Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №620/8102/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/8102/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

13.07.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом (зареєстрований у суді 14.07.2026), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – постанова № 153);

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови № 153.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказує на протиправність бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови № 153, оскільки він відповідає критеріям, визначеним пунктом 4 постанови № 153, а саме: його прийнято на військову службу 22.08.2024, тобто після введення в Україні воєнного стану 24.02.2022; на час прийняття на військову службу 22.08.2024 йому було 24 повних років; він брав безпосередню участь у заходах, необхідних для відбиття, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, а точна сукупна кількість днів такої участі підтверджується документами, що перебувають у володінні відповідача та інших уповноважених військових органів; відомості щодо притягнення або непритягнення позивача до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за час проходження військової служби також перебувають у розпорядженні відповідача.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 20.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує на те, що саме особиста та безпосередня участь конкретного військовослужбовця у веденні бойових дій в районах ведення бойових дій створює підстави для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку постанови №153, натомість подані позивачем документи не є беззаперечним підтвердженням безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій в розумінні постанови №153, у свою чергу відповідно до приписів постанови № 153 , Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд, військовою частиною НОМЕР_1 надано довідку від 13.08.2026 №1432, згідно якої матрос ОСОБА_1 не приймав безпосередньої участі у бойових діях.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначає, що категоричне твердження відзиву про відсутність «будь-яких відомостей (бойовий наказ, журнал бойових дій, рапорт)» щодо позивача не узгоджується з офіційним документом самої військової частини, оскільки довідка військової частини НОМЕР_1 № 1406 від 07.07.2026, складена за формою додатка 6 до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413, видана на підставі журналу бойових дій, а саме інв. № 22/дск від 13.09.2024, інв. № 44/дск від 07.11.2024 та інв. № 17/дск від 10.03.2025.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 22.08.2024 № 126-РС було прийнято на військову службу за мобілізацією.

В подальшому, ОСОБА_1 був зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2024 № 277 та призначений на посаду водія-санітара медичного пункту військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2026 № 1406, складеної за формою додатка 6 до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 № 887). матрос ОСОБА_1 , водій-санітар медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , дійсно брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України: з 30.11.2024 по 30.01.2025; з 03.02.2025 по 28.02.2025; з 03.03.2025 по 30.04.2025, перебуваючи в Донецькій області, Покровському районі, на території Курахівської та Покровської міських територіальних громад; довідка видана на підставі журналів бойових дій військової частини НОМЕР_1 , а саме інв. № 22/дск від 13.09.2024, інв. № 44/дск від 07.11.2024 та інв. № 17/дск від 10.03.2025.

Окрім того, судом встановлено, що згідно із довідкою військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2026 № 990 форми 12 позивач брав (брала) участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсіч та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України: у період із 28.09.2024 по 30.01.2025; у період із 02.02.2025 по 28.02.2025; у період із 05.03.2025 по 05.08.2025; у період із 01.09.2025 по 01.10.2025; у період із 19.10.2025 по 14.04.2026.

Окрім того, військовою частиною НОМЕР_1 надано довідку від 13.08.2026 №1432 (додаток до окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд, згідно якої матрос ОСОБА_1 .

Судом також встановлено, що 18.05.2025 позивач звертався до відповідача із рапортом про виплату йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000, 00 грн відповідно до постанови № 153.

Також 12.06.2026 на адресу відповідача надіслано адвокатський запит за № R067202850739, який було отримано відповідачем 22.06.2026, щодо надання інформації про те, чи виплачувалась позивачу одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови № 153, та станом на день звернення до суду з цим позовом, відповіді отримано не було.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови № 153, звернувся до суду з цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

За приписами статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України»:

особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 1-3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність обов`язку. Форма його власника до виконання військового , порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Пунктом 10 статті 2 Закону №2233-ХІІ визначено, що на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період у визначеному цим Законом порядку для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань призиваються громадяни України, які уклали контракти про проходження служби у військовому резерві та/або зараховані до військового оперативного резерву.

Стаття 20 Закону №2233-ХІІ зазначає, на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: особи сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, які здобули вищу освіту за ступенем не нижче бакалавра, пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, у тому числі ті, які проходять службу у військовому резерві, з одночасним присвоєнням первинного військового звання офіцерського складу - на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. Порядок проходження військової служби такими військовослужбовцями визначається відповідними положеннями про проходження громадянами України військової служби та іншими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Служби безпеки України, якщо інше не передбачено законом.

Так, законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII).

За змістом частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №153 та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 4 постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Аналізуючи зміст абзацу другого пункту 4 постанови № 153 суд дійшов висновку, що реалізація права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн можлива за таких умов:

- до 13.02.2025 особу у віці до 25 років призвано на військову службу під час воєнного стану;

- станом на 13.02.2025 особа проходила військову службу;

- до 13.02.2025 особа брала безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.

У свою чергу, аналізуючи зміст абзацу третього пункту 4 постанови № 153 суд дійшов висновку, що реалізація права на отримання одноразової грошової винагороди із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) безпосередньо залежить від наявності двох обов`язкових умов

- до 13.02.2025 особу у віці до 25 років призвано на військову службу під час воєнного стану;

- станом на 13.02.2025 особа проходила військову служб;

- до 13.02.2025 року особа брала безпосередню участь у бойових діях мінімальну кількість днів = 30.

Отже, для отримання одноразової грошової винагороди відповідно до постанови № 153 станом на 13.02.2025 мають існувати одночасно усі три обов`язкові умови.

Суд зазначає, що позивач призваний на військову службу під час воєнного стану у віці 24 роки до 13.02.2025, і станом на вказану дату, проходив (та продовжує проходити) військову службу, тобто наявні дві обов`язкові умови. Натомість спірним є факт безпосередньої участі у бойових діях, та кількість днів, від чого залежить розмір одноразової винагороди.

Окрім того, суд зазначає, ні постанова № 153, ні Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 не містить спеціальної форми довідки про підтвердження участі військовослужбовця саме у бойових діях.

Форма Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (Додаток 6) визначена Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014.

У свою чергу, Окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд затверджено форму довідки про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин додатку 1 до цього доручення.

Відповідно до окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд, підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Застосовуючи положення наведених норм права до підтверджених матеріалами справи обставин спірних правовідносин, суд відмічає, що у контексті застосування пункту 4 постанови №153 слід розмежовувати правову категорію – «безпосередня участь у бойових діях» від правової категорії – «безпосередня участь у забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України».

Саме особиста та безпосередня участь конкретного військовослужбовця саме у веденні бойових дій в районах ведення бойових дій створює підстави для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку постанови №153.

Для виникнення права на винагороду необхідно встановити не лише факт виконання військової частиною або батальйоном бойового завдання, а факт особистої та безпосередньої участі конкретного військовослужбовця у таких бойових діях.

Дійсно, журнал бойових дій є документом, який фіксує перебіг та результати бойової діяльності підрозділу, натомість відсутність у ньому відомостей щодо конкретного військовослужбовця, за відсутності інших належних документів, які прямо підтверджують його особисту участь у бойових діях, свідчить про недоведеність такої участі.

Судом встановлено, що відомості саме відносно матроса ОСОБА_1 відсутні в Журналі бойових дій про його безпосередню участь у них, а наявна інформація зазначена в Довідці (форма 6,12) стосуються лише завдання батальйону, до складу якого (медичного пункту) був залучений позивач.

Натомість, відповідно до приписів постанови № 153, Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд, військовою частиною НОМЕР_1 надано довідку від 13.08.2026 №1432, згідно якої матрос ОСОБА_1 не приймав безпосередньої участі у бойових діях, що також підтверджується первинним документами.

Тому у цьому випадку особиста та безпосередня участь конкретного військовослужбовця у забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України не створює підстав для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку постанови №153.

За таких обставин суд погоджується із доводами відповідача про те, що подані позивачем документи не є беззаперечним підтвердженням безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій в розумінні постанови №153.

Зазначене свідчить про те, що позивач не підпадає під визначені постановою №153 умови для нарахування і виплаті йому одноразової грошової винагороди.

З огляду на викладене, суд висновує, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тож, беручи до уваги встановлені у справі обставини та норми, якими врегульовані спірні правовідносини, з урахуванням рішень Конституційного Суду України, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 7, 72-77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Марія ДУБІНА