Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №520/24982/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

11 вересня 2026 року №520/24982/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/24982/26 за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (адреса 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26, ЄДРПОУ 00034039) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 11.04.2022 по 16.07.2026;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2022 по 16.07.2026 включно у загальному розмірі 560 291,15 грн.

Позовну заяву подано до Харківського окружного адміністративного суду 12 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд». Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з ненаданням документа про сплату судового збору. Недоліки позовної заяви усунуто у встановлений судом строк, судовий збір сплачено у розмірі 4482,33 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/24982/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.

За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України і був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10 квітня 2022 року, проте остаточний розрахунок при звільненні відповідач з ним у цей день не провів: належне позивачу грошове забезпечення та інші види винагород за період з 29.01.2020 по 10.04.2022 нараховувалися без застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного року, і донараховані суми у розмірі 831 357,06 грн виплачені лише 17.07.2026 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі № 520/20420/25. Посилаючись на статті 116 і 117 Кодексу законів про працю України, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку, який позивач обчислив у розмірі 560 291,15 грн виходячи із середньоденного грошового забезпечення 2483,45 грн, з поділом періоду затримки на частину, що припадає на час дії статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції до 19.07.2022, та частину, що припадає на час дії цієї статті у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, сформований у системі «Електронний суд» 07.09.2026, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Відповідач зазначив, що дія Кодексу законів про працю України не поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, оскільки військовослужбовці не мають правового статусу працівника, а проходження ними військової служби врегульоване спеціальним законодавством (посилається на постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17 та від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19). Крім того, відповідач зазначив, що за тим самим фактом звільнення позивача 10.04.2022 передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність уже реалізована: судовим рішенням від 18.10.2024 у справі № 520/34303/23, що набрало законної сили, з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2022 по 10.10.2022 у розмірі 325 580,64 грн, який нараховано та виплачено у грудні 2024 року, а нормами статті 117 Кодексу законів про працю України подвійного нарахування та виплати середнього заробітку не передбачено. Відповідач також просив застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, наведені у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц і підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, послався на тривалу пасивну поведінку позивача, який з дня звільнення 10.04.2022 до 12.08.2026 не вчиняв дій щодо захисту свого права, та на неприпустимість стягнення надмірних коштів з правоохоронного органу спеціального призначення в умовах воєнного стану. До відзиву відповідач додав платіжну інструкцію та розрахунковий лист щодо виплати 831 357,06 грн, платіжне доручення і розрахунок щодо раніше виплаченого середнього заробітку, а також витяги з наказів про звільнення позивача та виключення його зі списків особового складу.

09.09.2026 позивач подав відповідь на відзив, у якій навів розрахунок середньоденного грошового забезпечення та заперечив проти доводів відповідача. Позивач зазначив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні спеціальним законодавством не врегульоване, а тому до спірних правовідносин застосовуються норми Кодексу законів про працю України; що несвоєчасна виплата різних складових грошового забезпечення є окремими самостійними порушеннями, за кожне з яких настає окрема відповідальність, а тому раніше стягнута у справі № 520/34303/23 сума зменшенню заявленого у цій справі відшкодування не підлягає (посилається на постанову Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 160/18656/22); що період затримки поділяється на частини за датою набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX (посилається на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22); що причинно-наслідкового зв`язку між запровадженням воєнного стану і затримкою виплати відповідач не довів.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України. Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 23.02.2022 № 155-ос позивача звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії. Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 24.02.2022 № 159-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10 квітня 2022 року. Ці обставини сторонами не оспорюються і підтверджені витягами з наказів, доданими до відзиву.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 520/20420/25 визнано протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України, які полягають у застосуванні в період з 29.01.2020 по 10.04.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, грошової компенсації за 112 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 36 повних календарних років служби; зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок зазначених виплат з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Зазначене судове рішення набрало законної сили 10 червня 2026 року.

На виконання цього судового рішення відповідач склав довідку-розрахунок від 17.07.2026 № 146 і платіжною інструкцією від 17.07.2026 № 8803 перерахував на картковий рахунок позивача 831 357,06 грн. Факт і дату виплати відповідач у відзиві підтвердив, розмір виплаченої суми сторони не оспорюють. Отже, належні позивачу при звільненні суми у частині 831 357,06 грн фактично виплачені лише 17 липня 2026 року, тобто через чотири роки і три місяці після дня виключення позивача зі списків особового складу.

Судом також встановлено, що судовим рішенням від 18 жовтня 2024 року у справі № 520/34303/23, що набрало законної сили, з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2022 по 10.10.2022 у розмірі 325 580,64 грн, обчислений із середньоденного грошового забезпечення 1769,46 грн. Цю суму відповідач нарахував та виплатив позивачу у грудні 2024 року, що підтверджується розрахунковим листом та платіжним дорученням від 17.12.2024 № 4774, доданими до відзиву. Предметом розгляду у справі № 520/34303/23 були інші несвоєчасно виплачені позивачу суми, а не суми, донараховані та виплачені 17.07.2026 на виконання рішення у справі № 520/20420/25.

За особистою карткою грошового забезпечення та заробітної плати з архівною відомістю за 2022 рік розмір нарахованого позивачу грошового забезпечення становив у лютому 2022 року 50 075,15 грн, у березні 2022 року - 54 323,15 грн, а всього за два останні повні календарні місяці служби - 104 398,30 грн. За довідкою-розрахунком від 17.07.2026 № 146 на виконання рішення у справі № 520/20420/25 позивачу додатково нараховано грошове забезпечення за лютий 2022 року у розмірі 20 194,20 грн та за березень 2022 року у розмірі 21 931,20 грн. Наведені відповідачем у довідці-розрахунку суми донарахування позивач не оспорює, а відповідач не спростовує наведений позивачем розрахунок середньоденного грошового забезпечення і власного контррозрахунку до суду не подав.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідач позивачу не нарахував і не виплатив ані станом на 17.07.2026, ані після цієї дати; доказів протилежного матеріали справи не містять. З позовом до суду позивач звернувся 12.08.2026.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо доводу відповідача про непоширення на військовослужбовців Кодексу законів про працю України суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад і розміри грошового забезпечення військовослужбовців та порядок проходження ними військової служби, не врегульовує відносин, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовця та відповідальністю за таку затримку. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані. Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні спеціальним законодавством не врегульоване, до спірних правовідносин застосовуються положення статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України. Наведені відповідачем постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17 та від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19, як їх зміст викладено у відзиві, стосуються порядку та умов визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, а не наслідків несвоєчасного проведення з ними остаточного розрахунку при звільненні, а тому цей довід відповідача суд відхиляє.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Частиною другою цієї статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною другою цієї статті у тій самій редакції було передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Обмеження періоду нарахування відшкодування шістьма місяцями ця редакція не містила.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, чинній з 19.07.2022) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України у тій самій редакції передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив: згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10 квітня 2022 року, а тому саме в цей день відповідач зобов`язаний був провести з ним повний розрахунок. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 520/20420/25 спір між сторонами про розмір належного позивачу грошового забезпечення та інших виплат за період з 29.01.2020 по 10.04.2022 вирішено на користь позивача, а нараховану на виконання цього рішення суму 831 357,06 грн відповідач виплатив лише 17 липня 2026 року. Отже, належні звільненому позивачу суми у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, у повному обсязі виплачені не були, фактичний розрахунок щодо цих сум проведено 17 липня 2026 року, а тому наявні підстави для відповідальності, передбаченої частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України, яка відсилає до частини першої цієї статті.

Щодо доводу відповідача про неприпустимість повторного стягнення суд зазначає наступне.

Обов`язок роботодавця провести зі звільненим працівником повний розрахунок є єдиним, однак його порушення може стосуватися різних складових належних працівникові сум і встановлюватися різними судовими рішеннями у різний час. У справі № 520/34303/23 середній заробіток за час затримки розрахунку стягнуто за наслідками спору щодо тих сум, які були предметом розгляду у цій справі, а фактичний розрахунок за ними відбувся до 18 жовтня 2024 року. Натомість предметом цієї справи є відповідальність за затримку виплати інших сум - донарахованих та виплачених 17 липня 2026 року на виконання рішення у справі № 520/20420/25, право на які підтверджено судовим рішенням, ухваленим 03 грудня 2025 року, тобто вже після ухвалення судових рішень у справі № 520/34303/23. До набрання законної сили рішенням у справі № 520/20420/25 позивач не мав підтвердженого судом права на суму 831 357,06 грн, а тому не міг заявити вимогу про відповідальність за затримку її виплати, і день фактичного розрахунку за цими сумами настав лише 17 липня 2026 року. За таких обставин заявлена у цій справі вимога не є повторним стягненням за той самий період і за те саме порушення. Разом з тим суд ураховує раніше стягнуту та виплачену позивачу суму 325 580,64 грн при оцінці співмірності відшкодування, про що зазначено нижче.

Визначаючи період, за який підлягає нарахуванню відшкодування, суд виходить з такого.

Період, протягом якого відповідач не виконував обов`язок щодо виплати належних позивачу сум, тривав з 11 квітня 2022 року (наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) по 16 липня 2026 року (день, що передував дню фактичного розрахунку) і становить 1558 календарних днів. Саме такий період позивач визначив у позовній заяві, і суд, який не може вийти за межі заявлених позовних вимог, вирішує спір у цих межах.

Цей період одночасно охоплюється дією статті 117 Кодексу законів про працю України у двох редакціях - до і після набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX. За правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, то правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України у попередній редакції № 3248-IV; у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України у новій редакції Закону № 2352-IX. На цю правову позицію посилаються обидві сторони. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак період затримки поділяється на дві частини: перша - з 11 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року, яка регулюється статтею 117 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до 19.07.2022, що не обмежувала період нарахування відшкодування шістьма місяцями; друга - з 19 липня 2022 року по 16 липня 2026 року, яка регулюється статтею 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX із обмеженням шістьма місяцями.

Перша частина періоду затримки - з 11 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року - становить 99 календарних днів (20 днів у квітні 2022 року, 31 день у травні 2022 року, 30 днів у червні 2022 року та 18 днів у липні 2022 року). Наведений у позовній заяві та відповіді на відзив розрахунок цієї частини за 100 календарних днів суд не приймає як арифметично помилковий.

Друга частина періоду затримки - з 19 липня 2022 року по 16 липня 2026 року - становить 1459 календарних днів, тобто перевищує шість місяців. Оскільки редакція статті 117 Кодексу законів про працю України, чинна з 19 липня 2022 року, передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відшкодування за цю частину періоду підлягає обчисленню лише за шість місяців затримки. Даний строк обчислюється від дати фактичного розрахунку за шість місяців затримки в зворотному відліку. Такий порядок обчислення випливає зі змісту самої норми: частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України пов`язує нарахування середнього заробітку з часом затримки «по день фактичного розрахунку», тобто кінцевою точкою періоду є день, що передує фактичному розрахунку, а застереження «але не більш як за шість місяців» обмежує тривалість цього періоду саме від його кінцевої точки. Обчислення шестимісячного строку від початку затримки суперечило б наведеному формулюванню, оскільки в такому разі період відшкодування не був би пов`язаний з днем фактичного розрахунку. Оскільки останнім днем заявленого позивачем періоду є 16 липня 2026 року, періодом, за який підлягає виплаті середній заробіток у цій частині, є період з 17 січня 2026 року по 16 липня 2026 року, що становить 181 календарний день. У задоволенні позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 16 січня 2026 року належить відмовити.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Подією, з якою пов`язана відповідна виплата, є невиконання відповідачем обов`язку провести остаточний розрахунок при звільненні, першим днем якого є 11 квітня 2022 року. Відтак двома останніми повними календарними місяцями служби позивача, за виплатами за які обчислюється середній заробіток, є лютий 2022 року та березень 2022 року.

За особистою карткою грошового забезпечення позивачу нараховано грошове забезпечення за лютий 2022 року у розмірі 50 075,15 грн та за березень 2022 року у розмірі 54 323,15 грн. Крім того, за довідкою-розрахунком від 17.07.2026 № 146 на виконання рішення у справі № 520/20420/25 позивачу донараховано грошове забезпечення за лютий 2022 року у розмірі 20 194,20 грн та за березень 2022 року у розмірі 21 931,20 грн. Суми донарахування підлягають включенню до розрахунку, оскільки пункт 3 Порядку № 100 приписує враховувати всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством, а пункт 4 цього Порядку не містить застережень щодо неврахування сум перерахунку грошового забезпечення, у тому числі виплачених на підставі судового рішення. Отже, розмір грошового забезпечення позивача становить: за лютий 2022 року - 70 269,35 грн (50 075,15 грн + 20 194,20 грн), за березень 2022 року - 76 254,35 грн (54 323,15 грн + 21 931,20 грн), а разом за два останні повні календарні місяці служби - 146 523,70 грн.

Кількість календарних днів у лютому та березні 2022 року становить 59 днів (28 днів у лютому та 31 день у березні). Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача становить 2483,45 грн (146 523,70 грн : 59 календарних днів). Цей розрахунок відповідач не спростував і власного контррозрахунку не надав, а тому суд приймає його за основу.

Середній заробіток за першу частину періоду затримки - з 11 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року - становить 245 861,55 грн (2483,45 грн х 99 календарних днів).

Середній заробіток за другу частину періоду затримки в межах шестимісячного обмеження - з 17 січня 2026 року по 16 липня 2026 року - становить 449 504,45 грн (2483,45 грн х 181 календарний день).

Вирішуючи питання про співмірність відшкодування, суд зазначає наступне.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця; виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір такого відшкодування, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, необхідно враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості та те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, що вплинули на затримку розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 дійшла висновку, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця, проте ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись при здійсненні такої оцінки критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин; розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. З огляду на наведений висновок суд відхиляє довід позивача про те, що критерії співмірності до періоду після 19 липня 2022 року не застосовуються.

Застосовуючи наведені критерії до першої частини періоду затримки, суд враховує, що загальний розмір нарахованих та виплачених позивачу у зв`язку зі звільненням коштів становить 2 047 529,23 грн, з яких 1 166 356,66 грн виплачено при виключенні зі списків особового складу, 49 815,51 грн виплачено на виконання судового рішення у справі № 520/4878/23, а 831 357,06 грн, тобто 40,61 відсотка (за розрахунком позивача; фактичне співвідношення 831 357,06 грн до 2 047 529,23 грн становить 40,60 відсотка, і суд приймає визначений позивачем показник, оскільки він є округленням фактичного та не виходить за межі заявлених позовних вимог), виплачено із затримкою на виконання судового рішення у справі № 520/20420/25. Позивач самостійно зменшив відшкодування за цю частину періоду пропорційно частці несвоєчасно виплаченої суми у загальному розмірі належних йому при звільненні виплат. Такий підхід узгоджується з наведеними вище критеріями співмірності, а тому середній заробіток за період з 11 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року становить 99 844,38 грн (245 861,55 грн х 40,61 відсотка).

Оцінюючи співмірність відшкодування за другу частину періоду затримки, суд враховує, що розмір простроченої заборгованості відповідача є значним і становить 831 357,06 грн; що затримка виплати цієї суми тривала чотири роки і три місяці, тобто у вісім разів перевищила максимальний період, за який законом допускається нарахування відшкодування; що тривалість затримки зумовлена протиправними діями самого відповідача, встановленими рішенням суду у справі № 520/20420/25, а після набрання цим рішенням законної сили 10 червня 2026 року відповідач виплатив донараховані суми; що обчислене за шість місяців затримки відшкодування 449 504,45 грн, як і загальна сума відшкодування за обома частинами періоду 549 348,83 грн, є меншим за розмір простроченої заборгованості (загальна сума становить 66,08 відсотка від 831 357,06 грн), а тому очевидної неспівмірності, яка б виправдовувала зменшення відшкодування, у цій справі немає. Раніше стягнута у справі № 520/34303/23 сума 325 580,64 грн цього висновку не спростовує, оскільки вона є відповідальністю за затримку виплати інших сум і сама по собі не свідчить про неспівмірність відшкодування, обчисленого за затримку виплати 831 357,06 грн. Підстав для подальшого зменшення розміру відшкодування суд не вбачає.

Наведена відповідачем судова практика, яка не містить висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, не змінює викладених вище висновків суду, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Довід відповідача про тривалу пасивну поведінку позивача суд відхиляє. Затримка виплати спірних сум зумовлена саме протиправними діями відповідача, встановленими рішенням суду у справі № 520/20420/25, а позивач послідовно вживав заходів судового захисту, звертаючись до суду і у справі № 520/34303/23, і у справі № 520/4878/23, і у справі № 520/20420/25. Крім того, тривалість періоду затримки на розмір відшкодування у цій справі не вплинула, оскільки відшкодування обчислено в межах шестимісячного обмеження, а не за весь період затримки.

Довід відповідача про неприпустимість стягнення коштів з правоохоронного органу спеціального призначення в умовах воєнного стану суд також відхиляє. Запровадження правового режиму воєнного стану не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку своєчасно і в повному обсязі виплачувати особі належні їй суми, а доказів наявності причинного зв`язку між воєнним станом і затримкою виплати, яка розпочалася у квітні 2022 року і тривала до липня 2026 року, відповідач не надав. Обмеженість бюджетних асигнувань сама по собі не спростовує ані факту затримки розрахунку, ані вини відповідача у такій затримці.

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, становить 549 348,83 грн (99 844,38 грн + 449 504,45 грн). Оскільки відповідач за час затримки розрахунку середній заробіток позивачу не нарахував і не виплатив ані на день фактичного розрахунку 17 липня 2026 року, ані після цієї дати, така бездіяльність відповідача є протиправною, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково - шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 11 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року та з 17 січня 2026 року по 16 липня 2026 року та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу за ці періоди середній заробіток у розмірі 549 348,83 грн. В іншій частині позовних вимог належить відмовити.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, з урахуванням принципів адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд встановив, що за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4482,33 грн, що підтверджується документом про сплату судового збору, наявним у матеріалах справи. Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги майнового характеру у розмірі 560 291,15 грн задоволено на суму 549 348,83 грн, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 4394,79 грн.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-78, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (адреса 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26, ЄДРПОУ 00034039) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України (адреса 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26, ЄДРПОУ 00034039) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 11 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року та з 17 січня 2026 року по 16 липня 2026 року.

Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (адреса 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26, ЄДРПОУ 00034039) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 11 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року та з 17 січня 2026 року по 16 липня 2026 року у розмірі 549 348 (п`ятсот сорок дев`ять тисяч триста сорок вісім) гривень 83 копійки з утриманням належних податків та зборів.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Державної прикордонної служби України (адреса 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26, ЄДРПОУ 00034039) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4394 (чотири тисячі триста дев`яносто чотири) гривні 79 копійок.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 11 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар