Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №520/24804/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

11 вересня 2026 року №520/24804/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/24804/26 за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.10.2016 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.10.2016 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.10.2016 року за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по дату фактичної виплати, відповідно до Закону України № 2050-III від 19 жовтня 2000 року «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року.

Позовна заява надійшла до Харківського окружного адміністративного суду 11 серпня 2026 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено, прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/24804/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), відповідача зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії всіх наявних в нього доказів, що стосуються предмету спору, зокрема, інформацію про нараховане та виплачене грошове забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 11.10.2016, а також установлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином. Відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що в період з 18.02.2015 по 11.10.2016 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 , яка з січня по грудень 2016 року перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 ; що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, а індексації за період з 01.01.2016 по 11.10.2016 відповідач позивачу не нарахував і не виплатив; що з 01 грудня 2015 року базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін є місяць, у якому відбулося підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець, а підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 із січня 2008 року і були незмінними до наступного підвищення з 01.03.2018 за постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; що заява позивача від 06.07.2026 та адвокатський запит від 07.07.2026 залишені без відповіді по суті.

31 серпня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача ОСОБА_2 (квитанція про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС № 8556526 від 31.08.2026). У прохальній частині відзиву відповідач просить: « 1. Прийняти відзив на позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії у справі № 520/24804/26. 2. Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі».

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що «командування військової частини НОМЕР_2 , керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), як відповідач по справі, повністю не визнає позовні вимоги позивача та наполягає на тому, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, крім того останній не надав до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які зазначені в позові».

Водночас у відзиві відповідач підтвердив, що «як вбачається з матеріалів справи, позивач дійсно у вищевказаний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , що підтверджується доданими копіями відповідних наказів та відповідачем не оскаржується»; що «військова частина НОМЕР_4 перебувала у підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 відповідно до рішення Департаменту фінансів МОУ від 30.06.2015 № 248/2/3/490 з 01.07.2015 до 28.01.2023»; що «відповідно до наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 03.09.2022 № 39дск «Про проведення додаткових заходів у Десантно-штурмових військах Збройних Сил України в 2022 році» військова частина НОМЕР_2 є правонаступником військової частини НОМЕР_4 ».

Заперечення відповідача проти позову зводяться до такого. По-перше, «на підставі акту від 31.01.2023 № 92 про прийом-передачу документів військова частина НОМЕР_4 передала, а Галузевий державний архів Міністерства оборони України прийняв документи, для упорядкування та науково-технічної обробки (копія додається), а тому будь-які підтверджуючі документи щодо нарахування та виплати позивачу в спірний період індексації грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 відсутні». По-друге, «згідно статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів», а «у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по жовтень 2016 року у Міністерства оборони України не було». По-третє, «відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 № 13700/3 та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає». По-четверте, «оскільки позовна вимога позивача щодо виплати компенсації втрати частини доходів пов`язана з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення, виплата якої у спірному періоді не була здійснена не з вини відповідача, то зазначена вимога є безпідставною».

До відзиву відповідач додав довіреність на ОСОБА_2 від 05.08.2026, довіреність на ОСОБА_3 від 29.03.2026, довідку з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 08 серпня 2023 року № 218/25 щодо Військової частини НОМЕР_2 з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.04.2025 № 126 та квитанцію про надсилання відзиву. Жодного фінансового, облікового або розрахункового документа щодо грошового забезпечення позивача до відзиву не додано.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 проходив військову службу з 18 лютого 2015 року по 11 жовтня 2016 року. Ці обставини підтверджені архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, наданою на запит від 12.06.2026 № 14/10-25/01, у якій наведено наказ командира військової частини польова пошта НОМЕР_5 по стройовій частині від 18 лютого 2015 року № 14 про зарахування ОСОБА_1 з 18 лютого 2015 року до списків особового складу частини і на всі види забезпечення «з посадовим окладом 1116,00 гривень на місяць», а також наказ командира військової частини польова пошта НОМЕР_5 по стройовій частині від 11 жовтня 2016 року № 289 про те, що ОСОБА_1 «11 жовтня 2016 року виключити зі списків особового складу частини, всі види забезпечення». У тій самій архівній довідці зазначено, що «військова частина пп НОМЕР_5 (з 31 жовтня 2016 року в/ч НОМЕР_4 ) з січня по грудень 2016 року знаходилась на фінансовому забезпеченні при в/ч пп НОМЕР_6 , фінансові документи якої на зберігання до ГДА Міноборони не надходили».

Факт проходження позивачем військової служби у зазначений період відповідач визнав у відзиві на позовну заяву та у листі командира Військової частини НОМЕР_2 на адвокатський запит, у якому зазначено, що «за наявною інформацією яка є в військовій частині НОМЕР_2 , військовослужбовець ОСОБА_4 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_5 з 18.02.2015 по 11.10.2016».

Належність Військової частини НОМЕР_2 як відповідача у цій справі підтверджена самим відповідачем у відзиві на позовну заяву: військова частина НОМЕР_4 перебувала у підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 з 01.07.2015 до 28.01.2023 відповідно до рішення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 30.06.2015 № 248/2/3/490, а військова частина НОМЕР_2 є правонаступником військової частини НОМЕР_4 відповідно до наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 03.09.2022 № 39дск. Спірний період з 01 січня 2016 року по 11 жовтня 2016 року повністю охоплюється періодом з 01.07.2015 до 28.01.2023. Належність відповідача у справі сторонами не оспорюється.

06 липня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення під час проходження служби. 07 липня 2026 року представник позивача направив адвокатський запит від 07.07.2026 № 14/10-25/01 з проханням надати інформацію про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.10.2016 із зазначенням окремо кожного виду грошового забезпечення у відсотковому та грошовому розмірі. Ані заява від 06.07.2026, ані адвокатський запит від 07.07.2026 по суті порушених у них питань відповідачем не розглянуті, запитувана інформація позивачу не надана. Ці обставини відповідач не спростував.

Відомостей про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 жовтня 2016 року матеріали справи не містять. Витребувані пунктом 5 ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року докази, а саме інформацію про нараховане та виплачене грошове забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 11.10.2016, відповідач суду не надав. Помісячної довідки про розмір грошового забезпечення позивача, розрахунку нарахованої та виплаченої індексації, карток особових рахунків або інших фінансових і розрахункових документів матеріали справи не містять.

Щодо адреси позивача суд зазначає таке. У позовній заяві адресу позивача зазначено як « АДРЕСА_1 ». Водночас копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_7 , виданого Шевченківським РВ ГУДМС України в місті Києві 16 січня 2015 року, підтверджено, що місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 . Ту саму адресу - « АДРЕСА_1 » - зазначив і сам відповідач у відзиві на позовну заяву. За таких обставин суд виходить із того, що адресою позивача є АДРЕСА_1 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Абзацом другим частини 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачено: «Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону».

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII передбачено: «Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування…».

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII передбачено: «Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка».

Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, передбачено: «Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: … грошове забезпечення військовослужбовців; …».

Абзацом першим пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, передбачено: «У разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків».

Абзацом другим пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, передбачено: «Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення».

У постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20 Верховний Суд зазначив, що «місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації», а «підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи».

Верховний Суд у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 зазначив, що «схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців…». У цій самій постанові Верховний Суд зазначив: «Указана постанова була чинною з 1 січня 2008 року до 1 березня 2018 року. Від січня 2008 року посадовий оклад позивача не змінювався». Верховний Суд також зазначив, що посадовий оклад «змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704».

У постанові від 13 грудня 2022 року у справі № 420/2667/21 Верховний Суд зазначив, що «постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набула чинності з 01.01.2008, затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців», і дійшов висновку, що «базовим місяцем для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення … у період з 17.08.2016 по 04.10.2017 є січень 2008 року».

Спірним у цій справі є період з 01 січня 2016 року по 11 жовтня 2016 року. Цей період повністю перебуває в межах часу, коли посадові оклади військовослужбовців визначалися постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294, тобто в межах проміжку з 01 січня 2008 року по 28 лютого 2018 року. Наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося з 01 березня 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, тобто після закінчення спірного періоду і після звільнення позивача зі списків особового складу частини 11 жовтня 2016 року. Отже, останнім підвищенням посадового окладу за посадою, яку займав позивач, станом на весь спірний період є підвищення, встановлене постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 із січня 2008 року, а тому базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 11 жовтня 2016 року є січень 2008 року.

Матеріалами справи підтверджено, що індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 жовтня 2016 року позивачу не нарахована і не виплачена. Відповідач протилежного не довів і жодного документа про нарахування чи виплату позивачу індексації грошового забезпечення суду не надав. Отже, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 жовтня 2016 року є протиправною, а належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку індексацію із застосуванням базового місяця січень 2008 року та з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги про виплату індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Пунктом 4 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, передбачено: «Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення».

Пунктом 5 того самого Порядку передбачено: «Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення».

Оскільки індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, виплата позивачу нарахованої за цим рішенням індексації грошового забезпечення здійснюється одночасно з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з такої індексації.

Доводи відповідача суд відхиляє з таких підстав.

Довід відповідача про те, що документи військової частини НОМЕР_4 передані до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України на підставі акта від 31.01.2023 № 92, а тому будь-які підтверджуючі документи щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 відсутні, суд відхиляє. Ця обставина не спростовує самого факту ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, а навпаки, підтверджує, що доказів нарахування чи виплати такої індексації відповідач суду не надав і надати не може. Передання документів на архівне зберігання не припиняє обов`язку відповідача як правонаступника військової частини НОМЕР_4 та органу її фінансового забезпечення нарахувати і виплатити передбачену законом індексацію грошового забезпечення.

Довід відповідача про те, що індексація грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по жовтень 2016 року у Міністерства оборони України не було, суд відхиляє. По-перше, ця обставина нічим не підтверджена: ані кошторисів, ані довідок органів Державної казначейської служби України, ані будь-яких інших документів на підтвердження відсутності відповідних бюджетних асигнувань відповідач суду не надав, тоді як відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності покладається саме на відповідача. По-друге, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив: «Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань».

Довід відповідача про те, що згідно з роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 № 13700/3 та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає, суд відхиляє. Роз`яснення Міністерства соціальної політики України нормативно-правовим актом не є, прав та обов`язків не створює і не припиняє. Право позивача на індексацію грошового забезпечення встановлене законом, а не роз`ясненнями міністерства.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень: у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по дату фактичної виплати, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III передбачено: «Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться)».

Статтею 4 того самого Закону передбачено: «Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць».

У пункті 66 постанови від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24 Верховний Суд зазначив: «Основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».

У пункті 74 тієї самої постанови Верховний Суд зазначив, що компенсація, передбачена Законом № 2050-III, «виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення».

Законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 січня 2023 року у справі № 200/10176/19-а та від 31 липня 2024 року у справі № 480/1704/19.

Ураховуючи, що позивачу в межах спірних правовідносин не було здійснено виплату індексації грошового забезпечення за спірний період, і така виплата може бути проведена лише на виконання цього судового рішення після набрання ним законної сили, суд доходить висновку, що позовна вимога про виплату компенсації втрати частини доходів до настання події виплати боргу з основної суми доходу є передчасною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2024 року у справі № 200/63/23, від 17 квітня 2025 року у справі № 560/10053/24, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4345/24, від 26 червня 2025 року у справі № 120/2830/24 та від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/28674/24.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19 та від 29 травня 2025 року у справі № 640/12053/21 суд відхиляє. У зазначених постановах Верховний Суд сформулював висновок про те, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, тобто вирішив питання про вплив факту попереднього нарахування доходу на саме право на компенсацію. Натомість у цій справі суд вирішує інше питання - про момент, з якого виникає обов`язок виплатити компенсацію, і цей момент законодавець у статті 4 Закону України № 2050-III прямо пов`язує з місяцем виплати заборгованості. Наведений у цій справі висновок не позбавляє позивача права на компенсацію втрати частини доходів і не перешкоджає йому звернутися з відповідною вимогою після фактичної виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на виконання цього рішення.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, з урахуванням принципів адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Судовий збір при зверненні до суду позивачем не сплачувався, а тому судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-78, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 жовтня 2016 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 жовтня 2016 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених ОСОБА_1 сум індексації грошового забезпечення та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 11 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар