Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №440/8422/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/8422/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незвільненні з військової служби, ОСОБА_1 відповідно до поданого рапорту;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , згідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби на підставі поданого рапорту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рапорт про звільнення позивача із військової направлений поштовим відправленням, але в порушення вимог діючого законодавства, відповідь на на рапорт не надана військовою частиною. З урахуванням викладеного позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, оскільки військова частина повідомила, що такий рапорт до неї не надходив.

Стислий зміст заперечень відповідача.

Відповідач надав суду відзив. У відзиві на позов та додаткових поясненнях військової частини зазначені доводи, що згідно з наказом командира військової частини зафіксований факт самовільного залишення місця служби позивачем. Відповідач пояснив, що рапорт поштовим зв`язком військова частина не отримувала, оскільки такий рапорт направлений не безпосередньому командиру позивача по службі, що є порушенням чинного порядку звернення із рапортом. Відповідач просив суд у позовних вимогах відмовити у повному обсязі.

Заяви, клопотання учасників справи.

Відповідач просив у додаткових поясненнях закрити провадження у справі.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 30.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

Полтавським окружним адміністративним судом від 17.07.2026 прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувані судом докази від відповідача.

Суд постановив ухвалу від 10.09.2026, якою заяву відповідача про закриття провадження залишив без задоволення.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №85 від 26.03.2026, позивач призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 № 69/2022 та призначений солдат запасу у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 за штатом воєнного часу, зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення і є таким, що справи та посаду прийняв.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №146 від 26.05.2026 солдата ОСОБА_1 водія 3 штурмового відділення 3 штурмового взводу 5 штурмової роти, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26 травня 2026 року №58-РС на посаду вогнеметника 2 штурмового відділення, 3 штурмового взводу, 1 штурмової роти, НОМЕР_2 штурмового батальйону, вважати таким, що з 26 травня 2026 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

На підставі витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №2 від 01.06.2026 солдата ОСОБА_1 , вогнеметника 3 штурмового відділення 1 штурмового взводу 1 штурмової роти, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01 червня 2026 року №1-РС на посаду вогнеметника 2 штурмового відділення, 3 штурмового взводу, 1 штурмової роти, 1 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що з 01 червня 2026 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №46 від 15.07.2026, позивач вибув із району виконання завдання із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації до тимчасового пункту дислокації в районі н.п. Нижній Бишкин, Харківської області: солдат ОСОБА_1 , вогнеметник 2 штурмового відділення, 3 штурмового взводу, 1 штурмової роти, 1 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , із 16 липня 2026 року знятий з продовольчого забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Підстава: рапорт командира штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_3 , лейтенанта ОСОБА_2 Bx. №1771/ГП від 15.07.2026.

Відповідач надав додаткові пояснення 02.09.2026, в яких повідомив, що на підставі акту службового розслідування від 25.08.2026, встановлено вчинення позивачем низки триваючих правопорушень. 27.07.2026 о 07:25, під час перевірки наявності особового складу 1 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_1 , що є зоною виконання бойових завдань, виявлена відсутність вогнеметника 2 штурмового відділення 3 штурмового взводу 1 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону солдата ОСОБА_1 . Позивач без поважних причин залишив розташування підрозділу та припинив виконання обов`язків військової служби. Станом на день розгляду справи позивач відсутній за місцем служби, обов`язків не виконує, самовільно залишив військову частину. Офіційне повідомлення про вчинення кримінального правопорушення направлено до Державного бюро розслідувань для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 31.07.2026 № ПП/876. Позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності, а наказом командира оголошено дисциплінарне стягнення у виді суворої догани. Водночас, розпорядчими діями вищого командування, а саме на підставі наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 04.08.2026 № 672- РС та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.08.2026 № 67, солдата ОСОБА_1 офіційно усунуто від займаної посади вогнеметника із зарахуванням у розпорядження командира військової частини з 05 серпня 2026 року.

На підтвердження зазначених пояснень від 02.09.2026, відповідач жодного доказу суду не надав.

Відповідно до статті 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У порядку частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно із статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), відповідач не скористався своїм диспозитивним правом на подання відзиву чи іншої заяви по суті спору із запереченнями щодо обставин, викладених у позовній заяві.

Суд оцінює поведінку військової частини, стосовно ненадання відповідачем доказів, як невиконання процесуального обов`язку суб?єктом владних повноважень в частині обов`язку доказування.

Ненадання відзиву (чи будь-яких заяв по суті спору із запереченнями доводів позову) доказів суб`єктом владних повноважень не спростовує підтвердження відповідачем порушеного права позивача, яке є предметом спору.

Суд визнає, що ненадання доказів не тільки принцип змагальності сторін та ускладнює встановлення істини у справі, але й підриває авторитет судової влади, нівелює довіру суспільства до правосуддя та перешкоджає своєчасному та ефективному розгляду справ.

Необхідність подання доказів у справі суб?єктом владних повноважень зумовлена їх особливим статусом, як представників публічного інтересу, а також того, що всі негативні наслідки ухвалення рішення покладаються на державний бюджет України, який наповнюється платника податків. Протиправні дії суб?єкта владних повноважень у подальшому спричиняють збільшення витрат із державного бюджету, що призводить до нераціонального витрачання коштів платників податків. Саме на суб?єкта владних повноважень покладається покладається підвищена відповідальність за участь у судових процесах (як особиста явка їх представників так і подання заяв по суті спору) та, в подальшому, забезпечення виконання рішень суду.

Дії суб`єкта владних повноважень або бездіяльність мають прямий вплив на ефективність функціонування судової системи та дотримання принципів верховенства права.

З огляду на викладене, суд вирішує справу на підставі наявних доказів, які є достатніми для вирішення спору по суті, а обставинам самовільного залишення позивачем служби суд оцінку не надає, оскільки відповідач відповідні докази суду не надав.

08.06.2026 позивач направив рапорт від 08.06.2026 про звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пунктів 225, 233, 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, до командира військової частини НОМЕР_1 , згідно із поштовим відправленням №3601100613691 рекомендованим листом направлене на адресу: АДРЕСА_2 , у той же час у змісті рапорту зазначена інша адерса: АДРЕСА_3 ; яке не отримане адресатом, відповідно до трекінгу «Укрпошта» «Повернення Відправнику (Одержувач відсутній за вказаною адресою)» 15.06.2026.

Рапорт позивача адресований командиру військової частини НОМЕР_1 , до рапорту долучені копію документів, відповідно до переліку додатків: «нотаріально завірені копії: « 1. Копія паспорту ОСОБА_1 . 2. Копія р.н.о.к.п.п. ОСОБА_1 . 3. Витяг про місце реєстрації ОСОБА_1 . 4. Копія паспорту ОСОБА_3 . 5. Копія р.н.о.к.п.п. Панасенка І.М. 6. Витяг про місце реєстрації ОСОБА_3 . 7. Копія довідки МСЕК. 8. Копія пенсійного посвідчення ОСОБА_3 . 9. Копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 . 10. Копія паспорту ОСОБА_4 . 11. Копія р.н.о.к.п.п. Савіної Л.А. 12. Копія свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_5 »

Позивач не надав опис вкладення до поштового рекомендованого відправлення, на підтвердження надсилання рекомендованого поштового відправлення №3601100613691 наданий фіскальний чек.

Позивач на момент подання рапорту обіймав посаду: вогнеметник 2 штурмового відділення, 3 штурмового взводу, 1 штурмової роти, 1 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Суд не надані докази звернення позивача із рапортом про звільнення зі служби до безпосереднього начальника командира взводу, роти.

Відповідачем зазначене, що військова частина НОМЕР_1 у липні виконує завдання в районах проведення бойових дій на території Донецької області.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відсутності розгляду його рапорту командиром військової частини, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII.

Частиною 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р. затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, в редакції змін внесених згідно з Указом Президента № 439/2023 від 18.07.2023 р. (в подальшому - Положення № 1153), яким визначається порядок проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Права посадових осіб щодо звільнення з військової служби, вимоги та порядок звільнення з військової служби, в тому числі військовослужбовців, які призвані за мобілізацією на період воєнного стану врегульовано розділом ХІІ Положення № 1153.

Відповідно до п. 233 Положення № 1153, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Згідно із підпунктом 2 пунктом 225 Положення №1153, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 р. за № 438/16454 (в подальшому - Інструкція № 170).

Згідно з п. 14.10 Інструкції № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до абз. 13 п. 14.10 Інструкції № 170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України № 735 від 28.12.2016 р. (в подальшому - Інструкція № 735).

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Інструкції №735, посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції №735, рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.

За правилами п. 5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Пунктом 7 розділу ІІІ Інструкції №735 визначено, що відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.

Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Інструкції №735, рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.

Наказом Міністерства оборони України № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України від 06.08.2024 р. (в подальшому - Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Пунктами 2-4 розділу І Порядку № 531 визначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Розділом ІІ зазначеного Порядку визначено форми рапортів, де зокрема п. 1 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку № 531.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу III Порядку № 531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Аналізуючи вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає: подання військовослужбовцем рапорту “по команді” про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби; здача посади та розрахунок при звільненні; постановка на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Станом на момент подання рапорту від 08.06.2026 позивач проходив військову службу, відповідно до наказу командира військової частини №2 від 01.06.2026 солдат ОСОБА_1 , вогнеметник 3 штурмового відділення 1 штурмового взводу 1 штурмової роти, призначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01 червня 2026 року №1-РС на посаду вогнеметника 2 штурмового відділення, 3 штурмового взводу, 1 штурмової роти, 1 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що з 01 червня 2026 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою (витяг з наказу додається).

При досліджені змісту рапорту позивача, що наявний в матеріалах справи та є предметом розгляду у даній справі, судом встановлене, що вказаний рапорт не відповідає приписам п.1 розділу ІІІ Порядку № 531, оскільки такий рапорт поданий командиру військової частини, а не командиру взводу, роти безпосередньому начальнику позивача. Рапорт позивача направлений військовій частині, а не до підрозділу, в якому проходить службу позивач та перебуває його безпосередній начальник по команді.

Відповідно до п. 233 Положення № 1153, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Згідно із підпунктом 2 пунктом 225 Положення №1153, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно пунктів Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі – Статут):

7. Внутрішньою службою у військових частинах та підрозділах керують їх командири. У разі розташування в одному приміщенні кількох підрозділів, командири яких не мають спільного безпосереднього начальника, керівництво внутрішньою службою наказом командира військової частини покладається на командира одного з цих підрозділів. Безпосереднім організатором внутрішньої служби у військовій частині є начальник штабу, а в роті - головний сержант роти.

14. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

31. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

32. За своїми військовими званнями начальниками є:

військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини;

військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу;

майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу;

полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу;

генерали, адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.

Відповідно до пункту 8 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” №551-XIV від 24.03.99), командири, посади яких у цьому Статуті не визначені, користуються дисциплінарною владою стосовно підлеглих військовослужбовців згідно з військовим званням, передбаченим їх посадою: ґ) капітан (капітан-лейтенант) - владою командира роти (корабля 4 рангу).

Згідно з п. 14.10 Інструкції № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до абз. 13 п. 14.10 Інструкції № 170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

З системного аналізу вказаних норм права, вбачається, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту, які мають бути прийняті в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Позивачем не надані докази того, що командир відповідача військової частини є командиром бригади чи полку та має повноваження на звільнення позивача із військової служби, відповідно до пункту 225 Положення №1153, або посадовою особою, яка відповідно до пункту 8 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, оскільки командир військової частини має військове звання капітана, то користується владою командира роти, а не командира бригади (полку, корабля 1 рангу).

У п.1 розділу ІІІ Порядку № 531 визначені вимоги, що паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади тощо.

Указаний рапорт не відповідає приписам п.1 розділу ІІІ Порядку № 531, оскільки у змісті рапорту позивача не зазначена посада військовослужбовця.

Відповідно до п. 78 Правил надання послуг поштового зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 р. № 1071) (далі Правила № 270), поштові відправлення, адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим в установленому законодавством порядку на одержання поштових відправлень.

У п. 80 Правила № 270, зазначено, що поштові відправлення для адресатів (одержувачів), місце перебування яких розташоване поза межами населеного пункту, вручаються таким адресатам (одержувачам) на найближчому до них об`єкті поштового зв`язку.

У додаткових поясненнях представником відповідача, зазначено, що підрозділ позивача перебуває у районі виконання бойових завдань по за межами місця розташування військової частини, що підтверджується наказами командира військової частини.

Позивач направив рапорт поштовим зв`язком у АДРЕСА_4 . Зазначені обставини позивач чи представник позивача не спростовують.

Додатково суд враховує, що позивач не направив рапорт із описом вкладення поштового відправлення, отже суд позбавлений встановити обставину наявності додатків у поштовому відправленні.

Документом яким підтверджується дата вручення поштового відправлення та прізвище одержувача відповідно до пп. 9 п. 2 Правила № 270 є повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суд не встановив, що військова частина отримала поштове відправлення, оскільки таке поштове відправлення повернулось позивачу за закінченням терміну зберігання.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив відсутність належних доказів вручення кореспонденції відповідачу, оскільки до суду не надані належні докази повідомлення про вручення поштового відправлення військовій частинні рапорту із додатками дату про вручення та прізвище одержувача кореспонденції, у рапорті не зазначена посада позивача, як військовослужбовця, і такий рапорт не поданий безпосередньому командиру позивача по команді у за місцем знаходження відповідного підрозділу військової частини, на посаді якої проходить військову службу позивач.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що оскільки позивач з рапортом до військової частини про його звільнення з військової служби у встановленому законом порядку не звертався, вказані обставини виключають об`єктивну можливість прийняття будь-якого рішення за відсутності отриманого рапорту відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 висловила правову позицію, згідно якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Верховний Суд неодноразово зазначав у подібних відносинах щодо мобілізації в умовах воєнного стану та дотримання правил військового обліку військовозобов`язаними, що для надання правової оцінки бездіяльності відповідача встановленню, передусім, підлягає факт отримання рапорту, заяви чи звернення особи про вчинення певних дій.

У контексті широкого тлумачення виконання громадянами конституційного обов`язку щодо захисту України в умовах воєнного стану та мобілізації, праву військовозобов`язаного чи військовослужбовця на звернення до органу військового управління чи безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок відреагувати на отримане звернення, заяву чи рапорт.

Лише із вказаною обставиною отримання відповідачем звернення чи заяви позивача чинне законодавство пов`язує виникнення у відповідача обов`язку щодо його розгляду та вирішення по суті для вчинення чи нездійснення певних дій у реєстрі із питань військового обліку та дотримання позивачем правил військового обліку.

За протилежних обставин, не виникає протиправної бездіяльності відповідача.

Праву військовозобов`язаного на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання проходження служби кореспондує обов`язок відповідача відреагувати на поданий рапорт.

Суд звертає увагу, що для надання правової оцінки бездіяльності відповідача встановленню, передусім, підлягає факт отримання рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Тільки за вказаною обставиною отримання рапорту по команді чинне законодавство пов`язує виникнення у відповідача обов`язку щодо його розгляду та вирішення по суті.

Відсутність у змісті позову деталізації обставин та підстав позову щодо подання та вручення (направлення) рапорту відповідачу із кореляцією наданих до позовної заяви доказів, які підтверджують дану обставину, на переконання суду, свідчить про відсутність в матеріалах справи доказу вручення рапорту військовій частині.

Суд висновує, що оскільки позивачем не доведений факт звернення у встановленому законом порядку із рапортом про його звільнення з військової служби до безпосереднього командира позивача військової частини, то відсутні підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на час воєнного стану на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Тотожний висновок ухвалений Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 26 січня 2026 року у справі № 520/24921/25 у подібній справі:

"Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки позивачем не доведено факту звернення у встановленому законом порядку з рапортом про звільнення його з військової служби до військової частини НОМЕР_1 та до безпосереднього його командира, тому відсутні підстав для визнання протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту позивача від 08.08.2025 р. про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню."

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини, яка полягає у не розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання військової частини розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає, що вказані вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини.

Оскільки судом не встановлені підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини, яка полягає у не розгляді рапорту позивача, про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», то відповідно відсутні правові підстави для задоволення похідної позовної вимоги про зобов`язання військової частини розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду у цьому рішенні.

В адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб?єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єкта приватного права (від лат. uberrima fides - найбільш добросовісний).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви.

Принципи адміністративної процедури є добросовісність і розсудливість (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про адміністративну процедуру” 17 лютого 2022 року № 2073-IX).

Стаття 10 Закону України “Про адміністративну процедуру” пояснює добросовісність і розсудливість в адміністративній процедурі. Адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства. Особа зобов`язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.

Поведінка, яка суперечить добросовісності, “легітимним очікуванням”, “належному урядуванню” та “правовій визначеності” не може бути правомірною, як і всі рішення пов`язані із нею.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки у позові відмовлено.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза