Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №480/6422/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року Справа № 480/6422/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/6422/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 06.05.2024 року про виключення його з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», чинного на момент звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 , та видачі відповідного документу про виключення його з військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», чинного станом на 06.05.2024 року на момент звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 та видати відповідний документ про виключення його з військового обліку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно, на переконання позивача, не розглянуто по суті його заяву від 06.05.2024 про виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ у редакції, чинній на момент звернення, у звязку із засудженням позивача до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.

Позивач також звертає увагу, що Законом України від 11.04.2024 №3633-ІХ, який набрав чинності 18.05.2024, частину шосту статті 37 Закону №2232-ХІІ викладено у новій редакції, якою зазначену підставу виключення з військового обліку виключено. Разом з тим, на переконання позивача, подальша зміна законодавства не звільняла відповідача від обов`язку розглянути заяву, подану 06.05.2024, та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення.

Ухвалою суду від 25.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 480/6422/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У встановлений судом строк відзиву на позовну заяву чи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Частиною 6 статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази, встановив такі обставини.

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 08.02.2005 у справі №1-61 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, зокрема передбаченого частиною 3 статті 142 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року, та призначено покарання. На підставі статті 70 Кримінального кодексу України остаточне покарання визначено у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього приватного майна.

Відповідно до довідки Державної установи «Шосткинська виправна колонія (№66)» від 09.05.2024, позивач відбував покарання у період з 06.06.2005 по 22.03.2011. Звільнений 22.03.2011 відповідно до ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14.03.2011 на підставі статті 81 Кримінального кодексу України умовно-достроково на невідбутий строк 2 роки 2 місяці 17 днів.

Як зазначає позивач, з метою уточнення інформації щодо перебування його на військовому обліку представником позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено адвокатський запит. У відповіді на адвокатський запит відповідач повідомив, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

03.05.2024 позивач особисто звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із усною заявою про виключення його з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у зв`язку з тим, що він раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. На підтвердження зазначених обставин позивачем було надано копію вироку Залізничного районного суду м. Львова у справі №1-61, паспорт, довідку про звільнення та інші документи.

Як зазначено у позовній заяві, посадовою особою відповідача позивачу було усно повідомлено про неможливість виключення його з військового обліку та про необхідність очікувати набрання чинності змінами до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

06.05.2024 позивач письмово звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виключення його з військового обліку та видачу відповідного документа про виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на момент звернення. До заяви позивачем були додані копія вироку Залізничного районного суду м. Львова у справі №1-61, паспорт та довідка про звільнення.

Разом з тим доказів розгляду відповідачем по суті заяви позивача від 06.05.2024 та прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення матеріали справи не містять.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті його заяви від 06.05.2024 про виключення з військового обліку та видачу відповідного документа, звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (надалі, також - Закон №2232-XII, Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами 2, 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Частинами 2-3 статті 2 Закону №2232-XII, зокрема передбачено, що проходження військової служби здійснюється:

громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом;

іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (абзац 1 частини 1 статті 39 Закону №2232-XII).

Частина 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачала наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VІІІ (надалі, також - Закон №389) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введенно воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024 та триває по теперішній час.

Також, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 Про загальну мобілізацію, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 №3543-XII (надалі, також - Закон №3543-XII).

Відповідно до абзацу 4 статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (абзац 1 частини 5 статті 22 Закон №3543-XII).

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154 (надалі, також Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини 9 cтатті 14 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у редакції на час виникнення спірних правовідносин, на районні (міські) комісії з питань приписки покладаються, серед іншого, такі функції:

зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких:

- за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час;

- раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання;

виключення з військового обліку громадян, яких:

- за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

- раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Дослідивши докази у справі, судом встановлено, що вироком Залізничного районного суду м. Львова від 08.02.2005 у справі №1-61 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, частиною 3 статті 142 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року.

На підставі статті 70 Кримінального кодексу України остаточну міру покарання визначено у виді дев`яти років позбавлення волі з конфіскацією всього приватного майна.

Відповідно до довідки Державної установи «Шосткинська виправна колонія (№66)» від 09.05.2024 позивач відбував покарання у період з 06.06.2005 по 22.03.2011 та був звільнений умовно-достроково на невідбутий строк 2 роки 2 місяці 17 днів.

З матеріалів справи також вбачається, що у заяві від 06.05.2024 позивач посилався на засудження його до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину як на підставу для виключення з військового обліку відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ у редакції, чинній на момент звернення.

Судом встановлено, що станом на 06.05.2024 пункт 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ передбачав виключення з військового обліку громадян України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-ІХ, який набрав чинності 18.05.2024, частину шосту статті 37 Закону №2232-ХІІ викладено у новій редакції, з якої зазначену підставу для виключення з військового обліку виключено.

Таким чином, на дату подання позивачем письмової заяви 06.05.2024 положення пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ у наведеній редакції були чинними, а законодавчі зміни набрали чинності після звернення позивача до відповідача.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, згідно з якою до події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України врегульовано Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів розгляду відповідачем заяви ОСОБА_1 від 06.05.2024 по суті та прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення у встановлений законодавством строк.

Суд зазначає, що подальша зміна законодавчого регулювання після подання позивачем заяви не звільняла відповідача від обов`язку розглянути належним чином подане звернення та повідомити позивача про результати його розгляду і прийняте рішення.

Відмова у розгляді заяви позивача з тієї підстави, що очікуються зміни в законодавстві, не відповідає вимогам щодо своєчасного та об`єктивного розгляду звернення громадянина.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті заяви позивача від 06.05.2024 є протиправною.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача безпосередньо виключити позивача з військового обліку та видати відповідний документ суд зазначає наступне.

Оскільки відповідач заяву позивача по суті не розглянув та не надав оцінки поданим разом із нею документам, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно вирішувати питання, яке не було предметом належного розгляду компетентного органу.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача належним чином розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2024 про виключення з військового обліку і долучені до неї документи в межах своїх повноважень, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.

Відповідач не довів, що діяв у спосіб, визначений законом.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що прийняття рішення за наслідками розгляду заяви громадянина про виключення з військового обліку належить до виключної компетенції посадових осіб територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі Педерсен і Бодсгор проти Данії зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

За приписами статті 245 КАС України у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Отже, зважаючи на викладене та беручи до уваги встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що вимога про зобов`язання відповідача безпосередньо виключити позивача з військового обліку та видати відповідний документ не підлягає задоволенню. Натомість відповідача слід зобов`язати розглянути заяву позивача від 06.05.2024 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість заявлених позовних вимог, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково, визнавши протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті заяви від 06.05.2024 та зобов`язавши відповідача розглянути зазначену заяву і долучені до неї документи в межах своїх повноважень, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.

Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 17.07.2024 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду із цим позовом у розмірі 1 211,20 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частина сплаченої ним суми судового збору у розмірі 605,60 грн, що пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачем також зазначено про понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. Разом з тим матеріали справи не містять доказів сплати таких витрат та документів, які підтверджують їх фактичний розмір, у зв`язку з чим підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 06.05.2024 про виключення його з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на момент звернення, та видачі відповідного документа про виключення з військового обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2024 про виключення його з військового обліку та долучені до неї документи в межах своїх повноважень і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець