Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №380/2247/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 рокусправа № 380/2247/26

місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області код ЄДРПОУ 13559341, адреса: вул.О.Ольжича,7, м. Житомир, 10003, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №133950014754 від 26.01.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 :

- з 27.08.1985 по 20.09.1997 на посаді ливарника на машинах для лиття під тиском в ливарно-пресовому цеху №2 ВО «Львівприлад» до пільгового стажу роботи за Списком №1 та до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до п.1 ч.2 ст.114 ЗУ №1058;

- з 01.10.1997 по 01.01.1998 на посаді водія 2 кл. на автомобілі марки КАМАЗ 5410 в автоколоні №1 ВАТ «Червоноградська автобаза» до страхового стажу;

та з врахуванням вказаних періодів призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 19.01.2026.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на пенсію за віком на пільгових умовах мають право працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Позивач звернувся із заявою про призначення пенсії, проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №133950014754 від 26.01.2026 про у відмову призначенні пенсії за віком відмовлено позивачу у такому призначенні відповідно до ч.1 ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

28.01.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю. Відзив обґрунтований, тим, що до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності: з 01.10.1997 по 10.06.2002 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1980, оскільки відсутній номер і дата наказу про звільнення з роботи. За даними реєстру застрахованих осіб зараховано до страхового стажу, зокрема, період роботи з 01.01.1998 по 10.06.2002. Інші документи передбачені пунктом 3 Порядку № 637 відсутні. До пільгового стажу за Списком № 1 не зараховано період роботи з 27.08.1985 по 20.09.1997 відповідно до пільгової довідки № 39 від 11.01.2017, оскільки підписана ліквідатором та відсутнє рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років про підтвердження даного періоду роботи на пільгових умовах. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. Таким чином, підтверджений належними документами страховий стаж становить 21 рік 8 місяців 19 днів.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 17.02.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, призначив її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 звернувся із заявою від 19.01.2026 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідачем за доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності: з 01.10.1997 по 10.06.2002 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1980, оскільки відсутній номер і дата наказу про звільнення з роботи. За даними реєстру застрахованих осіб зараховано до страхового стажу, зокрема, період роботи з 01.01.1998 по 10.06.2002. До пільгового стажу за Списком № 1 не зараховано період роботи з 27.08.1985 по 20.09.1997 відповідно до пільгової довідки № 39 від 11.01.2017, оскільки підписана ліквідатором та відсутнє рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років про підтвердження даного періоду роботи на пільгових умовах. Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №133950014754 від 26.01.2026 про у відмову призначенні пенсії за віком відмовлено позивачу у такому призначенні відповідно до ч.1 ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вважаючи що йому було протиправно відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керується такими мотивами.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (надалі за текстом - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (надалі за текстом - Закон №1058-ІV).

Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 вказаного Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 по справі №234/13910/17 та від 20.01.2021 по справі №588/647/17.

Як уже встановлено судом, відповідачем за доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності: з 01.10.1997 по 10.06.2002 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1980, оскільки відсутній номер і дата наказу про звільнення з роботи. За даними реєстру застрахованих осіб зараховано до страхового стажу, зокрема, період роботи з 01.01.1998 по 10.06.2002.

На час заповнення трудової книжки щодо вказаного періоду роботи діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідач не надав.

Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що недоліки щодо номеру і дати наказу про звільнення з роботи не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися, чого відповідачем вчинено не було.

Суд зауважує, для того щоб орган, що призначає пенсію, мав можливість всебічно, повно і об`єктивно установити право особи на одержання пенсії він наділений повноваженнями:

1. вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії;

2. в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість видачі таких документів та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію (ч. 3 ст. 44 Закону № 1058);

3. повідомляти заявника про те, які документи необхідно подати додатково (п. 1.7. Порядку № 22-1).

Позивачу не було запропоновано подати необхідні документи для призначення пенсії.

Також відповідач не довів, що, перш ніж прийняти рішення про призначення пенсії, для перевірки періодів роботи позивача він використав повноваження, надані частиною 3 статті 44 Закону № 1058.

За таких обставин, відповідач фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про отримання допомоги по безробіттю та здійснення трудової діяльності на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Окрім цього, суд вказує на те, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, лише за періоди після впровадження такої системи. За періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше, основним з яких відповідно до статті 62 Закону № 1788 є трудова книжка.

Система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування впроваджена в Україні з 01 січня 2004 року з набранням чинності Законом № 1058. Спірний період роботи позивача з 03.02.1997 по 31.12.2003 припадає на час до запровадження системи персоніфікованого обліку, у зв`язку з чим належним та достатнім документом для підтвердження стажу за цей період є трудова книжка.

Відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб щодо сплати страхових внесків за період до 01 січня 2004 року не може бути підставою для незарахування цього періоду до страхового стажу позивача, оскільки на той час персоніфікований облік відомостей про застрахованих осіб у нинішньому розумінні не вівся. Можливе несвоєчасне внесення роботодавцем страхових внесків чи порушення ним порядку звітування не може покладатися негативними наслідками на працівника.

Зазначений висновок узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 490/12392/16-а, відповідно до якої відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб за періоди, що передують впровадженню персоніфікованого обліку (тобто до 01.01.2004), не може бути підставою для незарахування стажу, якщо його підтверджено трудовою книжкою. Аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 15.10.2020 у справі № 200/6427/19-а, від 22.04.2021 у справі № 480/706/20.

Згідно із записами у трудовій книжці, виданої на ім`я позивача, останній у спірні періоди працював:

з 27.08.1985 прийнятий в ливарно-пресовий цех 02 ливарником на машинах для лиття під тиском третього розрядку на заводі ВО «Львівприбор» (наказ №243 від 27.08.1985);

20.09.1997 звільнений з посади згідно ст.38 КЗпП України (наказ розпорядження №422 від 20.09.1997;

01.10.1997 прийнятий на роботу водієм 2 кл. на автоколону автомобілів марки КАМАЗ 5410 в автоколону №1 у ВАТ «Червоноградська автобаза» (наказ №134 від 07.10.1997);

18.08.1998 переведений підмінним водієм 1-го класу на автомобіль ЛАЗ-6954 в автоколону №5 (наказ №103-к від 18.08.1998);

10.06.2002 звільнений від роботи згідно ст.38 КЗпП України.

Водночас, як зазначив відповідач в оскарженому рішенні, за даними реєстру застрахованих осіб зараховано до страхового стажу, зокрема, період роботи з 01.01.1998 по 10.06.2002.

Відтак, період роботи позивача відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1980 з 01.10.1997 по 01.01.1998 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Окрім цього, відповідачем до пільгового стажу за Списком № 1 не зараховано період роботи з 27.08.1985 по 20.09.1997 відповідно до пільгової довідки № 39 від 11.01.2017, оскільки підписана ліквідатором та відсутнє рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років про підтвердження даного періоду роботи на пільгових умовах. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.

Суд вказує на те, що відповідно до Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 10.11.2006 року N 18-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11. року за N 1231/13105, який визначає механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника підставою для розгляду названою комісією питання про зарахування певних періодів роботи до пільгового стажу є відсутність у заявника трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд наголошує, що ліквідація та припинення діяльності юридичної особи не є підставою для не зарахування періоду роботи на такому підприємстві.

Як вже вказав суд, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як встановив суд, у трудовій книжці серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 наявні записи про роботу останнього на ВО «Львівприлад» на посаді ливарника на машинах для лиття під тиском в ливарно-пресовому цеху №2.

Окрім цього, на підтвердження пільгового стажу роботи позивачем було надано довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за №39 від 11.01.2017, видану Львівською філією ТзОВ «Львівприлад». Згідно вказаної довідки ОСОБА_1 , дійсно, в період з 27.08.1985 по 20.09.1997 виконував роботу на машинах для лиття під тиском моделей А711А07 А711 А08 при температурі розплавочного металу 680 градусів за професією ливарник на машинах для лиття під тиском цеху №2, що передбачена Списком №1 розділ ХІ підрозділ 1А пункт 1110100-а-13395 код кп 8122.2 на підставі постанови КМУ від 11.03.1994 №162.

Отже, період роботи позивача відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1980 27.08.1985 по 20.09.1997, та відповідно до пільгової довідки № 39 від 11.01.2017, потрібно зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №1 та до стажу, який дає право на призначення пенсії.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Оскільки відповідач розрахував страховий стаж позивача неповно, не взяв до уваги усі складові страхового стажу позивача, суд, з метою дотримання принципу пропорційності, вважає за необхідне задовольнити позовні в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №133950014754 від 26.01.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1980 з 01.10.1997 по 01.01.1998, а також зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №1 та до стажу, який дає право на призначення пенсії, період роботи позивача відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1980 з 27.08.1985 по 20.09.1997.

Щодо вимоги про призначення пенсії, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23 дійшов висновку, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

Стаття 58 Закону №1058-IV визначає, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Верховний Суд у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду.

Суд зазначає, що матеріали справи не дозволяють зробити висновок про точний страховий стаж позивача. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази того, які складові трудового стажу позивача взято до уваги відповідачами зараховано до страхового стажу позивача. Крім того, як уже зазначав суд, розрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідачів, а відтак суд за вказаних умов не може дійти однозначного висновку про те, що позивачем дотримано усіх визначених законом умов для отримання пенсії за віком. У зв`язку з цим позовна вимога про зобов`язання призначити та виплатити пенсію позивача є передчасною.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача, який прийняв протиправне рішення, повторно розглянути заяву позивача від 19.01.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийняти відповідне рішення, з урахуванням його правоовї оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

V. Судові витрати

Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №133950014754 від 26.01.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1980 з 01.10.1997 по 01.01.1998 на посаді водія 2кл. на автомобілі марки КАМАЗ 5410 в автоколоні №1 ВАТ «Червоноградська автобаза»; зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №1 та до стажу, який дає право на призначення пенсії, період роботи ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1980 з 27.08.1985 по 20.09.1997 на посаді ливарника на машинах для лиття під тиском в ливарно-пресовому цеху №2 ВО «Львівприлад».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.01.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням зарахованих періодів, та його правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області код ЄДРПОУ 13559341, адреса: вул. О.Ольжича,7, м.Житомир, 10003 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович