Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №420/1858/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1858/26

Перша інстанція: суддя Кузьменко Н.А.,

повний текст судового рішення

складено 05.06.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Федусика А.Г.,

суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області , третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУПФ в Закарпатській області), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – ГУПФ в Одеській області), та просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУПФ в Закарпатській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу періоду роботи з 25.12.1985 року по 31.08.1995 року та щодо не призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій;

- зобов`язати ГУПФ в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 25.12.1985 року по 31.08.1995 року до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та призначити і виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФ в Одеській області, як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

28 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ГУПФ в Одеській області із заявою про призначення та виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій за віком станом на день її призначення, передбачену п.7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

За принципом екстериторіальності заяву позивача від 28.11.2025 року розглянуто ГУПФ в Закарпатській області.

Рішенням ГУПФ в Закарпатській області від 05.12.2025 року №155950025142 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії згідно заяви у зв`язку з тим, що при розгляді документів встановлено, що заявник, на момент призначення пенсії, працював на посадах та в закладах вищої освіти (на посаді військового керівника), що не передбачені постановою №909 та не дають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що військовий керівник початкової є викладачами та працівниками освіти, а тому стаж роботи позивача з 25.12.1985 по 31.08.1995 має зараховуватися до спеціального стажу у розумінні п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Суд зазначив, що оскільки під час розгляду справи судом визнано неправомірним не зарахування періоду роботи позивача з 25.12.1985 по 31.08.1995 до спеціального стажу, то позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання ГУПФ в Закарпатській області зарахувати до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену пунктом “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” період роботи з 25.12.1985 по 31.08.1995.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

За приписами статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до п.«е» ст.55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку.

Відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV та пункту 5 Постанови КМУ №1191 від 23.11.2011 року «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати» (далі Постанова №1191), особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст.55 Закону №1788-ХІІ і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок-30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України Постановою №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (далі Порядок №1191).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою КМУ від 4 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік №909).

Згідно п.4 Порядку №1191 страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах й 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Тобто, право особи на отримання грошової допомоги виникає за умови неотримання такою особою будь-якого іншого виду пенсії до моменту виникнення у неї права на призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV.

Колегія суддів зазначає, що умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV. Слід зазначити й про те, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.

Отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 р. у справі № 328/1620/17.

Законом України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту» (далі - Закон № 1060-XII), Законом України від 16.01.2020р. №463-ІХ «Про повну загальну середню освіту» (далі Закон № 463-ІХ), Законом України від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР «Про професійну (професійно-технічну) освіту» (далі - Закон №103/98-ВР), Законом України від 06.06.2019р. № 2745-VІІІ «Про фахову передвищу освіту» (далі Закон № 2745-VІІІ), Законом України від 01.07.2014р. № 1556-VІІ «Про вищу освіту» (далі Закон № 1556-VІІ) передбачено, що повна загальна середня освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта є структурними ланками освіти та її підсистемою.

Пунктом «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ та Переліком №909 від 04.11.1993 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники військового загальноосвітнього навчального закладу, зокрема, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про освіту», структура освіти включає, поряд з іншими видами, також спеціалізовану освіту.

Спеціалізована освіта - це освіта мистецького, спортивного, військового чи наукового спрямування, яка може здобуватися в рамках формальної, неформальної, інформальної освіти, спрямована на здобуття компетентностей у відповідній сфері професійної діяльності під час навчання у безперервному інтегрованому освітньому процесі на кількох або всіх рівнях освіти та потребує раннього виявлення і розвитку індивідуальних здібностей.

Військова освіта передбачає набуття особою комплексу професійних компетентностей відповідно до військової спеціалізації, формування та розвиток її індивідуальних здібностей та може здобуватися одночасно з профільною середньою, професійною (професійно-технічною), фаховою передвищою чи вищою освітою. Особливості здобуття військової освіти можуть визначатися законами України.

До структури військової освіти, зокрема, належить допризовна підготовка, що передбачає здобуття особами первинних загальновійськових і спеціальних компетентностей.

Відповідно до статей 9-10 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», допризовна підготовка включається до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, що реалізується у закладах середньої освіти III ступеня (або структурних підрозділах інших закладів освіти), що забезпечують профільну середню освіту; закладах професійної (професійно-технічної) освіти, якщо певний рівень освіти здобувається на основі базової середньої освіти та проводиться за програмами, погодженими з Міністерством оборони України.

Відповідно до записів №3-4 у трудовій книжці від 19.01.1986 НОМЕР_1 , з 25.12.1985 по 31.08.1995 працював на посаді військового керівника у Дмитріївській середній школі Болградського району.

Посада військового керівника Переліком №909 не передбачена.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфіковано обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ч.4 ст.24 Закону України №1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків передбачених цим Законом.

На час роботи позивача на посаді військового керівника діяла Постанова Ради Міністрів СРСР «Про терміни та порядок введення початкової військової підготовки молоді» від 29.04.1968 №289, відповідно до якої здійснювалась початкова військова підготовка молоді у загальноосвітніх школах (надалі Постанова №289).

Згідно п.4 Постанови №289, заняття з початкової військової підготовки, включаючи підготовку з цивільної оборони, проводити у загальноосвітніх школах в ІХ та Х (ХІ) класах.

Відповідно до п.6 Постанови №289, до штатів середніх загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних навчальних закладів та навчальних закладів системи професійно-технічної освіти введено посаду військового керівника.

Згідно п.7 Постанови №289, в обов`язки військових керівників включається проведення навчальних (у тому числі факультативних) та позакласних занять з початкової військової підготовки та цивільної оборони, організаційна та військово-патріотична робота з учнями, а також виконання обов`язків з керівництва гуртками з основ військової справи та завідування військовим кабінетом (без додаткової оплати).

Відповідно до п.8 Постанови №289, на військових керівників шкіл розповсюджуються порядок пенсійного забезпечення, а також пільги, переваги та тривалість чергових відпусток, встановлені для вчителів та викладачів шкіл.

Таким чином, військовий керівник (керівник початкової військової підготовки) був педагогічним працівником, основним напрямком діяльності якого визначено навчання та виховання учнів з урахуванням специфіки предмету «Початкова військова підготовка». Як педагогічний працівник, керівник початкової військової підготовки користувався усіма пільгами, що розповсюджувалися на викладачів та вчителів, у тому числі й у сфері пенсійного забезпечення.

25.03.1992 було прийнято Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якого початкова військова підготовка у школах була замінена допризовною підготовкою.

Так, відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), із допризовниками і призовниками проводиться робота, пов`язана з підготовкою їх до військової служби, яка включає допризовну підготовку юнаків, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку до вступу у військово-навчальні заклади, військову підготовку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня загальноосвітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання.

Згідно ст.9 Закону України Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», допризовна підготовка включає військову, військово-технічну, фізичну та психологічну підготовку допризовників і проводиться у двох передвипускних класах (курсах) навчально-виховних закладів за спеціальними програмами, затвердженими Міністерством освіти України і погодженими з Міністерством оборони України.

До прийняття відповідних змін у законодавство допризовна підготовка юнаків провадилася керівниками допризовної (військової) підготовки. До посадових обов`язків керівників допризовної (військової) підготовки, окрім викладацької роботи, входила робота із завідування кабінетом, кімнатою зберігання зброї, стрілковим тиром, а також організаційна та патріотична робота з юнаками без додаткової оплати.

У зв`язку із внесенням змін Законом України від 21.10.1993 №3545-XII до ст.9 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» проведення допризовної підготовки в навчально-виховних закладах: школах, гімназіях, ліцеях, інших видах загальноосвітніх закладів, починаючи з передвипускного класу, а також у професійних навчально-виховних закладах та вищих навчальних закладах: технікумах, коледжах, училищах у період здобуття загальної середньої освіти за програмами, затвердженими Міністерством освіти України за погодженням з Міністерством оборони України, покладено на викладачів (учителів) допризовної підготовки.

Зміни щодо вилучення посади керівника допризовної підготовки (військового керівника) та встановлення додаткової оплати праці вчителям та викладачам з допризовної підготовки за завідування кабінетом, кімнатою зберігання зброї та стрілковим тиром, проведення позакласної роботи з допризовної підготовки, організаційної та патріотичної роботи з юнаками були внесені до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15.04.1993 №102.

Про запровадження зазначеної норми також повідомлялося в листі Міністерства освіти України від 22.12.1994 р. №31/12-962.

Оскільки значних змін в організації навчально-виховного процесу з допризовної підготовки у навчально-виховних закладах не відбулося, а змінилися лише умови оплати праці працівників, які виконують ці обов`язки, листом Міністерства соціального захисту населення України від 29.12.1994 р. № 01-3/1184-02-2 було надано роз`яснення щодо необхідності зараховування до спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років часу роботи на посадах керівників допризовної (військової) підготовки.

Окрім того, згідно із п.2 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого Постановою КМУ від 03.01.2001 №78, до стажу педагогічної роботи для виплати такої надбавки зараховується час роботи на посадах керівника допризовної підготовки та військового керівника в період до 1 вересня 1994 року.

Отже, враховуючи вищенаведені правові норми, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що військовий керівник початкової є викладачами та працівниками освіти, а тому стаж роботи позивача з 25.12.1985 по 31.08.1995 має зараховуватися до спеціального стажу у розумінні п.«е» ст.55 Закону №1788-ХІІ, відповідно, рішення ГУПФ в Закарпатській області від 05.12.2025 року № 155950025142 про відсутність у позивача права на отримання грошової допомоги є протиправним та підлягає скасуванню.

Так, оскільки під час розгляду справи судом визнано неправомірним незарахування періоду роботи позивача з 25.12.1985 по 31.08.1995 до спеціального стажу, то суд 1-ї інстанції вірно зазначив, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання ГУПФ в Закарпатській області зарахувати до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену пунктом “е” статті 55 Закону №1788-ХІІ період роботи з 25.12.1985 по 31.08.1995.

Також апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що належним та ефективним способом захисту права позивача є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням висновків суду.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Федусик

Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький