Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №520/25013/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

11 вересня 2026 року №520/25013/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/25013/26 за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)» (адреса 61124, місто Харків, провулок Вишневий, будинок 16, ЄДРПОУ 08564564) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)», в якому просить:

- «визнати бездіяльність Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)» щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 протиправними;»

- «зобов`язати Державну установу «Качанівська виправна колонія (№54)» здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 30.01.2020 по 31.12.2020, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням на відповідний рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, але не менше 50 % мінімальної заробітної плати, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на відповідний рік, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (в редакції чинній з 29.01.2020);»

- «зобов`язати Державну установу «Качанівська виправна колонія (№54)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2020, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.»

Ухвалою від 14 серпня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/25013/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у відповідача витребувано належним чином засвідчені копії всіх наявних доказів, що стосуються предмету спору. Цією ж ухвалою позовні вимоги роз`єднано, і в межах справи № 520/25013/26 залишено три позовні вимоги за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року. Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином. Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що розміри посадового окладу та окладу за спеціальним званням у спірному періоді визначені виходячи з розрахункової величини, обчисленої станом на 1 січня 2018 року, тоді як пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції, змінами до якої запроваджено таку розрахункову величину, чинності не зберіг; що внаслідок цього грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 виплачено в заниженому розмірі, а разом з ним у заниженому розмірі виплачено грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та премії; що застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадового окладу є неприпустимим; що звернення про перерахунок залишене без задоволення.

Відзив на позовну заяву відповідач до суду не подав, витребувані ухвалою суду від 14 серпня 2026 року докази не надав, про причини неподання суд не повідомив.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила службу в Державній установі «Качанівська виправна колонія (№54)», спеціальне звання - старший лейтенант внутрішньої служби. Наказом від 19.03.2021 № 112/ОС-21 ОСОБА_1 переведено для подальшого проходження служби з 22.03.2021.

09 квітня 2025 року до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)» подано заяву про перерахунок грошового забезпечення з 30.01.2020 та про видачу оновленої довідки про розмір грошового забезпечення.

Листом від 24.04.2025 № 6/9-84-25-36-25 у задоволенні цієї заяви відмовлено. У листі зазначено, що грошове забезпечення нараховувалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, а індексація - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Ключовим у цьому листі є таке: «розміри посадових окладів… розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

08 липня 2026 року до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)» надіслано адвокатський запит, який надійшов до установи 17 липня 2026 року. 22 липня 2026 року на цей запит надано відповідь, до якої додано дві довідки про розмір грошового забезпечення.

З довідки від 22.07.2026 вбачається, що у 2020 році ОСОБА_1 нараховувалися посадовий оклад у розмірі 4370,00 грн та оклад за спеціальним званням у розмірі 1200,00 грн. За січень 2020 року нараховано пропорційно двом дням: посадовий оклад - 281,94 грн, оклад за спеціальним званням - 77,42 грн. У квітні 2020 року виплачено грошову допомогу для оздоровлення в розмірі 10 768,43 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що у спірному періоді з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року розміри посадового окладу та окладу за спеціальним званням ОСОБА_1 визначалися виходячи з розрахункової величини 1762 гривні, а перерахунок грошового забезпечення за цей період не проведений.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У первісній редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) було встановлено, що «розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт».

24.02.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», пунктом 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт.

У наведеній редакції пункт 4 постанови № 704 має такий зміст: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У пункті 49 постанови від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 Верховний Суд виклав висновок, згідно з яким «до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року».

У пункті 46 постанови від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а Верховний Суд зазначив, що «до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 … із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)».

У постанові від 28 листопада 2025 року у справі № 160/17228/23 Верховний Суд виклав висновок, згідно з яким «з дати набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачає: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року».

У постанові від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21 Верховний Суд визнав правильним зобов`язання видати оновлену довідку про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020 з розрахунком розміру грошового забезпечення на базі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020.

Суд ураховує, що спірний період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року повністю передує набранню чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481.

Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб «з 1 січня 2020 року - 2102 гривні». Статтею 8 того самого Закону установлено мінімальну заробітну плату «у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні».

Розрахункова величина 1762 гривні, виходячи з якої, як зазначено у листі від 24.04.2025 № 6/9-84-25-36-25, розраховувалися розміри посадових окладів, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленому статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX на 1 січня 2020 року, не відповідає. Застосування такої розрахункової величини у спірному періоді призвело до визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням ОСОБА_1 у заниженому розмірі, а разом з ними - до визначення у заниженому розмірі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та премії, обчислених виходячи з посадового окладу та окладу за спеціальним званням.

За таких обставин суд дійшов висновку, що бездіяльність Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)» щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року є протиправною, а позовні вимоги про визнання такої бездіяльності протиправною та про зобов`язання здійснити відповідний перерахунок і виплату є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позовна вимога містить застереження «але не менше 50 % мінімальної заробітної плати». 50 відсотків мінімальної заробітної плати, установленої статтею 8 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX у місячному розмірі з 1 січня 2020 року, становить 2361,50 грн, що перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2020 року - 2102,00 грн. Перенесення цього застереження до резолютивної частини змінило б саму розрахункову величину, від якої обчислюються посадовий оклад та оклад за спеціальним званням, і суперечило б як наведеним висновкам Верховного Суду, так і позиції самої позивачки, яка в позовній заяві посилається на неприпустимість застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а тому суд це застереження до резолютивної частини не включає.

Суд не визначає конкретних сум, які підлягають виплаті. Витребувані ухвалою суду від 14 серпня 2026 року докази до суду не надійшли, тарифні коефіцієнти, що підлягають застосуванню до посадового окладу та окладу за спеціальним званням ОСОБА_1 , у матеріалах справи відсутні. Обраний позивачем спосіб захисту має зобов`язальний характер, а конкретні розміри виплат визначаються відповідачем під час виконання судового рішення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення суд зазначає таке.

Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), встановлено: «Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.».

Пунктом 4 Порядку № 159 встановлено: «Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін, поділений на 100.».

Пунктом 5 Порядку № 159 встановлено: «Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.».

Із наведених приписів вбачається, що сума компенсації обчислюється з нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць. Станом на дату ухвалення цього рішення суми, які підлягають виплаті ОСОБА_1 за наслідками перерахунку грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, не нараховані; вони підлягають нарахуванню на виконання цього рішення. Отже, позовна вимога про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів заявлена передчасно, а тому задоволенню не підлягає.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень: у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, витребувані судом докази не надав, а тому правомірність своєї бездіяльності не довів. Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, з урахуванням принципів адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-78, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)» (адреса 61124, місто Харків, провулок Вишневий, будинок 16, ЄДРПОУ 08564564) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)» щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року.

Зобов`язати Державну установу «Качанівська виправна колонія (№54)» (адреса 61124, місто Харків, провулок Вишневий, будинок 16, ЄДРПОУ 08564564) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній до внесення змін пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, визначивши розміри посадового окладу та окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, а також здійснити перерахунок та виплату виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та премії, обчислених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених у наведений спосіб, з урахуванням раніше виплачених ОСОБА_1 сум грошового забезпечення.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар