Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №380/16841/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 рокусправа № 380/16841/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нездійснення перерахунку та виплати з 01.01.2026 пенсії ОСОБА_1 без будь яких обмежень максимального розміру пенсії, з урахуванням усіх підвищень, надбавок, доплат та індексації пенсії та раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплатити з 01.01.2026 пенсію ОСОБА_1 без будь-яких обмежень максимального розміру пенсії, з урахуванням усіх підвищень, надбавок, доплат та індексації пенсії та раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ). З 01.01.2026 йому виплачується пенсія із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії. Позивач вказав, що таке обмеження є протиправним, не відповідає нормам Конституції України, Закону № 2262-ХІІ та порушує його право на належний рівень пенсійного забезпечення. З метою досудового врегулювання спору 01.07.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату з 01.01.2026 пенсії без будь-яких обмежень максимального розміру, проте листом від 20.07.2026 № 38918-40184/Ш-02/8-1300/26 відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації пенсії. Позивач послався на те, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, яка передбачала обмеження пенсії максимальним розміром, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнані неконституційними та втратили чинність, а також на сталу практику Верховного Суду, згідно з якою у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ будь-яке обмеження максимального розміру таких пенсій є протиправним.

Ухвалою судді від 17.08.2026 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що органи Пенсійного фонду України діють у межах наданих повноважень та чинних нормативно-правових актів з питань пенсійного забезпечення. Відповідач указав, що відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2026 становить 2595 грн. Наголосив, що розмір пенсії позивача з 01.01.2026 становив 23968,51 грн, не перевищив десяти прожиткових мінімумів та не обмежувався, а тому твердження позивача про обмеження його пенсії максимальним розміром не відповідає дійсності та є безпідставним. Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, та встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) по пенсійній справі № 9116958-МВС.

Згідно з перерахунком пенсії, проведеним з 01.01.2026, підсумок пенсії позивача з надбавками становить 23968,51 грн. Підставою перерахунку зазначено перерахунок з 01.01.2026 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

Згідно з перерахунком пенсії, проведеним з 01.03.2026 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 (індексація із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,121), підсумок пенсії позивача з надбавками становить 26492,00 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії до виплати з 01.03.2026 визначено 25950,00 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2026 становить 2595 грн. Отже, десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2026 становлять 25950,00 грн.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо обчислення та виплати пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначено Законом № 2262-ХІІ.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI частину п`яту статті 43 Закону № 2262-ХІІ було викладено в редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Унаслідок подальших змін ця норма стала частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-ХІІ.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), та згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення вони втратили чинність з дня його ухвалення. Конституційний Суд України виходив із того, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України.

Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21) дійшов висновку, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ норми цього закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.

Разом з тим, наведена вище правова позиція щодо протиправності обмеження пенсії максимальним розміром підлягає застосуванню лише за умови, що таке обмеження фактично мало місце, тобто коли нарахований розмір пенсії з надбавками був понижений відповідачем до максимального розміру при визначенні суми до виплати. Отже, для вирішення спору по суті визначальним є встановлення того, чи застосовував відповідач до пенсії позивача обмеження максимальним розміром.

Позивач в обґрунтування позову зазначив, що розмір його пенсії обмежено з 01.01.2026, і саме з цим обмеженням пов`язує порушення свого права. Проте з наявного у справі перерахунку пенсії, проведеного з 01.01.2026, слідує, що підсумок пенсії позивача з надбавками з 01.01.2026 становить 23968,51 грн, тобто відповідає сумі, визначеній до виплати. Жодного пониження нарахованого розміру пенсії у цьому перерахунку відповідач не здійснював.

Крім того, розмір пенсії позивача з 01.01.2026 (23968,51 грн) є меншим за десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (25950,00 грн), а відтак не перевищує тієї межі, з якою Закон № 2262-ХІІ у редакції, що діяла до визнання її неконституційною, пов`язував обмеження пенсії максимальним розміром. За таких обставин обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01.01.2026 відповідачем не застосовувалося.

Таким чином, обставина, якою позивач обґрунтовує позов, - обмеження розміру його пенсії з 01.01.2026 - не знайшла підтвердження матеріалами справи. Оскільки жодних обмежень до пенсії позивача з 01.01.2026 відповідачем не застосовано, відсутнє й порушення права позивача, на захист якого пред`явлено позов, а тому підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання вчинити дії відсутні.

Суд відхиляє посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та практику Верховного Суду щодо протиправності обмеження пенсії максимальним розміром, оскільки такі висновки стосуються випадків фактичного обмеження пенсії, тоді як у цій справі обмеження максимальним розміром до пенсії позивача з 01.01.2026 не застосовувалося, а відтак наведені висновки не є релевантними для обставин справи, що розглядається.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; пропорційно.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Позивач належними та допустимими доказами обставини застосування відповідачем обмеження його пенсії максимальним розміром з 01.01.2026 не довів.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України), та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо нездійснення з 01.01.2026 перерахунку та виплати позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром не є протиправною, оскільки жодних обмежень до пенсії позивача з 01.01.2026 відповідачем не застосовано, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, а позовна заява подана без вимог майнового характеру, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.