Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №620/8370/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/8370/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом керівника Корюківської окружної прокуратури до Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

20.07.2026 до Чернігівського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява керівника Корюківської окружної прокуратури, у якій просить:

визнати протиправною бездіяльність Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог чинного законодавства України із забезпечення складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - поселення «Вулиця Довженка», охоронний № 8100-Чр, 1 тис. до н.е., що находиться у центральній частині селища Сосниця Сосницької об`єднаної територіальної громади Корюківського району Чернігівської області;

зобов`язати Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації вчинити дії, спрямовані на забезпечення складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - поселення «Вулиця Довженка», охоронний № 8100-Чр, 1 тис. до н.е., що знаходиться у центральній частині селища Сосниця Сосницької об`єднаної територіальної громади Корюківського району Чернігівської області.

На обґрунтування позовних вимог керівник Корюківської окружної прокуратури вказує на протиправність бездіяльності Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації щодо виконання вимог чинного законодавства України із забезпечення складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - поселення «Вулиця Довженка», охоронний № 8100-Чр, 1 тис. до н.е., що находиться у центральній частині селища Сосниця Сосницької об`єднаної територіальної громади Корюківського району Чернігівської області, оскільки на вказане поселення при взятті на облік була виготовлена облікова документація за зразком 2004 року; згідно з Порядком обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженому наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (далі – Порядок) пам`ятки та щойно виявлені об`єкти при занесенні до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі – Держреєстр) повинні бути забезпечені документацією нового зразка 2024 року, яка на об`єкт археологічної спадщини поселення «Вулиця Довженка» не розроблена; питання розроблення облікової документації на об`єкт культурної спадщини залишається невирішеним, що може призвести до використання його не за призначенням, руйнування та, як наслідок, можливого знищення.

Також керівник Корюківської окружної прокуратури зазначає, що враховуючи те, що у спірних правовідносинах інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, повноваження щодо забезпечення складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини за Законом належать Департаменту та, беручи до уваги відсутність у таких правовідносинах іншого органу, уповноваженого на захист інтересів держави, наявний виключний випадок для необхідності представництва прокурором інтересів держави у суді шляхом звернення прокурора як самостійного позивача з позовом до Департаменту про оскарження його бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 24.07.2026 позовну заяву керівника Корюківської окружної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на її необґрунтованість з огляду на те, що не дивлячись на те, що об`єкт взято на облік у 2009 році, до цього часу він не занесений до Держреєстру з ряду об`єктивних і суб`єктивних обставини, які не залежать від дій чи бездіяльності Чернігівського обласного органу охорони культурної спадщини та існують як на державному, так і на регіональному рівнях, зокрема, через відсутність протягом тривалого часу підзаконних актів, що регламентували б пам`яткоохоронну діяльність для реалізації положень Закону України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі – Закон № 1805-III), зокрема, порядку обліку об`єктів культурної спадщини, бланків облікової документації, порядку визначення меж територій пам`яток та їх охоронних зон тощо; через постійні зміни в законодавстві; негативно впливає на пам`яткоохоронну справу принцип залишковості фінансування галузі культури, як у державі, так і в області; через великий обсяг робіт для забезпечення їх обліковою, охоронною, землевпорядною документацією, організації належної охорони і пам`яткоохоронних заходів, а відтак неможливість одночасного виконання всіх вимог законодавства до всіх цих об`єктів; у зв`язку з військовим станом уведені обмеження пересування, обмеження на відвідування лісів та зелених зон поза житловими масивами, обмеження на фото- та відеозйомку, що призводить до неможливості обстеження пам`яток, здійснення польових археологічних та землевпорядних робіт, які є основою для подальших кроків з виготовлення відповідної документації на пам`ятки. Обстеження пам`яток населених пунктів неможливе через щільну приватну забудову і відсутність доступу до земельних ділянок під поселеннями; відсутність у штаті дипломованих фахівців-археологів або фахівців з відповідним науковим ступенем; затвердженими кошторисами не передбачене укладення договорів з установами та підприємствами на проведення археологічної розвідки, а також із науковими установами (закладами культури) на складання облікової документації на об`єкти культурної спадщини. Також відповідач зазначив, що земельна ділянка під пам`яткою археології поселення «Вулиця Довженка» перебуває в адміністративних межах Сосницької селищної ради, тому за правилами абзацу 1 частини четвертої статті 33-4 Закону № 1805-III Сосницька селищна рада також може бути замовником облікової документації на поселення «Вулиця Довженка». Окрім того відповідач зазначає, що, враховуючи ту обставину, що правова охорона надається саме об`єкту культурної спадщини, а не пам`ятці, а також враховуючи ту обставину, що спірна пам`ятка взята на облік відповідачем у 2011 році і тим самим отримала правову охорону, права та законні інтереси держави, на порушення яких посилається прокуратура, як на підставу звернення із позовом до суду, порушені бути не можуть.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вказав, що саме Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації являється уповноваженим органом, зобов`язаним організувати роботи із забезпечення складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини. Поселення «Вулиця Довженка» перебуває у Переліку щойно виявлених об`єктів з 2011 року (наказ Управління культури і туризму Чернігівської ОДА від 31.08.2011 № 166). Також, керівник Корюківської окружної прокуратури вказує на те, що відсутність бюджетних асигнувань чи відсутність у штаті органу відповідних фахівців не звільняє уповноважений орган від виконання покладених на нього законами України «Про охорону культурної спадщини» та «Про місцеві державні адміністрації» публічно-владних функцій щодо забезпечення виготовлення облікової документації. Орган владних повноважень зобов`язаний своєчасно формувати бюджетні запити та вживати заходів до залучення суб`єктів господарювання й наукових установ для виконання вказаних робіт. Твердження відповідача про те, що Сосницька селищна рада має самостійно замовляти та фінансувати виготовлення облікової документації, суперечить нормам чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

На території Сосницької об`єднаної територіальної громади Корюківського району Чернігівської області наявний щойно виявлений археологічний об`єкт культурної спадщини - поселення «Вулиця Довженка», охоронний № 8100-Чр, смт. Сосниця.

Наказом Управління культури і туризму Чернігівської ОДА від 31.08.2011 № 166 затверджено Списки археологічних та історичних нововиявлених об`єктів культурної спадщини Чернігівської області згідно з додатком № 1.

У пункті 13 Додатку № 1 до вказаного наказу зазначено поселення «Вулиця Довженка», дата створення – середина 1 тис. до н.е., площа – не менше 0,15 га.

Відомості про внесення об`єкта культурної спадщини «Вулиця Довженка» до Переліку щойно виявлених археологічних об`єктів культурної спадщини Чернігівської області (далі – Перелік) містяться на сайті Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) за посиланням: https://dkult.cg.gov.ua/index.php?id=37904&tp=1&pg=.

За функціональною типологією об`єкт відноситься до поселення та знаходиться на ділянці правобережної тераси р. Десна, при крутому вигині тераси. Висота тераси над рівнем заплави до 7 км. Межі території поселення не визначені, простежене на ділянці площею не менше 0,15 га в районі садиби по вул. Довженка, 41. Товщина культурного шару становить 0,5 – 0,75 м. Містить фрагменти стінок ліпного посуду доби раннього залізного віку (середина 1 тис. до н.е.) та гончарного посуду XVIII XIX ст.

Згідно з інформацією Департаменту № 08-1397/8 від 19.05.2026 на вказане поселення при взятті на облік була виготовлена облікова документація за зразком 2004 року.

Згідно з Порядком № 158 пам`ятки та щойно виявлені об`єкти при занесенні до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі – Держреєстр) повинні бути забезпечені документацією нового зразка 2024 року, яка на об`єкт археологічної спадщини поселення «Вулиця Довженка» не розроблена.

З метою збереження об`єкта культурної спадщини окружною прокуратурою направлено лист до Департаменту для встановлення вжитих Департаментом заходів на виконання вимог законодавства України про охорону культурної спадщини щодо об`єкта археологічної спадщини – поселення «Вулиця Довженка», яке знаходиться на території Сосницької об`єднаної територіальної громади Корюківського району Чернігівської області, в частині виготовлення облікової документації на вказаний об`єкт культурної спадщини.

Департамент у листі № 08-1397/8 від 19.05.2026 на адресу Корюківської окружної прокуратури зазначив, що на об`єкт археологічної спадщини поселення «Вулиця Довженка» при взятті на облік була виготовлена облікова документація зразка 2004 року. За Порядком № 158 облікова документація та паспорти старого зразка зберігають свою чинність. Разом із тим, пам`ятки і щойно виявлені об`єкти при занесенні до Держреєстру повинні бути забезпечені обліковою документацією нового зразка 2024 року, а після занесення – паспортами нового зразка 2024 року.

Розробником облікової документації при цьому є наукові установи та громадські організації, юридичні особи та суб`єкти господарювання, в тому числі заклади культури, одним із видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини, та які мають у своєму складі чи залучають для проведення досліджень фахівців, що мають вищу освіту за спеціальністю «Музеєзнавство, пам`яткознавство», та/або фахівця-архітектора (для пам`яток та об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва), та/або дипломованого фахівця-археолога (для пам`яток та об`єктів археології), та/або фахівця, який має науковий ступінь кандидата наук (доктора філософії) або доктора наук за спеціальністю «Музеєзнавство, пам`яткознавство» або мистецтвознавство, культурологія, архітектура, історія.

Департамент та його підвідомчі заклади і установи не мають у своєму штаті дипломованих фахівців-археологів або фахівців з відповідним науковим ступенем. Затвердженими кошторисами не передбачене укладення договорів з установами та підприємствами на проведення археологічної розвідки, а також із науковими установами (закладами культури) на складання облікової документації на об`єкти культурної спадщини.

Листом від 14.02.2025 № 04-20/235 Сосницька селищна рада звернулася до Департаменту із пропозицією про занесення до Держреєстру вказаного поселення, на що отримала відповідні роз`яснення. Адже для складання облікової документації на поселення необхідно здійснити археологічне обстеження з шурфуванням з метою отримання інформації про сучасний стан об`єкта археології, уточнення чи визначення його розміру (площі) та меж територій, товщину культурного шару, датування, топографічної та адміністративної прив`язок тощо, яке можуть здійснити тільки спеціалізовані установи, підприємства за відповідними кваліфікаційними документами та дозволами і за кошти замовників робіт. Окрім цього, поселення міститься під приватною забудовою, що ускладнює чи навіть унеможливлює здійснення зазначених робіт.

У зв`язку з цим, для проведення відповідних досліджень і виготовлення облікової документації на поселення «Вулиця Довженка» Департамент рекомендував Сосницькій селищній раді звернутися до державного підприємства «Науково дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України. Подання підготовленої документації до Мінкультури для занесення поселення до Держреєстру здійснив би Департамент.

Поряд з цим, згідно з інформацією Відділу освіти, культури, молоді та спорту Сосницької селищної ради від 06.03.2026 № 01-15/102 в структурі селищної ради спеціалісти по розробленню облікової документації об`єктів культурної спадщини відсутні. Послуги з виконання таких робіт є дороговартісними. В зв`язку з фінансовими труднощами місцевого бюджету кошти на ці цілі на 2025-2026 роки не передбачено. Тобто роботи по розробленню облікової документації на поселення «Вулиця Довженка» не проводилися.

Керівник Корюківської окружної прокуратури, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виконання вимог чинного законодавства України із забезпечення складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - поселення «Вулиця Довженка», охоронний № 8100-Чр, 1 тис. до н.е., що находиться у центральній частині селища Сосниця Сосницької об`єднаної територіальної громади Корюківського району Чернігівської області, звернувся до суду за захистом інтересів держави.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У відповідності до норм Закону № 1697-VII прокурор одержує передбачену законом можливість захищати права та інтереси не конкретного державного органу, а дещо абстрактні інтереси держави, що в широкому сенсі можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів і являти собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, а також охорону землі, лісів, водойм як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, в тому числі, й територіальних громад.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 зазначено, що із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Як було наведено вище у статтею 23 Закону № 1697-VII наведено підстави та умови представництва прокурором інтересів держави в суді.

Частиною четвертою статті 53 КАС України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Доречно згадати й про те, що Конституційний Суд України рішенням від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Водночас у пунктах 3 та 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII , які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

У мотивувальній частині рішення Конституційний Суд України наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам, закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини.

Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Першим з указаних елементів є «виключність» випадку, за якого прокурор здійснює представництво інтересів в суді.

Як встановлено щойно виявлений об`єкт культурної спадщини – поселення «Вулиця Довженка», 1 тис. до н.е., яке знаходиться в селищі Сосниця Сосницької ОТГ Корюківського району Чернігівської області, не має облікової документації та, як наслідок, може бути внесений до Держреєстру.

Поряд з цим, археологічна спадщина України, яка несе в собі генетичний код держави, є однією з найбільших і найбагатших у Європі.

Збереження культурної спадщини як одного з головних чинників формування національної ідентичності, невід`ємної складової всесвітнього культурного доробку людства є обов`язком держави, відповідальністю перед світовою спільнотою та прийдешніми поколіннями.

Наразі прагнення суспільства визначитися з національною ідентичністю досягли піку. Втрата археологічних об`єктів культурної спадщини – невідновних свідків того, хто ми і як відбувалося становлення нашої держави - є неприпустимим.

І навпаки, робота у напрямку збереження культурної спадщини – це інвестиція в підняття рівня національної ідентичності, що матиме одним з наслідків зміцнення державності та безпеки держави, посилення запасу міцності держави.

Крім того, ставлення до культурної спадщини – один із промовистих індикаторів духовної зрілості держави.

Культурна спадщина є потужним та надзвичайно ефективним інструментом підвищення статусу та покращення іміджу країни, адже досить часто саме самобутня культурна спадщина є візитівкою держави у світовому просторі.

Поряд з цим культурна спадщина є важливою складовою формування відповідальної ідеології, ставлення громадянина до власної країни та історії.

Водночас, об`єкти культурної спадщини приваблюють туристів у регіони їх розташування, позитивно впливають на показники економічного розвитку, виступаючи імпульсом для удосконалення інших елементів середовища, зокрема транспортної інфраструктури, об`єктів готельного та ресторанного бізнесу тощо. Культурна спадщина стає стимулом для залучення інвестицій, розвитку нових форм ділової активності малого бізнесу та підприємництва, впливає на загальний рівень культури регіону.

Таким чином, у спірних правовідносинах наявний «виключний» випадок для представництва інтересів держави в суді безпосередньо прокурором насамперед з метою збереження пам`ятки археології - поселення «Вулиця Довженка», 1 тис. до н.е.

Другим з указаних елементів є порушення або загроза порушення «інтересів держави». Так, відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом.

Слід зазначити, що збереження об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань та обов`язків органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Охорона об`єктів культурної спадщини становлять значний суспільний інтерес, оскільки це є важливим напрямком гуманітарної політики держави, де участь держави є найбільшою, а відповідальність - найвищою.

Генеральною конференцією Організації Об`єднаних Націй ухвалено ряд міжнародних актів про охорону культурної та природної спадщини, таких як: Рекомендація щодо міжнародних принципів, які застосовуються під час археологічних розкопок (1956), Рекомендація про збереження краси пейзажів і місцевостей (1962), Рекомендація про збереження культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських або приватних робіт (1968), а також Рекомендація про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини (1972) тощо.

У згаданій Рекомендації 1972 року наголошено на тому, що кожен предмет культурної та природної спадщини є унікальним і зникнення будь-якого такого предмета є невідновною та безповоротною втратою для цієї спадщини у зв`язку з чим, кожну країну на території якої знаходяться предмети культурної та природної спадщини, зобов`язано зберегти цю частину спадщини людства і забезпечити передачу майбутнім поколінням.

Також 19.09.2013 Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, підписану Україною 31 жовтня 2007 року, шляхом прийняття Закону України від 19.09.2013 № 581-VII «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства».

У Преамбулі зазначеної Рамкової конвенції Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, наголосили на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві.

Стаття 1 «Цілі Конвенції» Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства передбачає, що Сторони цієї Конвенції домовилися, зокрема:- визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини (пункт «b»);- наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя (пункт «c»);- уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно: ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому; найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункт «d»).

У пунктах «a», «b», «e», «f», «g» статті 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільств визначено, що Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції.

Отже, зазначена Рамкова конвенція зобов`язує Україну визнавати індивідуальну та колективну відповідальність за збереження спадщини, підвищувати її цінність через захист і популяризацію, а також інтегрувати ці принципи в суспільні процеси.

Таким чином, з огляду на міжнародні зобов`язання, взяті на себе Україною, та положення ст. 54 Конституції України держава зобов`язана забезпечувати збереження об`єктів, що становлять культурну цінність. Збереження культурної спадщини впливає на формування менталітету нації, стверджує спадкоємність одвічних цінностей і традицій, формує базу для сталого розвитку суспільства. Запорукою піднесення української культури та духовного розвитку суспільства в дусі патріотизму і любові до України є збереження та примноження культурної спадщини, яку ми отримали від попередніх поколінь.

Водночас за останні роки питання захисту культурної спадщини через невиконання чинного законодавства України та міжнародних зобов`язань набуло особливої гостроти. Такий стан із збереженням пам`яток є неприпустимим, завдає значної шкоди іміджу нашої держави на міжнародній арені, створює негативний суспільний резонанс та суперечить державній політиці з охорони культурної спадщини.

З метою сприяння розвитку культурного потенціалу України, збереження, популяризації та ефективного використання національного культурного надбання, створення умов для туристичної привабливості об`єктів культурної спадщини Президент України Указом від 18.08.2020 № 329/2020 доручив Кабінету Міністрів України розробити низку заходів, які сприятимуть підтримці сфери культури, охороні культурної спадщини. У свою чергу, розуміючи важливість культурної спадщини для нинішнього та майбутнього поколінь, Радою національної безпеки і оборони України 20.08.2021 прийнято рішення про вжиття невідкладних заходів, спрямованих на збереження та охорону культурної спадщини, вчасного виявлення об`єктів культурної спадщини, своєчасного та належного занесення об`єктів культурної спадщини до Держреєстру, організації дієвих заходів захисту об`єктів культурної спадщини від знищення, руйнування або пошкодження.

Згідно із преамбулою до Закону № 1805-III об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За таких обставин збереження та схоронність об`єктів культурної спадщини беззаперечно становить державний інтерес, захищати у суді який вправі прокурор.

Третім елементом, який становить невід`ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також його відсутність.

Участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об`єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї із сторін може негативно сприйматися в суспільстві, в тому числі, через існування загрози порушення досить чутливого та важливого принципу рівності сторін судового процесу.

Відповідно до Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» при наділенні органів прокуратури функціями, які не належать до сфери кримінального права, важливо забезпечити, щоб будь-які повноваження прокурора стосовно спільного захисту прав людини не приводили до яких-небудь конфліктів інтересів і не порушували права осіб, які домагаються захисту своїх прав з боку держави; ефективний розподіл повноважень між різними органами влади в державі може бути дотриманий у випадку надання прокуратурі додаткових функцій при повній її незалежності та неможливості використання для втручання з боку будь якого органу влади в індивідуальні справи.

У Висновку № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів «Про роль прокуратури поза межами сфери кримінального права» зазначається, що діяльність прокурорських служб за межами кримінального права визначається, насамперед, потребою суспільства у належному захисті прав людини та державних інтересів; не існує загальних міжнародних правових норм та правил стосовно завдань, функцій та організації прокурорської служби за межами сфери кримінального права, оскільки держава має суверенне право визначати свої інституційні та правові процедури реалізації її функцій із захисту прав людини та державних інтересів (пункти 29-31).

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 815/1139/18, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а та від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18.

Особливістю прокуратури є те, що з-поміж державних органів вона єдина наділена Конституційною функцією захищати інтереси держави при відсутності уповноваженого органу. Із припису частини першої статті 8 Конституції України, згідно з яким «в Україні визнається і діє принцип верховенства права», випливає обов`язок органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб не вдаватися до свавільних дій.

Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) є обов`язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу – побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий – відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень існує, однак не здійснює захисту або здійснює його неналежно. В такому разі відповідний орган виступає позивачем за позовом прокурора. У другому ж випадку, з огляду на відсутність відповідного органу, прокурор набуває права на безпосереднє представництво держави в суді, діючи як самостійний позивач. Отже, при визначенні вказаного елемента підстав для представництва інтересів держави підлягає з`ясуванню питання наявності уповноваженого органу та його повноважень щодо захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно із статтею 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

Відповідно до пунктів 1-6 частини другої 2 статті 5 Закону № 1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: - контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; - реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; - ведення Держреєстру, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини; - координація робіт з виявлення, дослідження та документування об`єктів культурної спадщини; - подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Держреєстру та про внесення змін до нього щодо пам`яток національного значення; - занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Держреєстру та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 6 Закону № 1805-III до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить подання пропозицій центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини про занесення об`єктів культурної спадщини до Держреєстру та про внесення змін до нього.

За правилами пунктів 1, 2 частини другої статті 6 Закону № 1805-III до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Держреєстру, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України.

Частиною першою статті 13 Закону № 1805-III передбачено, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Держреєстру за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 14 Закону № 1805-III занесення об`єкта культурної спадщини до Держреєстру та внесення змін до нього (вилучення з Держреєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання; б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням громадських об`єднань, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.

Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам`ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини надає органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органам охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, відповідним виконавчим органам сільської, селищної, міської ради витяги з Держреєстру щодо пам`яток, які розташовані на їхніх територіях.

У постанові від 29.01.2024 у справі № 260/2285/21 Верховний Суд виснував: «29. …занесення об`єкта культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України є комплексом заходів, що включає в себе, зокрема: подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, розроблення облікової документації, експертизу останньої та ухвалення відповідного рішення, за кожен з яких відповідає певний спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини.»

25. Відповідно до пп. 94-9 пункту 4 Положення про Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 №885, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України приймає рішення про занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення.

26. Згідно з пп. 103 п. 4 Положення № 885 Міністерство культури та стратегічних комунікацій України затверджує: державні норми і правила з питань охорони культурної спадщини; методики і правила дослідження об`єктів культурної спадщини; порядок обліку об`єктів культурної спадщини та інше.

27. Пунктами 4.8, 4.9 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України 11.03.2013 № 158, визначено, що уповноважений орган зобов`язаний забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, внесений до Переліку до набрання чинності цим Порядком, у строк, що не перевищує 3 років з дати занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку. МКСК координує стан складання уповноваженими органами облікової документації та, у разі необхідності, приймає рішення про зобов`язання уповноваженого органу забезпечити складання облікової документації».

У постанові від 01.02.2023 у справі № 260/2284/21, за схожих обставин, Верховний Суд сформував такий правний висновок: «92. Спеціальним законом, що регулює, зокрема, повноваження Мінкультури у спірних правовідносинах, є Закон України «Про охорону культурної спадщини».

93. Зі змісту положень цього Закону вбачається, що ним визначено такі підстави для звернення до суду органу охорони культурної спадщини: якщо власник пам`ятки не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв`язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп; викупна ціна пам`ятки визначається за згодою сторін, а в разі спору - судом (частини друга та четверта статті 21). Інших підстав для звернення органу державної влади з відповідним позовом Закон України «Про охорону культурної спадщини» не визначає. Так само, як право Мінкультури на звернення до суду з позовом у спірних правовідносинах не визначено Положенням № 885.

94. На цій підставі колегія суддів доходить висновку про передчасність висновків суду апеляційної інстанції про наявність у Мінкультури права щодо звернення до суду у спірних правовідносинах на підставі статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».

Крім того, у постанові від 29.11.2022 у справі № 240/401/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформулював висновки про те, що положення статті 53 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 23 Закону 1697-VII щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади необхідно розуміти так:- прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави; оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття інтереси держави, яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність/відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту у судовому порядку;- прокурор має право самостійно звертатися до адміністративного суду із позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом; передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі, не свідчить про право такого органу на звернення з адміністративним позовом в конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду; - у разі, якщо адміністративні суди доходять висновку про відсутність у прокурора права на звернення з позовом до суду в інтересах держави з підстави наявності органу, що має повноваження на звернення з таким позовом до суду, суди повинні чітко вказати, до компетенції якого саме органу належить повноваження на звернення до суду та яким Законом це право передбачено.

112. Правовий висновок про те, що прокурор має право звертатися до суду в інтересах держави у сфері охорони культурної спадщини, висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 2 грудня 2020 року у справі № 734/519/15, від 17 березня 2021 року у справі № 925/3/20, від 9 листопада 2022 року у справі № 260/437/21 та від 17 листопада 2022 року у справі № 640/16767/21.».

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 05.11.2025 у справі №560/81/25.

Отже, Верховний Суд вже сформував висновок, відповідно до якого відсутній орган, до компетенції якого належить звернення до суду щодо виготовлення облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, а тому підставою, що підтверджує право прокурора на звернення до суду, є саме відсутність уповноваженого органу, а не неналежне виконання органом своїх обов`язків.

Проте, для того, щоб державні інтереси не залишились незахищеними, Конституцією України передбачено окремий самостійний тип представництва представництво прокурором інтересів держави в суді (sui generis).

Таке представництво не є різновидом ні загального, ні процесуального представництва в їх класичному розумінні, а його метою є підсилення гарантій захисту конституційних інтересів суспільства, Українського народу, територіальних громад та держави під час здійснення судочинства.

Враховуючи те, що у спірних правовідносинах інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, повноваження щодо забезпечення складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини за Законом належать Департаменту та, беручи до уваги відсутність у таких правовідносинах іншого органу, уповноваженого на захист інтересів держави, наявний виключний випадок для необхідності представництва прокурором інтересів держави у суді шляхом звернення прокурора як самостійного позивача з позовом до Департаменту про оскарження його бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, у даному випадку наявні підстави для звернення прокурора з позовом до суду до Корюківської міської ради як самостійного позивача.

Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо суті позовних вимог, суд зазначає таке.

Положеннями статті 1 Закону № 1805-III передбачено, що об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Держреєстру, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Держреєстру.

Щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Облікова документація - документація, що формується в порядку обліку об`єктів культурної спадщини та містить дані щодо цінності об`єкта культурної спадщини, характерних властивостей, що становлять його історико-культурну цінність (предмет охорони об`єкта культурної спадщини), етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1805-III за видами об`єкти культурної спадщини поділяються на: археологічні; історичні; об`єкти монументального мистецтва; об`єкти архітектури; об`єкти містобудування; об`єкти садово-паркового мистецтва; об`єкти науки і техніки.

Зі змісту частини другої статті 2 вказаного Закону вбачається, що одним із видів об`єктів культурної спадщини є археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень , стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону України від 18.03.2004 № 1626-IV «Про охорону археологічної спадщини» (далі – Закон № 1626-IV) об`єкт археологічної спадщини (об`єкти археології) - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов`язані з ними території чи водні об`єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного погляду і повністю або частково зберегли свою автентичність.

Згідно з вищевказаною нормою та даними Переліку поселення «Вулиця Довженка» віднесено до об`єктів археології.

Відповідно до статті 13 Закону № 1805-III об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Держреєстру за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. З викладеної вище норми вбачається, що кожен нерухомий об`єкт культурної спадщини має бути занесений до Держреєстру.

Однак, такому занесенню передують відповідні етапи та певна робота спеціально уповноважених органів культурної спадщини, повноваження яких чітко регламентовані законодавством у вказаній сфері.

У статті 1 Закону № 1626-IV зазначено, що археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Держреєстру, набуває статусу пам`ятки археології.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону № 1805-III об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах.

Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.

Так, об`єкт археологічної спадщини поселення «Вулиця Довженка» ще у 2011 році набув статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, тобто з дня взяття його під державну охорону наказом Управління культури і туризму Чернігівської обласної державної адміністрації.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. Так, до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належить:- центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;- обласні, районні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;- виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Аналогічні норми містяться у статті 4 Закону № 1626-IV.

Також обласні державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним органам виконавчої влади та центральним органам виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини в межах, передбачених законом (частина четверта статті 3 Закону № 1805-III).

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради з питань, передбачених підпункту 5 пункту «б» частини першої 1 статті 31 і підпункту 10 пункту «б» статті 32 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», підконтрольний відповідним органам виконавчої влади (частини п`ята статті 3 Закону № 1805-III).

Отже, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини поділяються на ланки, які мають ієрархічну підпорядкованість, за якою нижня ланка підконтрольна і підзвітна вищій за неї ланці.

Таким чином, існує система взаємопідпорядкування органів охорони культурної спадщини, з виокремленням повноважень, кожен з яких відповідає за вчинення конкретних дій на певних етапах, результатом яких є внесення об`єкта культурної спадщини місцевого значення до Держреєстру.

Так, відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1805-III та статті 8 Закону № 1626-IV занесення пам`ятки місцевого значення, зокрема, розглядуване поселення, до Держреєстру провадиться рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885 (зі змінами), Міністерство культури (далі - Міністерство) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» та Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ») та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, кінематографії.

Отже, центральним органом виконавчої влади, відповідальним за занесення пам`ятки місцевого значення до Держреєстру та визначеним у статті 14 Закону № 1805-III, є Міністерство.

Як зазначено вище, згідно зі статтею 14 Закону № 1805-III, подання пропозицій до Міністерства про занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Держреєстру належить до повноважень відповідних органів охорони культурної спадщини. Більш детально порядок направлення такого подання роз`яснений у Порядку № 158.

Так, у пункті 5.1 Розділу V Порядку № 158 (у чинній редакції) зазначено, що подання щодо занесення до Держреєстру щойно виявлених об`єктів культурної спадщини подаються Ініціатором до Міністерства.

У пункті 4.7 розділу IV Порядку № 158 зазначено, що Ініціатор подає до Міністерства разом із супровідним листом:- подання за формою, наведеною в додатку 6 до цього Порядку,- облікову документацію згідно з розділом III цього Порядку, - акт візуального обстеження об`єкта культурної спадщини за формою, наведеною в додатку 7 до цього Порядку,- рекомендації Українського інституту національної пам`яті (далі – Інститут) щодо нерухомого об`єкта культурної спадщини, - протокол Консультативної ради та належним чином завірену копію рішення про надання нерухомому об`єкту культурної спадщини статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини або копію зареєстрованої уповноваженим органом Картки.

Відповідно до пункту 1.4 Порядку № 158 Ініціаторами розгляду питань занесення нерухомого об`єкта культурної спадщини за категорією пам`ятки місцевого значення до Держреєстру є уповноважений орган, Українське товариство охорони пам`яток історії та культури, інші громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини.

Разом із цим, уповноваженим органом відповідно до пункту 1, 2 Порядку № 158 є обласна державна (військова) адміністрація.

Одночасно, повноваження спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини деталізовані у статтях 5, 6 Закону № 1805-III.

Зокрема, у пункті 2 частини першої статті 6 Закону зазначено, що до повноважень органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить подання пропозицій центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, про занесення об`єктів культурної спадщини до Держреєстру.

Таким чином, з указаних норм Закону № 1805-III та Порядку № 158 випливає, що звертатися до Міністерства з пропозиціями у вигляді подання разом із обліковою документацією належить до компетенції органу охорони культурної спадщини, який створено у складі такої державної адміністрації (не безпосередньо обласною державною адміністрацією).

Пунктом 4.8 розділу ІV Порядку № 158 визначено, що уповноважений орган зобов`язаний забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини у строк, що не перевищує трьох років з дати занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку.

Згідно із пунктом 1.2. Порядку № 1585облікова документація - документація, що формується в порядку обліку об`єктів культурної спадщини та містить дані щодо цінності об`єкта культурної спадщини, характерних властивостей, що становлять його історико культурну цінність (предмет охорони об`єкта культурної спадщини), етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень.

Вимоги до складання облікової картки на нерухомі об`єкти культурної спадщини наведені у розділі III Порядку № 158, пунктом 3.1 якого передбачено, що на об`єкт, який виявлено в процесі досліджень і щодо якого подано Картку до органу охорони культурної спадщини, складається облікова документація у складі облікової картки за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку, до якої додаються коротка історична довідка та фотофіксація. Облікова документація складається у двох примірниках. Облікова документація складається державною мовою. Облікова документація у паперовій формі має бути скріплена, пронумерована згідно зі змістом та містити титульний аркуш. Облікову документацію підписує керівник органу охорони культурної спадщини.

Окремо варто звернути увагу на те, що відповідні повноваження та обов`язки щодо розроблення облікової документації та внесення на її підставі пропозиції до Міністерства культури України уповноваженим органом – зокрема органом виконавчої влади обласної державної адміністрації, визначались у Порядку до редакції від 01.03.2024, зокрема в редакції наказу Міністерства від 27.06.2019 № 501.

Так, відповідно до пункту 1 Розділу III Порядку № 158 у редакції до внесення змін від 01.03.2024 облікова документація складається на об`єкт культурної спадщини та містить дані щодо його цінності, характерних властивостей, що становлять його історико-культурну цінність, етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень (далі облікова документація).

Пунктом 3 Розділу III Порядку № 158 у редакції до внесення змін від 01.03.2024 передбачалось, що облікова документація складається з: облікової картки за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку; історичної довідки; матеріалів фотофіксації сучасного стану об`єкта: фото загального вигляду, фото об`єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об`єкта, фото рухомих об`єктів (деталей), фото інтер`єрів, фото загроз; акту стану збереження за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.

Згідно із пунктом 10 розділу ІІ Порядку № 158 у редакції до внесення змін від 01.03.2024 уповноважений орган зобов`язаний забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини у строк, що не перевищує трьох років з дати занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку.

При цьому, згідно п. 2 розділу І Порядку у редакції до внесення змін від 01.03.2024 уповноваженим органом також виступав орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Поряд з цим, згідно з пунктами 6 та 11 частини першої статті 6 Закону № 1805-III до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об`єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 2 Положення про Департамент, затвердженого розпорядженням начальника Чернігівської обласної військової адміністрації від 23.07.2025 № 993 (далі – Положення), Департамент підпорядковується голові Чернігівської обласної державної адміністрації, а також підзвітний і підконтрольний Міністерству культури та стратегічних комунікацій України (на даний час Міністерство культури України).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Департамент є окремою юридичною особою.

В силу вимог частини першої статті 42 Закону України від 09.04.1999 № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі – Закон № 586-XIV) структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій здійснюють керівництво галузями управління, несуть відповідальність за їх розвиток.

Відповідно до пункту 4 Положення основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин на території Чернігівської області.

Згідно з пунктами 64, 67, 69, 75 п. 5 Положення Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує завдання із забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини, захисту історико-культурного середовища, організації роботи з обліку, охорони, дослідження, використання та популяризації культурної спадщини в частині пам`яток археології, історії та монументального мистецтва; організовує та координує роботи з визначення меж територій пам`яток місцевого значення та затвердження їх зон охорони; здійснює інвентаризацію об`єктів археології, історії та монументального мистецтва; організовує роботу iз забезпечення виготовлення, складання i передачі Мiнiстерству культури та стратегiчних комунiкацiй України (на даний час – Міністерство культури України) наукової документації з описами та фіксацією об`єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.

З системного аналізу вказаних вище норм вбачається, що органом, який зобов`язаний забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, є Департамент, на який відповідно до Законів № 1805-III, № 586-XIV та Положення покладено обов`язок забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини (вказане узгоджується з позицією, висловленою в пункті 27 постанови Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 640/28045/20).

Забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, внесений до Переліку до набрання чинності Порядком № 158 (у редакції від 12.04.2024), у строк, що не перевищує 3 років з дати занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку зобов`язаний Уповноважений орган (пункт 4.8 Порядку № 158 (у поточній редакції).

Згідно з пунктом 10 розділу II Порядку № 158 у редакції 27.06.2019 також Уповноважений орган зобов`язаний був забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини у строк, що не перевищує 3 років з дати занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку.

Таким чином, починаючи з червня 2019 року саме Департаменту надано три роки на забезпечення складання облікової документації на поселення як обов`язкової складової подання про його занесення до Держреєстру, чого не було зроблено.

Отже, єдиним органом, який зобов`язаний забезпечити складання облікової документації на поселення «Вулиця Довженка» як за чинним Порядком № 158, так і за Порядком № 158 у попередніх редакціях, є саме Департамент.

Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Судом встановленою що, з моменту взяття на облік поселення «Вулиця Довженка» як щойно виявленого об`єкта культурної спадщини минув значний проміжок часу, а попри вказані обставини та вимоги законодавства, Департамент до цього часу не забезпечив складання облікової документації на цей об`єкт, та як наслідок, не ініціював питання внесення його до Держреєстру перед Міністерством. Указане свідчить про протиправну бездіяльність Департаменту, яка триває.

При цьому, суд зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань чи відсутність у штаті органу відповідних фахівців не звільняє уповноважений орган від виконання покладених на нього законами № 1805-III та № 586-XIV публічно-владних функцій щодо забезпечення виготовлення облікової документації. Суб`єкт владних повноважень зобов`язаний своєчасно формувати бюджетні запити та вживати заходів до залучення суб`єктів господарювання й наукових установ для виконання вказаних робіт. Тому обов`язок Департаменту забезпечувати захист та облік об`єктів культурної спадщини незалежить від внутрішньоорганізаційних труднощів.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Стосовно інших посилань сторін, то суд зазначає, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача – суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов керівника Корюківської окружної прокуратури до Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог чинного законодавства України із забезпечення складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - поселення «Вулиця Довженка», охоронний № 8100-Чр, 1 тис. до н.е., що находиться у центральній частині селища Сосниця Сосницької об`єднаної територіальної громади Корюківського району Чернігівської області.

Зобов`язати Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації вчинити дії, спрямовані на забезпечення складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - поселення «Вулиця Довженка», охоронний № 8100-Чр, 1 тис. до н.е., що знаходиться у центральній частині селища Сосниця Сосницької об`єднаної територіальної громади Корюківського району Чернігівської області.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - Корюківська окружна прокуратура (місцезнаходження юридичної особи: вул. Шевченка, буд. 98, м. Корюківка, Корюківський район, Чернігівська область, 15300; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02910114).

Відповідач - Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (14000, Україна, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 70, унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02231672).

Суддя Марія ДУБІНА