Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №500/2125/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2125/26

11 вересня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 (надалі, позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі, відповідач), в якому просить стягнути з ОСОБА_1 надмірно виплачене грошове забезпечення за період з 26.08.2024 - 31.08.2024 (6 днів) в загальній сумі – 5674,46 грн. (п`ять тисяч шістсот сімдесят чотири гривні сорок шість копійок) на користь військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Позов обґрунтований тим, що солдатом ОСОБА_1 отримано надмірно виплачені кошти за період з 26.08.2024 - 31.08.2024 (6 днів) в загальній сумі – 5674,46 грн. (п`ять тисяч шістсот сімдесят чотири гривні сорок шість копійок), тобто за час невиконання ним обов`язків військової служби.

Ухвалою суду від 13.04.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.

Ухвалою суду від 20.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач своїм правом не скористався та відзиву до суду не подав.

Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 18.06.2026 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 15.01.2026 №282-АГ «Про призначення службового розслідування» в період з 15.01.2026 по 21.01.2026 проведено службове розслідування за фактом з`ясування причин та обставин надмірно виплаченого грошового забезпечення інспектору прикордонної служби 2 категорії – номеру обслуги першого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) солдату ОСОБА_2 .

За результатом проведення службового розслідування факт надмірно виплаченого грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 (П-086981) за період з 26.08.2024 по 31.08.2024 (за 6 днів) на загальну суму 5674,46 грн. підтвердився.

Наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 22.01.2026 № 424-АГ, у зв`язку із порушення вимог статей 11, 16, розділу 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що виразилося в надмірно виплаченому грошовому забезпеченні солдату ОСОБА_1 за період з 26.08.2024 по 31.08.2024 (за 6 днів) у загальній сумі 5674,46 грн. та призвело до завдання матеріальної шкоди в особі НОМЕР_2 прикордонного загону та, у відповідності до пункту 1 частини першої статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі», солдата ОСОБА_1 притягнути до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 5674,46 грн. (п`ять тисяч шістсот сімдесят чотири гривні сорок шість копійок).

Станом на момент подання позову місцезнаходження відповідача невідоме, до військової частини НОМЕР_1 останній не повернувся.

На підставі вище викладеного, військова частина НОМЕР_1 направила лист до відповідача про необхідність добровільного відшкодування матеріальної шкоди завданої державі.

Станом на момент подання позову відповіді від військовослужбовця на адресу військової частини НОМЕР_1 не надходила. Станом на момент подання позовної заяви майнову шкоду відповідач у добровільному порядку не відшкодував.

Враховуючи вищевикладені обставини, військова частина НОМЕР_1 , як юридична особа публічного права, що здійснює функції розпорядника бюджетних коштів, не може залишити поза увагою факту незаконного та безпідставного витрачення державних ресурсів. Умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям чітко визначені законодавством України і передбачають отримання таких виплат виключно під час належного проходження служби та виконання службових обов`язків. Оскільки відповідач не прибув до лікувального закладу та до військової частини НОМЕР_1 не повернувся, але при цьому отримував значні суми бюджетних коштів, які фактично не мали правової підстави для виплати, у позивача виник обов`язок ужити заходів для їх повернення.

Враховуючи, що добровільно відповідач коштів не відшкодував, на момент подання позову до військової частини не повернувся, військова частина НОМЕР_1 змушена звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів держави, з метою забезпечення принципів законності, цільового використання бюджетних коштів та недопущення їх безпідставного збагачення окремими особами.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 3 Статуту внутрішньої служби України Збройних Сил України визначено, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Згідно вимог пункту 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Частиною другої статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Порядок та умови призупинення та продовження військової служби визначаються положеннями про проходження військової служби.

Військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) або вчинення дезертирства до дня повернення до виконання військового обов`язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії . Таким військовослужбовцям упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються.

Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі Положення № 1115/2009) визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та Відповідно до пунктів 48-1 - 48-7 Положення № 1115/2009 визначено, що: для військовослужбовців, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби, дезертирували із Держприкордонслужби або добровільно здалися в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; військова служба для військовослужбовців призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяв, повідомлень начальників органів Держприкордонслужби про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статуту Збройних Сил України; статті 85 Дисциплінарного військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби.

Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються, про що видається наказ начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходив службу;

військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до загальної чисельності Держприкордонслужби;

військовослужбовці, військову службу яких призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні;

звільнення військовослужбовців, військову службу яких призупинено, з військової служби здійснюється в установленому порядку посадовими особами, зазначеними у пункті 270 цього Положення;

для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Відповідно до статті 27 Закону фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством.

З 1 березня 2018 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (далі Постанова №704).

Згідно із пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Відповідно до пункту 2 Інструкції №558, термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

З метою визначення порядку організації та ведення фінансового господарства в органах Державної прикордонної служби України, наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28.02.2006 №155 затверджено Інструкцію про організацію фінансового господарства органах Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі Інструкція №155).

Відповідно до підпункту 1.2 пункту 1 Інструкції №155 визначені такі завданнями фінансово-економічних органів, а саме: своєчасне і правильне задоволення грошовим забезпеченням військовослужбовців, заробітною платою працівників; забезпечення ведення бухгалтерського обліку і контроль за раціональним, економним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, збереження державної власності; забезпечення законного та господарського доцільного витрачання коштів; своєчасне вжиття заходів з відшкодування винними особами завданих збитків у порядку, визначеному чинним законодавством; своєчасне здійснення установлених відрахувань із грошового забезпечення військовослужбовців і заробітної плати працівників та перерахування цих сум за призначенням.

Згідно із пунктом 28.3 пункту 2 Інструкції № 55 виплата грошового забезпечення (заробітної плати) особовому складу провадиться у строки, що встановлюються начальниками (командирами) органів Держприкордонслужби за погодженням з місцевими органами Державного казначейства України, а саме: військовослужбовцям один раз на місяць у період з 15 по 20 число за поточний місяць.

Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», інше майно - нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти.

Підпунктом 5 частини першої статті 1 Закону Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що пряма дійсна шкода це збитки завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Таким чином, незаконне отримання іншого майна грошових коштів, є шкодою завданою військовій частині.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа несе матеріальне відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Статтею 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем без належної на те правової підстави безпідставно отримані грошові кошти за період з 26.08.2024 - 31.08.2024 (6 днів) в загальній сумі – 5674,46 грн.

Оскільки грошові кошти набуті відповідачем недобросовісно, тому, у відповідача виник обов`язок щодо повернення позивачу безпідставно набутого грошового забезпечення.

Направлення повідомлення відповідачу не призвело до повернення безпідставно набутих коштів.

Отже, у зв`язку з невідшкодуванням відповідачу зайво виплаченого грошового забезпечення у відповідача наявні правові підстав для стягнення з відповідача на користь в/ч безпідставно набутих ним коштів під час фактичного невиконання обов`язків військової служби в розмірі 5674,46 грн.

Доказів сплати відповідачем вищевказаних коштів у зазначеному розмірі до суду не надано.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи, що станом на дату розгляду справи зайво виплачені кошти відповідачем не відшкодовані, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про їх стягнення у судовому порядку.

Згідно частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Відтак, судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) надмірно виплачене грошове забезпечення за період з 26.08.2024 - 31.08.2024 (6 днів) в загальній сумі – 5674,46 грн. (п`ять тисяч шістсот сімдесят чотири гривні сорок шість копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 11 вересня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ).

Головуючий суддя Подлісна І.М.