Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №520/25540/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

11 вересня 2026 року №520/25540/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/25540/26 за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії (представник позивача - адвокат Кіншов Дмитро Сергійович),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) щодо застосування обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 01.03.2026 та з 01.07.2026.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) здійснити з 01.03.2026 та з 01.07.2026 виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) без обмеження граничним (максимальним) розміром з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху з підстав несплати судового збору та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. 24 серпня 2026 року, у встановлений судом строк, до суду надійшла заява представника позивача з клопотанням про звільнення позивача від сплати судового збору.

Ухвалою від 26 серпня 2026 року клопотання позивача задоволено, позивача звільнено від сплати судового збору за розгляд цієї справи в судах усіх інстанцій на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/25540/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 КАС України. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано копії пенсійної справи позивача в частині, що стосується предмету спору, протоколи (розрахунки) перерахунку пенсії станом на 01.03.2026 та на 01.07.2026, докази про підстави та порядок застосування до пенсії позивача обмеження граничним (максимальним) розміром, відомості про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії помісячно за період з 01.03.2026, докази виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 520/2417/26 та докази розгляду адвокатського запиту представника позивача. Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином. Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що за результатами перерахунків пенсії з 01.03.2026 та з 01.07.2026 він отримує пенсійні виплати із обмеженням їх максимальним розміром, тоді як частину сьому статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, визнано неконституційною, а обмеження пенсії максимальним розміром порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав. 03 вересня 2026 року до Харківського окружного адміністративного суду надійшли пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

У поясненнях відповідач зазначив, що позивач перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену з 13.03.1999 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ; що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 по справі № 520/2417/26 проведено перерахунок пенсії позивачу з 01.02.2023 у розмірі 90 відсотків грошового забезпечення згідно оновленої довідки від 22.12.2025 № 11/25948-суд, яка виготовлена Адміністрацією Державної прикордонної служби України, і що після проведеного перерахунку основний розмір пенсії позивача станом на 01.02.2023 склав 45937,44 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії 20930,00 грн.

Відповідач також зазначив, що з 01.03.2026 проведено перерахунок щодо індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами; що відповідно до пункту 3 постанови № 236 розмір підвищення в результаті перерахунку пенсій, в тому числі призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати 2595 гривень; та що відповідно до статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, у розмірі 90 відсотків грошового забезпечення при вислузі 36 років, пенсійна справа № N/A3619, орган призначення - Державна прикордонна служба України. Згідно з витягом з електронної бази ПВП ДКГ, наданим відповідачем, датою звернення позивача за призначенням пенсії є 25.03.1999, датою призначення пенсії - 13.03.1999.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 520/2417/26, яке набрало законної сили 23 червня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії з 01.02.2023 на підставі довідки від 22.12.2025 № 11/25948-суд, виготовленої Адміністрацією Державної прикордонної служби України, та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок і виплату пенсії з 01.02.2023 у розмірі 90 відсотків грошового забезпечення згідно з цією довідкою з урахуванням раніше виплачених сум.

З протоколу «Перерахунок пенсії» за пенсійною справою № N/A3619, перерахованою з 01 березня 2026 року, вбачається, що для обчислення пенсії позивача враховано такі складові грошового забезпечення: посадовий оклад - 11380,00 грн, оклад за військове звання - 2250,00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50 відсотків - 6815,00 грн, середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці - 30596,60 грн, а всього грошового забезпечення - 51041,60 грн. Основний розмір пенсії зазначено як 90 відсотків грошового забезпечення при вислузі років 36 у розмірі 45937,44 грн, а з урахуванням індексації - 51532,44 грн, де індексація базового основного розміру пенсії за 2024 рік становить 1500,00 грн, за 2025 рік - 1500,00 грн, за 2026 рік - 2595,00 грн. Підсумок пенсії з надбавками зазначено в розмірі 52221,19 грн, а рядок «З урахуванням максимального розміру пенсії» - у розмірі 25950,00 грн. Підставою перерахунку вказано «РІШЕННЯ СУДУ».

З протоколу «Перерахунок пенсії» за тією самою пенсійною справою, перерахованою з 01 липня 2026 року, вбачається, що складові грошового забезпечення, основний розмір пенсії, розміри індексації та надбавок залишилися незмінними: грошове забезпечення - 51041,60 грн, основний розмір пенсії - 45937,44 грн, з урахуванням індексації - 51532,44 грн, надбавка учаснику бойових дій - 648,75 грн, щомісячна доплата - 40,00 грн, підсумок пенсії з надбавками - 52221,19 грн, а рядок «З урахуванням максимального розміру пенсії» - 25950,00 грн. Підставою перерахунку так само вказано «РІШЕННЯ СУДУ».

Згідно з витягом з електронної бази ПВП ДКГ «Перегляд виплат» за період з 03.2026 по 09.2026 сума до виплати за основною відомістю становила 25950,00 грн за кожен місяць цього періоду, крім серпня 2026 року, за який зазначено 26950,00 грн.

Отже, матеріалами справи, зокрема документами, поданими самим відповідачем, підтверджено, що при перерахунках пенсії позивача з 01.03.2026 та з 01.07.2026 відповідач обмежив розмір пенсії, що підлягає виплаті, максимальним розміром 25950,00 грн при нарахованому підсумку пенсії з надбавками 52221,19 грн.

11 серпня 2026 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом № 11082026, у якому просив повідомити, з якої дати та на якій нормативно-правовій підставі застосовано обмеження максимального розміру пенсії позивача, та здійснити позивачу перерахунок і виплату пенсії без обмеження граничного розміру. Запит зареєстровано відповідачем 11.08.2026 за вх. № 31455/8.

Листом від 13.08.2026 № 2000-0308-8/140179 відповідач надав відповідь, у якій навів ті самі мотиви, що й у поясненнях від 01.09.2026 № 2000-1002-7/148873, у тому числі дослівно повторив: «Виходячи з мотивувальної та резолютивної частин Рішення № 7-р(ІІ)/2022 підлягають виплаті без обмеження максимальним розміром пенсії (незалежно від її виду) особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, у разі, якщо звернення за її призначенням мало/матиме місце починаючи з 12.04.2023 року» та «Оскільки за матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 призначено пенсію до 12.04.2023 та він не відноситься до зазначеної категорії осіб, підстави для проведення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром відсутні».

Не погодившись із застосованим обмеженням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходив з наступного.

Щодо обмеження відповідачем розміру пенсії позивача максимальним розміром суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до низки законів, у тому числі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Тобто положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ) прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Згідно із пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII втратила чинність з дня його ухвалення.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII. Водночас положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII і є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин, змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом № 2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI. Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 Велика Палата Верховного Суду із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зробила висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявності у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Розвиваючи зазначені юридичні позиції, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, Конституційний Суд України (Другий сенат) у Рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 вказав, що зі змісту частин першої, другої, п`ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв`язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов`язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня. Встановлений частиною 5 статті 17 Основного Закону України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішень Конституційного Суду України. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 27.01.2022 у справі № 240/7087/20, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21.

Згодом відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, у частині 7 статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Отже, внесені Законом № 1774-VІІІ до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17, від 21.12.2021 у справі № 120/3552/21-а, від 26.01.2022 у справі № 569/2950/17, від 08 листопада 2022 року у справі № 580/6636/21, від 06 березня 2023 року у справі № 1340/6235/18.

Закон № 2262-ХІІ запроваджує дві самостійні процедури - призначення пенсії за статтею 43 та перерахунок раніше призначеної пенсії за статтею 63, а обмеження максимальним розміром установлено саме частиною сьомою статті 43 цього Закону - у нормі, що регулює призначення пенсії. У рішенні від 04 лютого 2019 року у зразковій справі № 240/5401/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року, Верховний Суд виснував, що внесені Законом № 3668-VI та Законом № 1166-VII зміни до Закону № 2262-ХІІ щодо розміру пенсії стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії; процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення; нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років, є норми статті 63 Закону № 2262-ХІІ, яка змін у зв`язку з прийняттям Закону № 3668-VI та Закону № 1166-VII не зазнала. Отже, при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, а застосування до процедури перерахунку норм, які регулюють призначення пенсії, є протиправним.

Крім того, приписи статті 2 Закону № 3668-VI, якими відповідач обґрунтовує правомірність застосованого обмеження, Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12 жовтня 2022 року № 7-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), і згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення вони втратили чинність з 12 квітня 2023 року. Отже, щонайменше з 12.04.2023 у законодавстві України взагалі відсутня чинна норма, яка дозволяла б обмежувати максимальним розміром пенсію, призначену відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Посилання відповідача на позицію, за якою без обмеження максимальним розміром підлягають виплаті лише пенсії, призначені з 12.04.2023 особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, суд відхиляє, оскільки відсутність норми, яка дозволяє обмеження, унеможливлює його застосування, а позиція центрального органу виконавчої влади не є нормативно-правовим актом і не може створювати для позивача обмежень, не встановлених законом. Ані Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, ані Рішення від 12 жовтня 2022 року № 7-р(ІІ)/2022 не ставлять втрату чинності неконституційними приписами в залежність від дати призначення пенсії конкретній особі.

Рішення пенсійного органу, прийняте за наслідками перерахунку пенсії за попередній період, не впливає на подальші перерахунки пенсії, а наявність такого рішення не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи правильно нараховується і виплачується пенсія особі-пенсіонеру, зокрема після подальших перерахунків.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин у справі обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним. Викладене свідчить про протиправність дій відповідача щодо обмеження позивачу пенсії максимальним розміром.

Довід відповідача про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 у справі № 520/2417/26 та про розмір пенсії позивача станом на 01.02.2023 позовних вимог не спростовує. Предметом цього спору є дії відповідача з обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії позивача при перерахунках з 01.03.2026 та з 01.07.2026, а не розмір пенсії за попередні періоди, і сам відповідач зазначає, що станом на 01.02.2023 основний розмір пенсії позивача 45937,44 грн також було обмежено максимальним розміром 20930,00 грн.

Довід відповідача про те, що згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 розмір підвищення в результаті перерахунку пенсій не може перевищувати 2595 гривень, стосується розміру індексації, а не підсумкового розміру пенсії, що підлягає виплаті. З протоколів перерахунку пенсії від 01.03.2026 та від 01.07.2026 вбачається, що обмеження підвищення відповідач застосував окремо, визначивши індексацію базового основного розміру пенсії за 2026 рік у сумі 2595,00 грн, після чого додатково обмежив підсумок пенсії з надбавками 52221,19 грн сумою 25950,00 грн. Саме це друге обмеження і є предметом спору.

Довід відповідача, за яким без обмеження максимальним розміром підлягають виплаті пенсії лише тим особам, звернення яких за призначенням пенсії мало або матиме місце починаючи з 12.04.2023, суд відхиляє з мотивів, наведених вище: жодне з Рішень Конституційного Суду України, на які посилається відповідач, не ставить втрату чинності неконституційними приписами в залежність від дати звернення особи за призначенням пенсії чи від дати призначення пенсії, а за відсутності чинної норми, яка дозволяє обмеження, таке обмеження не може бути застосоване до жодної особи, пенсія якій призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Суд звертає увагу і на внутрішню суперечність цього доводу у частині фактичних обставин. Сформульований відповідачем критерій пов`язаний з датою звернення за призначенням пенсії, тоді як висновок про відсутність підстав для перерахунку відповідач зробив з дати призначення пенсії. За витягом з електронної бази ПВП ДКГ, наданим самим відповідачем, датою звернення позивача за призначенням пенсії є 25.03.1999, а датою призначення пенсії - 13.03.1999. Проте для вирішення спору ця розбіжність значення не має, оскільки за наведеного правового регулювання жодна з цих дат не створює підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, на якого частиною 2 статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій, доказів наявності чинної норми права, яка дозволяє обмежувати розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, максимальним розміром, суду не надав. Водночас сам факт застосування до пенсії позивача при перерахунках з 01.03.2026 та з 01.07.2026 обмеження максимальним розміром відповідач у поясненнях від 01.09.2026 № 2000-1002-7/148873 не заперечував, а обґрунтовував правомірність такого обмеження, а тому згідно з частиною 1 статті 78 КАС України ця обставина доказуванню не підлягає. Натомість обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, зокрема доказами, поданими самим відповідачем.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог позивача повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року позивача звільнено від сплати судового збору за розгляд цієї справи в судах усіх інстанцій на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Судовий збір за подання цієї позовної заяви позивачем не сплачувався. Інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, позивач до відшкодування не заявляв і доказів їх понесення не подавав.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-78, 90, 94-99, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо застосування обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 та з 01.07.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) здійснити з 01.03.2026 та з 01.07.2026 виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження граничним (максимальним) розміром з урахуванням раніше виплачених сум.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо рішення суду не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар