Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №320/20712/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року м. Київ справа №320/20712/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 07.10.2024 р. за № 0432570708 та за № 0432590708.

В обґрунтування позову позивач вказав, що фактичну перевірку проведено без визначеної законом фактичної підстави. У наказі від 02.09.2024 № 5738-п наведено лише посилання на підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та доповідну записку, однак не зазначено відомостей про письмове звернення покупця (споживача), а саму доповідну записку контролюючий орган на адвокатський запит не надав. Наказ і додаток до нього, на думку позивача, не дозволяють однозначно встановити, що перевірка призначалася саме щодо ФОП ОСОБА_1 , оскільки містять назву магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та адресу, але не його прізвище і реєстраційний номер облікової картки платника податків. Позивач також послався на розбіжність у даті початку перевірки та відсутність чітко визначеного строку її закінчення. Позивач стверджує, що не був присутнім у місці перевірки, не отримував наказу і направлень та не мав можливості надати пояснення й документи. Адресований йому запит про надання документів був вручений продавцю із вимогою виконати його протягом приблизно двадцяти хвилин, що, за твердженням позивача, об`єктивно унеможливило виконання. Окремо позивач заперечує належність йому всіх товарів, описаних у приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки перевірка відбувалася у приміщенні торговельно-розважального центру, а матеріали перевірки не містять фото- чи відеофіксації, первинних документів, відомостей про серійні номери товарів або інших доказів, за якими можна ідентифікувати власника кожної товарної позиції. Щодо податкового повідомлення-рішення № 0432570708 позивач вказав, що висновок про необліковані товарні запаси на суму 1 007 694,00 грн ґрунтується лише на описі товарів, складеному контролюючим органом, і не підтверджує порушення пункту 12 статті 3 Закону України № 265/95-ВР. Щодо податкового повідомлення-рішення № 0432590708 позивач зазначив, що контролюючий орган не довів ані правомірності та реальної можливості виконання вимоги про надання документів, ані повторності порушення, необхідної для застосування штрафу у подвійному розмірі 2 040,00 грн. З огляду на викладене позивач вважає обидва рішення похідними від незаконної перевірки та такими, що не відповідають критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/20712/25 передана до розгляду судді Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.

На виконання ухвали суду від 30.04.2025 надійшла заява про усунення недоліків позову. До заяви долучено належним чином завірені копії додатків, наданих до позовної заяви для суду та відповідача у повному обсязі.

Таким чином, недоліки позову були усунуті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позову. Відповідач вказав, що фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , проведено на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 02.09.2024 № 5738-п та належно оформлених направлень. Перед початком перевірки продавцю Сергію пред`явлено службові посвідчення, направлення та копію наказу; від підпису й отримання документів він відмовився, про що складено відповідні акти. Відповідач наголосив, що право на недопуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки не було реалізовано. За твердженням відповідача, перед початком перевірки проведено контрольну розрахункову операцію з придбання кабелю Apple за 599,00 грн, продавець видав фіскальний чек, а на господарському об`єкті здійснювався продаж техніки Apple та інших товарів із використанням одного програмного реєстратора розрахункових операцій ФОП ОСОБА_1 . Під час перевірки документи, що підтверджують облік і походження товарних запасів, не надано, у зв`язку із чим встановлено порушення порядку ведення обліку товарних запасів на загальну суму 1 007 694,00 грн. Відповідач вважає, що Закон № 265/95-ВР та Порядок № 496 покладають на підприємця обов`язок мати в місці продажу документи, які підтверджують походження товару, та надати їх контролюючому органу на початку перевірки. На думку відповідача, підстав для скасування податкових повідомлень-рішень немає, оскільки наказ відповідав вимогам законодавства, перевірку проведено в межах компетенції, а зафіксовані в акті порушення позивач не спростував належними доказами.

Разом із відзивом відповідач подав клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, посилаючись на значення справи для держави, її бюджетоутворюючий характер та необхідність забезпечити учасникам можливість надати усні пояснення.

З приводу даного клопотання суд зазначає, що предмет доказування у даній справі складають обставини призначення та проведення фактичної перевірки, зміст письмових документів і достатність доказів, покладених в основу податкових повідомлень-рішень. Учасники справи мали можливість викласти позиції у заявах по суті справи та подати всі наявні докази. Характер спірних правовідносин і склад учасників не вимагають безпосереднього допиту свідків чи вчинення інших процесуальних дій у судовому засіданні. Саме по собі посилання на бюджетоутворюючий характер спору не доводить необхідності усного розгляду. Тому, керуючись статтями 257, 260 та 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача.

У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги та вказав, що відзив не містить доказів існування письмового звернення покупця, яке є обов`язковою умовою застосування підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України. Позивач зауважив, що доповідна записка не була додана до відзиву і не може замінити передбачене законом звернення споживача. Він також повторив, що наказ не ідентифікує суб`єкта господарювання, а відмова продавця від підпису не доводить вручення документів безпосередньо платникові та не усуває дефектів наказу. На переконання позивача, сам фіскальний чек за одну контрольну покупку не підтверджує його права власності на весь товар, описаний у приміщенні магазину. Крім того, відповідач не надав доказів попереднього застосування до позивача штрафу за тотожне порушення протягом року. Позивач просив поновити строк на подання відповіді на відзив, прийняти її до розгляду та задовольнити позов.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , здійснює господарську діяльність, зокрема, роздрібну торгівлю комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах та посередницьку діяльність у торгівлі іншими товарами.

02.09.2024 Головне управління ДПС у м. Києві видало наказ № 5738-п «Про проведення фактичних перевірок». У матеріалах справи як правову підставу перевірки зазначено підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а як обґрунтування — доповідну записку управління фактичних перевірок від 02.09.2024 № 1642/26-15-07-07-00-12.

Письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до закону, у матеріалах справи відсутнє. Доповідну записку, на яку міститься посилання в наказі, відповідач до суду також не надав.

У додатку 42 до наказу зазначено магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас додаток не містить прізвища ФОП ОСОБА_1 та його РНОКПП. Із наданих сторонами матеріалів також убачається розбіжність між зазначеною у додатку датою початку перевірки — 06.08.2024 — та фактичною датою її проведення — 03.09.2024.

03.09.2024 о 15 год 00 хв посадові особи Головного управління ДПС у м. Києві розпочали фактичну перевірку, яка була завершена того самого дня о 15 год 30 хв. До початку перевірки здійснено контрольну розрахункову операцію з придбання кабелю Apple вартістю 599,00 грн, за яку продавець ОСОБА_2 видав фіскальний чек. Продавець відмовився від підпису в направленнях та отримання копії наказу, про що посадові особи контролюючого органу склали акти.

За результатами перевірки складено акт від 03.09.2024 № 101091/26/15/07/ НОМЕР_1 . В акті зафіксовано, що в місці перевірки здійснювався продаж техніки Apple та інших товарів із використанням одного програмного реєстратора розрахункових операцій ФОП ОСОБА_1 , а документи щодо обліку та походження товарів на місці не надані. Контролюючий орган склав опис залишків товарів загальною вартістю 1 007 694,00 грн. Матеріали справи не містять фото- чи відеофіксації товарів, документів про їх придбання, актів приймання-передачі, даних про серійні номери або інших матеріалів, які дозволяли б перевірити належність кожної описаної позиції саме позивачу та правильність її вартості.

Запит про надання документів оформлено 03.09.2024 та встановлено строк їх подання до 15 год 20 хв цього самого дня. Перевірка тривала з 15 год 00 хв до 15 год 30 хв. Позивач у місці перевірки був відсутній, відомостей про завчасне повідомлення його про запит або про вручення запиту безпосередньо йому матеріали справи не містять.

На підставі акта перевірки Головне управління ДПС у Київській області 07.10.2024 прийняло податкове повідомлення-рішення № 0432570708, яким за порушення пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР застосовано фінансову санкцію у розмірі 1 007 694,00 грн, та податкове повідомлення-рішення № 0432590708, яким за порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України на підставі пункту 121.1 статті 121 цього Кодексу застосовано штраф у розмірі 2 040,00 грн.

Вважаючи свої права порушеними даними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У податкових правовідносинах ця вимога означає, що контролюючий орган може розпочати перевірку лише за наявності визначеної законом підстави та з дотриманням установленої процедури її оформлення.

Підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України надає контролюючим органам право проводити відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків. За пунктом 61.1 статті 61 цього Кодексу податковий контроль є системою заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування й іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Вона проводиться щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, а також дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору й оформлення трудових відносин.

Пункт 80.1 статті 80 Податкового кодексу України встановлює, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків. Однак відсутність обов`язку попереджати платника не скасовує обов`язку контролюючого органу мати одну з вичерпно визначених пунктом 80.2 цієї статті підстав і належно відобразити її в наказі.

За підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку перевірки, у разі письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування.

Отже, для застосування підпункту 80.2.3 необхідною є сукупність умов: існування письмового звернення покупця; належне оформлення такого звернення відповідно до закону; наявність у зверненні відомостей про конкретне порушення платником визначених у цій нормі правил; прийняття керівником контролюючого органу рішення про перевірку саме за результатами розгляду такого звернення. Саме контролюючий орган, який послався на цю норму, повинен довести існування кожної з названих умов.

Пункт 81.1 статті 81 Податкового кодексу України передбачає, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав, визначених Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання направлення, копії наказу і службових посвідчень. У направленні зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу, найменування та реквізити суб`єкта або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид і підстави перевірки, дата початку, тривалість, посади та прізвища посадових осіб. У наказі мають бути зазначені дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта або об`єкта перевірки, адреса об`єкта, мета, вид, підстави перевірки, дата її початку, тривалість та період діяльності, який перевірятиметься.

Зі змісту пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України випливає, що посилання на номер підпункту статті 80 є необхідним, але не завжди достатнім. Коли правова норма пов`язує перевірку з настанням конкретної обставини, наказ повинен містити відомості, які дозволяють платнику зрозуміти, яка фактична подія стала приводом для контролю та чи відповідає вона обраній правовій підставі. Відсутність таких відомостей не може компенсуватися після завершення перевірки посиланням на загальні контрольні повноваження.

Верховний Суд у постанові від 12.10.2021 у справі № 120/5729/20-а виходив із того, що при призначенні фактичної перевірки контролюючий орган повинен не лише послатися на відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а й мати фактичні обставини, з якими закон пов`язує виникнення права на перевірку, та відобразити достатній зміст такої підстави в наказі. Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 11.07.2022 у справі № 120/5728/20-а. Ці висновки не означають обов`язку дослівно переносити до наказу весь текст джерела інформації, проте вимагають, щоб існування передбаченої законом підстави було реальним і перевірним.

Пункт 82.3 статті 82 Податкового кодексу України встановлює, що тривалість фактичних перевірок не повинна перевищувати десяти діб. Визначення в наказі тривалості формулюванням «не повинна перевищувати 10 днів» саме по собі відповідає граничному строку, встановленому Кодексом, якщо наказ містить належну дату початку перевірки і не допускає проведення контрольного заходу поза визначеним періодом.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає після початку перевірки. Реалізація цього обов`язку передбачає, що вимога доведена до належного адресата, стосується предмета перевірки, чітко визначає перелік документів і встановлює об`єктивно можливий строк для їх подання.

Пункт 121.1 статті 121 Податкового кодексу України передбачає штраф за незабезпечення платником зберігання первинних документів протягом установлених строків та/або ненадання контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених Кодексом. За те саме порушення, вчинене платником, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, застосовується штраф у подвійному розмірі. Отже, для штрафу 2 040,00 грн контролюючий орган повинен довести не лише факт винного ненадання документів, а й наявність чинного рішення про попереднє застосування штрафу за тотожне порушення протягом року.

Пункт 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зобов`язує суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції, вести в установленому порядку облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, та надати контролюючим органам на початок перевірки документи, що підтверджують облік і походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу.

Стаття 20 Закону № 265/95-ВР передбачає застосування фінансової санкції у розмірі вартості товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію необлікованих товарів або не надали під час перевірки документи, які підтверджують облік товарів у місці продажу. Вимоги цієї статті не поширюються на фізичних осіб-підприємців — платників єдиного податку, які не зареєстровані платниками податку на додану вартість, крім осіб, що здійснюють діяльність із реалізації технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту, та інших прямо визначених законом категорій товарів.

Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496, визначає форму обліку та перелік первинних документів, що підтверджують облік і походження товарів. Облік здійснюється шляхом постійного внесення до форми відомостей про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів. Первинні документи є невід`ємними додатками до форми обліку, а записи про надходження товарів мають бути внесені до початку їх реалізації. Разом із тим застосування санкції потребує встановлення, що конкретні товари належать саме перевіреному суб`єкту, перебувають у його місці продажу та не відображені в його обліку.

У постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 Верховний Суд сформулював висновок, за яким платник, оскаржуючи податкові повідомлення-рішення, має право посилатися на порушення порядку призначення та проведення перевірки, а суд повинен насамперед надати оцінку таким доводам. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 уточнила, що підставою для скасування рішень, прийнятих за наслідками перевірки, є не будь-який процедурний недолік, а порушення, яке вплинуло або об`єктивно могло вплинути на правильність висновків контролюючого органу та законність прийнятого рішення.

Верховний Суд у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18 зазначив, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій, тому відсутність визначеної законом підстави для її проведення позбавляє складений акт властивості допустимого доказу. Цей висновок застосовується з урахуванням характеру конкретного порушення: якщо контролюючий орган розпочав перевірку без юридичного факту, який є обов`язковою умовою відповідного виду контролю, такий дефект стосується самого повноваження на перевірку, а не лише форми окремого документа.

Спір у цій справі виник у зв`язку із застосуванням до позивача двох фінансових санкцій за результатами фактичної перевірки магазину «Yabluka». Перша санкція у сумі 1 007 694,00 грн пов`язана з висновком про реалізацію та зберігання необлікованих товарів, друга у сумі 2 040,00 грн — із ненаданням документів на запит контролюючого органу.

Обидва рішення ґрунтуються на одному акті перевірки, тому суд насамперед перевіряє, чи мав контролюючий орган законне повноваження розпочати саме цю перевірку та чи був позивач належно визначений її суб`єктом.

Суд встановив, що єдиною спеціальною правовою підставою, зазначеною у наказі та відзиві, є підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Ця норма не надає контролюючому органу загального права перевіряти будь-який господарський об`єкт з огляду на сам факт здійснення розрахункових операцій.

Право на перевірку виникає лише після надходження належно оформленого письмового звернення покупця про конкретне порушення визначених цією нормою правил.

Відповідач не подав до суду письмового звернення покупця (споживача), не навів його дати, автора, змісту чи реєстраційних реквізитів та не пояснив, яке саме порушення було повідомлено покупцем.

Доповідна записка, на яку зроблено посилання в наказі, також відсутня в матеріалах справи.

Посилання у відзиві на загальні завдання податкового контролю та на право проводити фактичні перевірки не доводить настання юридичного факту, передбаченого підпунктом 80.2.3.

Суд відхиляє можливість виправдати перевірку іншими підпунктами пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України. Кожна передбачена законом підстава має власні умови та предмет доказування. Після завершення перевірки суб`єкт владних повноважень не може замінити підставу, зазначену в наказі, іншою підставою, яка не була покладена в основу рішення керівника. Інакше платник був би позбавлений можливості перевірити законність допуску до початку контрольного заходу, а суд фактично створив би нове обґрунтування адміністративного акта замість органу, який його прийняв.

Відсутність письмового звернення споживача має істотний характер. Йдеться не про помилку в оформленні вже наявного повноваження, а про недоведеність обставини, без якої повноваження на перевірку за обраною нормою не виникає. Тому цей дефект об`єктивно впливає на допустимість усіх відомостей, отриманих виключно під час перевірки, і відповідає критерію істотності, сформульованому Великою Палатою Верховного Суду у справі № 816/228/17.

Окремо суд оцінює доводи позивача про неналежну ідентифікацію суб`єкта перевірки.

Додаток 42 до наказу містить назву магазину «Yabluka» та адресу, однак не містить прізвища ФОП ОСОБА_1 або його РНОКПП. Назва магазину не є тотожною найменуванню фізичної особи-підприємця, а адреса в торговельному центрі сама по собі не засвідчує, що всі розміщені там товари та господарська діяльність належать одній особі.

З огляду на те, що саме наказ визначає межі делегованого посадовим особам повноваження, така невизначеність не може бути усунута лише зазначенням даних позивача в акті, складеному вже після початку перевірки.

Суд також враховує розбіжність між датою початку перевірки, зазначеною в додатку до наказу, та фактичною датою її проведення. У сукупності з відсутністю ідентифікаційних даних позивача та недоведенням фактичної підстави ця розбіжність підтверджує, що надані документи не визначали чітко межі перевірки ФОП ОСОБА_1 .

Водночас доводи позивача про обов`язковість зазначення календарної дати завершення перевірки суд відхиляє, адже визначення тривалості «не більше 10 днів» відповідає пункту 82.3 статті 82 Податкового кодексу України за умови правильно вказаної дати початку. Цей окремий недолік формулювання тривалості не був би достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень.

Доводи позивача про те, що перевірка не могла проводитися без його особистої присутності, суд також відхиляє. Підпункт 80.2.3 пункту 80.2 та пункт 81.1 статті 81 Податкового кодексу України допускають вручення копії наказу й направлень особам, які фактично проводять розрахункові операції. Відмова такої особи від підпису може бути зафіксована актом і сама по собі не припиняє перевірку. Отже, особиста відсутність підприємця не утворює автоматичної заборони на проведення фактичної перевірки.

Разом із тим дотримання формальної процедури пред`явлення документів продавцю не усуває відсутності законної підстави та невизначеності суб`єкта перевірки. Право на недопуск є засобом оперативного захисту платника, але невикористання цього права не позбавляє його можливості посилатися на незаконність перевірки під час оскарження її наслідків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справах № 826/17123/18 та № 816/228/17.

Суд не погоджується з категоричним твердженням позивача, що питання обліку товарних запасів взагалі не може досліджуватися під час фактичної перевірки.

Закон № 265/95-ВР прямо пов`язує обов`язок надати документи щодо обліку і походження товарів із початком перевірки, а контроль за дотриманням законодавства у сфері розрахункових операцій належить до повноважень податкових органів. Так само перевірка оформлення трудових відносин входить до предмета фактичної перевірки за підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України. Однак наявність у контролюючого органу компетенції щодо відповідного питання не замінює необхідності законно призначити конкретну перевірку.

Навіть за окремої оцінки суті податкового повідомлення-рішення № 0432570708 надані відповідачем докази не є достатніми. Фіскальний чек на кабель Apple вартістю 599,00 грн підтверджує проведення однієї розрахункової операції з використанням програмного реєстратора позивача. Проте з цього факту не випливає, що кожна товарна позиція, включена посадовими особами до опису на суму 1 007 694,00 грн, належала позивачу, була запропонована ним до продажу та не була відображена у його обліку.

Контролюючий орган не подав фото- чи відеозапису розташування товарів, документів щодо користування позивачем усім приміщенням магазину, пояснень власника або адміністрації торговельного об`єкта, актів інвентаризації із належною участю матеріально відповідальної особи, відомостей про серійні номери та зіставлення кожної позиції з даними обліку позивача. Опис, складений односторонньо посадовими особами, фіксує їхнє спостереження, але без названих зв`язків не доводить належності всього товару конкретному підприємцю.

Суд враховує, що позивач здійснює діяльність із продажу техніки Apple, яка може належати до технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту. Тому сам статус платника єдиного податку не виключає застосування статті 20 Закону № 265/95-ВР до таких товарів. Водночас для визначення санкції в розмірі вартості всіх описаних товарів відповідач мав ідентифікувати їх вид, належність позивачу, ціну реалізації та належність до категорії, на яку поширюються вимоги обліку. Узагальнене посилання на «техніку Apple та інші товари» цього обов`язку не виконує.

Отже, довід відповідача про те, що ненадання документів автоматично доводить необлікованість усіх товарів у приміщенні, є помилковим. Ненадання документів може бути самостійною обставиною, передбаченою законом, але не звільняє контролюючий орган від обов`язку встановити об`єкт порушення і належно розрахувати санкцію. Сумнів щодо належності товарів та правильності їх вартості не може покладатися на платника, оскільки у спорі про правомірність рішення саме відповідач доводить фактичну основу владного втручання.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0432590708 суд зазначає, що твердження позивача про можливість застосування пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України виключно за результатами документальної перевірки не відповідає змісту цієї норми. Вона стосується ненадання документів під час податкового контролю у випадках, передбачених Кодексом, і не обмежена одним видом перевірки. Проте для застосування відповідальності контролюючий орган має довести склад конкретного правопорушення, включно з реальною можливістю платника виконати законну вимогу.

У цій справі запит оформлено після початку перевірки, яка тривала лише тридцять хвилин, і встановлено строк подання документів до 15 год 20 хв того самого дня. Позивач у місці перевірки був відсутній, а відповідач не довів, що запит своєчасно доведено безпосередньо до нього або до уповноваженої ним особи, яка мала доступ до витребуваних документів. Надання двадцяти хвилин без урахування обсягу документів, місця їх зберігання та способу зв`язку з підприємцем не створювало об`єктивної можливості виконати вимогу. За таких обставин сам факт відсутності документів о 15 год 20 хв не доводить винного ненадання документів.

Крім того, відповідач застосував штраф у подвійному розмірі 2 040,00 грн, але не подав рішення про попереднє застосування до позивача штрафу за таке саме порушення протягом року, доказів набрання ним чинності та відомостей, які дозволяють установити тотожність порушень. Розрахунок фінансової санкції не є доказом повторності, якщо він не містить і не підтверджується реквізитами попереднього рішення. Тому кваліфікуюча ознака, з якою закон пов`язує подвійний розмір штрафу, залишилася недоведеною.

Суд відхиляє посилання відповідача на постанови Верховного Суду щодо недопустимості скасування правильного по суті рішення лише з формальних мотивів. У цій справі встановлено не одиничну технічну помилку: відповідач не довів існування письмового звернення споживача, наявність якого є обов`язковою умовою перевірки за обраною правовою підставою; наказ не ідентифікував позивача; матеріали містять розбіжність у даті початку перевірки. Ці порушення стосуються виникнення і меж владного повноваження та безпосередньо вплинули на отримання доказів, покладених в основу обох податкових повідомлень-рішень.

Суд також не приймає аргумент відповідача, що позивач не спростував акт перевірки власними первинними документами. Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не дозволяє перекладати на особу обов`язок довести незаконність владного рішення до того, як суб`єкт владних повноважень доведе законну підставу перевірки, належність доказів та всі елементи правопорушення. Неподання платником документів у межах незаконно розпочатої перевірки не виправляє дефектів контролю та не створює презумпції належності йому всіх товарів у приміщенні.

Резюмуючи викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління ДПС у Київській області не виконало покладеного на нього обов`язку довести правомірність оскаржуваних рішень. Фактичну перевірку призначено з посиланням на підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, однак письмового звернення покупця, яке є необхідною фактичною підставою цієї норми, суду не подано. Наказ не містив належної ідентифікації позивача, а документи щодо дати початку перевірки є суперечливими.

Названі порушення мають фундаментальний характер, оскільки безпосередньо стосуються права контролюючого органу розпочати перевірку конкретного платника. Акт такої перевірки не може бути достатньою та допустимою основою фінансових санкцій. Крім того, відповідач не довів належність позивачу всіх товарів на суму 1 007 694,00 грн, правильність віднесення кожної позиції до товарів, щодо яких застосовується спеціальний режим обліку, реальну можливість виконати запит протягом двадцяти хвилин та повторність порушення для штрафу 2 040,00 грн.

Водночас суд відхилив окремі доводи позивача про обов`язковість його особистої присутності, неможливість дослідження обліку товарних запасів під час фактичної перевірки, необхідність зазначення окремої календарної дати завершення перевірки та застосування пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України виключно після документальної перевірки. Відхилення цих доводів не змінює результату спору, оскільки встановлені судом самостійні та істотні порушення є достатніми для скасування обох податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин податкові повідомлення-рішення від 07.10.2024 № 0432570708 та № 0432590708 не відповідають вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, обґрунтовано, добросовісно і пропорційно. З огляду на що, позов підлягає задоволенню повністю.

Інші доводи сторін висновків суду по суті спору не змінюють.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 10 097,34 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.04.2025 № 73. Оскільки позов задоволено повністю, ця сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,– задовольнити;

Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 07.10.2024 р. за № 0432570708 та за № 0432590708;

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 10 097,34 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.