Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №480/8776/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року Справа № 480/8776/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8776/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), в якій просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо відмови у звільненні військовослужбовця молодшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , звільнити військовослужбовця молодшого лейтенанта ОСОБА_1 за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, оскільки відсутності інші особи, які зобов`язані її виховувати на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, молодший лейтенант ОСОБА_1 , проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 13.08.2024 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII, а саме у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати. Позивач зазначає, що його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю віком до 18 років, а дружина позивача ОСОБА_3 за станом здоров`я потребує постійної сторонньої допомоги та соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Листом військової частини НОМЕР_1 від 26.08.2024 позивачу повідомлено про відсутність підстав для звільнення, оскільки подані документи, на думку відповідача, не підтверджують відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 11.10.2024 позовну заяву залишено без руху.

21.10.2024 представником позивача, на виконання зазначеної ухвали, до суду подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 04.11.2024 заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом задоволено та поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі № 480/8776/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що 13.08.2024 військовою частиною отримано рапорт позивача, зареєстрований за вх. №19427, який було розглянуто та за результатами розгляду надано відповідь від 26.08.2024. Відповідач вказує, що необхідною умовою для звільнення з військової служби на заявленій позивачем підставі є відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років. Оскільки матір`ю дитини є ОСОБА_3 , на яку відповідно до статей 141, 150, 157 Сімейного кодексу України покладені рівні з батьком права та обов`язки щодо дитини, відповідач вважає, що така особа наявна. При цьому наданий висновок №31 від 24.01.2024 про потребу дружини позивача у соціальній послузі з догляду на непрофесійній основі, на думку відповідача, не підтверджує, що вона не може брати участь у вихованні спільної дитини.

Крім того, відповідач зазначає про неналежність Військової частини НОМЕР_1 як відповідача в частині вимоги про зобов`язання безпосередньо звільнити позивача з військової служби. Посилаючись на підпункт 2 пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, відповідач вказує, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовому званні «молодший лейтенант», Військова частина НОМЕР_1 входить до складу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а тому звільнення позивача з військової служби повинно здійснюватися за рішенням командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.

Судом встановлено, що молодший лейтенант ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Зі змісту рапорту вбачається, що позивач проходить службу на посаді командира 2 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 05.09.2014, ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 20.01.2016 позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а матір`ю дитини є ОСОБА_3 .

Згідно з медичним висновком №155 про дитину з інвалідністю віком до 18 років, виданим 11.07.2024 КНП «Дитяча клінічна лікарня Святої Зінаїди» Сумської міської ради, ОСОБА_2 має захворювання К51.00 та є дитиною з інвалідністю віком до 18 років. Висновок дійсний до 01.06.2026.

Відповідно до витягу з протоколу ЛКК №13 від 24.01.2024 ОСОБА_3 за станом здоров`я потребує постійної сторонньої допомоги згідно рекомендацій лікаря-психіатра; діагноз: змішаний тривожно-депресивний розлад (F41.2).

Висновком №31 від 24.01.2024 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_3 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 24.01.2025.

З інформації про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 27.06.2024 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані, зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

13.08.2024 позивач подав рапорт про звільнення його з лав Збройних Сил України у відставку відповідно до абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати. Рапорт зареєстровано за вх. №19427.

До рапорту позивачем долучено, зокрема, інформацію про склад зареєстрованих осіб від 27.06.2024, копію свідоцтва про шлюб, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, копію свідоцтва про народження сина, копію паспорта дружини, витяг з протоколу ЛКК від 24.01.2024 №13, медичний висновок №155 від 11.07.2024 про дитину з інвалідністю віком до 18 років та висновок №31 від 24.01.2024 про потребу ОСОБА_3 у соціальній послузі з догляду на непрофесійній основі.

Рапорт позивача був підтриманий безпосередніми командирами та направлений по команді для вирішення питання по суті.

Листом від 26.08.2024 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби. Відповідач зазначив, що необхідною умовою звільнення є відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років; обов`язок виховання сина покладено також на дружину позивача. При цьому відповідач вказав, що висновок №31 від 24.01.2024 про потребу ОСОБА_3 у соціальній послузі з догляду на непрофесійній основі не свідчить про неможливість останньої брати участь у вихованні спільної дитини, а у поданих документах відсутня інформація про те, що дружина позивача внаслідок захворювання чи інших поважних причин не може виховувати дитину.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом. Отже, предметом спору є правомірність відмови Військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII та наявність підстав для зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на вказаній підставі.

Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-ХІІ.

Частинами 1, 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.

Частиною 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначені частиною четвертою статті 26 Закону №2232-ХІІ. Зокрема, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої названої статті під час дії воєнного стану такі військовослужбовці звільняються через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, до якої відсилає підпункт «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема на таких підставах: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Порядок №1153), відповідно до пункту 233 якого військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 4 пункту 241 Положення №1153/2008).

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454, далі Інструкція №170).

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно зі статтею 157 цього Кодексу питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Суд враховує, що Порядок видачі висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків, затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 18.11.2013 №981 (далі - Порядок №981). Відповідно до пункту 4 Порядку №981 підставою для видачі такого висновку є наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби з обмеженням життєдіяльності, а саме повна нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).

Отже, якщо військовослужбовець обґрунтовує відсутність іншої особи, яка зобов`язана виховувати дитину, станом здоров`я другого з батьків, такі обставини повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами, які дають можливість встановити саме неможливість виконання цією особою батьківських обов`язків.

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби. При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

За обставин цієї справи 13.08.2024 позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 від 26.08.2024 рапорт позивача було розглянуто, однак підстав для його звільнення з військової служби не встановлено, оскільки відповідач дійшов висновку про недоведеність відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином позивача та має статус дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Разом з тим, матір`ю дитини є ОСОБА_3 , яка відповідно до положень Сімейного кодексу України має рівні з позивачем права та обов`язки щодо виховання дитини.

Обґрунтовуючи відсутність іншої особи, яка зобов`язана виховувати дитину, позивач посилається на стан здоров`я дружини та надав витяг з протоколу ЛКК №13 від 24.01.2024, відповідно до якого ОСОБА_3 потребує постійної сторонньої допомоги, а також висновок №31 від 24.01.2024, яким їй рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Однак наведені документи не містять висновку про наявність у ОСОБА_3 тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню нею батьківських обов`язків, та безпосередньо не встановлюють неможливість останньої брати участь у вихованні спільної дитини.

При цьому висновок №31 від 24.01.2024 виданий для отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та за своїм змістом підтверджує потребу ОСОБА_3 у відповідній соціальній послузі, проте не є висновком лікарсько-консультативної комісії про наявність у матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків.

Суд звертає увагу, що законодавець визначив обов`язковою умовою звільнення з військової служби на підставі, обраній позивачем, саме відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Сам по собі факт потреби матері дитини у сторонній допомозі або соціальній послузі з догляду не є тотожним встановленню факту неможливості виконання нею батьківських обов`язків та не свідчить про відсутність такої особи у розумінні абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.

З огляду на викладене суд висновує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність іншої особи, яка зобов`язана виховувати його дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд погоджується з доводами відповідача про те, що станом на день розгляду рапорту позивача документального підтвердження обставини, яка є обов`язковою умовою для звільнення з військової служби на заявленій підставі, надано не було.

Подібний підхід до оцінки доказів у спірних правовідносинах застосовано Львівським окружним адміністративним судом у рішенні від 11.03.2025 у справі №380/502/25, у якому суд, досліджуючи документи щодо стану здоров`я матері дитини, виходив із необхідності підтвердження саме обставин, які свідчать про неможливість виконання батьківських обов`язків, та дійшов висновку про недоведеність відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.

За таких обставин суд не знаходить підстав для висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби за результатами розгляду рапорту від 13.08.2024.

Щодо доводів відповідача про неналежність Військової частини НОМЕР_1 як відповідача суд зазначає, що саме Військова частина НОМЕР_1 розглянула поданий позивачем рапорт та листом від 26.08.2024 повідомила про відсутність підстав для звільнення, а тому вимога про визнання протиправними дій щодо такої відмови пред`явлена до належного відповідача.

Водночас відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду звільнення військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно здійснюється командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Оскільки позивач проходить військову службу у військовому званні «молодший лейтенант», а Військова частина НОМЕР_1 входить до складу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », безпосереднє прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби не належить до повноважень Військової частини НОМЕР_1 .

Відтак позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 безпосередньо звільнити ОСОБА_1 з військової служби також не підлягає задоволенню.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Доводи позивача та надані ним документи не спростовують установленої судом обставини недоведеності відсутності іншої особи, яка відповідно до закону зобов`язана виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені судом у цій справі фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані норми права та оцінку наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних дій, а позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Враховуючи відмову у задоволенні позову, підстави для стягнення понесених позивачем судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець