Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №500/2466/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2466/26

11 вересня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 січня 2026 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком.

10 лютого 2026 року від працівника Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області позивачем отримано розрахунок стажу форми РС право, номер ПС: 191950033101 про нарахування пенсії за віком.

Ознайомившись із вказаним нарахуванням пенсії за віком, позивач вважає його неправомірним з приводу чого 12.02.2026 року повторно звернувся до Головного управління ПФУ в Тернопільській області про здійснення перерахунку пенсії в подвійному розмірі та виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 191950033101 від 23.02.2026 року відмовлено у перерахунку пенсії за поданою заявою, а питання виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення взагалі не розглянуто і проігноровано.

16.02.2026 року ще раз звернувся до Головного управління ПФУ у Тернопільській області щодо перерахунку пенсії, однак відділом перерахунків пенсій №4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 191950033101 від 23.02.2026 року відмовлено у перерахунку пенсії за поданою заявою.

Позивач вважає рішення і дії відповідачів протиправними і незаконними, такими, що не відповідають вимогам законодавства України, правовим позиціям Верховного Суду та документам, які були надані для розрахунку пенсії та виплати грошової допомоги.

Ухвалою суду від 24.04.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 30.04.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Правом на пільгове обчислення страхового стажу користуються особи, які працювали у вище зазначених закладах до 01 січня 2004 року. Надалі стаж обчислюється в одинарному розмірі за даними персоніфікованого обліку.

При розгляді заяви та призначенні пенсії позивачу зараховано до загального та пільгового стажу усі періоди роботи відповідно до поданих документів та чинного законодавства.

Період роботи з 01.08.1986 по 30.11.1992 зараховано у подвійному розмірі, згідно довідок виданих: Комунальним некомерційним підприємством «Центральна Міська Лікарня» від 07.04.2026 № 2-26/180 та Комунальним некомерційним підприємством «Острозька багатопрофільна лікарня» від 13.02.2026 № 91/01-23/26.

Період роботи з 01.12.1992 по 31.12.2025 обчислено одинарному розмірі за даними персоніфікованого обліку. Оскільки відповідно до довідки від 17.11.2025 №12/17/3657 виданої Медичним університетом імені І.Я. Горбачевського за період роботи 1992 по 2025 року не підтверджено 80% навантаження.

Враховуючи даний факт, не має правових підстав для зарахування у подвійному розмірі стажу роботи у період з 01.12.1992 по 31.12.2025 року.

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати.

Відповідно до Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058 15) та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону (1058-15), працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Згідно з пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи за Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року №1436).

Перелік є вичерпним і застосовується тільки для осіб, які працюють в цих закладах і на зазначених посадах.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 позивач у період з 01.12.1992 по 31.12.2025 перебував на посадах, які не відносяться до вище зазначеного Переліку, а тому підстав для нарахування грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення немає підстав.

На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 05.05.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 12.05.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.

Представник позивача 19.05.2026 надіслав до суду пояснення по даній справі.

Ухвалою суду від 19.06.2026 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Справа розглянута з урахування періоду перебування головуючої судді у основній щорічній плановій відпустці.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

27 січня 2026 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком.

До заяви ОСОБА_1 додано необхідні документи: паспорт, ідентифікаційний номер і витяг про реєстрацію; трудову книжку; військовий квиток; диплом про вищу медичну освіту, дипломи кандидата і доктора наук; атестати доцента і професора; довідки про заробітну плату; архівну довідку і довідку історичних назв університету; свідоцтво про вищу лікарську категорію; інформацію про лікувальну та консультативну роботу на базі кафедри інфекційних хвороб Тернопільського національного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського МОЗ України; інформацію про лікувальну та консультативну роботу в інфекційному відділенні КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги»); заяву з банку на пенсійний рахунок.

10 лютого 2026 року від працівника Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області позивачем отримано розрахунок стажу форми РС право, номер ПС: 191950033101 про нарахування пенсії за віком.

Ознайомившись із вказаним нарахуванням пенсії за віком, позивач вважає його неправомірним з приводу чого 12.02.2026 року повторно звернувся до Головного управління ПФУ в Тернопільській області про здійснення перерахунку пенсії в подвійному розмірі та виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 191950033101 від 23.02.2026 року відмовлено у перерахунку пенсії за поданою заявою, а питання виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення взагалі не розглянуто і проігноровано.

16.02.2026 року ще раз звернувся до Головного управління ПФУ у Тернопільській області щодо перерахунку пенсії, однак відділом перерахунків пенсій №4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 191950033101 від 23.02.2026 року відмовлено у перерахунку пенсії за поданою заявою.

Не погодившись із незаконними рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що норми Конституції України є нормами прямої дії.

За нормою статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 24 Закону № 1058-IV врегульовано періоди, з яких складається страховий стаж.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу) діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.

Закон України №1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування положень статті 60 Закону України №1788-XII щодо обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час.

Відповідно до статті 60 Закону № 1788-XII «Пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я , у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно з якою робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я , у патолого анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до пункту «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 №1645-III, інфекційні хвороби – це розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення; небезпечні інфекційні хвороби – інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров`я.

За приписами статті 7 цього Закону №1645-III, лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював лікувально діагностичну роботу в інфекційних відділеннях/відділах як лікар-інфекціоніст у період з 01 серпня 1989 до моменту призначення спірної пенсії за віком та продовжує її здійснення у інфекційному відділенні Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» на даний час.

З 01 вересня 1983 року до 26 червня 1989 року ОСОБА_1 навчався на денній формі навчання медичного факультету Тернопільського державного медичного інституту.

26 червня 1989 року ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря та видано диплом з відзнакою.

З 01 серпня 1989 року ОСОБА_1 працював в Рівненській міській лікарні на посаді лікаря-інтерна по інфекційним хворобам (наказ № 1087-к від 01.08.1989) до 30.07.1990 року (наказ про звільнення № 1012-к від 25.07.1990).

28 червня 1990 року ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря-інфекціоніста (посвідчення № 27).

З 02 липня 1990 року позивач прийнятий на посаду лікаря-інфекціоніста поліклініки 0,5 ставки і 0,5 ставки дитячого лікаря-інфекціоніста інфекційного відділення (наказ №597 від 02.07.1990) до 30 листопада 1992 року (наказ про звільнення № 967 від 13.11.1992).

01 грудня 1992 року ОСОБА_1 зарахований аспірантом кафедри інфекційних хвороб Тернопільського медичного інституту імені І.Я. Горбачевського.

30 листопада 1994 року ОСОБА_1 присуджено науковий ступінь кандидата медичних наук (диплом НОМЕР_2 ).

01 вересня 1995 року ОСОБА_1 переведений на посаду асистента кафедри інфекційних хвороб Тернопільського медичного інституту імені І.Я. Горбачевського.

01 квітня 1999 року позивач обраний на посаду асистента кафедри інфекційних хвороб Тернопільської державної медичної академії імені І.Я. Горбачевського.

01 квітня 2000 року ОСОБА_1 обраний на посаду доцента кафедри інфекційних хвороб Тернопільської державної медичної академії імені І.Я. Горбачевського.

26 червня 2001 року ОСОБА_1 присвоєно вчене звання доцента інфекційних хвороб та епідеміології (атестат ДЦ № 002594).

17 грудня 2001 року ОСОБА_1 присвоєно вищу кваліфікаційну категорію лікаря зі спеціальності інфекційні хвороби (посвідчення № 2342, наказ МОЗ України № 126-О від 17.12.2001).

19 квітня 2005 року позивач обраний на посаду доцента кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, Тернопільського державного шкірними та венеричними хворобами медичного університету імені І.Я. Горбачевського.

18 січня 2007 року ОСОБА_1 присуджено науковий ступінь доктора медичних наук за спеціальністю інфекційні хвороби.

11 червня 2007 року ОСОБА_1 обраний на посаду професора кафедри інфекційних хвороб.

03 липня 2008 року ОСОБА_1 присвоєно вчене звання професора кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами.

06 червня 2012 року позивач обраний на посаду професора кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами.

05 грудня 2016 року ОСОБА_1 підтверджено вищу кваліфікаційну категорію лікаря зі спеціальності інфекційні хвороби (посвідчення № 238, наказ МОЗ України № 134-О від 05.12.2016).

04 квітня 2017 року з ОСОБА_1 продовжено термін роботи на посаді професора кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами.

23 червня 2017 року позивач обраний на посаду професора кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами.

30 грудня 2021 року ОСОБА_1 продовжено підтвердження вищої кваліфікаційної категорії лікаря зі спеціальності інфекційні хвороби (посвідчення № 238, наказ МОЗ України № 2940).

04 квітня 2022 року з ОСОБА_1 продовжено термін роботи на посаді професора кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського до 24 червня 2027 року.

27 січня 2026 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській про нарахування пенсії.

ГУ ПФУ в Тернопільській призначило позивачу пенсію за віком.

12 та 16 лютого 2026 року ОСОБА_1 повторно звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській області про здійснення перерахунку пенсії та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. 25. Рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 191950033101 від 23.02.2026 року та відділом перерахунків пенсій № 4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 191950033101 від 23.02.2026 відмовлено у перерахунку пенсії, а питання виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення було проігнороване та не вирішувалося.

Вимогами пункту 4 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Крім того, редакція статті 60 Закону № 1788-XII є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує статтю 60 Закону № 1788-XII та не зупиняє її дію.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22, у постанові від 11 лютого 2025 року у справі № 420/8637/24. Також зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, у яких Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов`язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII періоди роботи позивачів в закладах, визначених у статті 60 Закону № 1788-XII, після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.

У постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Законом № 1788-XII, вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.

Одночасно суду необхідно зазначити, що висновки Верховного Суду викладені у постанові від 19.03.2026 у справі № 200/8094/24, на які посилається у відзиві ГУ ПФУ в Харківській області, не суперечать вищевказаним правовим висновкам, а навпаки їх підтверджують. Більше того, предметом спору у цій справі є порядок зарахування періодів проходження позивачем військової служби в особливий період до страхового стажу у пільговому обчисленні «один місяць служби за три» для цілей статті 115 Закону №1058-IV, тобто про право на призначення дострокової пенсії за віком. Верховний Суд у цій справі № 200/8094/24 не розглядав питання співвідношення між Законом № 1058-IV та Законом № 1788-XII. Отже таке посилання є нерелевантним до спірних правовідносин у справі № 500/2466/26.

За приписами частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Проте відповідачі свідомо проігнорували вищевказані численні висновки Верховного Суду та вдаються до власного тлумачення норм пенсійного законодавства, яке діаметрально суперечить судовій практиці та нормам матеріального права.

Крім того, вигаданим є зазначення ГУ ПФУ в Тернопільській області у відзиві про те, що «період роботи з 01.12.1992 по 31.12.2025 обчислено одинарному розмірі за даними персоніфікованого обліку. Оскільки відповідно до довідки від 17.11.2025 №12/17/3657 виданої Медичним університетом імені І.Я. Горбачевського за період роботи 1992 по 2025 року не підтверджено 80% навантаження».

Стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» взагалі не передбачає встановлення норм навантаження у будь-яких відсотках і не пов`язує застосування пільг по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах у подвійному розмірі із будь-яким навантаженням. Також, ця норма Закону України № 1788-XII не є бланкетною та не має відсилань до інших норм законодавства щодо її застосування.

Зазначене твердження відповідача 1 є нічим іншим, як намаганням введення суд в оману, оскільки про так зване « 80% навантаження» йдеться у пункті 3 Роз`яснення Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства праці України № 01-3/406-02-2 від 10.05.94 «Про порядок застосування Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах» (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v02-2283-94#Text ).

У Постанові Кабінету Міністрів України № 461 від 24 червня 2016 року, якою затверджені Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах та Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах , взагалі відсутні будь-які згадки про статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» чи перелік закладів охорони здоров`я/роботи зазначеній у цій статті.

Як зазначено у цій Постанові Кабінету Міністрів України № 461 від 24 червня 2016 року, вона прийнята відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, тобто жодного відношення Списків № 1 і 2 до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не мають.

У справі № 500/2466/26 предметом спору є зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі період роботи в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, передбаченому статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не призначення пенсії за віком на пільгових умовах в порядку, передбаченому статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» про право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 і важкими умовами праці за Списком № 2 та на інших роботах із шкідливими виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до вимог статті 117 Конституції України, нормативно правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади (надалі – Положення № 731).

Згідно з пунктом 1 Положення № 731, державна реєстрація нормативно правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб`єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (далі – Указ Президента України) та цього Положення.

За приписами пункту 2 Положення № 731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.

Відповідно до пункту 4 Положення № 731, державна реєстрація нормативно правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Згідно із пунктом 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів влади» установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Пунктом 2 зазначеного Указу Президента України встановлено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

Верховний Суд неодноразово підкреслював у своїх рішеннях те, що листи – це службова кореспонденція, (вони не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 КАС України) можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб`єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 822/1878/18, у постанові від 18 липня 2019 року у справі № К/9901/29760/18 тощо).

Однак, роз`яснення Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства праці України № 01-3/406-02-2 від 10.05.1994 не зареєстроване у порядку, передбаченому Положенням № 731 та Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року.

Таким чином, роз`яснення Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства праці України № 01-3/406-02-2 від 10.05.94 не є нормативно правовим актом, а є особистою думкою особи, яка його формувала та взагалі не може застосовуватися, як джерело права до будь-яких правовідносин.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд вважає визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови зарахувати до страхового стажу у подвійному розмірі період роботи з 01.08.09.1989 р. по 08.01.2026 року в Тернопільському медичному інституті та його правонаступниках та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 191950033101 від 23.02.2026 року та рішення відділу перерахунків пенсій № 4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 191950033101 від 23.02.2026 року щодо відмови здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи з 01.08.09.1989 р. по 08.01.2026 року в Тернопільському медичному інституті та його правонаступниках.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу у подвійному розмірі періоду навчання в аспірантурі та роботи з 01.08.09.1989 р. по 08.01.2026 року в Тернопільському медичному інституті та його правонаступниках, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Оигерка V. Пкгаіпе), заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Кікіїа V. Роїапсі), заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" заява № 20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначає, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.

У даній справі предметом розгляду було рішення, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.

Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про перерахунок пенсії позивача за віком.

У спірному рішенні йдеться про те, що у заявника відсутній необхідний страховий стаж, що є перешкодою для перерахунку пенсії за віком і зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду навчання в аспірантурі та роботи з 01.08.1989 по 08.01.2026.

Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі та із зарахуванням до страхового стажу у подвійному розмірі періоду навчання в аспірантурі та роботи з 01.08.09.1989 р. по 08.01.2026 року в Тернопільському медичному інституті та його правонаступниках.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, зарахувавши до спеціального стажу роботи, який дає право на таку одноразову грошову виплату, періоди навчання в аспірантурі і роботи з 01.08.1989 по 08.01.2026 року, з урахуванням перерахунку пенсії за віком із включенням до страхового стажу періоду навчання в аспірантурі і роботи у подвійному розмірі, то суд вважає зазначити наступне.

Згідно з пунктом 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 згаданого Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

За приписами підпункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати такої допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191.

Пунктом 2 згаданого Порядку встановлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.

Згідно з пунктами 5, 6, 7 Порядку № 1191, грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення (пункт 6 Порядку № 1191).

Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Таким чином, для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію за нормами Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:

- станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її, право на зазначену грошову допомогу втратили);

- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058, станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.

Обставиною, що слугувала підставою для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV грошової допомоги є те, що нібито позивач у період з 01.12.1992 по 31.12.2025 перебував на посадах, які не відносяться до вищезазначеного Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.

Зміст Розділу ІІ "Охорона здоров`я" Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (далі – Перелік закладів і установ) в частині "Найменування закладів і установ" містить зазначення: «Лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри, а в частині "Найменування посад" містить зазначення «лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад)».

При цьому зміст пункту 2 "Примітки" цього нормативно-правового акта визначає, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених відповідним переліком, дає право на пенсію, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Матеріали справи містять копію диплома позивача від 26 червня 1989 серії НОМЕР_3 за спеціальністю лікувальна справа та відповідні свідоцтва про присвоєння у 1990, 2001, 2016, 2021 роках кваліфікаційних та підтвердження присвоєних категорій лікаря, включаючи вищу категорію, зі спеціальності інфекційні хвороби.

Право на набуття пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ пов`язане не тільки з місцем роботи – закладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник, – лікарі та середній медичний персонал (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 17 лютого 2021 року в справі № 120/4377/18-а).

Згідно із пунктом 5 Пояснення до Переліку № 385 лікарня – лікувально профілактичний заклад, призначений для надання стаціонарної медичної допомоги хворим. Лікарня, що надає стаціонарну медичну допомогу хворим з лікарських спеціальностей одного профілю називається однопрофільною, а з декількох лікарських спеціальностей – багатопрофільною. Однопрофільні лікарняні заклади створюються для надання медичної допомоги населенню певної території (міста, району), спеціалізовані – для надання спеціалізованої медичної допомоги населенню регіону (республіки, області, міста в містах Києві, Севастополі). У своєму складі лікарня може мати поліклініку чи амбулаторію.

Пунктом 9 Пояснення до Переліку № 385 встановлено, що клінічним є лікувально-профілактичний заклад охорони здоров`я, який не менше ніж на 50 відсотків використовується для розташування структурних наукових і навчальних підрозділів (кафедри, лабораторії та ін.) вищих медичних навчальних закладів III, IV рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, науково-дослідних інститутів і спільної роботи із забезпечення лікувально-діагностичного процесу, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації медичних кадрів та проведення і впровадження в практику медичних наукових досліджень.

За приписами частини першої статті 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками , які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров`я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.

Відповідно до частини другої статті 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», у закладах охорони здоров`я з метою забезпечення освітнього процесу медична допомога може надаватися науково педагогічними працівниками закладів вищої (післядипломної) освіти , які здійснюють підготовку кадрів у сфері охорони здоров`я, за умови, що вони мають сертифікат лікар я-спеціаліста та отримали погодження керівника закладу охорони здоров`я на надання медичної допомоги пацієнту, форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

За приписами частини п`ятої статті 352 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», у закладах охорони здоров`я з метою забезпечення освітнього процесу спеціалізовану медичну допомогу можуть надавати науково-педагогічні працівники закладів вищої (післядипломної) освіти , які здійснюють підготовку кадрів у сфері охорони здоров`я, за умови, що вони мають сертифікат лікаря-спеціаліста та отримали погодження керівника закладу охорони здоров`я на надання медичної допомоги пацієнту. Такі науково-педагогічні працівники також можуть бути лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги.

Згідно із частиною першою статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», лікуючий лікар – лікар закладу охорони здоров`я або лікар, який провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа- підприємець і який надає медичну допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування.

Статтею 352 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначено, що спеціалізована медична допомога – медична допомога надається в амбулаторних або стаціонарних умовах , що лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики - сімейних лікарів) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів, у тому числі із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання спеціалізованої медичної допомоги з іншої спеціалізації.

Відповідно до пункту 1.1. Наказу Міністерства охорони здоров`я № 174 від 05.06.1997 «Про затвердження Положення про клінічний заклад охорони здоров`я», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 липня 1997 року за № 245/2049 (далі – Наказ № 174), клінічним є заклад охорони здоров`я (далі – клінічний заклад), який використовується для розташування структурних наукових і навчальних підрозділів (кафедри , лабораторії тощо) вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців за спеціальностями галузей знань "Медицина" та "Фармація" III, IV рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, науково-дослідних установ з метою забезпечення лікувально-діагностичного процесу, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації медичних кадрів та проведення і впровадження у практику охорони здоров`я результатів наукових досліджень, на договірній основі.

Таке визначення клінічної кафедри свідчить про те, що працівники таких кафедр є працівниками охорони здоров`я, оскільки безпосередньо задіяні у лікувально-діагностичному процесі з надання медичної допомоги пацієнтам, у нашому випадку – інфекційного відділу Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» на підставі відповідно укладених договорів між закладом вищої освіти і закладом охорони здоров`я.

Відповідно до пунктів 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У постанові від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23 Верховний Суд виснував, що «загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах – на користь людини".

Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи».

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях вказував, що у випадку, якщо існує множинне та неоднозначне тлумачення норм чинного законодавства, то такі норми слід трактувати найбільш сприятливим для особи способом (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 17 лютого 2021 року в справі № 120/4377/18-а тощо).

Подібний підхід до трактування норм пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Переліку № 909 міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 442/456/17.

Так, у зазначеній справі спір торкався наявності/відсутності у особи права на призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що: «…викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909». Формуючи зазначений висновок, Суд послався на наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, визначених у Конвенції, а також зазначив про необхідність практичної реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Застосовуючи зазначений підхід до цієї справи у спірних правовідносинах посади позивача, зазначені у трудовій книжці, – аспірант, асистент, доцент, професор теж не передбачені Переліком № 909, проте наявність присвоєння відповідних кваліфікаційних категорій зі спеціальності інфекційні хвороби, які дають право на здійснення лікувальної роботи, характер та суть виконуваної позивачем лікувально діагностичної роботи як лікарем-інфекціоністом в інфекційному відділенні Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги», отримання доплати саме за цю роботу, свідчить про те, що на займаній посаді позивач здійснював не тільки роботу у статусі науково педагогічного працівника, а й працівника охорони здоров`я – лікаря-інфекціоніста.

Також Конституційний Суд України у рішенні від 20.06.2019 № 6-р/2019 звернув увагу, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци п`ятий, шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98). За змістом частини першої розділу 2 "Охорона здоров`я" Переліку № 909, право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад). У Переліку № 909 (розділ 2) наявна така посада як лікар.

Відповідно до довідки від 06.11.2025 року № 1976, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» з 1992 по 2025 рік позивачем здійснювався весь спектр лікувальної та консультативної роботи на клінічній базі кафедри інфекційних хвороб Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, зокрема: курація пацієнтів інфекційного профілю; регулярні обходи хворих; консультації та надання спеціалізованої інфекційної допомоги; участь у консиліумах; чергування в інфекційному відділенні; здійснення інструментальних та діагностичних досліджень у межах компетенції; рецензування історій хвороби померлих; участь у розтинах померлих; участь у клінічних і патолого-анатомічних конференціях. Клінічною базою Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського за укладеними договорами за профілем «Інфекційні хвороби» є інфекційне відділення Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги».

Згідно із довідкою від 05.03.2026 року № 455, виданою Комунальним некомерційним підприємством «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги», викладачі клінічної кафедри інфекційних хвороб ТДМІ, ТДМА, ТДМУ, ТНМУ імені І.Я. Горбачевського виконували і виконують лікувально-діагностичну роботу як лікарі-інфекціоністи у інфекційному відділенні КНП «ТМКЛШД» в обсягах, встановлених договорами про співпрацю та нормативно-правовими актами. ОСОБА_1 з 1992 року по даний час як аспірант та науково педагогічний працівник ТДМІ, ТДМА, ТДМУ, ТНМУ імені І.Я. Горбачевського виконував повний обсяг лікувально-діагностичної роботи як лікар-інфекціоніст в інфекційному відділенні КНП «ТМКЛШД» відповідно до умов укладених договорів про співпрацю та законодавства України.

Крім того, відповідно до листа Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського № 19-5/1181 від 30.03.2026 року ОСОБА_1 з 01 вересня 1995 року по даний час працює на кафедрі інфекційних хвороб та виконував і виконує лікувально-діагностичну роботу відповідно до посадових обов`язків і отримував доплату за лікувально діагностичну роботу.

Листом № 12/17/3657 від 17.11.2025 року Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського повідомив про те, що ОСОБА_1 , навчаючись в аспірантурі, а згодом, працюючи асистентом, потім доцентом і професором кафедри інфекційних хвороб Тернопільського медичного інституту (ТМІ), надалі Тернопільської державної медичної академії (ТДМА), надалі Тернопільського державного медичного університету (ТДМУ) та на сьогодні Тернопільського національного медичного університету (ТНМУ), які були безпосередньо підпорядковані МОЗ України, за період з 1992 по 2025 року, відповідно до посадових обов`язків та відповідно до офіційних договорів між ТМІ, ТДМА, ТДМУ, та ТНМУ з клінічною базою за профілем «Інфекційні хвороби»№, а саме «Інфекційним відділенням КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги», яка безпосередньо була та є закладом охорони здоров`я, виконував лікувальну роботу саме як лікар-інфекціоніст (Наказ МОЗ № 174 від 05.06.97 «Про затвердження Положення про клінічний заклад охорони здоров`я») в обсязі не менше 50% навантаження лікаря-ординатора у цьому відділенні та одержував саме за цю лікувальну роботу зарплатню з державного бюджету у розмірі 77-70 та 50% від посадового окладу викладача кафедри інфекційних хвороб.

Листом № 10.2/16492/2-26 від 03.04.2026 на адвокатський запит Міністерство охорони здоров`я повідомило, що згідно з частиною 5 статті 352 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі – Закон) у закладах охорони здоров`я з метою забезпечення освітнього процесу спеціалізовану медичну допомогу можуть надавати науково-педагогічні працівники закладів вищої (післядипломної) освіти, які здійснюють підготовку кадрів у сфері охорони здоров`я, за умови, що вони мають сертифікат лікаря-спеціаліста та отримали погодження керівника закладу охорони здоров`я на надання медичної допомоги пацієнту. Такі науково-педагогічні працівники також можуть бути лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги.

Крім того, у випадку наявності сумнівів у достовірності наданих відомостей або необхідності надання додаткових документів, зокрема, довідок, посадової інструкції професора кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, відомостей з Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» відповідачі мали скористатися своїм правом на витребування таких документів у роботодавця позивача відповідно до приписів частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV, чи запропонувати позивачу надати такі документи відповідно до пункту 4.2. розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), чого відповідачами зроблено не було. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року №227/516/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22.

На час розгляду цієї справи суд не має підстав безпосередньо зобов`язувати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату такої допомоги, оскільки після зарахування спірного стажу відповідний орган ще не здійснював повторної перевірки всіх умов, необхідних для її призначення і виплати.

Таким чином дана вимога є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих положень відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів на спростування тверджень позивача та доведення правомірності свого рішення, відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними, обґрунтованими в частині підстав зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду навчання в аспірантурі та роботи з 01.08.09.1989 по 08.01.2026 в Тернопільському медичному інституті та його правонаступниках, а тому позов належить задовольнити частково.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд задовольняє позов частково, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1331,20 грн, який перерахований до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з квитанцією про сплату від 21.04.2026 (а.с.74).

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови зарахувати до страхового стажу у подвійному розмірі період роботи з 01.08.09.1989 р. по 08.01.2026 року в Тернопільському медичному інституті та його правонаступниках та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 191950033101 від 23.02.2026 року та рішення відділу перерахунків пенсій № 4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 191950033101 від 23.02.2026 року щодо відмови здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи з 01.08.09.1989 р. по 08.01.2026 року в Тернопільському медичному інституті та його правонаступниках.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу у подвійному розмірі періоду навчання в аспірантурі та роботи з 01.08.09.1989 р. по 08.01.2026 року в Тернопільському медичному інституті та його правонаступниках.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області сплачений судовий збір в розмірі 1331 грн (одна тисяча триста тридцять одна) 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 11 вересня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769).

- Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Митрополита Андрея, 10,м. Львів,Львівський р-н, Львівська обл.,79016 код ЄДРПОУ 13814885).

- Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під.,2 пов.,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61022 код ЄДРПОУ 14099344).

Головуючий суддя Подлісна І.М.