Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №520/26017/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

11 вересня 2026 року №520/26017/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/26017/26 за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса 65012, Одеська область, місто Одеса, вул. Канатна, буд. 83, ЄДРПОУ 20987385), про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні пенсійних виплат у повному розмірі починаючи з 01 січня 2025 року;

- зобов`язати відповідача здійснити виплату пенсії з 01 січня 2025 року у повному розмірі, визначеному відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 200/3846/25, з урахуванням того, що виплата пенсії позивачу повинна здійснюватися в межах видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення суду відповідач провів перерахунок пенсії позивача, внаслідок чого розмір призначеної пенсії склав 6595,47 грн, проте фактично виплачується пенсія у меншому розмірі - 5940,18 грн. Позивач вказує, що різницю між нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії відповідач не виплачує, посилаючись на здійснення таких виплат за окремим напрямом видатків бюджету Пенсійного фонду України у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, тоді як ця постанова визнана протиправною та нечинною в судовому порядку. На переконання позивача, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачає поділу пенсії на частину, визначену органом Пенсійного фонду України, і частину, перераховану на виконання судового рішення, а так само не передбачає виплати частини пенсії за окремими асигнуваннями бюджету.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву, а також задоволено клопотання позивача та витребувано у відповідача відомості про те, за яким напрямом видатків бюджету Пенсійного фонду України здійснюється виплата перерахованої на виконання судового рішення пенсії позивача та у яких обсягах.

07 вересня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на позовну заяву, датований 07.09.2026 і підписаний представником відповідача Ступаком Артемом Євгеновичем (РНОКПП НОМЕР_2 ). Повноваження представника підтверджені доданими до відзиву довіреністю на Ступака Артема Євгеновича, довіреністю у порядку передоручення на Стронову Ірину Олексіївну, посадовою інструкцією Ступака А.Є., Положенням про юридичне управління Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 18.09.2023 № 975 «Про перелік посадових осіб, які беруть участь в судах без окремого доручення керівника» з додатком до нього, а також випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Копію відзиву та доданих до нього документів надіслано представнику позивача - адвокату Трун Ользі Валентинівні (РНОКПП НОМЕР_3 ) 07 вересня 2026 року о 22 годині 20 хвилин, що підтверджується квитанцією № 8646594 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Вимоги частини 3 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем дотримано.

04 вересня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, датовані 04.09.2026 і підписані представником третьої особи Сакали Наталею Федорівною (РНОКПП НОМЕР_4 ), повноваження якої підтверджені доданими до пояснень довіреністю та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Копії пояснень надіслано відповідачу та представнику позивача, що підтверджується доданими до них квитанціями про надсилання документів до зареєстрованих Електронних кабінетів користувачів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Витребувані ухвалою суду від 26 серпня 2026 року відомості про те, за яким напрямом видатків бюджету Пенсійного фонду України здійснюється виплата перерахованої на виконання судового рішення пенсії позивача та у яких обсягах, відповідач суду не надав.

У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позову в повному обсязі та наводить такі доводи. Позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області у січні 2026 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 25.12.2025 № 13740 позивача взято на облік за місцем фактичного перебування. Відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 47 Закону № 1058-IV та пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, виплата пенсії здійснюється Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. У відповідача відсутня можливість надати інформацію щодо здійснених ОСОБА_1 пенсійних виплат, нарахованих на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2025 у справі № 200/3846/25, у зв`язку з чим, на думку відповідача, виникає потреба у залученні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області як відповідача. Відповідач також зазначає, що порушень прав чи свобод позивача в контексті спірних відносин не встановлено, а відтак підстави для задоволення позову відсутні. У прохальній частині відзиву відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області як відповідача.

У письмових поясненнях третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області - вважає позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на таке. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, і таке порушення має бути реальним (постанова Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів є обов`язком суду (постанова Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 724/716/16-а). Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади не наділений повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії; органом, уповноваженим здійснювати призначення, перерахунок та виплату пенсії, є відповідне територіальне управління Пенсійного фонду України (постанова Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 640/19528/19). Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішення по суті заяви позивача не приймало і рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2025 у справі № 200/3846/25 не виконувало, а позовні вимоги спрямовані позивачем саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у зв`язку з чим третя особа не є суб`єктом прийняття рішення у цій справі. Водночас третя особа повідомила, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Третя особа просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі та розглянути справу без участі її представника.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є одержувачем пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До січня 2026 року позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Як зазначено у відзиві відповідача та у поясненнях третьої особи, у січні 2026 року на підставі заяви позивача від 25.12.2025 № 13740 його взято на облік у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області за місцем фактичного перебування.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 200/3846/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити за період з 01 січня 2025 року перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до частини 2 статті 42 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії за 2020-2022 роки (в розмірі 12236,71 грн), на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2024 року № 185 та на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209, та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше проведених виплат.

Постановою суду апеляційної інстанції від 20 травня 2026 року зазначене рішення залишено без змін, у зв`язку з чим рішення набрало законної сили 20 травня 2026 року.

На виконання цього рішення органом Пенсійного фонду України проведено перерахунок пенсії позивача. Згідно з відомостями електронного кабінету позивача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України станом на 05 серпня 2026 року загальна сума призначеної пенсії становить 6595,47 грн (розмір пенсії за віком за статтею 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: 19163,42 грн х 0,34417). Водночас у тих самих відомостях зазначено, що місяць останньої виплати - серпень 2026 року, а сума останньої виплати - 5940,18 грн.

Отже, різниця між нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії становить 655,29 грн щомісяця (6595,47 грн - 5940,18 грн). Наведене підтверджується також випискою з банківського рахунку позивача та відповідачем не спростоване.

Таким чином, судом встановлено, що перерахунок пенсії позивача на виконання судового рішення проведено, проте пенсія у перерахованому (повному) розмірі позивачу не виплачується.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, а також порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 73 названого Закону кошти Пенсійного фонду України використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом.

Аналіз наведених норм свідчить, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлює єдиний розмір пенсії, визначений за правилами цього Закону, і не передбачає ані поділу пенсії на частину, обчислену органом Пенсійного фонду України, і частину, обчислену за судовим рішенням, ані виплати частини пенсії за окремим напрямом видатків бюджету Пенсійного фонду України у залежності від підстав обчислення пенсії. Перерахована на виконання судового рішення пенсія є пенсією, призначеною відповідно до цього Закону, і підлягає виплаті у загальному порядку та в повному обсязі.

Судом враховується, що постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 було затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 320/51895/25 пункти 1, 2 і 3 зазначеної постанови визнано протиправними та нечинними; постановою суду апеляційної інстанції від 08 червня 2026 року це рішення залишено без змін.

Суд враховує, що ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 320/51895/25, при цьому у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень судів попередніх інстанцій відмовлено. Відтак судові рішення, якими пункти 1, 2 і 3 постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 визнано протиправними та нечинними, є чинними та підлягають виконанню.

Отже, на час вирішення цього спору нормативно-правовий акт, який встановлював би окремий порядок виплати пенсій, перерахованих на виконання судових рішень, є нечинним, а іншого такого порядку Кабінетом Міністрів України не встановлено. За таких обставин у відповідача відсутні будь-які правові підстави для виплати позивачу пенсії у розмірі, меншому за нарахований.

Крім того, суд зазначає, що навіть за наявності підзаконного акта, який встановлював би окремий порядок фінансування таких виплат, це не могло б бути підставою для невиплати особі пенсії у розмірі, визначеному законом. Питання належного планування і розподілу бюджетних асигнувань є питанням організації діяльності суб`єкта владних повноважень і не може перекладатися на пенсіонера як тягар у вигляді неотримання належної пенсійної виплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19). У разі суперечності норм підзаконного акта нормам закону підлягають застосуванню норми закону як акта вищої юридичної сили.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також враховує, що відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиплата позивачу пенсії у розмірі, визначеному за результатами перерахунку, проведеного на виконання рішення суду, фактично нівелює виконання цього судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін; виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «суду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати позивачу пенсії у повному розмірі, визначеному за результатами перерахунку, проведеного на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 200/3846/25, є протиправною, а позовні вимоги - обґрунтованими.

Надаючи оцінку кожному з доводів, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву та третьою особою у письмових поясненнях, суд зазначає таке.

Довід відповідача про те, що позивач до січня 2026 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, а з січня 2026 року на підставі його заяви від 25.12.2025 № 13740 взятий на облік у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області за місцем фактичного перебування, суд враховує. Цей довід наведений і у поясненнях третьої особи та учасниками справи не оспорюється, а тому визнається судом установленим. Водночас цей довід позовних вимог по суті не спростовує: він стосується не правомірності виплати позивачу пенсії у розмірі, меншому за нарахований, а визначення органу, на який може бути покладено обов`язок з її виплати, і враховується судом при визначенні способу захисту порушеного права та періоду, за який такий обов`язок покладається на відповідача.

Довід відповідача про те, що відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV та пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, виплату пенсії позивачу здійснює Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, суд враховує частково. Абзацом 1 частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України. Із наведеної норми випливає, що виплату пенсії здійснює той орган Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває пенсіонер за зазначеним ним місцем фактичного проживання. Відтак після взяття позивача у січні 2026 року на облік у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області виплату пенсії позивачу здійснює саме цей орган, а не відповідач. Разом з тим наведене жодним чином не спростовує протиправності бездіяльності відповідача за період, протягом якого виплату пенсії позивачу здійснював саме він, тобто за період з 01 січня 2025 року до переведення пенсійної справи позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Довід відповідача про те, що у нього відсутня можливість надати інформацію щодо здійснених позивачу пенсійних виплат, нарахованих на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2025 у справі № 200/3846/25, суд відхиляє як такий, що не звільняє відповідача від обов`язку доказування. Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Жодного доказу на підтвердження неможливості надати витребувані судом відомості відповідач не подав. Крім того, відповідач не був позбавлений можливості надати відомості про здійснені ним виплати за той період, протягом якого пенсійна справа позивача перебувала в його розпорядженні.

Довід відповідача про те, що порушень прав чи свобод позивача в контексті спірних відносин не встановлено, а відтак підстави для задоволення позову відсутні, суд відхиляє. Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 200/3846/25 перерахунок пенсії позивача проведено, проте фактично пенсія виплачується позивачу в меншому розмірі, ніж нарахований. Неотримання особою пенсії у розмірі, визначеному за правилами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і підтвердженому судовим рішенням, що набрало законної сили, є порушенням гарантованого статтею 46 Конституції України права на соціальний захист, реальним і індивідуально вираженим. Відповідач жодним доказом не спростував ані розміру нарахованої пенсії, ані розміру фактично виплачених сум.

Доводи третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - про те, що воно не є суб`єктом прийняття рішення у цій справі, рішення по суті заяви позивача не приймало і рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2025 у справі № 200/3846/25 не виконувало, а також посилання на постанови Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 724/716/16-а і від 18 травня 2022 року у справі № 640/19528/19, суд враховує. Наведені висновки Верховного Суду зводяться до того, що визначення відповідача є правом позивача, тоді як встановлення належності відповідача є обов`язком суду, а повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії наділені територіальні органи Пенсійного фонду України, а не Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади. Ці висновки заявлених у цій справі вимог не спростовують, оскільки позов подано саме до територіального органу Пенсійного фонду України - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, тобто до органу, який здійснював виплату пенсії позивачу в період, за який заявлено вимоги, і на який рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2025 у справі № 200/3846/25 покладено обов`язок здійснити перерахунок і виплату перерахованої пенсії. Самостійних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області позивач не заявляв, а тому питання про покладення на нього будь-яких обов`язків судом не вирішується.

Довід третьої особи з посиланням на постанову Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16 про те, що обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність реального порушення прав особи, суд відхиляє з тих самих мотивів, з яких відхилено аналогічний довід відповідача: факт виплати позивачу пенсії в розмірі, меншому за нарахований, підтверджений наявними у матеріалах справи доказами і учасниками справи не спростований.

Вирішуючи заявлене відповідачем у пункті 2 прохальної частини відзиву клопотання про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області як відповідача, суд виходить із такого. Відповідно до частини 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи; суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Згідно з частиною 4 цієї ж статті, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Частиною 6 статті 48 цього Кодексу встановлено, що після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Зі змісту наведених норм вбачається, що право ініціювати перед судом питання про залучення співвідповідача належить виключно позивачу; відповідач таким правом не наділений. Залучення другого відповідача за частиною 4 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України можливе лише як наслідок незгоди позивача на заміну відповідача іншою особою, тоді як питання про заміну відповідача у цій справі не порушувалося і клопотання про це від позивача не надходило. Позивач самостійно визначив відповідачем у справі Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, а Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області - третьою особою, і клопотання про залучення останнього співвідповідачем не заявляв. Суд також враховує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області ухвалою суду від 26 серпня 2026 року вже залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, і воно реалізувало свої процесуальні права, подавши письмові пояснення. За таких обставин у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області як відповідача належить відмовити.

Визначаючи спосіб захисту порушеного права позивача та період, за який обов`язок з виплати пенсії покладається на відповідача, суд виходить із такого. Судом установлено, що позивач до січня 2026 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, а з січня 2026 року - у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області, яке з цього часу і здійснює виплату йому пенсії. Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Позивач самостійно визначив відповідачем у справі Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не заявляв і клопотання про залучення його співвідповідачем не подавав. Судове рішення не може встановлювати обов`язки для особи, яка не є стороною у справі, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання здійснити виплату пенсії у повному розмірі за період після переведення пенсійної справи позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є такими, що не підлягають задоволенню; це питання позивач не позбавлений можливості вирішити в окремому провадженні за позовом до належного відповідача. Водночас за період з 01 січня 2025 року до переведення пенсійної справи позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплату пенсії позивачу здійснював саме відповідач, у зв`язку з чим обов`язок здійснити виплату позивачу пенсії у повному розмірі за цей період покладається на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень: у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок доказування правомірності своєї бездіяльності, подав відзив на позовну заяву, проте правомірності своєї бездіяльності не довів: витребуваних судом відомостей про напрям видатків бюджету Пенсійного фонду України, за яким здійснюється виплата перерахованої на виконання судового рішення пенсії позивача, не надіслав, доказів виплати позивачу пенсії у повному нарахованому розмірі суду не надав, жодного доказу на підтвердження наведених у відзиві обставин, крім документів про повноваження представника, до відзиву не додав. Натомість обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, підтверджені наявними у матеріалах справи доказами.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке. Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується квитанцією від 25 серпня 2026 року № 0369-6731-6567-1849. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-49, 55-60, 72-78, 80, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса 65012, Одеська область, місто Одеса, вул. Канатна, буд. 83, ЄДРПОУ 20987385), про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010), яка полягає у нездійсненні за період з 01 січня 2025 року до переведення пенсійної справи ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплати ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії у повному розмірі, визначеному за результатами перерахунку, проведеного на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 200/3846/25.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010) здійснити виплату ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії у повному розмірі, визначеному за результатами перерахунку, проведеного на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 200/3846/25, за період з 01 січня 2025 року до переведення пенсійної справи ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в межах видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог, а саме у задоволенні вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату пенсії у повному розмірі за період після переведення пенсійної справи ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо рішення суду не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.В. Смагар