Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №520/23169/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08.09.2026 р. справа №520/23169/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., за участю секретаря судового засідання - Карапетян М.О., представника позивача - Третьякової Н.В., представників відповідача - Милейко К.С., Манухіної І.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "АНАНТА МЕДІКЕАР УКРАЇНА" (далі за текстом - позивач, заявник)

до Харківської митниці (далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, Митниця)

провизнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів №UA807200/2026/000288 від 15.07.2026, оформленої Харківською митницею за результатами перевірки митної декларації № 26UA807200010262U2.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що подані до митного оформлення документи у достатньому обсязі засвідчували наявність підстав для справляння податку на додану вартість з господарських операцій з імпорту на митну територію України товару – «гамма сироп плюща» та товару «гамма льодяники при подразненні у горлі зі смаком апельсина» за ставкою – 7%.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що подані до митного оформлення товари остаточно були класифіковані за кодом УКТ ЗЕД товар – «гамма сироп плюща» - 2106909200, а товар «гамма льодяники при подразненні у горлі зі смаком апельсина» за кодом УКТ ЗЕД – 1704905500, що виключає застосування ставки ПДВ – 7% як для операцій з обігу медичних виробів. Твердив, що подані до митного оформлення документи не містити беззаперечних та неспростовних відомостей про те, що товар – «гамма сироп плюща» та товар «гамма льодяники при подразненні у горлі зі смаком апельсина» є медичними виробами, котрі відповідають вимогам відповідних технічних регламентів та дозволені для надання на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в Україні.

Позов був отриманий судом – 31.07.2026р.

Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято – 03.08.2026р.

Відзив на позов був отриманий судом – 19.08.2026р.

Відповідь на відзив на позов була отримана судом - 24.08.2026р.

Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин, які достеменно відомі учасникам спору; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень суб”єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв”язку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з”ясовано, що заявник пройшов визначену законодавством процедуру державної реєстрації; набув правовий статус суб”єкта господарювання - юридичної особи приватного права; значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом – 44404677).

Під час здійснення імпортної поставки на територію України товарів за договором офіційної дистрибуції (поставки) № AMI/UA/2026 від 23.01.2026 та інвойсу № AMA/25-26/E1049 від 25.03.2026 товару - «Гамма Сироп плюща по 150 мл у флаконі, не містить цукру, з підсолоджувачем», партія 31226031» (далі за текстом – Товар №1, Виріб №2) та товару - «Гамма льодяники при подразненні у горлі зі смаком апельсина № 300», партія 71726031 (далі за текстом – Товар №2, Виріб №2) заявник подав митну декларацію ІМ 40 ДЕ №26UA807200008537U3 (далі за текстом – Митна декларація №1).

У графі 33 код Товару №1 та Товару №2 за УКТ ЗЕД був визначений як – 30049000.

У графі №31 Митної декларації №1 Товар №1 та Товар №2 були кваліфіковані заявником у якості медичних виробів.

До господарської операції з поставки на територію України Товару №1 та Товару №2 заявником була застосовані ставка ПДВ у розмірі – 7%, сума нарахованого ПДВ склала – 37.248,69грн.

За правовою позицією сторони позивача застосування ставки ПДВ у розмірі – 7% до Товару №1 та до Товару №2 фактично обґрунтовується існуванням виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Український центр медичної сертифікації та прогнозування» сертифікату відповідності №UA.TR.098.0553-25 від 10.10.2025р., де Товар №1 згаданий під позицією №32, а Товар №2 згаданий під позицією №10 (т.1 а.с.17-18) та самостійно складеною заявником декларацією відповідності №1/2025 від 13.10.2025р.

Ці документи були приєднані до Митної декларації №1.

За Митною декларацією №1 – 07.07.2026 суб`єктом владних повноважень – Харківською митницею було прийнято Рішення щодо класифікації товарів №26UA80700000019-КТ, яким визначено для Товару №1 (сиропу) код за УКТ ЗЕД – 2106909200, а для Товару №2 (льодяники) код товару за УКТ ЗЕД – 1704905500.

У ході розгляду справи заявником у порядку ч.1 ст.78 КАС України визнані обставини не оскарження цього рішення митниці.

15.07.2026 заявник подав митну декларацію ІМ 40 ДТ № 26UA807200010262U2 (далі за текстом – Митна декларація №2), де визначив код Товару №1 за УКТ ЗЕД – 21069059, а код Товару №2 за УКТ ЗЕД - 17049055.

За Митною декларацією №2 суб`єктом владних повноважень – Харківською митницею було оформлено картку відмови №UA807200/2026/000288 від 15.07.2026 (далі за текстом – Картка відмови).

Як з”ясовано судом, картка відмови містить посилання на невиконання заявником вимог ст.ст.257, 266, 289, 295, 335 Митного кодексу України та умотивована відсутністю відомостей про надання дозволу на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в Україні Товару №1 та Товару №2 саме у якості медичних виробів.

15.07.2026 заявник подав митну декларацію ІМ 40 ДТ № 26UA807200010311U8 (далі за текстом – Митна декларація №3), де до Товару №1 та до Товару №2 застосував ставку ПДВ у розмірі 20%, обчислив суму ПДВ у розмірі – 116.794,28грн.

У ході розгляду справи позивачем на вимогу суду про визнання чи заперечення обставин спору у порядку ч.1 ст.78 КАС України було повідомлено, що сума ПДВ у розмірі – 116.794,28грн. за Митною декларацією №3 була включена до складу податкового кредиту з ПДВ звітного податкового періоду – червень 2026 року.

Після проведеного коригування сума ПДВ за Митною декларацією №3, яка була включена до складу податкового кредиту з ПДВ звітного податкового періоду – червень 2026 року, складає – 115.190,14грн.

Стосовно обґрунтування факту існування порушеного права (ущемленого інтересу) представник заявника у судовому засіданні повідомив, що заявник прагне до визнання права Товариства на поставку Товару №1 та Товару №2 у межах господарських операцій на території України за ставкою ПДВ – 7%.

У ході розгляду справи представником сторони позивача та представниками сторони відповідача були визнані ті обставини, що усі перелічені у письмових процесуальних документах висновки постанов Верховного Суду були прийняті у не релевантних справах.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі Картки відмови, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд відзначає, що суспільні відносини з приводу дотримання дисципліни у сфері митної справи унормовані, насамперед, приписами Митного кодексу України від 13.03.2012р. №4495-VI.

Згідно з ч.1 ст.7 Митного кодексу України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної митної політики, становлять митну справу.

За наведеними у ч.1 ст. 4 Митного кодексу України визначеннями: митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п.24 ч.1 ст.4); митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митний режим, у який вона бажає помістити товари, та до якої внесено відомості залежно від митних формальностей, встановлених цим Кодексом для митних режимів (п.20 ч.1 ст.4).

Відповідно до ч.1 ст. 318 Митного кодексу України усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України, підлягають митному контролю.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 266 Митного кодексу України декларант (особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування) зобов`язаний здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом.

За змістом ч.1 ст.257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта.

Положення про митні декларації затверджено постановою КМУ від 21.05.2012р. №450 (далі за текстом – Положення №450).

Згідно з п.5 ч.8 ст.257 Митного кодексу України митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів, зокрема, такі відомості про товари як найменування; звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар; код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Правила заповнення митних декларацій деталізовані положеннями Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа (затверджений наказом міністерства фінансів України від 30.02.2012р. №651 у редакції наказу від 23.09.2022р. №296, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.08.2012р. №1372/21684; далі за текстом – Порядок №651).

Згідно з Порядком №651 у графі 31 під номером 1 зазначаються найменування та звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар (фізичні характеристики товару в обсязі, достатньому для однозначного віднесення його до коду згідно з УКТЗЕД та застосування ставок податків, у кількості знаків, визначеній правилами заповнення графи 33 МД для відповідного митного режиму та особливостей переміщення): наприклад, комплектність або завершеність (зібраний/незібраний), кількісний та якісний склад (матеріал, речовина, суміш, сполука тощо), основні властивості товару (призначення, розмір, розфасування, пакування тощо).

Згідно з Порядком №651 у графі 33 якщо не передбачено інше, в першому підрозділі графи зазначаються перші 8 знаків коду товару згідно з УКТЗЕД. У другому підрозділі графи зазначаються дев`ятий та десятий знаки коду товару згідно з УКТЗЕД.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Митного кодексу України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньо-економічної діяльності (далі – УКТЗЕД). Код товару декларується декларантом або уповноваженою ним особою.

За правилами ч. 2 ст. 69 Митного кодексу України, митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТЗЕД.

Як то указано у ч.1 ст.67 Митного кодексу України, українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 19.10.2022р. №2697-ІХ «Про Митний тариф України» Митний тариф України є невід`ємною частиною цього Закону та містить перелік ставок загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України і систематизовані згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), складеною на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів.

Законом України від 19.10.2022р. №2697-ІХ «Про Митний тариф України» затверджені як УКТ ЗЕД, так і основні правила інтерпретації УКТ ЗЕД, згідно з якими класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється за такими правилами:

1. Назви розділів, груп і підгруп наводяться лише для зручності користування УКТ ЗЕД; для юридичних цілей класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється виходячи з назв товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп і, якщо цими назвами не передбачено іншого, відповідно до таких правил:

2. (a) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який виріб стосується також некомплектного чи незавершеного виробу за умови, що він має основну властивість комплектного чи завершеного виробу. Це правило стосується також комплектного чи завершеного виробу (або такого, що класифікується як комплектний чи завершений згідно з цим правилом), незібраного чи розібраного;

(b) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який матеріал чи речовину стосується також сумішей або сполук цього матеріалу чи речовини з іншими матеріалами чи речовинами. Будь-яке посилання на товар з певного матеріалу чи речовини розглядається як посилання на товар, що повністю або частково складається з цього матеріалу чи речовини. Класифікація товару, що складається більше ніж з одного матеріалу чи речовини, здійснюється відповідно до вимог правила 3.

3. У разі якщо згідно з правилом 2 (b) або з будь-яких інших причин товар на перший погляд (prіma facіe) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином: (a) перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де подається більш загальний його опис. Проте в разі коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується лише частини матеріалів чи речовин, що входять до складу суміші чи багатокомпонентного товару, або лише частини товарів, що надходять у продаж у наборі для роздрібної торгівлі, такі товарні позиції вважаються рівнозначними щодо цього товару, навіть якщо в одній з них подається повніший або точніший опис цього товару; (b) суміші, багатокомпонентні товари, які складаються з різних матеріалів або вироблені з різних компонентів, товари, що надходять у продаж у наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може здійснюватися згідно з правилом 3 (a), повинні класифікуватися за тим матеріалом чи компонентом, який визначає основні властивості цих товарів, за умови що цей критерій можна застосувати; (c) товар, класифікацію якого не можна здійснити відповідно до правила 3 (a) або 3 (b), повинен класифікуватися в товарній позиції з найбільшим порядковим номером серед номерів товарних позицій, що розглядаються.

4. Товар, який не може бути класифікований згідно з вищезазначеними правилами, класифікується в товарній позиції, яка відповідає товарам, що найбільше подібні до тих, що розглядаються.

5. На додаток до наведеного до зазначених нижче товарів застосовуються такі правила: (a) футляри для фотоапаратів, музичних інструментів, зброї, креслярського приладдя, прикрас та подібні вироби, які мають спеціальну форму і призначені для зберігання відповідних виробів або набору виробів, придатні для тривалого використання разом з виробами, для яких вони призначені, класифікуються разом з упакованими в них виробами. Це правило не поширюється на тару (упаковку), що становить разом з виробом одне ціле і надає останньому істотно іншої властивості;

(b) відповідно до правила 5 (a) тару (упаковку) разом з товарами, які в ній містяться, слід класифікувати разом із цими товарами, якщо вона належить до такого типу тари (упаковки), яка зазвичай використовується для упакування цих товарів. Це положення є необов`язковим, якщо ця тара (упаковка) придатна для повторного використання.

6. Для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень (mutatіs mutandіs), положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше.

Порядок роботи митних органів при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України затверджено наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012р. №650 у редакції наказу від 23.12.2022р. №455, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.07.2012р. за №1085/21397; далі за текстом – Порядок №650).

За визначенням абз. 4 п. 2 Розділу І Порядку №650 контроль правильності класифікації товарів – це перевірка відповідності опису товару та відповідного йому коду в митній декларації вимогам Основних правил інтерпретації УКТЗЕД під час проведення процедур його митного контролю та митного оформлення.

Згідно з ч. 4 ст. 69 Митного кодексу України у разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари.

Відповідно до п.11 Розділу ІІ Порядку №650 рішення щодо класифікації товарів приймається у разі необхідності зміни задекларованого коду товару згідно з УКТ ЗЕД на підставі встановлених характеристик товару, які є визначальними для його класифікації. Для прийняття Рішення використовуються відомості, які містяться у митній декларації, інших документах, поданих для митного оформлення, а також документи та відомості, надані разом із запитом до підрозділу митного органу з питань класифікації товарів.

Відповідно до Пояснень до заповнення рішення щодо класифікації товарів, викладених у додатку до форми рішення щодо класифікації товарів згідно з Порядком №650, у графі « 6. Висновок» зазначаються встановлений десятизначний код товару згідно з УКТЗЕД та опис товару відповідно до відомостей, які мають міститись у графах 31 та 33 митної декларації.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що митний орган наділений національним законом України як повноваженнями з приводу визначення коду товару згідно з УКТЗЕД, так і повноваженнями з приводу опису товару, який має відповідати визначеному коду товару.

Суд вважає, що визначення коду товару за УКТ ЗЕД потребує поєднання знань у галузі права та у галузі митної справи, адже за правовою природою є виключно рішенням правового характеру, котре ґрунтується на приписах Закону України від 19.10.2022р. №2697-ІХ «Про Митний тариф України» та фізичних і технічних властивостях конкретної речі матеріального світу як об`єкту митної справи.

За матеріалами справи рішення Харківської митниці щодо класифікації товарів №26UA80700000019-КТ, яким визначено для Товару №1 (сиропу) код за УКТ ЗЕД – 2106909200, а для Товару №2 (льодяники) код товару за УКТ ЗЕД – 1704905500, заявником у судовому або поза судовому порядку не оскаржувалось.

Тож, у межах спірних правовідносин у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України це рішення є діючим актом правозастосування суб”єкта владних повноважень.

Суд відмічає, що суспільні відносини з обігу лікарських засобів в Україні регламентовані, зокрема, приписами Закону України від 04.04.1996р. №123/96-ВР «Про лікарські засоби».

За наведеними у ч.1 ст.2 Закону України від 04.04.1996р. №123/96-ВР «Про лікарські засоби» визначеннями: лікарський засіб - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу; Державний реєстр лікарських засобів - інформаційно-комунікаційна система, що містить відомості про зареєстровані лікарські засоби.

На відміну від ліків у розумінні п.п.9 п.2 Технічного регламенту щодо медичних виробів (затверджений постановою КМУ від 02.10.2013р. №753; далі за текстом – Технічний регламент №753) медичний виріб - будь-який інструмент, апарат, прилад, пристрій, програмне забезпечення, матеріал або інший виріб, що застосовуються як окремо, так і в поєднанні між собою (включаючи програмне забезпечення, передбачене виробником для застосування спеціально для діагностичних та/або терапевтичних цілей та необхідне для належного функціонування медичного виробу), призначені виробником для застосування з метою забезпечення діагностики, профілактики, моніторингу, лікування або полегшення перебігу хвороби пацієнта в разі захворювання, діагностики, моніторингу, лікування, полегшення стану пацієнта в разі травми чи інвалідності або їх компенсації, дослідження, заміни, видозмінювання або підтримування анатомії чи фізіологічного процесу, контролю процесу запліднення та основна передбачувана дія яких в організмі або на організм людини не досягається за допомогою фармакологічних, імунологічних або метаболічних засобів, але функціонуванню яких такі засоби можуть сприяти.

З наведеного слідує, що медичний виріб кваліфікується законодавцем саме як приладдя чи матеріал, а використання словоформи «інший виріб» не означає, що будь-яка річ матеріального світу у формі рідини чи препарату у твердій формі та який не класифіковано у якості ліків автоматично може бути віднесений до категорії медичного виробу.

Згідно з п.9 Технічного регламенту №753 введення в обіг та/або в експлуатацію медичних виробів дозволяється тільки в разі, коли вони повністю відповідають вимогам цього Технічного регламенту, за умови належного постачання, встановлення, технічного обслуговування та застосування їх за призначенням.

Медичні вироби, що відповідають вимогам національних стандартів, включених до переліку національних стандартів, які відповідають європейським гармонізованим стандартам та добровільне застосування яких може сприйматися як доказ відповідності медичних виробів вимогам цього Технічного регламенту, вважаються такими, що відповідають вимогам цього Технічного регламенту.

До переліку національних стандартів, які відповідають європейським гармонізованим стандартам та добровільне застосування яких може сприйматися як доказ відповідності медичних виробів вимогам цього Технічного регламенту, включаються монографії (фармакопейні статті) Державної фармакопеї України, зокрема стосовно хірургічного шовного матеріалу та взаємодії між лікарськими засобами і матеріалами, що застосовуються у виробах, які містять такі лікарські засоби.

Відповідно до п.31 Технічного регламенту №753 будь-який виробник, який під власним іменем вводить медичні вироби в обіг, згідно з процедурами, зазначеними у пунктах 18 і 19 цього Технічного регламенту, а також будь-яка інша фізична особа - підприємець або юридична особа, яка провадить діяльність, зазначену в пунктах 27-30 цього Технічного регламенту, зобов`язана повідомити Держлікслужбі щодо свого місцезнаходження і надати перелік та опис відповідних виробів.

Якщо виробник, який під власним іменем вводить в обіг медичні вироби, зазначені в абзаці першому цього пункту, не є резидентом України, він зобов`язаний призначити одного уповноваженого представника, відповідального за введення в обіг цих виробів на ринку України. Такий представник зобов`язаний повідомити Держлікслужбі щодо свого місцезнаходження і надати перелік та опис відповідних виробів.

Держлікслужба на підставі отриманої від виробників або їх уповноважених представників інформації забезпечує ведення Реєстру осіб, відповідальних за введення медичних виробів в обіг. Порядок ведення зазначеного Реєстру, форми повідомлень, зазначених в абзаці другому цього пункту, перелік відомостей, які зберігаються в Реєстрі, та режим доступу до них затверджуються МОЗ.

За правилами п.41 Технічного регламенту №753 орган з оцінки відповідності інформує Держлікслужбу про всі видані, змінені, доповнені, тимчасово припинені, відкликані або відхилені сертифікати відповідності та інші відповідні органи з оцінки відповідності про тимчасово припинені, відкликані або відхилені сертифікати відповідності та на їх запит - про видані сертифікати відповідності і про відмову в їх видачі, а також надає іншу інформацію.

Суд відзначає, що правові та організаційні засади розроблення, прийняття та застосування технічних регламентів і передбачених ними процедур оцінки відповідності визначені Законом України від 15.01.2015р. №214-VIII «Про технічні регламенти та оцінку відповідності».

У розумінні ч.1 ст.1 Закону України від 15.01.2015р. №214-VIII «Про технічні регламенти та оцінку відповідності»: надання на ринку - будь-яке платне або безоплатне постачання продукції для розповсюдження, споживання чи використання на ринку України в процесі здійснення господарської діяльності; об`єкт оцінки відповідності - конкретний матеріал, продукція, установка, процес, послуга, система, особа чи орган, до яких застосовується оцінка відповідності; орган з оцінки відповідності - орган (юридична особа чи її визначена частина), що здійснює діяльність з оцінки відповідності, включаючи калібрування, випробування, сертифікацію та інспектування; підтвердження відповідності - видача документа про відповідність, яка ґрунтується на прийнятому після критичного огляду рішенні про те, що виконання заданих вимог було доведене; технічний регламент - нормативно-правовий акт, в якому визначено характеристики продукції або пов`язані з ними процеси та методи виробництва, включаючи відповідні адміністративні положення, додержання яких є обов`язковим. Він може також включати або виключно стосуватися вимог до термінології, позначень, пакування, маркування чи етикетування в тій мірі, в якій вони застосовуються до продукції, процесу або методу виробництва.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 15.01.2015р. №214-VIII «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» цілями прийняття технічних регламентів є захист життя та здоров`я людей, тварин і рослин, охорона довкілля та природних ресурсів, забезпечення енергоефективності, захист майна, забезпечення національної безпеки та запобігання підприємницькій практиці, що вводить споживача (користувача) в оману.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України від 15.01.2015р. №214-VIII «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» у випадках, визначених у технічних регламентах, якими передбачене застосування процедур оцінки відповідності, виробник або уповноважений представник (від імені та під відповідальність виробника) повинен складати декларацію про відповідність.

Підпунктом «а» п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку на додану вартість встановлюється від бази оподаткування і складає - 20 відсотків.

Абзацом 2 п.п. «в» п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку на додану вартість встановлюється від бази оподаткування і складає - 7 відсотків по операціях з: постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів, які внесені до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення або відповідають вимогам відповідних технічних регламентів, що підтверджується документом про відповідність, та дозволені для надання на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в Україні.

Тож, приписи п.п. «а» п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України є загальною нормою права, а приписи абз.2 п.п. «в» п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України є спеціальною нормою права.

Для застосування приписів абз.2 п.п. «в» п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України необхідною кваліфікуючою умовою є: або 1) постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів; або 2) постачання медичних виробів, які внесені до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення; або 3) постачання медичних виробів, які відповідають вимогам відповідних технічних регламентів, що підтверджується документом про відповідність, та дозволені для надання на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в Україні.

При цьому, стосовно випадку, позначеного судом під №3 у якості додаткових кваліфікаційних вимог законодавець визначив як: 1) відповідність медичних виробів вимогам відповідних технічних регламентів (що підтверджується документом про відповідність), 2) так і дозволеність медичних виробів для надання на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в Україні.

Використання законодавцем у даному конкретному випадку словоформи «та дозволені для надання на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в Україні» явно та очевидно показує на те, що простої фізичної наявності лише самого документа про відповідність є недостатнім для набуття права на застосування ставки ПДВ у розмірі – 7%.

Суд відмічає, що у даному конкретному випадку будь-які недоліки, дефекти, вади, помилки у реалізації суб"єктами владних повноважень управлінських функцій у сфері справляння ПДВ за ст.193 Податкового кодексу України об`єктивно не здатні призвести до безумовного набуття учасником суспільних відносин права на застосування ставки ПДВ у розмірі – 7% замість звичайної ставки ПДВ – 20%.

Дане право має бути доведено заявником за ч.1 ст.77 КАС України безвідносно до стану та результатів виконання суб`єктом владних повноважень процесуальних обов`язків за ч.2 ст.77 КАС України.

Натомість, до спірних правовідносин є застосовним правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023р. по справі №756/8056/19, де указано, що певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку саме заявник був обтяжений обов`язком надати у складі матеріалів відповідної митної декларації такий обсяг об”єктивних даних, котрий поза розумним сумнівом виключав би будь-яку іншу кваліфікацію господарської операції з імпорту товару на митну територію України, окрім постачання медичних виробів, які: 1) відповідають вимогам відповідних технічних регламентів (що підтверджується документом про відповідність) і одночасно 2) дозволені для надання на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в Україні.

Таких документів заявник суб”єкту владних повноважень у межах спірних правовідносин не надав.

З урахуванням листа Державної служби України з лікарських засобів та контролю на наркотиками від 02.06.2026р. №4296/6/7.14-1 та обставин відсутності у Реєстрі осіб, відповідальних за введення медичних виробів в обіг згадки про заявника та невиконанні будь-яким учасником суспільних відносин з будь-яких причин положень п.41 Технічного регламенту №753 орган митного контролю позбавлений можливості визнати правомірним справляння ПДВ за ставкою – 7%.

Окремо суд зважає, що зміст приписів Закону України від 23.12.1997р. №771/97-ВР "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів", Закону України від 02.12.2010р. №2736-VI "Про загальну безпечність нехарчової продукції", Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" дозволяє розмежувати окремі види продукції на харчову продукцію та нехарчову продукцію.

У розумінні п.92 ч.1 ст.1 Закону України від 23.12.1997р. №771/97-ВР "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" харчовий продукт - речовина або продукт, призначені для споживання людьми або щодо яких обґрунтовано очікується, що вони будуть спожиті людиною. Харчовий продукт може бути переробленим, частково переробленим або непереробленим.

До харчових продуктів належать напої (у тому числі вода питна), жувальні гумки та будь-які інші речовини, що навмисно додані до харчового продукту під час виробництва, переробки або обробки. До харчових продуктів також належить вода питна, якщо вона перетнула (залишила) місце, яке є пунктом відповідності якості питної води у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".

Термін "харчовий продукт" не включає, зокрема, медичні вироби у значенні, наведеному в Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Митним тарифом України (затверджений Законом України від 19.10.2022р. №2697-ІХ) і Товар №1, і Товар №2 були кваліфіковані органом державної влади саме у якості готових харчових продуктів за групою 17 (цукор і кондитерські вироби з цукру) та за групою 21 (різні харчові продукти).

Рішення Харківської митниці від 07.07.2026р. щодо класифікації товарів №26UA80700000019-КТ, яким визначено для Товару №1 (сиропу) код за УКТ ЗЕД – 2106909200, а для Товару №2 (льодяники) код товару за УКТ ЗЕД – 1704905500 у межах спірних правовідносин станом на момент прийняття оскарженої Картки відмови є діючим рішенням суб"єкта владних повноважень.

Доказів невідповідності закону означеного рішення матеріали справи не містять.

Підсумково суд зазначає, що положеннями п.п. «в» п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України передбачено застосування ставки податку на додану вартість у розмірі 7 відсотків до трьох категорій товарів: 1) лікарських засобів, правовий режим обігу яких підтверджується відомостями Державного реєстру лікарських засобів; 2) медичних виробів, правовий режим обігу яких підтверджується відомостями Реєстру осіб, відповідальних за введення медичних виробів в обіг; 3) медичних виробів, правовий режим обігу яких не підтверджується відомостями Реєстру осіб, відповідальних за введення медичних виробів в обіг.

Водночас сама лише заява (декларування) учасником відповідних суспільних відносин про належність конкретної речовини до категорії нехарчових продуктів не є достатньою підставою для застосування ставки податку на додану вартість у розмірі 7 відсотків до медичного виробу, правовий режим обігу якого не підтверджується відомостями зазначеного Реєстру, якщо до митного органу разом із митною декларацією не подано належних і достатніх доказів, які виключають обґрунтовану можливість класифікації відповідної речовини як харчового продукту.

У межах спірних правовідносин суб"'єкт владних повноважень кваліфікував Товар №1 та Товар №2 саме у якості харчових продуктів.

Заявник цього рішення суб"єкта владних повноважень не оскаржив.

Водночас із цим, заявник не подав до органу митного контролю у складі матеріалів Митної декларації №2 документів про те, що Товар №1 та Товар №2 є саме медичними виробами, які одночасно: 1) відповідають вимогам відповідних технічних регламентів (що підтверджується документом про відповідність) та 2) дозволені для надання на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в Україні.

Механізмів здобуття об"єктивних даних про це за власною ініціативою ані нормами Митного кодексу України, ані нормами Податкового кодексу України відповідачу як суб"єкту владних повноважень не надано.

Розв"язуючи спір суд зауважує, що відповідно до п."е" абз.2 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити як - опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг.

Окрім того, відповідно до п."і" абз.2 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити як - код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Тож, наведеними приписами національного закону України спростовуються доводи заявника про те, що у межах спірних правовідносин рішення Харківської митниці від 07.07.2026р. щодо класифікації товарів №26UA80700000019-КТ, яким визначено для Товару №1 (сиропу) код за УКТ ЗЕД – 2106909200, а для Товару №2 (льодяники) код товару за УКТ ЗЕД – 1704905500 не має юридичного значення, а обставини прийняття цього рішення не входять до предмету доказування у справі згідно з ч.2 ст.73 КАС України.

Продовжуючи розгляд справи, суд зауважує, що Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації за формою єдиного адміністративного документа затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012р. №651 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.08.2012р. за №1360/21672; далі за текстом – Порядок №651).

Відповідно до п. 8.1 розділу VIІI Порядку №651 у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку. У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову (п. 8.2 вказаного Порядку).

У розумінні ч.1 ст.256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч.2 ст.256 Митного кодексу України у рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб`єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб”єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі Рішення та у формі Картки відмови.

У даному конкретному випадку це рішення суб”єкта владних повноважень не спричинило для заявника настання жодних негативних правових наслідків, адже сплачений за ставкою 20% ПДВ під час операції з імпорту до митної території України Товару №1 та Товару №2 у порядку ст.198 та п.201.12 ст.201 Податкового кодексу України був у повному обсязі віднесений заявником на розрахунки із Державою по податку на додану вартість у спосіб збільшення податкового кредиту з ПДВ звітного податкового періоду – червень 2026р.

Ці обставини визнані заявником у ході розгляду справи у порядку ч.1 ст.78 КАС України.

Оскарження Картки відмови не може легітимізувати прагнення заявника до справляння податку на додану вартість за ставкою – 7% у майбутніх господарських операціях з постачання Товару №1 та Товару №2 іншим покупцям у межах митної території України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були з”ясовані із достатньою повнотою, зміст належної норми права був витлумачений правильно, суб`єкт владних повноважень згідно з відомостями Митної декларації №2 та поданих заявником додаткових документів не мав правових підстав для кваліфікації імпортованого заявником Товару №1 та Товару №2 у якості постачання медичних виробів, які: 1) відповідають вимогам відповідних технічних регламентів (що підтверджується документом про відповідність) і одночасно 2) дозволені для надання на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в Україні лише на підставі приєднаних до матеріалів Митної декларації №2 документів із застосуванням ставки ПДВ у розмірі – 7%.

При цьому, суд кваліфікує у якості неспростованого стороною позивача доводу Митниці про те, що товари за УКТ ЗЕД 21069059 та за УКТ ЗЕД 17049055 не можуть кваліфікуватись у якості медичних виробів, які: 1) відповідають вимогам відповідних технічних регламентів (що підтверджується документом про відповідність) і одночасно 2) дозволені для надання на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в Україні.

Обставини подальших дій суб”єкта владних повноважень за Митною декларацією №3 та обставини змісту секторальних планів державного ринкового нагляду Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на 2026 рік, де засоби від кашлю значаться за кодом УКТ ЗЕД – 1704905500, не мають у межах даної справи жодного юридичного значення, позаяк не віднесені до предмету доказування згідно з ч.2 ст.73 КАС України.

Окрім того, у секторальних планах державного ринкового нагляду Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на 2026 рік засоби від кашлю значаться за кодом УКТ ЗЕД – 1704905500 із проставленням позначки – «*» і поясненнями про те, що позначка – «*» означає довідкову, а не основну юридично значиму інформацію.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки – не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

У ході розгляду справи судом не виявлено ані доказів (ані ознак існування таких доказів, ані джерел здобуття таких доказів) того, що перелічені у тексті позову постанови Верховного Суду були винесені у подібних чи аналогічних спорах.

До того ж, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 31.12.2025р. по справі №400/2502/23 висновки постанов Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом обставин встановлених у процесі розгляду конкретної справи. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Тому суд не знаходить підстав для поширення наведених у тексті процесуальних документів сторін висновків постанов Верховного Суду на спірні правовідносини у порядку ч.5 ст.242 КАС України.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення у повному обсязі складено (виготовлено) відповідно до ч.3 ст.243 КАС України - 11.09.2026р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко