Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №520/23231/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 р. Справа № 520/23231/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.01.26 по справі № 520/23231/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (надалі також - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30 серпня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 15 серпня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30 серпня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 15 серпня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області відносно ОСОБА_2 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 серпня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 серпня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року по справі № 520/23231/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 серпня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 серпня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, включно за весь час затримки виплати.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області відносно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31.08.2018 по 19.01.2023 у сумі 59580,82 грн.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31.08.2018 по 19.01.2023 у сумі 59580,82 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, просить, у зв`язку із неповним з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 по справі № 520/23231/25, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову по справі № 520/23231/25 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не зменшено розмір виплати, а навпаки збільшено розмір стягнення. Окрім того, вказав, що судом першої інстанції не враховано правильність обчислення періодів стягнення та сум що підлягають виплаті позивачу, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду. Крім того, вказав, що Верховний Суд у своїх правових підходах неодноразово наголошував, що компенсація втрати частини доходів не підлягає нарахуванню у випадках, коли виплата здійснюється на виконання судового рішення, оскільки до цього моменту відповідне грошове зобов`язання не вважається узгодженим. Відповідно до ст. 233 КзпП України (в новій редакції) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудових спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 ст. 233 КЗпП. Враховуючи вищевикладене, Головне управління вважає, що позивачем грубо пропущено процесуальні строки, встановлені вимогами чинного законодавства в 1,3 місяці.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області.

Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 30.08.2018 позивача звільнено зі служби у відставку.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі, позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2023 року по справі № 520/7030/22 зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Постанови Кабміну України від 17.07.2003 № 1078 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням базових місяця січень 2008 року та з 01 березня 2018 року по 30 серпня 2018 року, з врахуванням базового місяця березень 2018 року з урахуванням виплачених сум.

15.08.2025 року на виконання рішення суду по справі № 520/7030/22, відповідачем було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 59580,82 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що 15.08.2025 року на виконання рішення суду по справі № 520/7030/22, відповідачем було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 59580,82 грн. Разом з тим, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на вказану суму не була нарахована відповідачем, протилежного відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено. За таких обставин, наявні підстави для нарахування та виплати позивачу втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої індексації. Вказав, що обчислення середнього заробітку необхідно враховувати показник 253,72 гривень. Таким чином, за період затримки розрахунку з 31.08.2018 по 19.01.2023 (1603 днів) середній заробіток склав 406713,16 грн. При цьому, позивачу у процедурі звільнення виплачено 110484,72 грн. При цьому, загальна сума належних позивачу виплат при звільненні мала становити 170065,54 грн. (110484,72 грн. + 59580,82 грн.). Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 59580,82 грн. у відсотковому виразі дорівнює 35,03% від 170065,54 грн. Виходячи з того, що середній заробіток за 1603 днів затримки виплати грошового забезпечення склав 406713,16 грн., то 35,03% (недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні у відсотковому виразі) від 406713,16 грн. складає 142471,62 грн. З урахуванням принципу справедливості балансу інтересів сторін та співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування, виплаченими сумами на день звільнення та із простроченою заборгованістю, суд прийшов висновку про визначення розміру середнього заробітку, як відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, у сумі 59580,82 грн.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі-Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За визначенням частини 1 статті 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян та інші (частина 2 статті 2 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Системний аналіз вищенаведених норм, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

04 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 200/14472/19-а, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Необхідно врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Колегія суддів при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної правової позиції та вважає, що указані правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, саме так належить застосовувати.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає необґрунтованим довід відповідача, що компенсація втрати частини доходів не підлягає нарахуванню у випадках, коли виплата здійснюється на виконання судового рішення, оскільки до цього моменту відповідне грошове зобов`язання не вважається узгодженим.

Беручи до уваги вказане вище, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право на таку компенсацію у зв`язку з порушенням строків виплати індексації за період з 01 травня 2016 року по 15 серпня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 серпня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, включно за весь час затримки виплати.

Щодо зобов`язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31.08.2018 по 19.01.2023 у сумі 59580,82 грн.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон №2352-ІХ нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Особливістю спірних правовідносин є те, що впродовж періоду, за який позивачу належить виплата середнього заробітку, було внесено зміни до статті 117 КЗпП України, яка визначає загальні умови відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Питання застосування статті 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин вже вирішувалося Верховним Судом.

Після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, в якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20 грудня 2005 року № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022 року є неможливим.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вважає помилковим висновок Верховного Суду справі №440/6856/22 про те, що після 19 липня 2022 року приписи ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ, якими законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, діють без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику, оскільки поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилась з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважала за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Тобто, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Колегія суддів звертає увагу, що на час проведення з позивачем повного розрахунку та на день звернення до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.

Колегія суддів зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 31.08.2018 (з дня, наступного по день звільнення) по 15.08.2025 (день остаточного розрахунку), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього:

1) період з 31.08.2018 по 18.07.2022 року, до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та висновки Верховного Суду у справі №761/9584-15-ц щодо застосування принципу співмірності, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року;

2) період з 19.07.2022 по 15.08.2025, до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, із застосуванням принципу співмірності, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23.

Щодо розрахунку середнього заробітку колегія суддів зазначає наступне.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі-Порядок №260).

Як вбачається з положень п. 7 Порядку № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 30.08.2018., його середня заробітна плата повинна обчислюватися з виплат за попередні два місяці роботи, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є липень та червень 2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки №649 від 16.09.2025, то позивачу у червні 2018 року нараховано грошового забезпечення у сумі 7 738, 50 грн., у липні 2018 року - 7 738, 50 грн.; середньоденне грошове забезпечення склало - 253,72 грн.

Загальні кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 31.08.2018 по 18.07.2022 становить 1 418 днів, з 19.07.2022 по 15.08.2025 (за період 6 місяців) - 184 календарних днів, всього - 1602 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку за період з 31.08.2018 по 15.08.2025 становить 406 459, 44 грн. (253,72 грн. * 1602 календарних днів).

Застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, до обставин цієї справи, колегія суддів враховує таке.

Колегія суддів зазначає, що загальна сума виплат на момент здійснення остаточного розрахунку повинна була становити 170065,54 (110484,72 грн. - сплачено при звільненні відповідно до довідки щодо розміру грошового забезпеченням із зазначенням всіх його складових виплаченого ОСОБА_1 при звільненні зі служби., 59580,82 грн. - на виконання рішення суду).

Невиплачена позивачу при звільненні сума на виконання судових рішень, з якою пов`язується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, становить 59580,82 грн.

Тож відсоткове співвідношення невиплаченої суми буде становити: 35,03% ( 59580,82 грн. * 100% : 170065,54 грн).

Як вже було зазначено, загальний розмір обрахованої судом відповідно до Порядку № 100 суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 406 459, 44 грн.

За таких обставин, колегія суддів, з виходячи з принципу пропорційності, враховуючи висновки, що містяться у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 142 378,84 грн. (35,03% від 406 459, 44 грн.), тобто з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що під час визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено більший розмір такої виплати, ніж визначений судом першої інстанції. Однак рішення суду першої інстанції в цій частині позивачем не оскаржувалося, а тому з урахуванням положень статті 308 КАС України підстави для зміни резолютивної частини рішення виключно з метою збільшення присудженої суми відсутні.

Водночас, доводи відповідача щодо відсутності правої підстави для здійснення ОСОБА_1 стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Щодо посилання відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду.

Так, приписами частини першої ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 11.02.2021р. у справі №240/532/20, відповідаючи на питання про строк звернення до адміністративного суду у спорах, які пов`язані з публічною службою (у згаданій вище справі спір стосувався стягнення з військової частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України), з-поміж іншого, зазначив, що строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст.122 КАС України і ч.5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо ч.2 цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ст.122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч.1 ст.233 КЗпП України.

Ухвалюючи відповідне рішення (постанова від 11.02.2021р. у справі №240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку стосовно застосування ч.1 ст.233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування ч.5 ст.122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019р. у справі №815/2681/17 і від 22.01.2020р. у справі №620/1982/19.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (ч.5 ст.122 КАС України).

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.09.2022 у справі №320/2675/21 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22.

А тому, в даному випадку на вимоги про зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені розповсюджується строк звернення до суду, визначений частиною 5 ст.122 КАС України, який необхідно обраховувати з дня проведення остаточного розрахунку.

Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем проведений 15.08.25, отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.01.2025 у справі №320/26833/23.

З даним позовом представник позивача звернувся через систему "Електронний суд" 29.08.25, тобто в місячний строк, встановлений ст. 122 КАС України.

Отже, посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, не знайшло свого підтвердження під час перегляду судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 по справі № 520/23231/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко