Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №620/8388/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/8388/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

16.07.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 21.07.2026), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації щодо ненадання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абзацу тринадцятого частини першої статті 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон № 3543-XII);

зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації повторно розглянути його заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 04.05.2026 та прийняти рішення за результатами її розгляду.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ, у зв`язку із чим звернувся до відповідача із відповідною заявою, до якої додав перелік документів для підтвердження обставин, зазначених у заяві. Проте відповідач протиправно відмовив у наданні відстрочки, мотивуючи свою відмову тим, що наявні інші невійськовозобов`язані члени родини.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 22.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник ІНФОРМАЦІЯ_1 заперечуючи проти позовних вимог, вказує на їх безпідставність з огляду, зокрема, на те, що ЄДРПВР містить інформацію про наявне бронювання позивача з 14.05.2025 по 30.10.2026; отже позивач маючи активне бронювання не може претендувати на відстрочку, оскільки він вже реалізував таке право. Щодо наявності інших невійськовозобов`язаних осіб відповідач зазначає, що дружина ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , за законом також зобов`язана піклуватися про свого чоловіка, тому за результатами розгляду заяви позивача з долученими документами комісією було прийнято рішення (протокол від 06.05.2026 № 33 засідання комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 з питань розгляду заяв військовозобов`язаних про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період) ОСОБА_1 відмовити в наданні відстрочки з огляду на наявність інших невійськовозобов`язаних членів родини.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

Позивач є військовозобов`язаним та перебуває на обліку у відповідача.

Сім`я ОСОБА_4 складається з наступних членів родини, які зареєстровані та проживають разом: батько ОСОБА_2 , 1944 року народження, пенсіонер, інвалід II групи, у силу віку та інвалідності є непрацездатною особою; мати - ОСОБА_3 , 1958 року народження, пенсіонер, у силу віку та стану здоров`я є непрацездатною особою; син - ОСОБА_1 , 1982 року народження, працездатна особа.

Батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , а матір`ю - ОСОБА_3 , що підтверджується записами у свідоцтві про народження НОМЕР_1 . Інших дітей у подружжя немає, відтак інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати батька з інвалідністю групи у сім`ї немає.

20.05.2019 ОСОБА_1 видано тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 за відсутності бланків військових квитків.

23.07.2024 ОСОБА_1 реалізовано відповідне право шляхом подання заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ, котра зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_3 23.07.2024 № 1/14 7374

За результатами розгляду Комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 поданих ОСОБА_1 матеріалів, 12.09.2024 було ухвалено рішення про надання відстрочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ, один із батьків з інвалідністю І та II групи, що підтверджено довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 № 9222.

У подальшому за зверненнями ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 вказана відстрочка неодноразово продовжувалася, що підтверджено довідками від 16.11.2024 № 799; від 14.02.2025 № 398; від 16.05.2025 № 1905; від 22.08.2025 № 3796; від 07.11.2025 № 4508.

Дані військово-облікового документу позивача в застосунку Резерв + містять інформацію про наявне бронювання позивача до 01.08.2026.

Також судом встановлено, що позивач 04.05.2026 через ЦНАП подав заяву № 20260504-738130 (вх. № 1181/зв від 04.05.2026) щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (особи, які доглядають за батьками з інвалідністю І-ІІ групи, пункту 13 частини першої статті Закону №3543-ХІІ – військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю. Зміст відповідної заяви свідчить, що до неї було долучено такі документи в електронному вигляді на підтвердження: довідка до акта огляду МСЕК; свідоцтво про народження дитини; облікова картка платника податків (РНОКПП) або паспорт матері чи батька з інвалідністю (за умови відмови від РНОКПП); військово-облікові документи; паспорт, код.

06.05.2026 на електронну адресу ОСОБА_1 надійшов лист ІНФОРМАЦІЯ_1 № 5140 про відмову у наданні відстрочки, з підстав наявності інших невійськовозобов`язаних членів родини.

У вказаному повідомленні зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 розглянуто заяву позивача та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ. За результатами розгляду повідомляємо, що протоколом від 06.05.2026 №33 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомила, що позивач підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: надані документи до комісії з порушеннями Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі – Порядок № 560). Наявні інші невійськовозобов`язані члени родини.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправним рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації щодо ненадання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абзацу тринадцятого частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, звернувся до суду з цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Закон №3543-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За правилами пункту 56 Порядку № 560 військовозобов`язані, яким надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, у разі виникнення нових підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, мають право звернутися із заявою про надання відстрочки за іншою підставою (далі — переоформлення відстрочки).

Подання такої заяви не припиняє дії чинної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період до прийняття комісією відповідного рішення, крім випадків, коли чинна відстрочка підлягає скасуванню.

У разі переоформлення відстрочки раніше надана такому військовозобов`язаному відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, строк дії якої не закінчився, вважається такою, що втратила чинність, з дня внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про переоформлену відстрочку.

У разі прийняття комісією рішення про відмову у переоформленні відстрочки чинна відстрочка зберігає свою дію до закінчення визначеного строку.

Тобто, за загальним правилом звернення за пролонгацією (продовженням) відстрочки має бути здійснено до закінчення строку дії поточної відстрочки, тому мотиви відповідача про те, що позивач маючи активне бронювання не може претендувати на відстрочку, оскільки він вже реалізував таке право, є помилковим.

Згідно з пунктами 58 та 60 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Отже відповідача наділено повноваженнями розглядати питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Суд зауважує, що відповідач при визначенні наявності умов для надання позивачу відстрочки від призову за мобілізацією повинен встановити обґрунтованість підстав для такого, що вирішується у кожному випадку окремо, з урахуванням усіх необхідних умов, передбачених законом.

Згідно з додатком 5 Порядку №560 особи, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю подають документи, що підтверджують право на відстрочку: для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання; для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження); для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб); для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Як слідує з матеріалів справи, позивач 04.05.2026 звернувся до відповідача із заявою та пакетом документів про надання відстрочки від призову на військову службу, під час мобілізації, згідно пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ, а саме у зв`язку із наявністю на його утриманні батька – особи з інвалідністю ІІ групи.

Комісією ІНФОРМАЦІЯ_7 розглянуто заяву позивача та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ, за результатом розгляду якої комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомила, що позивач підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: надані документи до комісії з порушеннями Порядку № 560; наявні інші невійськовозобов`язані члени родини.

Суд враховує, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Згідно із статтею 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Особа зобов`язана надавати утримання іншому члену сім`ї лише в тому разі, якщо вона сама має можливість на це, тобто є працездатною особою, здатною утримувати себе, у тому числі як матеріально, так і соціально, а також сприяти реалізації прав і свобод непрацездатної особи у наслідок віку і інвалідності, викликаної хворобою.

Статтею 203 Сімейного кодексу України визначено, що дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

У свою чергу, відповідно до статті 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - це особи, які досягай встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Факт наявності у військовозобов`язаного позивача батька із числа осіб з інвалідністю II групи вже є достатньою підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, за наявності лише однієї додаткової умови, а саме відсутності інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону його утримувати.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що обов`язок утримувати людину з інвалідністю покладається лише на працездатних осіб. Особа, яка досягла пенсійного віку, офіційно вважається непрацездатною, тому непрацездатний пенсіонер не може вважатися особою, яка «законом зобов`язана утримувати» члена сім`ї з інвалідністю, якщо сам не має для цього ресурсів і працездатності.

За встановленими у справі обставинами ОСОБА_2 є непрацездатною особою у силу віку та інвалідності II групи, ОСОБА_3 є непрацездатною особою у силу віку. Інших працездатних родичів першої черги спорідненості, окрім ОСОБА_1 , які зобов`язані забезпечити утримання інваліда II групи, у родини немає.

Отже, повнолітній працездатний син - ОСОБА_1 має законодавчо визначений обов`язок і зобов`язаний піклуватися та утримувати свого непрацездатного батька, інваліда II групи ОСОБА_2 , а також непрацездатну матір - ОСОБА_3 , має фактичну можливість піклуватися та утримувати батька інвалідом II групи.

За таких обставин суд не погоджується з доводами відповідача, які викладені ним у відмові позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу, під час мобілізації, згідно пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ через наявність інших невійськовозобов`язаних членів родини.

Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що надані позивачем документи не відповідали вимогам абзацу дев`ятого пункту 58 Порядку № 560 в частині вимог до документів, що підтверджують право на відстрочку – копії – не завірені, оскільки позивач подав ці документи електронним шляхом (через портал чи застосунок «Дія»), що свідчить про те, що весь пакет документів був підписаний КЕП користувача, що автоматично робить ці документи офіційно засвідченими електронними копіями.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації щодо ненадання позивачу відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абзацу тринадцятого частини першої статті 23 Закону № 3543-XII прийнято не відповідає критеріям, визначеним статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, а отже є протиправним, а тому підлягає скасуванню, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

На виконання частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частина друга вказаної статті передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано копії, зокрема: ордеру на надання правничої допомоги серії СВ № 1178616 від 04.07.2026; договору про надання правової допомоги від 02.07.2026 № 21/26; розрахунок витрат робочого часу, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги по цьому договору; довідку від 03.07.2026 про отримання адвокатом гонорару на суму 10 376, 40 грн.

Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов`язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред`явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Водночас, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).

З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження кількості витраченого адвокатом часу на надання ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Зважаючи на те, що предметом цього спору є справа незначної складності, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 5 000,00 грн.

Враховуючи зазначене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до частин першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 16.07.2026 № 22 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331, 20 грн, у зв`язку із чим відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають судові витрати у розмірі 1331, 20 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 227, 241-243, 246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації щодо ненадання ОСОБА_1 відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абзацу тринадцятого частини першої статті 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 04.05.2026 та прийняти рішення за результатами її розгляду.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331, 20 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 16.07.2026 № 22, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 ; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_4 ).

Суддя Марія ДУБІНА