Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №643/10140/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 643/10140/24

Номер провадження 22-ц/818/1851/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Візіра О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2025 року в складі судді Яковлевої В.М. по справі № 643/10140/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 27 листопада 2017 року між нею та ОСОБА_1 був укладений письмовий договір позики № 27/11/17-6, предметом якого було передання у власність позичальника грошових коштів у сумі 166 865,00 грн, що за курсом долару США на день укладення цього договору було еквівалентно 6200,00 доларів США. Кінцевий строк повернення відповідачем грошових коштів становив 27 березня 2018 року включно.

Пунктом 10 договору позики визначено, що у разі прострочення виконання зобов`язання позичальником за даним договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. За несвоєчасне повернення позики (її чергової частини) позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

У подальшому у зв`язку з непогашенням заборгованості за договором позики, неможливістю позичальника виконати свої зобов`язання в повному обсязі у визначені договором позики строки та зміною курсу долару США, отриманням додаткової суми позики сторони уклали 15 додаткових угод до вказаного договору позики, якими змінювали розмір суми позики і дату її повернення, щоразу продовжуючи строк користування позикою.

Згідно з п.1 додаткової угоди №15 були внесені зміни до п.1 договору позики, згідно якого у власність позичальника було передано грошові кошти у сумі 272 950,00 грн, що за курсом долару США в АТ КБ «ПриватБанк» (26,95 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10 128,00 доларів США. Сторони домовилися, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому договором позики, має відповідати еквіваленту 10 128,00 доларів США за курсом їх продажу в АТ КБ «ПриватБанк» станом на дату здійснення платежу.

Кінцевий строк повернення відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №15, становив 27 листопада 2021 року включно.

Також, п.3 додаткової угоди №15 від 31 липня 2021 року сторони погодили, що будь-які грошові розрахунки, які відбувалися до моменту підписання даної угоди, не будуть враховуватися при майбутньому поверненні позики, а грошові кошти були передані позикодавцем позичальнику в день підписання даної угоди.

Факт отримання позики підтверджується розпискою від 31 липня 2021 року, написаною власноруч позичальником.

Відповідач умов договору позики з додатковою угодою № 15 належним чином не виконав, борг у визначені строки не повернув, умисно ухиляється від виконання покладених на нього зобов`язань.

У зв`язку з чим з відповідача піддягає стягненню сума основного боргу у розмірі 419 805,00 грн (10 128 доларів США*курс долара 41,45 грн), збитки від інфляції в розмірі 119 072,70 грн та 3% річних у розмірі 24 572,73 грн за період з 05 вересня 2021 року по 04 вересня 2024 року, а також неустойка, яка за вказаний період складає 998 997,00 грн, яку можливо зменшити до суми 419 805,00 грн. Таким чином, сума заборгованості за договором позики складає 983 256,03 грн.

Просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 27/11/17-6 від 27 листопада 2017 року з додатковою угодою № 15 від 31 липня 2021 року у сумі 983 256,03 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 74 762,80 грн і судовий збір 9832,56 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2025 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики № 27/11/17-6 від 27 листопада 2017 року з додатковою угодою № 15 від 31 липня 2021 року в розмірі 420 995,25 грн, з яких: основна сума боргу - 417 921,79 грн; 3% річних - 3 073,46 грн, а також 12 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу і судові витрати в розмірі 4209,95 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконав умов укладеного із ОСОБА_2 договору позики, доказів своєчасного повернення суми позики не надав, тож позивачка підтвердила своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання щодо стягнення основної суми боргу у розмірі 417 921,79 грн, еквівалентної 10 128,00 доларів США за курсом Національного банку України (41,2640 грн *10 128 доларів США), та 3 % річних за період з 28 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 3073,46 грн. У стягненні інфляційних втрат відмовлено, оскільки предметом договору є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті. Пеня стягненню не підлягає, оскільки нарахована після спливу строку повернення позики. 3% річних підлягають стягненню лише по 23 лютого 2022 року з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на період дії в Україні воєнного стану. Судові витрати на правничу допомогу зменшені з урахуванням рівня складності справи та витраченого адвокатом часу, принципів розумності і справедливості.

На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 11 грудня 2025 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на позивачку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що фактично основна заборгованість за договором позики на момент звернення позивачки до суду була ним погашена. Згідно виписки про рух коштів за картковим рахунком від 10 грудня 2025 року з АТ "ПриватБанк" № В675VOU2JUJGDFI ним в рахунок погашення заборгованості було 04 липня 2023 року перераховано кошти на суму 28 140,00 грн та 02 жовтня 2023 року - 12 060,00 грн. Крім того, ним також було перераховано ОСОБА_2 грошові кошти в загальній сумі близько 400 000,00 грн на карткові рахунки в АТ «А-Банк» та «Універсал Банк», на підтвердження чого ним зроблено запити до відповідних банківських установ з метою отримання виписок про рух коштів та підтвердження проведених транзакцій (копії відповідних документів буде надано пізніше). Він не був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, справу було розглянуто за його відсутності з порушенням його прав на судовий захист та справедливий суд. Зазначена обставина унеможливила подання відповідних доказів в суді першої інстанції та призвела до невірного встановлення обставин справи. Він має скрутне матеріальне становище у зв`язку з відсутністю постійної роботи та інших джерел доходу та наявністю обов`язку утримувати неповнолітню дочку 2022 року народження.

23 січня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачки адвоката Гупал Р.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000,00 грн.

Відзив мотивовано тим, що відповідач був обізнаний про перебування справи у провадженні суду та про необхідність подання відзиву на позовну заяву з відповідними доказами. У відповідача було достатньо часу для подання до суду відзиву та доказів, проте він не скористався своїм правом у визначені ЦПК України строки та не навів поважних причин неподання доказів до суду першої інстанції. Дані наданої ним банківської виписки не містять відомостей щодо перерахування грошових коштів на адресу позивачки та/або на виконання договору позики № 27/11/17-6 від 27 листопада 2017 року з додатковою угодою №15 від 31 липня 2021 року. Крім того, відповідач в апеляційній скарзі зазначає про перерахування ним на адресу позивачки близько 400 000,00 грн, однак жодних доказів цього не надає. Позивачка стверджує, що після укладання додаткової угоди до договору позики відповідач повернення позики не здійснював. Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 15 січня 2025 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом, вартість наданих послуг в суді апеляційної інстанції становить 15 000,00 грн (підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу, участь у судовому засіданні). Також ця сума підтверджується актом наданих послуг від 23 січня 2025 року. Вказані витрати підлягають стягненню з відповідача.

В судове засідання апеляційного суду стоорни-учасники судового розгляду не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 10 вересня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_2 отримано в електронному кабінеті 04 серпня 2026 року (а.с. 43, т. 2);

Гупал Роман Миколайович - повідомлений під розписку у залі судового засідання 16 липня 2026 року;

ОСОБА_1 - повідомлений під розписку у залі судового засідання 16 липня 2026 року.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений письмовий договір позики № 27/11/17-6, предметом якого було передання у власність Позичальника грошових коштів у сумі 166 865,00 грн, що за курсом долару США в НБУ (1 долар США = 26,913646 грн) на день укладення цього договору було еквівалентно 6200,00 доларів США (а.с. 20-21 том 1).

Згідно з п.2 Договору позики сума позики отримана Позичальником в повному обсязі до моменту підписання договору. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до 1.1 Договору позики та графіку повернення Позичальником грошових коштів, закріпленому у п.5 Договору позики, становив 27 березня 2018 року включно.

Згідно з п.8 Договору позики, позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, зазначеної в п.1 даного договору, на банківський рахунок або готівкою.

Пунктом 10 Договору позики визначено, що у разі прострочення виконання зобов`язання Позичальником за даним договором, Позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. За несвоєчасне повернення позики (її чергової частини) Позичальник сплачує Позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

Згідно з п. п. 11, 12 Договору позики забезпеченням виконання Позичальником зобов`язань була передача в заставу рухомого майна автомобіля ТОЙОТА модель CAMRY, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2008 року випуску, Тип ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 , який належав «Позичальнику» на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 23 липня 2016 року Центр 6341.

Відповідно до п.13 Договору позики факт повернення позики або її частини підтверджується заявою Позикодавця, про одержання суми позики в повному обсязі або частково, яке є єдиним належним підтвердженням виконання Позичальником зобов`язання за цим договором. Після повного виконання зобов`язання Позичальником за даним договором Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику розписку.

Відповідно до п. 15.2. Договору позики Позичальник зобов`язаний належним чином виконувати зобов`язання, покладені на нього положеннями Договору позики (в тому числі щодо своєчасного повернення позики).

Згідно з п. 15.4. Договору позики у разі невиконання Позичальником умов Договору позики, Позичальник зобов`язаний повернути всю суму позики, сплатити нараховані пеню і штрафні санкції, а також виконати усі інші зобов`язання за Договором позики.

У подальшому до вказаного договору позики було укладено 15 додаткових угод, якими вносились зміни до п. п. 1, 5, 6.1 договору.

Згідно п.1 додаткової угоди № 1 від 27 березня 2018 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 163 087,22 грн, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CIIIA=26,304390 грн) на день укладення додаткової угоди № 1 було еквівалентно 6200 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 1 становив 27 липня 2018 включно (а.с. 22 том 1).

Згідно п.1 додаткової угоди № 2 від 27 липня 2018 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 165 239,00 грн, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CIIIA=26,651412 грн) на день укладення додаткової угоди № 2 було еквівалентно 6200 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 2 становив 27 листопада 2018 року включно (а.с. 23 том 1).

Згідно п.1 додаткової угоди № 3 від 27 листопада 2018 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 172 970,37 грн, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CIIIA=27,898447 грн) на день укладення додаткової угоди № 3 було еквівалентно 6200 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 3 становив 27 березня 2019 включно (а.с. 24 том 1).

Згідно п.1 додаткової угоди № 4 від 28 березня 2019 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 167 907,00 грн, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CIIIA=27,898447 грн) на день укладення додаткової угоди №4 було еквівалентно 6200 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 4 становив 27 липня 2019 року включно (а.с. 25 том 1).

Згідно п.1 додаткової угоди № 5 від 12 липня 2019 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 164 100,00 грн, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CIIIA=25,801837 грн) на день укладення додаткової угоди № 5 було еквівалентно 6360 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 5 становив 27 липня 2019 року включно (а.с. 26 том 1).

Згідно з п.1 додаткової угоди № 6 від 29 липня 2019 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 157 726,31 грн, що за курсом долару США в НБУ (1 долар США 25,439728 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 6200 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 6 становив 27 листопада 2019 року включно (а.с. 27 том 1).

Згідно з п.1 додаткової угоди № 7 від 31 липня 2019 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 186 636,24 грн, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CШA=25,085516 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 7440 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 7 становив 27 листопада 2019 року включно (а.с. 28 том 1).

Згідно з п.1 додаткової угоди № 8 від 29 серпня 2019 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 178 571,00 грн, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CШA=25,221856 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 7080 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 8 становив 27 листопада 2019 року включно (а.с. 29 том 1).

Згідно з п.1 додаткової угоди № 9 від 04 жовтня 2019 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 236 830,20 грн, що за курсом долару США в НБУ (1 долар США 24.877122 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 9520 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 9 становив 27 листопада 2019 року включно (а.с. 30 том 1).

Згідно з п.1 додаткової угоди № 10 від 17 грудня 2019 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 248 217,00 грн, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CШA=23,55 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10 540 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 10 становив 27 березня 2020 року включно (а.с. 31 том 1).

Згідно з п.1 додаткової угоди № 11 від 31 березня 2020 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 295 647,00 грн, що за курсом долару США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США=28,05 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10 540 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди №11 становив 27 липня 2020 року включно (а.с. 32 том 1).

Згідно з п.1 додаткової угоди №12 від 04 вересня 2020 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 282 166,05 грн, що за курсом долару США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США 27,86 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10 128 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 12 становив 27 листопада 2020 року включно (а.с. 33 том 1).

Згідно з п.1 додаткової угоди № 13 від 30 листопада 2020 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 290 268,48 грн, що за курсом долару США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США 28,660 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10 128 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 13 становив 27 березня 2021 року включно (а.с. 34 том 1).

Згідно з п.1 додаткової угоди № 14 від 09 квітня 2021 року були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 284 090,40 грн, що за курсом долару США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США 28,050 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10 128 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди №14 становив 27 липня 2021 року включно (а.с. 35 том 1).

Згідно з п.1 додаткової угоди № 15 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 272 950,00 грн, що за курсом долару США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США - 26,950 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10 128 доларів США. Кінцевий строк повернення грошових коштів відповідно до додаткової угоди № 15 становив 27 листопада 2021 року включно (а.с. 36 том 1).

Відповідно до п.1 додаткової угоди № 15 сторони домовилися, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому Договором позики, має відповідати еквіваленту 10 128 доларів США за курсом їх продажу в АТ КБ «ПриватБанк» станом на дату здійснення платежу.

Також, п.3 додаткової угоди № 15 від 31 липня 2021 року сторони погодили, що будь-які грошові розрахунки, які відбувалися до моменту підписання даної угоди, не будуть враховуватися при майбутньому поверненні позики, а грошові кошти були передані позикодавцем Позичальнику в день підписання даної угоди.

Отримання позики підтверджується розпискою від 31 липня 2021 року, написаною власноруч позичальником ОСОБА_1 (а.с. 37 том 1).

Факти підписання договору, складання розписки і отримання коштів відповідач не заперечує.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони . Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов`язується повернути позику. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 463/5955/18, провадження № 61-1913св21.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів (постанови Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 686/2873/16-ц, провадження № 61-32918св18, від 14 липня 2021 року у справі № 750/2316/19, провадження № 61-20751св19).

При цьому, у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов`язком наступного повернення.

Розписка щодо передання грошових коштів може бути визнана договором позики у тому разі, коли вона буде містити умови не лише про отримання грошових коштів, але й про умови/строки щодо їх повернення.

Наявність таких умов дає підстави стверджувати, що у позичальника за договором позики виникло зобов`язання щодо її повернення відповідно до умов договору та вимог закону, та боржник (позичальник) зобов`язаний виконати свій обов`язок щодо повернення позики, а кредитор (позикодавець) - прийняти виконання особисто, або на умовах, встановлених договором.

Отже, оцінити належним чином зміст правовідносин сторін, що виникають на підставі договору позики, укладеному у вигляді розписки, можливо після оцінки сукупності всіх наведених умов.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 753/10208/20, провадження № 61-17384св21.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц, а також Верховний Суд у постановах від 05 квітня 2022 року у справі № 265/2448/19, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17, від 08 червня 2022 року у справі № 369/13872/18.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 456/1375/20, провадження № 61-6178ск22, від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21, провадження № 61-1307св23.

У разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Належним чином дослідивши надані сторонами докази, з`ясувавши фактичні обставини справи суд першої інстанції установив справжню правову природу правовідносин сторін, факт передання відповідачу у позику коштів, невиконання ним зобов`язання з повернення коштів та ухвалив законне й обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 з урахуванням обмеження нарахування відсотків за неправомірне користування позикою до 23 лютого 2022 року на підставі положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про повне погашення ним заборгованості за позикою судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки належних доказів цього у передбаченому ЦПК України порядку відповідачем не надано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи: позовній заяві; відзиві на позовну заяву (відзиві); відповіді на відзив; запереченнях; поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву (частини перша та друга статті 174 ЦПК України). Заяви по суті справи мають бути оформлені згідно з вимогами статей 175-181 ЦПК України

За змістом вимог частин третьої, четвертої статті 83 ЦПК України, відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позовну заяву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано, причини, з яких не може бути подано доказ у зазначений строк, докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про перебування справи у провадженні суду першої інстанції, він ознайомлювався з матеріалами справи (а.с. 147 том 1), неодноразово подавав клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 148, 206 том 1).

Однак своїм правом на подачу відзиву та відповідних доказів ОСОБА_1 так і не скористався.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Згідно частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Виходячи з викладеного, оскільки відповідачем не доведено поважних причин неподання доказів до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має підстав приймати та оцінювати поданий ним новий доказ - витяг з банківської виписки, долучений до апеляційної скарги (а.с. 4-5 том 3). До того ж, колегія суддів не вважає такий доказ належним, тобто таким, що містить інформацію, яка входить до предмету доказування, оскільки вказаний витяг не містить ані даних про те, кому належить картка, щодо якої сформовано виписку, ані даних про отримувача коштів у розмірі 12 060,00 грн та 28 140,00 грн за переказами, на які посилається ОСОБА_1 .

Будь-яких доказів повернення всієї суми позики відповідачем суду не надано.

Посилання ОСОБА_1 на те, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи, і розглянуто справу без його участі, чим порушено його права, колегія суддів відхиляє, оскільки про судове засідання, призначене на 11 листопада 2025 року, коли було ухвалено оскаржуване рішення, відповідач був завчасно повідомлений 09 вересня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку SMS-повідомлення (а.с. 238 том 1).

У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 201/6092/17 (провадження № 61- 48215св18), від 23 лютого 2022 року у справі № 644/12167/15 (провадження № 61-20148св21) вказано, що текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом роздруковування та заповнення учасником форми, яка розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України.

З огляду на те, що матеріали справи містять власноруч підписану ОСОБА_1 заяву на отримання електронних повісток на номер телефону НОМЕР_4 (а.с. 146 том 1), і саме на цей номер судом направлялись повістки про виклик до суду, колегія суддів вважає, що таке повідомлення відповідача про розгляд справи є належним.

Посилання відповідача на скрутний майновий стан колегія суддів також не може взяти до уваги, оскільки це не звільняє його від обов`язку з виконання грошового зобов`язання щодо повернення позики.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить, тож колегія суддів не вбачає підстав для перегляду і скасування чи зміни рішення суду в частині розподілу судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається.

Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просив про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, понесених в ході розгляду справи апеляційним судом, у сумі 15 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 січня 2026 року між ОСОБА_2 та адвокатом Гупал Р.М. укладено договір про надання правничої допомоги б/н, предметом якого є, зокрема, надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його по цивільній справі № 643/10140/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Пунктом 4.9 договору передбачено, що сума договору складає 15 000,00 грн.

З акту наданих послуг від 23 січня 2026 року вбачається, що за вказаним договором адвокатом Гупал Р.М. надано ОСОБА_2 такі послуги: консультація клієнта з вивченням відповідних документів за апеляційною скаргою ОСОБА_1., підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 643/10140/24, участь у судовому засіданні, загалом 10 годин вартістю 15 000,00 грн.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу, та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

З урахуванням категорії справи (стягнення заборгованості), ціни позову, обсягу виконаної адвокатом роботи на стадії апеляційного перегляду справи, незмінності позиції позивачки та її представника у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, вказаний в акті наданих послуг (15 000,00 грн), є завищеним.

Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, з урахуванням обсягу та складності наданих позивачці послуг з правничої допомоги протягом апеляційного перегляду справи, критерію реальності і необхідності адвокатських витрат, судова колегія вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2000,00 грн, що відповідає принципам справедливості, співмірності та розумності судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина