС України, яка призначена для збору, зберігання та використання даних РРО та ПРРО, у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених РРО та ПРРО, а також для перевірки справжності та достовірності розрахункових документів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року)