Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №520/25374/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

11 вересня 2026 року №520/25374/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/25374/26 за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса 61022, місто Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.08.2026 за № 51191-49969/В-03/8-2000/26 в частині відмови у зарахуванні до пільгового стажу за Списком № 1 періодів роботи з 01.09.2018 по 01.05.2022, з 02.03.2020 по 21.11.2022 у подвійному розмірі та періоду роботи з 22.07.2024 по 26.02.2026 в одинарному розмірі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути скаргу від 09.07.2026 на рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.06.2026 відповідно до вимог чинного законодавства України та включити періоди роботи за Списком № 1 з 01.09.2018 по 01.03.2020 на посаді лікаря-рентгенолога, з 02.03.2020 по 21.11.2022 на посаді завідувача рентгенівського відділення, лікаря-рентгенолога, з 22.07.2024 по 26.02.2026 на посаді лікаря-рентгенолога рентген-діагностичного відділення до пільгового стажу та здійснити відповідний перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах з 06.04.2026;

- зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працював на посадах лікаря-рентгенолога та завідувача рентгенівського відділення - лікаря-рентгенолога у закладах охорони здоров`я, робота на яких передбачена Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Позивач вказує, що єдиною підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів до пільгового стажу стала наявність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про його роботу за сумісництвом на інших підприємствах, з чого пенсійний орган зробив висновок про недотримання критерію зайнятості не менше 80 відсотків робочого часу за основним місцем роботи. Позивач вважає такий висновок безпідставним, оскільки робота за сумісництвом виконувалася ним у вільний від основної роботи час, що не заборонено законом, а зайнятість в особливо шкідливих умовах праці за основним місцем роботи підтверджена результатами атестації робочих місць та уточнюючими довідками роботодавців.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву та витребувано у відповідача докази.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надійшов. Витребувані судом докази відповідачем не надані.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

26 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03 червня 2026 року № 203950013853 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного пільгового стажу за Списком № 1. У цьому рішенні зазначено, що стаж заявника для призначення пенсії визначено у величині 40 років 0 місяців 10 днів, у тому числі 6 додаткових років за Списком № 1, пільговий стаж становить 6 років 11 місяців 16 днів. До пільгового стажу не зараховано, зокрема, період з 01.09.2018 по 01.05.2022 з тих мотивів, що згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-5 у цей період наявна робота за сумісництвом.

04 червня 2026 року позивач подав скаргу на зазначене рішення, за результатами розгляду якої рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25 червня 2026 року № 1700-0202-8/52038 скаргу задоволено частково: рішення від 03.06.2026 № 203950013853 про відмову у призначенні пенсії скасовано, вимоги в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах задоволено, а в частині зарахування до пільгового стажу за Списком № 1 періодів роботи за наявності сумісництва - залишено без задоволення.

07 липня 2026 року позивач подав скаргу до Пенсійного фонду України, зареєстровану 09.07.2026 за № ВЕБ-20001-Ф-С-26-398459, в якій просив скасувати рішення від 25.06.2026 № 1700-0202-8/52038 у частині незарахування до пільгового стажу за Списком № 1 періодів роботи за основним місцем роботи за наявності сумісництва та зарахувати спірні періоди до пільгового стажу. Скаргу передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області, де її зареєстровано 16.07.2026 за № 49969/В-2000-26.

За результатами розгляду скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняло рішення від 04 серпня 2026 року № 51191-49969/В-03/8-2000/26, яким у зарахуванні спірних періодів до пільгового стажу відмовлено. У цьому рішенні, зокрема, зазначено: «У реєстрі застрахованих осіб з 01.09.2018 наявні відомості про Вашу роботу за сумісництвом на іншому підприємстві»; «Зважаючи на вищезазначене, період з 01.09.2018 по 01.05.2022 не враховано до пільгового стажу роботи за Списком № 1»; «Вищезазначений період не враховано до пільгового періоду роботи за Списком № 1, оскільки у реєстрі застрахованих осіб наявні відомості про періоди роботи Вами у інших установах (організаціях)»; «Така надмірна паралельна трудова зайнятість повністю виключає можливість дотримання обов`язкового критерію повної зайнятості (не менше 80% робочого часу за основним місцем) в особливо шкідливих умовах праці»; «Враховуючи вищевикладене зарахувати періоди роботи з 01.09.2018р. по 01.05.2022р. та з 22.07.2024р. по 26.02.2026р. до пільгового стажу та в подвійному розмірі підстави відсутні».

Водночас у матеріалах справи наявні докази, які пенсійним органом при прийнятті оскаржуваного рішення оцінені не були, а саме:

- уточнююча довідка Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласний фтизіопульмонологічний центр» від 20 травня 2026 року № 1506 про періоди роботи позивача у протитуберкульозному закладі: з 01.08.2013 по 01.03.2020 на посаді лікаря-рентгенолога та з 02.03.2020 по 21.11.2022 на посаді завідувача рентгенівського відділення - лікаря-рентгенолога;

- уточнююча довідка Харківської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 2 від 31 березня 2026 року № 13 про роботу позивача у період з 22.07.2024 по 26.02.2026 на посаді лікаря-рентгенолога рентген-діагностичного відділення;

- матеріали атестації робочих місць за умовами праці, проведеної у 2017, 2022 та 2024 роках, якими підтверджено зайнятість позивача в умовах дії шкідливих виробничих факторів відповідно протягом 88 відсотків, 93 відсотків та 88,3 відсотка робочого часу;

- архівна довідка Комунального підприємства «Міський архів» від 19 березня 2026 року № В-8.

Наведені обставини є підставою для вирішення спору по суті.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, під повним робочим днем слід розуміти виконання роботи в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

Відповідно до пункту 10 названого Порядку для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці подаються трудова книжка з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписка з наказу по підприємству про результати проведення атестації на відповідному робочому місці, а у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, - уточнююча довідка підприємства, установи, організації або їх правонаступників.

Отже, обов`язковою умовою зарахування періоду роботи до пільгового стажу є зайнятість працівника в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, встановленого для відповідної професії чи посади. Ключовим у наведеній нормі є те, що 80 відсотків обчислюються від робочого часу, встановленого для даного виробництва, професії чи посади, а не від сукупної тривалості трудової зайнятості особи в усіх роботодавців.

Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442, визначено, що результати атестації (підтвердження чи непідтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення) заносяться до карти умов праці, а атестація є основою для вирішення питання щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Таким чином, факт зайнятості працівника в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці не менше 80 відсотків робочого часу підтверджується результатами атестації робочих місць за умовами праці, картами умов праці та уточнюючими довідками роботодавця. Саме ці документи є належними та допустимими доказами відповідної обставини.

Натомість відомості реєстру застрахованих осіб про наявність у працівника роботи за сумісництвом такими доказами не є і самі по собі не спростовують зайнятості працівника за основним місцем роботи повний робочий день.

Відповідно до статті 102-1 Кодексу законів про працю України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Робота за сумісництвом виконується працівником у вільний від основної роботи час. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2022 року № 1047-р визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».

Чинне законодавство не встановлює заборони на роботу за сумісництвом для працівників, зайнятих в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці, і не пов`язує наявність такої роботи з втратою права на пенсію за віком на пільгових умовах за основним місцем роботи. Робота за сумісництвом виконується у вільний від основної роботи час, а тому не зменшує тривалості зайнятості працівника за основним місцем роботи.

Висновок відповідача про те, що «надмірна паралельна трудова зайнятість повністю виключає можливість дотримання обов`язкового критерію повної зайнятості», не ґрунтується на жодній нормі права та не підтверджений жодним доказом. Відповідач не встановлював і не досліджував тривалості робочого часу позивача за основним місцем роботи, не оцінював карт умов праці за результатами атестації робочих місць, не спростував змісту уточнюючих довідок роботодавців і не навів жодного розрахунку, з якого вбачалося б, що позивач був зайнятий в умовах, передбачених Списком № 1, менше 80 відсотків робочого часу.

Більше того, оскаржуване рішення від 04.08.2026 внутрішньо суперечливе: відповідач у ньому визнає, що згідно з уточнюючою довідкою від 20.05.2026 № 1506 позивач у період з 01.08.2013 по 21.11.2022 працював у протитуберкульозному закладі на посадах, передбачених Списком № 1, і водночас відмовляє у зарахуванні частини цього ж періоду до пільгового стажу виключно з мотивів наявності сумісництва.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Рішення, у якому не наведено мотивів відхилення поданих особою доказів, не може вважатися обґрунтованим.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04 серпня 2026 року № 51191-49969/В-03/8-2000/26 у частині відмови у зарахуванні до пільгового стажу за Списком № 1 періодів роботи з 01 вересня 2018 року по 01 травня 2022 року та з 22 липня 2024 року по 26 лютого 2026 року прийняте необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення, а тому є протиправним.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача включити спірні періоди до пільгового стажу та здійснити перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах з 06.04.2026 суд зазначає наступне.

Обчислення страхового та пільгового стажу, визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах і встановлення розміру пенсії належать до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України та здійснюються за результатами дослідження всіх документів пенсійної справи. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що заява позивача про призначення пенсії розглядалася і рішення за результатами її розгляду приймалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, тоді як відповідач у цій справі розглядав скаргу позивача у порядку адміністративного оскарження.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого суд визнав протиправним рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, обов`язково зазначивши спосіб його вирішення.

Отже, належним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є зобов`язання відповідача повторно розглянути скаргу позивача від 07 липня 2026 року, зареєстровану 09 липня 2026 року за № ВЕБ-20001-Ф-С-26-398459, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень: у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Щодо вимоги про зарахування періоду роботи з 02.03.2020 по 21.11.2022 до пільгового стажу у подвійному розмірі суд зазначає, що позивач обґрунтовує її виключно посиланням на статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та відміткою в уточнюючій довідці від 20.05.2026 № 1506 про право на підрахунок стажу у подвійному розмірі. Разом з тим питання застосування пільгового порядку обчислення стажу до періодів роботи після 01.01.2004 вирішується пенсійним органом при обчисленні стажу з урахуванням частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на що вказано і в оскаржуваному рішенні, та належить до його повноважень. Крім того, з 02.05.2022 по 16.10.2022 позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати, що ним не заперечується: у скарзі від 07.07.2026 позивач сам погодився із зарахуванням періоду роботи на посаді завідувача рентгенівського відділення лише по 01.05.2022. Оскільки відповідача зобов`язано повторно розглянути скаргу позивача, порядок обчислення стажу за цей період підлягає визначенню відповідачем під час такого розгляду, а самостійних доказів на підтвердження права на подвійне обчислення саме за цей період позивач суду не надав. За таких обставин суд не встановив підстав для задоволення позову в цій частині. З наведених вище мотивів належить відмовити і в задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача включити спірні періоди до пільгового стажу та здійснити перерахунок пенсії з 06.04.2026.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду суд зазначає таке.

Вимогу про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду заявлено позивачем у прохальній частині позовної заяви, тобто до завершення розгляду справи по суті. Провадження у справі відкрито ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Отже, ця вимога за своїм змістом є письмовою заявою заявника, передбаченою частиною 5 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, яка вирішується судом під час ухвалення рішення суду, а не заявою про зобов`язання подати звіт про виконання вже ухваленого судового рішення. Строк подання такої заяви, встановлений абзацом третім частини 5 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем додержано.

Відповідно до абзацу першого частини 5 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України «За письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.» Абзацом другим частини 5 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що «Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.» Згідно з абзацом третім частини 5 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України «Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.»

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є процесуальним засобом судового контролю за виконанням судового рішення, а не способом захисту порушеного права, свободи або інтересу у розумінні статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частина 5 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює самостійний процесуальний режим вирішення питання про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт, відмінний від режиму, встановленого частиною 1 цієї статті. Це прямо випливає з частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення «(крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу)» протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження. Отже, законодавець прямо виключив заяву, передбачену частиною 5 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, з порядку розгляду заяв про зобов`язання подати звіт, встановленого статтею 382-1 цього Кодексу, і тим самим відмежував її від заяви, передбаченої частиною 1 статті 382 цього Кодексу.

Абзацом другим частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що «В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.»

Наведене імперативне правило міститься у частині 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України і стосується заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, - заяви особи, на користь якої судове рішення вже ухвалено, що подається до суду, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення. Те, що така заява подається після ухвалення судового рішення, підтверджується і частинами 3 та 4 статті 382 цього Кодексу, які пов`язують її розгляд із набранням судовим рішенням законної сили, з витребуванням матеріалів судової справи судом апеляційної або касаційної інстанції, із зупиненням виконання судового рішення та з наявністю або відсутністю виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення. Заява ж, передбачена частиною 5 статті 382 цього Кодексу, вирішується судом під час ухвалення рішення суду, тобто тоді, коли таке рішення ще не набрало законної сили і його виконання ще не розпочалося, і саме тому вона прямо виключена з порядку, встановленого статтею 382-1 цього Кодексу. Формулювання «може зобов`язати», вжите у частині 5 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, є свідомим вибором законодавця і наділяє суд правом, а не обов`язком вирішити це питання під час ухвалення рішення суду. За таких обставин до вимоги позивача, порушеної у позовній заяві і вирішуваної одночасно з ухваленням рішення у справі, застосовується частина 5 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, а не імперативне правило абзацу другого частини 1 цієї статті.

Наявність у суду повноваження відмовити у задоволенні заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення прямо визнана законом. Відповідно до частини 2 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України «За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.» Якщо закон допускає відмову у задоволенні такої заяви навіть у порядку статті 382-1 цього Кодексу, то тим більше суд наділений таким повноваженням при вирішенні заяви, передбаченої частиною 5 статті 382 цього Кодексу, диспозиція якої сформульована як право суду.

Водночас саме лише посилання на дискреційний характер цього повноваження достатньою підставою для відмови бути не може. Вирішуючи це питання, суд зобов`язаний дослідити обставини цієї конкретної справи і встановити, чи існують об`єктивні підстави вважати, що рішення суду залишиться невиконаним або буде виконане неналежно. Дослідивши такі обставини, суд встановив наступне.

По-перше, належним способом захисту порушеного права позивача у цій справі суд визнав зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути скаргу позивача від 07 липня 2026 року, зареєстровану 09 липня 2026 року за № ВЕБ-20001-Ф-С-26-398459, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. Виконання цього рішення полягає у вчиненні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області дії в межах адміністративної процедури розгляду скарги - процедури, яку Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснює самостійно, у строки, встановлені законодавством для розгляду скарг, і яка не потребує ані вчинення дій іншими органами чи особами, ані виділення бюджетних коштів, ані здійснення періодичних виплат.

По-друге, матеріалами справи підтверджено, що від розгляду звернень позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не ухилялося: скаргу позивача, зареєстровану 16 липня 2026 року за № 49969/В-2000-26, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області розглянуло і за наслідками розгляду прийняло рішення від 04 серпня 2026 року № 51191-49969/В-03/8-2000/26. Спір у цій справі стосується змісту та обґрунтованості цього рішення, а не бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області чи ухилення його від вчинення покладених на нього дій.

По-третє, доказів того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області раніше не виконувало, виконувало несвоєчасно або виконувало неналежно судові рішення, ухвалені на користь позивача, матеріали справи не містять; на такі обставини позивач не посилався і доказів на їх підтвердження суду не надав. Не містять матеріали справи і будь-яких інших доказів існування обставин, які об`єктивно перешкоджали б виконанню рішення суду у цій справі.

По-четверте, результат повторного розгляду скарги оформлюється рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке позивач не позбавлений права оскаржити в порядку адміністративного оскарження або до суду. Крім того, у разі вчинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області на виконання цього рішення суду протиправних рішень, дій чи бездіяльності позивач не позбавлений права звернутися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин суд не встановив у цій справі об`єктивних підстав вважати, що рішення суду залишиться невиконаним, а отже не вбачає підстав зобов`язувати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання цього рішення під час його ухвалення.

При цьому відмова у задоволенні цієї вимоги не позбавляє позивача права після набрання цим рішенням законної сили звернутися до Харківського окружного адміністративного суду з письмовою заявою про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання судового рішення в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, яка розглядається за правилами статті 382-1 цього Кодексу. Отже, така відмова не звужує обсягу засобів судового контролю за виконанням судового рішення, доступних позивачеві.

Оскільки це питання вирішується під час ухвалення рішення суду, відмова у задоволенні відповідної вимоги викладається у рішенні суду і перевіряється судом апеляційної інстанції разом з рішенням у загальному порядку. Передбачене частиною 5 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України окреме апеляційне оскарження стосується ухвали суду про відмову у задоволенні заяви, постановленої за наслідками її розгляду в порядку статті 382-1 цього Кодексу.

Отже вимога позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, відзиву на позовну заяву не подав, витребуваних судом доказів не надіслав, доказів на підтвердження зайнятості позивача в умовах, передбачених Списком № 1, менше 80 відсотків робочого часу суду не надав.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне. Позивачем сплачено судовий збір 1331,20 грн (квитанція від 15.08.2026 № 6262-0248-9449-8972). Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1300,00 грн.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-78, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса 61022, місто Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса 61022, місто Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) від 04 серпня 2026 року № 51191-49969/В-03/8-2000/26 в частині відмови у зарахуванні до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, періодів роботи ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 вересня 2018 року по 01 травня 2022 року та з 22 липня 2024 року по 26 лютого 2026 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса 61022, місто Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 07 липня 2026 року, зареєстровану 09 липня 2026 року за № ВЕБ-20001-Ф-С-26-398459, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса 61022, місто Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1300 (одна тисяча триста) гривень 00 копійок.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 11 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар