Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №420/36393/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/36393/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Пудової Г.В.

За участю сторін:

Позивача: ОСОБА_1

Представника відповідача: Ращенка Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Одеським окружним адміністративним судом розглядається адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати п.4 наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 03.10.2025 року №2351 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських БПОП (С) ГУНП в Одеській області» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №1249 о/с від 07.10.2025 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня ухвалення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що з позивач проходив службу на посаді поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області. Під час виконання службових обов`язків позивач перебував у відрядженні з листопада 2024 року по вересень 2025 року в Житомирській області. Водночас, протягом вказаного відрядження у Житомирській області у позивача погіршилось самопочуття, що стало підставою його звернення 15.09.2025 року за медичною допомогою. Про факт свого звернення за медичною допомогою позивач 15.09.2025 року повідомив начальника відділу моніторингу та контролю БПОП (С) ГУНП в Одеській області підполковника поліції Кокоришкіна О.О., який, з його слів, також доповів про це командиру БПОП(С) ГУНП в Одеській області капітану поліції Лапіну Д. Оскільки з 15.09.2025 року по 18.09.2025 року позивач перебував на лікарняному, він не вибув у подальше відрядження до Краматорського району Донецької області згідно наказу ГУ НП в Одеській області від 13.09.2025 року №1602 ДСК. Лише 20.09.2025 року позивач зміг написати необхідні рапорти про прибуття з відрядження.

Водночас, 03.10.2025 року позивача було повідомлено, що пунктом 4 наказу ГУ НП в Одеської області №2351 від 03.10.2025 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських БПОП(С) ГУНП в Одеській області» до нього застосовано дисціплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби, а вже 07.10.2025 року позивача повідомили про наявність наказу ГУ НП в Одеської області №1249 о/с від 07.10.2025 року, яким його було звільнено зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення.

Не погоджуючись із накладенням на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 18.11.2025 року по справі №420/36393/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу було запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.

03.12.2025 року від представника Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив по справі (т. 1 а.с. 51-79), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що в сучасних умовах особовий склад Національної поліції залучається до несення служби не лише для надання поліцейських послуг, а й забезпечення правового режиму воєнного стану та безпосередній відсічі збройній агресії проти України. 16.09.2025 року до командира БПОП(С) ГУНП в області капітана поліції Лапіна Д.С. надійшла інформація про те, що не всі працівники відрядилися до Донецької області, серед цих працівників також був позивач. В подальшому з`ясовано, що позивач прибув до міста Одеси але так і не забезпечив виконання наказу ГУНП в області від 13.09.2025 року №1602ДСК. В ході опитування позивача, останній підтвердив, що до 15.09.2025 року перебував у відрядженні у Житомирській області, а також підтвердив ознайомлення під відеозапис з наказом ГУНП від 13.09.2025 року №1602 ДСК, про що поставив підпис у відомості ознайомлення. В пояснення позивач зазначив, що 15.09.2025 стан його здоров`я погіршився і він вирішив звернутись у КНП «Овруцький центр первинної медико-санітарної допомоги», де йому відкрили лист непрацездатності з 15.09.2025 по 18.09.2025, та він перебував на стаціонарному лікуванні. 18.09.2025 року позивач виїхав у м. Одесу, для подальшого лікування про що він повідомив підполковника поліції ОСОБА_2 . 19.09.2025 року старший позивач приїхав в м. Одесу, де робив додаткове обстеження, однак лист непрацездатності йому відкрили лише з 22.09.2025 по 26.09.2025. При проведенні службового розслідування позивача було опитано, внаслідок чого він зазначив, що з 19.09.2025 року по 21.09.2025 включно він був працездатним, однак 19.09.2025 року викликав собі ШМД, а також 20.09.2025 теж викликав собі ШМД у зв`язку з поганим самопочуттям. Також при опитуванні він зазначив, що наразі не готовий виконати наказ ГУНП в Одеській області від 13.09.2025 року №1602 ДСК через те, що хворіє, а також підтвердив, що не зв`язувався із командиром БПОП(С) ГУНП в Одеській області капітаном поліції ОСОБА_3 , який наразі виконує бойові завдання в Донецькій області. Отже дисциплінарна комісія ГУНП в області дійшла висновку, що С. Трач 19.09.2025 та 20.09.2025 не вжив жодного заходу щодо виконання наказу ГУНП в області від 13.09.2025 №1602 ДСК розуміючи, що вказаний наказ є діючим, не скасованим та потребує обов`язкового виконання. Також позивачу було відомо, що 16.09.2025 року відповідно до наказу ГУНП від 13.09.2025 №1602 ДСК необхідно прибути у Донецьку область в підпорядкування командира БПОП(С) ГУНП в Одеській області капітана поліції Д. Лапіна, який перебуває у Донецькій області, однак він це не виконав та про причини не повідомив. Більш того, не повідомив безпосереднього керівника про відкриття лікарняного. Таким чином дисциплінарна комісія ГУНП в області дійшла висновку, що позивач вчинив грубі дисциплінарні проступки, що виразилося в особистій недисциплінованості, недотриманні законів України та інших нормативно-правових актів, які регламентують діяльність поліції, порушенні Присяги працівника поліції в частині дотримання законів України та особистого зобов`язання з гідністю нести високе звання поліцейського, порушенні Правил внутрішнього розпорядку у частині неповідомленні свого керівника про причини відсутності на робочому місці, невжитті заходів щодо виконання наказу ГУНП в Одеській області від 13.09.2025 №1602 ДСК «Про відрядження працівників ГУНП в Одеській області». На підставі висновку службового розслідування від 02.10.2025 року було видано наказ ГУНП в Одеській області від 03.10.2025 №2351, яким до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. На виконання наказу ГУНП в Одеській області від 03.10.2025 №2351, Головним управлінням було видано оскаржуваний наказ від 07.10.2025 №1249 о/с, яким позивача було звільнено зі служби в поліції. На переконання відповідача, Головне управління діяло в межах чинного законодавства та жодним чином не порушило права та законні інтереси позивача.

09.12.2025 року від позивача до суду надійшло клопотання (т.1 а.с.86-92), в якому він просив долучити до матеріалів справи копію медичної картки виїзду бригади невідкладної медичної допомоги (форма 110/о) №1437 від 19.09.2025 року на підтвердження неможливості виконання своїх посадових обов`язків.

Ухвалою суду від 19.01.2026 року було вирішено подальший розгляд справи №420/36393/25 проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання по справі.

18.02.2026 року (відкладено на іншу дату за клопотанням представників сторін), 04.03.2026 року (відкладено на іншу дату за клопотанням позивача), 11.03.2026 року, 01.04.2026 року, 25.05.2026 року, 15.06.2026 року були проведені підготовчі судові засідання по справі, в яких приймали участь безпосередньо позивач та представник ГУ НП в Одеській області Ращенко Є.М., які надавали пояснення щодо предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та заперечень проти них, а також долучали додаткові письмові докази по справі (т.1 а.с.122-126, 127-131, 170-173, 174-179, 180-184, т.2 а.с.1-154, 155-184).

Згідно ч. 1 ст. 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач було подано заяву від 31.03.2026 року про зміну позовних вимог, яку було прийнято судом. ОСОБА_1 після зміни позовних вимог у підготовчих судових засіданнях посилався на те, що обставина, за якої призначалося службове розслідування - невибуття у відрядження 16.09.2025 до Донецької області, відбулося з поважної причини, а саме у зв`язку з проходженням стаціонарного лікування з 15.09.2025, що підтверджено випискою з медичної карти стаціонарного хворого. Окрім того, Дисциплінарною комісією та керівником під час визначення виду стягнення щодо нього не враховано, що він проходив службу в міліції з 2007 року та в поліції з 2015 року, дисциплінарні стягнення за період проходження служби відсутні, неодноразово застосовувались заохочення за зразкову службу.

Представник відповідача Ращенко Є.М. у підготовчих судових засіданнях щодо посилань позивача про недоотримані при звільненні кошти, а саме компенсацій за невикористані відпустки, одноразову грошову допомогу, зазначив, що позивачу при звільненні була виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні відпусток під час проходження служби. Будь-якої різниці для здійснення цієї компенсації підстава звільнення не має. При звільненні поліцейського зі служби з підстав, не передбачених частинами 1 і 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплата одноразової грошової допомоги не передбачена. Вказане стосується і позивача, якого було звільнено зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення. Усі інші нарахування, передбачені поліцейському і нараховані до дня звільненні зі служби включно, були проведені Головним управлінням у відповідності до вимог чинного законодавства.

В підготовчому судовому засідання, проведеному 15.06.2026 року, протокольною ухвалою суду від 15.06.2026 року клопотання позивача було задоволено та поновлено йому строк звернення до суду з вказаним адміністративним позовом.

Також 15.06.2026 року підготовче провадження у справі №420/36393/26 було закрито та призначено розгляд справи по суті.

06.07.2026 року судове засідання було відкладено за клопотанням позивача на 02.09.2026 року.

02.09.2026 року у судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, а представник ГУ НП в Одеській області Ращенко Є.М. заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судом у справі встановлено наступне.

ОСОБА_1 (далі – позивач) проходив службу на посаді поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області, що сторонами не заперечується.

Відповідно до наказу ГУНП в Одеській області від 27.08.2025 року №1470 ДСК та наказу ГУНП в Одеській області від 10.09.2025 року №1578 ДСК позивач перебував у відряджені в Житомирській області (т.2 а.с.20).

13.09.2025 року керівництвом ГУНП в Одеській області було видано наказ №1602 ДСК «Про відрядження працівників ГУНП в Одеській області», про відрядження, зокрема, позивача з 16.09.2025 року до складу сил і засобів ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » угрупування військ (сил) « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 19-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ в підпорядкування командира зведеного підрозділу ДПОП «Об`єднана штурмова бригада НП України « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який, відповідно до бойового розпорядження Головнокомандувача ЗСУ від 28.12.2024 року №26499 ДПУ-3 – ЛОЗОВА, мав виконувати бойові (спеціальні) завдання в частині забезпечення вогневої підтримки, застосування безпілотних авіаційних систем, а також виконання інших бойових (спеціальних) завдань.

У вищевказаному наказі було окремо зазначено, що відрядження (відповідно наказу ГУНП в Одеській області від 27.08.2025 року №1470 ДСК та наказу ГУНП в Одеській області від 10.09.2025 року №1578) до ЗБП «Воля» у Житомирській області для позивача з 15.09.2025 року було припинено.

Безпосередньо 13.09.2025 року заступником командира роти №4 БПОП(С) ГУНП в області майором поліції ОСОБА_4 у присутності заступника командира БПОП(С) ГУНП в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_5 та начальника відділу моніторингу та контролю БПОП(С) ГУНП в Одеській області підполковника поліції Кокоришкіна О.О. було ознайомлено особовий склад, у тому числі позивача, із вищевказаним наказом №1602 ДСК, що позивачем не заперечувалось.

На підтвердження ознайомлення позивача зі змістом вищевказаного наказу ГУНП в Одеській області №1602 ДСК безпосередньо 13.09.2025 року до суду додатково надано відомість, де міститься особистий підпис позивача (т. 2 а.с. 28).

Разом з цим, за твердженням позивача, протягом відрядження у Житомирській області у нього було погіршення самопочуття, почались запаморочення та сильні головні болі, болі в шийно-грудному відділі хребта, ймовірно через втому. 15.09.2025 року в нього було сильне запаморочення, під час якого він ненадовго втратив свідомість, що змусило його звернутись за медичною допомогою.

З 15.09.2025 по 18.09.2025 він перебував на лікарняному, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №6492, виданою КНП «Овруцька міська лікарня» Житомирської області.

За твердженням позивача, оскільки інші поліцейські вже вибули у подальше відрядження, а його відрядження в Житомирській області закінчилось, то він повернувся в м.Одесу, про що був повідомлений начальник відділу моніторингу та контролю БПОП(С) ГУНП в області підполковнику поліції Кокоришкін О.О., що відповідачем не заперечувалось.

Однак, після прибуття в Одесу 19.09.2025 року, за твердження позивача, його стан здоров`я погіршився, внаслідок чого він був вимушений звернутися за медичною допомогою до КНП «Міський центр невідкладної медичної допомоги», що підтверджується карткою виїзду швидкої медичної допомоги №1437 від 19.09.2025 року.

Позивач зазначає, що 19.09.2025 року вранці він телефонував до Відділу кадрів та моніторингу та повідомив про свій стан здоров`я, а також про те, що викликав швидку допомогу. 20.09.2025 року він прибув на службу написати необхідні рапорти про прибуття з відрядження та доповісти про стан здоров`я, але згодом його стан погіршився і він з дозволу керівництва після обіду пішов додому, де викликав швидку допомогу. Оскільки 21.09.2025 року був вихідним днем, то лише згідно листка непрацездатності від 22.09.2025 року вбачається, що у позивача підтвердився РНК вірус SARS COV-2.

Листом ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Одеській області» від 23.09.2025 року підтверджено, що позивач знаходився на амбулаторному лікуванні з 22.09.2025 року (т.2 а.с.41).

Враховуючи вищевказані обставини, 16.09.2025 року позивач не прибув до місця виїзду поліцейських в селищі Народичі відповідно до вимог наказу ГУНП в Одеській області №1602 ДСК від 13.09.2025 року, що зазначено у письмових поясненнях заступника командира роти №4 БПОП(С) ГУНП в області майором поліції ОСОБА_4 .

На адресу ГУНП в Одеській області надійшла доповідна записка командира БПОП(с) ГУНП в Одеській області капітана поліції Дмитра Лапіна (т.2 а.с.4-7), в якій останнім було повідомлено керівництво ГУНП в Одеській області про неприбуття до місця виїзду 10 працівників, зокрема, позивача, відповідно до вимог наказу ГУНП в Одеській області №1602 ДСК від 13.09.2025 року, внаслідок чого 18.09.2025 року було призначено службове розслідування (т.2 а.с.2-3).

02.10.2025 року начальником ГУНП в Одеській області було затверджено висновок службового розслідування за відомостями викладеними у доповідній записці командира БПОП(с) ГУНП в Одеській області капітана поліції Лапіна Д. від 16.09.2025 №123812-2025 (т.2 а.с.61-107).

З вказаного висновку встановлено, що 23.09.2025 року Дисциплінарною комісією було надіслано запрошення позивачу щодо прибуття 26.09.2025 до адміністративної будівлі ГУНП для опитування. В ході його опитування останній підтвердив, що до 15.09.2025 року перебував у відрядженні у Житомирській області. Також позивач зазначив, що 15.09.2025 року у зв`язку з хвилюванням стан його здоров`я погіршився і він вирішив звернутись у КНП «Овруцький центр первинної медико-санітарної допомоги», де йому відкрили лист непрацездатності з 15.09.2025 по 18.09.2025, та він перебував на стаціонарному лікуванні. Про факт відкриття лікарняного повідомив майора поліції А. Лаврика. 18.09.2025 позивач виїхав в м. Одесу для подальшого лікування, про що він повідомив підполковника поліції ОСОБА_2 . 19.09.2025 року позивач прибув до м. Одеси, де робив додаткове обстеження, однак лист непрацездатності йому відкрили лише з 22.09.2025 по 26.09.2025 (т. 2 а.с. 54-56).

Враховуючи встановлені Дисциплінарною комісією обставини, у висновку службового розслідування констатовано, що позивач не повідомив свого безпосереднього керівника про те, що 22.09.2025 року відкрив лікарняний. Окрім того, будучи працездатним 19.09.2025 року, 20.09.2025 року та 21.09.2025 року позивач не вжив жодного заходу щодо виконання наказу ГУНП в Одеській області від 13.09.2025 року №1602 ДСК «Про відрядження працівників ГУНП в Одеській області» розуміючи, що вказаний наказ є діючим. Дисциплінарною комісією також не було встановлено обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність позивача.

Враховуючи вказане, за п.4 наказу ГУНП в Одеській області №2351 від 03.10.2025 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських БПОП(с) ГУНП в Одеській області» (т. 2 а.с. 108-113) за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось в особистій недисциплінованості, недотриманні законів України та інших нормативно-правових актів, які регламентують діяльність поліції, порушенні Присяги працівника поліції в частині дотримання законів України та особистого зобов`язання з гідністю нести високе звання поліцейського, порушенні Правил внутрішнього розпорядку у частині неповідомленні свого керівника про причини відсутності на робочому місці, невжитті заходів щодо виконання наказу ГУНП в Одеській області від 13.09.2025 № 1602 ДСК «Про відрядження працівників ГУНП в Одеській області», до старшого сержанта поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

На виконання наказу ГУНП в Одеській області від 03.10.2025 №2351, Головним управлінням також було видано наказ від 07.10.2025 №1249 о/с, яким позивача було звільнено зі служби в поліції (т. 2 а.с. 134).

На виконання вищевказаного наказу ГУНП в Одеській області від 07.10.2025 року №1249 о/с позивачу при звільненні було нараховано та виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, починаючи за 2015 року по 2025 роки.

Водночас, оскільки позивач з 03.10.2025 по 10.10.2025 знаходився на стаціонарному лікуванні в ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова» із захворюванням очей, в момент видання наказу Головного управління №1249 о/с від 07.10.2025, то Головним управлінням було внесено зміни наказом від 01.05.2026 №730 о/с (т.1 а.с.183) до наказу ГУНП в Одеській області від 07.10.2025 року №1249 о/с в частині дати звільнення позивача на перший робочий день після його одужання.

У судових засіданнях позивач зазначав, що на час розгляду справи він проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 (т.1 а.с.168) та отримує пенсію за вислугу років.

Також позивач у судових засіданнях зазначав, що в результаті застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції йому не було нараховано та виплачено всіх необхідних одноразових видів грошового забезпечення при звільненні, що також вплинуло на розмір призначеної пенсії за вислугу років.

Вважаючи вищевказані обставини в частині звільнення зі служби протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно приписів частини 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно положень ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України), достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 ч. 2 КАС України).

Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши адміністративний позов, відзив, а також інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини та судову практику, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі Закон №580-VIII).

За ч.1 ст.1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції (ч.1 ст.17 Закону №580-VIII).

Відповідно до п.п.1-2 ч.1 ст.18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний, зокрема, але не виключно:

неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Згідно ч.3 ст. 59 Закону №580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

За ч.1 статті 60 Закону №580-VIII визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.ч.1-2 ст.19 Закону №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

За ч.1 ст.64 Закону №580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту:

"Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України від 15.03.2018 року №2337-VIII (далі - Статут), визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Згідно ст.1 Статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Згідно п.4 ч.3 ст.1 Статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.2 Статуту керівник, якому поліцейський підпорядкований за службою, у тому числі тимчасово, є прямим керівником для нього. Найближчий до підлеглого прямий керівник є безпосереднім керівником.

Під час виконання службових обов`язків поліцейський підпорядковується лише своєму безпосередньому та прямому керівникові.

За ч.ч.1-2 ст.5 Статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.

За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.

Відповідно до п.4.1 розділу 4 Правил внутрішнього (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом ГУНП в Одеській області №1000 від 24.04.2023 року (далі – Правила) у разі відсутності на роботі працівник поліції невідкладно (але не пізніше однієї години) повідомляє свого безпосереднього керівника у письмовій формі (рапортом), засобами електронного чи телефонного зв`язку або іншим доступним способом про причини відсутності на роботі, зокрема про медичний заклад, де проходить лікування, приблизний термін лікування.

Згідно п. 4.2. розділу 4 Правил, у разі недотримання працівником поліції вимог пункту 4.1 цього розділу, безпосереднім керівником (іншою уповноваженою особою), працівником кадрового забезпечення або управління головної інспекції ГУНП в області складається акт (в присутності гне менше двох інших осіб) про відсутність працівника поліції на робочому місці, який реєструється в канцелярії.

Відповідно до п. 4.3. розділу 4 Правил, відразу після виходу на роботу, працівник поліції має надати підрозділу кадрового забезпечення письмові докази законних підстав відсутності на робочому місці (листом непрацездатності або інші належні докази), які надалі зберігаються в підрозділі кадрового забезпечення.

Відповідно до п. 4.4 розділу 4 Правил, у разі недотримання працівником поліції вимог пунктів 4.1, 4.3 цього розділу або відсутності підтвердження інформації про законні підстави відсутності на робочому місці, безпосередній керівник зобов`язаний ініціювати перед уповноваженим керівником проведення службового розслідування за фактом відсутності на роботі (прогулу).

Згідно розділу 8 Правил, недотримання вимог Правил є підставою для притягнення працівника поліції до відповідальності в порядку, установленому законодавством.

Аналізуючи вищевказані приписи, у разі відсутності можливості виконати наказ від керівника поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику.

Варто зазначити, що предметом спірних правовідносин в межах даної справи є накладення наказом ГУНП в Одеській області №2351 від 03.10.2025 року на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції через неповідомлення свого керівника про причини відсутності на робочому місці та невжиття заходів щодо виконання наказу ГУНП в Одеській області від 13.09.2025 №1602 ДСК «Про відрядження працівників ГУНП в Одеській області».

Під час розгляду справи позивач посилався на те, що з 15.09.2025 по 18.09.2025 він перебував на стаціонарному лікуванні, про що повідомив майора поліції А. Лаврика. 19.09.2025 року позивач прибув до м. Одеси, де робив додаткове обстеження, однак лист непрацездатності йому відкрили лише з 22.09.2025 року.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, у разі відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику.

За час розгляду справи було встановлено, що до 15.09.2025 року включно позивач під час виконання службових обов`язків був відряджений в Житомирську область.

Під час перебування позивача у відрядженні в Житомирській області його безпосереднім керівником був командир роти № 3 батальйону №1 ЗБП «Воля» майор поліції ОСОБА_4 , що підтверджується особистими поясненнями ОСОБА_4 , наявних у службовому розслідуванні, де він зазначив, що 16.09.2025 року він та командир батальйону №1 ЗБП «Воля» підполковник ОСОБА_5 знаходились в селищі Народичі, де збирали для відправку у Донецьку область поліцейських, але позивач до вказаного місця не з`явився. Про факт перебування на лікарняному з 15.09.2025 року та 18.09.2025 року позивач повідомив ОСОБА_4 , що відповідачем не заперечується.

Водночас, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивачем свого безпосереднього керівника про те, що з 22.09.2025 року позивач знову відкрив лікарняний.

На думку суду, вищевказані обставини свідчать про недотримання позивачем обов`язку, встановленого частиною 2 статті 5 Статуту, щодо негайного повідомлення свого безпосереднього керівника про неможливість виконання наказу.

Окрім того, відповідач у службовому розслідування посилався на те, що будучи працездатним 19.09.2025 року, 20.09.2025 року та 21.09.2025 року позивач не вжив жодного заходу щодо виконання наказу ГУНП в Одеській області від 13.09.2025 року №1602 ДСК «Про відрядження працівників ГУНП в Одеській області» розуміючи, що вказаний наказ є діючим.

З цього приводу суд враховує посилання позивача на його погане самопочуття та різке погіршення фізичного стану у період з 19.09.2025 року по 20.09.2025 року, водночас, матеріали справи не містять доказів відкриття позивачем лікарняного з 19.09.2025 року, або жодних доказів, які у встановленому законом порядку підтверджують факт повідомлення позивачем свого безпосереднього керівника про неможливість виконання наказу.

Окрім того, з 19.09.2025 року позивачем не були дотримані вимоги п. 4.1. розділу 4 Правил в частині повідомлення свого безпосереднього керівника про причини відсутності на роботі.

Отже, на думку суду, відповідач обґрунтовано зазначив у висновку службового розслідування про те, що 19.09.2025 року, 20.09.2025 року та 21.09.2025 року позивач, будучи працездатним, не вжив заходів щодо виконання наказу ГУНП в Одеській області від 13.09.2025 року №1602 ДСК «Про відрядження працівників ГУНП в Одеській області».

На переконання суду, надані позивачем копії медичних документів не свідчать про беззаперечну неможливість виконання позивачем вимог наказу від 13.09.2025 №1602 ДСК «Про відрядження працівників ГУНП в Одеській області», зокрема, по закінченню перебування позивача на лікарняному з 19.09.2025 року.

Відповідно до п. 1 розділу І, розділу ІІ Положення про підрозділи поліції особливого призначення, затвердженого наказом МВС України від 04.12.2007 №987, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2017 за №1565/31433, це Положення визначає основні завдання, функції, права, обов`язки та порядок діяльності підрозділів поліції особливого призначення (далі - Підрозділи) головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях та м. Києві та міжрегіональних територіальних органів.

Відповідно до своїх функціональних повноважень підрозділи виконують такі завдання, як, окрім іншого, участь в обороні України, виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час дії воєнного стану на всій території України або в окремій її місцевості та 60 днів після цього.

За приписами розділу ІІІ Положення про підрозділи поліції особливого призначення, затвердженого наказом МВС України від 04.12.2007 №987 поліцейські Підрозділів зобов`язані:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, Присяги поліцейського та вимог цього Положення;

2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог законодавства України, посадових (функціональних) обов`язків, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України та актів Національної поліції України організаційно-розпорядчого характеру;

3) постійно вдосконалювати свій рівень професійної майстерності, у тому числі фізичної, тактичної та вогневої підготовок, а також професійні якості.

Водночас, за час розгляду справи позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження вчинення дій, спрямованих на виконання ним з 19.09.2025 року по 21.09.2025 року наказу ГУНП в Одеській області від 13.09.2025 №1602 ДСК про відрядження.

Позивач проходив службу в органах МВС з 2007 року, та в поліції з листопада 2015 року, та на час виникнення спірних правовідносин вже перебував у відрядженні, зокрема у Житомирській області, що свідчить про обізнаність позивача про те, які саме дії він має вчиняти з метою виконання наказу про відрядження.

У вимірі професійної діяльності працівника поліції принагідно вказати, що з аналізу положень Закону №580-VIII та Дисциплінарного статуту слідує, що службова дисципліна поліцейського полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку та правил, що такими нормативними актами передбачені. Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожного працівника поліції, зокрема дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

В даній справі спірні правовідносини склалися у зв`язку із звільненням поліцейського зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII у зв`язку з реалізацію дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, в основу мотивів застосування якого покладено те, що позивач допустив особисту недисциплінованість, не повідомивши безпосереднє керівництво про причини відсутності на робочому місці, не вжитті заходів щодо виконання наказу про відрядження.

Разом з цим, законодавством прямо віднесено до повноважень поліції у разі виникнення загрози державному суверенітету України, її територіальної цілісності та під час дії правового режиму воєнного стану брати участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану та в цілому виконувати обов`язки щодо охорони прав і свобод людини, честі держави, тощо.

Водночас службова дисципліна зобов`язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України. Тобто поняття «службова дисципліна» включає у себе не лише обов`язок особи належним чином виконувати свої службові обов`язки, а і обов`язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги працівника поліції.

На переконання суду, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних наказів слугували наслідки проведеного відносно позивача службового розслідування, яке проведене з дотриманням порядку його проведення, всесторонньо і у повній мірі, з дослідженням всіх обставин та у ході якого було встановлено вчинення позивачем проступку, несумісного із подальшим проходженням служби.

Встановлені судом фактичні обставини у їх сукупності (неповідомлення безпосереднього керівника про причини відсутності на службі; відсутність медичних показників на підтвердження об`єктивної неможливості виконання наказу про відрядження по виходу з лікарняного з 19.09.2025 року по 21.09.2025 року; невчинення у період працездатності жодних дій, спрямованих на виконання наказу про відрядження, або на повідомлення причин неможливості такого виконання, за наявності при цьому стажу служби в ОВС з 2007 року та в поліції з 2015 року) свідчать про обґрунтованість висновків дисциплінарної комісії щодо вчинення позивачам дисциплінарного проступку, який не є сумісним зі службою в поліції, адже визначальне значення має зв`язок між державою і поліцейським, який в світлі специфіки виконуваної ним функції є носієм частини її суверенної влади, що відображено в змісті Присяги поліцейського та набуває особливого значення в особливий період, зокрема, із введенням в державі правового режиму воєнного стану через повномасштабне вторгнення.

Вищевказана правова позиція також викладена у постанові П?ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 року по справі №420/36122/25.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям (рішення від 12.01.2012 у справі «Горовенки та Бугара проти України» (заяви №36146/05 та №42418/05) пункт 38).

У постанові від 07.12.2021 року по справі №120/278/20-а Верховний Суд дійшов правового висновку, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення службової дисципліни.

Обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, який, приймаючи рішення про обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, повинен урахувати, зокрема, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередню поведінку особи, її ставлення до виконання посадових обов`язків тощо.

Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

У вищевказаній постанові Верховний Суд констатував, що вибір одного із видів дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень органу, що має право приймати рішення за результатами розгляду дисциплінарного провадження.

За ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевказані обставини, суд не вбачає підстав для визнання протиправними та скасування пункту 4 наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 03.10.2025 року №2351 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських БПОП (С) ГУНП в Одеській області» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, а також наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №1249 о/с від 07.10.2025 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням змін, внесених наказом від 01.05.2026 року №730о/с щодо дати звільнення позивача та визначення йому стажу служби в поліції.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Пов`язаними між собою можна уважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.

Суд зазначає, що в позовній заяві ОСОБА_1 заявлено кілька вимог, які виникли із спільного юридичного факту, тобто мають єдину підставу позову.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення основних позовних вимог в частині скасування наказів про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, суд також не вбачає підстав для задоволення похідних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області, а також стягнення на користь позивача з Головного управління Національної поліції в Одеській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо посилань позивача на те, що результаті застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції йому було нараховано та виплачено зменшене грошове забезпечення, що безпосередньо вплинуло на розмір призначеної пенсії за вислугу років.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивачу при звільненні була виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні відпусток під час проходження служби, що підтверджується наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1249 о/с від 07.10.2025 року.

При звільненні поліцейського зі служби з підстав, не передбачених частинами 1 і 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII виплата одноразової грошової допомоги не передбачена.

Отже, як вбачається з наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №1249 о/с від 07.10.2025 року, позивачу, якого було звільнено зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення, одноразова грошова допомога не нараховувалась та не виплачувалась.

Усі інші нарахування, передбачені поліцейському і нараховані до дня звільненні зі служби включно, були проведені Головним управлінням у відповідності до вимог чинного законодавства, що позивачем за час розгляду спростовано не було.

Крім того, за час розгляду справи позивачем не доведено, що накладення на нього дисциплінарного стягнення наказом ГУНП в Одеській області №1249 о/с від 07.10.2025 року вплинуло на розмір його грошового забезпечення для обчислення пенсії та у подальшому відповідно вплинуло на розмір призначеної йому пенсії за віком.

Верховний Суд неодноразово посилався на низку рішень Європейського суду з прав людини, які розкривають підхід до обґрунтованості судових рішень.

Як зазначив Верховний Суд, ЄСПЛ у справі «Салов проти України» наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Викладені в цьому рішенні мотиви та аргументи дають, на думку суду, відповідь на всі суттєві доводи сторін, що були зазначені ними у заявах по суті справи та у відкритих судових засіданнях.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 192-194, 241-246, 251, 255, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 11 вересня 2026 року.

Повне найменування сторін по справі:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Головне управління Національної поліції в Одеській області (65014, м.Одеса, вул. Єврейська, 12, код ЄДРПОУ 40108740).

Суддя О.В. Білостоцький

.