Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо
Дата: 10 вересня 2026 р.
Справа: №420/2285/25
Суддя: Димерлій О.О.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2285/25
Перша інстанція: суддя Аракелян М.М.,
повний текст судового рішення
складено 11.03.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача – Димерлія О.О.,
суддів – Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 у справі №420/2285/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
У С Т А Н О В И В:
23.01.2025 ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:
- визнати протиправними дії тимчасово виконуючого обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання підполковнику ОСОБА_1 другої частини щорічної чергової відпустки за 2024 рік строком на 15 діб;
- зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 надати підполковнику ОСОБА_1 другу частину щорічної чергової відпустки за 2024 рік строком на 15 діб.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що вона має право на отримання другої частини щорічної чергової відпустки за 2024 рік строком на 15 діб. Однак, тимчасово виконуючим обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 безпідставно відмовлено в надання такої відпустки.
Не погодившись із заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами Військовою частиною НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач вказує, що в досліджуваній ситуації немає законодавчо передбачених підстав для надання позивачці другої частини щорічної чергової відпустки за 2024 рік строком на 15 діб. Також, відповідачем викладено заперечення стосовно стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 у справі №420/2285/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання підполковнику ОСОБА_1 другої частини щорічної чергової відпустки за 2024 рік строком на 15 діб.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 видати наказ про компенсацію ОСОБА_1 невикористаної частини основної відпустки за 2024 рік тривалістю 15 діб та виплатити ОСОБА_1 нараховану компенсацію.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Присуджено до стягнення з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 4000грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Приймаючи означене рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції вказав про протиправність відповідача щодо ненадання ОСОБА_1 другої частини щорічної чергової відпустки за 2024 рік, тривалістю 15 діб. Обираючи спосіб захисту порушеного права окружний адміністративний суд виходив із того, що на момент вирішення справи ОСОБА_1 звільнено з військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 . Також, суд першої інстанції зауважив, що в даному спорі належний розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 4000грн.
Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду в частині задоволених позовних вимог Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції містить численні посилання на законодавчі приписи, які не стосуються спірних правовідносин. Також, на думку скаржника, окружним адміністративним судом неправильно застосовано приписи п.18 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, відповідач відмічає, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено такі обставини справи.
Зокрема, апеляційним адміністративним судом з`ясовано, що ОСОБА_1 військову службу проходила у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника групи внутрішнього контролю.
09.10.2024 ОСОБА_1 на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 подано рапорт щодо надання частини щорічної відпустки за 2024 рік з 10.10.2024, терміном на 15 діб.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2024 №306 надано ОСОБА_1 частину щорічної відпустки за 2024 рік, терміном на 15 діб, з 10.10.2024 по 24.10.2024.
Як установлено колегією суддів, 25.10.2024 ОСОБА_1 прибула із щорічної основної відпустки та приступила до виконання службових обов`язків (наказ від 25.10.2024 №324).
26.10.2024 ОСОБА_1 на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 подано рапорт щодо надання другої частини щорічної відпустки за 2024 рік з 28.10.2024, терміном на 15 діб.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2024 №325 надано ОСОБА_1 другу частину щорічної відпустки за 2024 рік, терміном на 15 діб, з 28.10.2024 по 11.11.2024.
У зв`язку з отриманням окремого доручення командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 27.10.2024 №760/28/32510, командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 27.10.2024 №326, яким внесено зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2024 №325 та скасовано підпункт 2.1 пункту 2 наказу щодо надання ОСОБА_1 другої частини щорічної відпустки за 2024 рік, терміном на 15 діб, з 28.10.2024 по 11.11.2024.
У подальшому, ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікарняному.
На військову службу ОСОБА_1 вийшла 28.12.2024 (наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.12.2024 №397).
Цього ж дня (28.12.2024) ОСОБА_1 на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 подано рапорт щодо надання другої частини щорічної відпустки за 2024 рік з 30.12.2024, терміном на 15 діб.
На вказаному зверненні проставлено резолюцію: «після виконання розпорядження 901/р від 12.11.24.».
30.12.2024 ОСОБА_1 вдруге на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 подано рапорт щодо надання другої частини щорічної відпустки за 2024 рік з 30.12.2024, терміном на 15 діб.
На вказаному зверненні проставлено резолюцію: «я особисто не заперечую, але після відпрацювання всіх документів згідно функціон. обов`язків».
31.12.2024 ОСОБА_1 втретє на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 подано рапорт щодо надання другої частини щорічної відпустки за 2024 рік з 31.12.2024, терміном на 15 діб.
На вказаному зверненні проставлено резолюцію: «у зв`язку з невідпрацюванням організаційних документів на початок 25 року, я заперечую, тільки після відпрацювання всієї документації».
Уважаючи своє право порушеним позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи, у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено військовий стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та наразі діє.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, строк дії якої в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Згідно із ч.1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.
Частинами 3, 4, 14 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Право військовослужбовців на відпустки, та порядок надання військовослужбовцям відпусток унормовано приписами статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно із частинами 1-3 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
За бажанням військовослужбовців, крім курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, закладів фахової передвищої військової освіти, щорічна основна відпустка може надаватися їм частинами, не більше двох, за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів.
Відповідно до частин 17, 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Щорічна основна відпустка, зазначена в абзаці першому цього пункту, надається частинами протягом календарного року, за умови що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів та одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців відповідного підрозділу.
Системний аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається частина щорічної основної відпустки, однак за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів та одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців відповідного підрозділу.
За фактичними обставинами справи, 09.10.2024 ОСОБА_1 на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 подано рапорт щодо надання частини щорічної відпустки за 2024 рік з 10.10.2024, терміном на 15 діб.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2024 №306 надано ОСОБА_1 частину щорічної відпустки за 2024 рік, терміном на 15 діб, з 10.10.2024 по 24.10.2024.
Як установлено колегією суддів, 25.10.2024 ОСОБА_1 прибула із щорічної основної відпустки та приступила до виконання службових обов`язків (наказ від 25.10.2024 №324).
З матеріалів справи убачається, що на час перебування ОСОБА_1 у щорічній основній відпустці, тимчасове виконання обов`язків начальника групи внутрішнього контролю у місті Одесі, тобто за посадою позивачки, покладено на старшого офіцера групи внутрішнього контролю майора ОСОБА_2 .
У подальшому, ОСОБА_1 неодноразово скеровувались на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорти щодо надання другої частини щорічної відпустки за 2024 рік, терміном на 15 діб.
На час таких звернень майор ОСОБА_2 , офіцер групи внутрішньої розвідки (період з 14.10.2024 по 17.01.2025) був відряджений до оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2024 №308, від 17.01.2025 №17).
Дослідивши наявний у матеріалах справи витяг із книги штатно-посадового обліку Військової частини НОМЕР_1 станом на 31.12.2024 колегією суддів установлено, що група внутрішнього контролю налічує три штатні посади, а саме: начальника, яку займає ОСОБА_1 ; старшого офіцера, яку займає ОСОБА_3 ; офіцера групи, яку займає ОСОБА_4 .
Тобто, на час подання ОСОБА_1 рапорту про надання другої частини щорічної відпустки за 2024 рік, терміном на 15 діб, майор ОСОБА_2 перебував у відрядженні, а відтак у групі внутрішнього контролю Військової частини НОМЕР_1 були відсутні більш ніж 30% загальної чисельності військовослужбовців.
До того ж, слід відмітити, що надання відпусток є правом командира Військової частини НОМЕР_1 , а не обов`язком.
За таких підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент подання позивачкою рапортів про надання їй частини щорічної основної відпустки були відсутні умови, з якими законодавець пов`язує можливість реалізації військовослужбовцем права на отримання такої відпустки під час дії воєнного стану.
Відповідно до пункту 21 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у разі ненадання військовослужбовцям щорічної основної відпустки у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, така відпустка надається після закінчення таких періодів.
Тобто, законодавцем на період оголошення мобілізації та введення воєнного стану, відповідачу було надано право на відмову в наданні щорічної відпустки військовослужбовцю.
З урахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції вказує про неправильність висновку окружного адміністративного суду, що в спірних правовідносинах дії Військової частини НОМЕР_1 є протиправними.
Стосовно компенсації ОСОБА_1 за невикористану частину щорічної основної відпустки, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.20 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
Тобто, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки виплачується військовослужбовцю у рік звільнення зі служби.
Як убачається з наявного у матеріалах справи наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.02.2025 №53 підполковник ОСОБА_1 22.02.2025 справи та посаду здала і вибула до нового місця служби до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ).
З огляду на те, що позивачку не звільнено з військової служби, а переведено до нового місця служби, колегія суддів вказує про неправильність висновку окружного адміністративного суду про необхідність компенсації ОСОБА_1 за невикористану частину щорічної основної відпустки.
Беручи до уваги вищевикладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Оскільки у задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повність, розподіл судових витрат, згідно із ст.139 КАС України, не здійснюється.
Установлені під час розгляду даної справи фактичні обставини та зроблені судом апеляційної інстанції висновки у повному обсязі спростовують наведені позивачкою в обґрунтування заявлених позовних вимог доводи, а також викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні суду висновки.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 2 якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відтак, у зв`язку із тим, що викладені в оскаржуваному рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 у справі №420/2285/25 висновки не відповідають обставинам справи, суд апеляційної інстанції уважає за необхідне скасувати такий судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 у справі №420/2285/25 скасувати.
Прийняти у справі нове судове рішення.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відмовити повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький
Оригінал: reyestr.court.gov.ua