Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №141/605/26 — Оратівський районний суд Вінницької області

Справа № 141/605/26

Провадження №2/141/482/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року с-ще Оратів

Оратівський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Климчука С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу № 141/605/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

У С Т А Н О В И В:

31.07.2026 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що із 20.05.2007 вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей, а саме сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з медичним висновком та формою індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда № 271 від 08.06.2026 ОСОБА_4 призначено індивідуальну програму реабілітації як дитині-інваліду. Дитина має психічне захворювання, у зв`язку з чим потребує постійного стороннього догляду, дорожчих медикаментів, спеціального харчування та регулярної реабілітації. Неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом з позивачем та перебуває на її повному утриманні, позивач повністю забезпечує побут дитини, догляд за сином та лікування.

Сторони не досягли згоди щодо розміру аліментів, які відповідач має сплачувати на утримання дитини. Віповідач ОСОБА_2 добровільно не надає кошти на утримання дитини або надає їх у недостатньому розмірі, який не покриває навіть базових потреб на лікувальні процедури, відтак позивач, у зв`язку з особливими потребами дитини, що вимагають значних фінансових витрат, просить суд стягувати з відповідача аліменти на свою користь на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 6000,00 грн щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою суду від 04.08.2026 провадження у справі № 141/605/26 відкрито та з врахуванням вимог ст. 274 ЦПК України вирішено розгляд справи провести в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами 08.09.2026, зобов`язано позивача в порядку ст. 83 ЦПК України надати суду інформацію про перебування на її утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та інші належні докази в обґрунтування позовних вимог, які не були додані до позовної заяви.

Також ухвалою суду від 04.08.2026 зобов`язано відповідача надати суду відомості про стан свого здоров`я, відомості про своє матеріальне становище (а саме: інформацію про місце роботи, відомості про перебування на праві приватної власності, у володінні та/або користуванні рухомого та нерухомого майна, інформацію про доходи за останні 6 місяців, тощо), відомості про перебування на утриманні відповідача інших осіб (за наявності таких), а також інші відомості про обставини, що мають істотне значення для вирішення спору.

01.09.2026 до суду надішла заява позивача ОСОБА_1 від 01.09.2026 про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду від 04.08.2026.

08.09.2026 до суду надійшла заява позивача від 08.09.2026 про розгляд справи № 141/605/26 без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

12.08.2026 та 08.09.2026 до суду надійшли заяви відповідача від 12.08.2026 та від 08.09.2026, згідно яких відповідач позовні вимоги визнає в повному обсязі та проти їх задоволення не заперечує, а також просить розгляд справи проводити без його участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

В силу ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали справи № 141/605/26, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 19.12.2008 Виконавчим комітетом Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .

Також згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 01.02.2012 Виконавчим комітетом Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 .

Як убачається з посвідчення серії НОМЕР_3 та зі змісту форми індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда, що видається лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів, неповнолітній ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю (діагноз F71.1), у якого наявні обмеження до самообслуговування, до орієнтації, до спілкування, до контролю за своєю поведінкою, до навчання, та йому рекомендовано реабілітаційні заходи, а саме: медичну реабілітацію (профілактичні заходи), психолого-педагогічну реабілітацію (консультування, психолого-педагогічну діагностику, психолого-педагогічну корекцію, індивідуальну форму навчання), фізичну реабілітацію (консультування, ерготерапію, лікувальний масаж, лікувальну фізкультуру), соціальну та побутову реабілітацію (навчання основним соціальним навичкам, працетерапію).

Згідно інформації, зазначеної у відомості про зареєстрованих у житловому примішенні осіб № 217/07.01-27 від 20.07.2026, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 02.12.2008 по даний час; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 02.12.2008 по даний час; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.11.2019 по даний час; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.11.2019 по даний час.

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 в ході обстеження було виявлено, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані та фактично проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інші члени сім`ї, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за даною адресою зареєстровані, але не проживають. Зі слів матері ОСОБА_1 , син ОСОБА_5 перебуває на її утриманні, батько не надає матеріальної допомоги.

Позивач зазначає, що відповідач добровільно не надає кошти на утримання дитини або надає їх у недостатньому розмірі, який не покриває навіть базових потреб на лікувальні процедури, що й стало підставою звернення до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин та заявлених позовних вимог, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Декларація з прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, закріплює, що дитина повинна мати можливість користуватися благами соціального забезпечення, повинна бути забезпечена належним харчуванням, житлом, розвагами та медичним обслуговуванням. Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути головним принципом, і відповідальність за це лежить перш за все на батьках дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Держава вживає всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками.

Згідно положень ст. ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Частиною першою статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, і відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно із ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Як вбачається з частини 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття (ч. 2 ст. 183 СК України).

Також відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Згідно положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

У відповідності до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Судом установлено, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із позивачем та перебуває на її утриманні, у зв`язку з чим, ураховуючи стан здоров`я дитини, його вік, потреби та особливості ( ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю (діагноз F71.1), у якого наявні обмеження до самообслуговування, до орієнтації, до спілкування, до контролю за своєю поведінкою, до навчання), цілодобовий обов`язок матері дитини полягає не тільки у матеріальному забезпеченні дитини, а ще й у постійному вихованні, контролі, догляду за сином та лікуванні, що потребує більших моральних витрат, ніж періодичні зустрічі.

Натомість, домовленість між сторонами щодо утримання дитини не досягнута, а тому право позивача на отримання від відповідача аліментів підлягає судовому захисту.

Також суд враховує обов`язок обох батьків утримувати дітей до їх повноліття, розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, який відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також той факт, що відповідач працездатного віку та може надавати матеріальну допомогу.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних доказів неможливості сплати аліментів на утримання дитини у заявленому до стягнення позивачем розмірі.

За вказаних фактичних обставин справи № 141/605/26, зважаючи на реальні і розумні потреби в матеріальному утриманні дитини сторонами, взаємний обов`язок батьків по її утриманню, визнання позову відповідачем, суд доходить висновку, що розумним та справедливим розміром аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, на утримання неповнолітньої дитини в твердій грошовій сумі, яка підлягає індексації відповідно до закону, буде заявлена позивачем сума 6000,00 грн щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.

При прийнятті рішення про стягнення аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 6000,00 грн судом прийнято до уваги, що даний розмір не є меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Також згідно ст. 141 ЦПК України, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подачу даного позову, судовий збір у розмірі 1331,20 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Щодо витрат на правову допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 139 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 згаданого Закону).

У ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено види адвокатської діяльності, які відповідають вказаному вище.

За змістом частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Положеннями ч. 1 ст. 1 цього Закону передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який, в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, статтею 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України визначає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. За приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAlliance Limited» проти України» (п. 268), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження понесених витрат позивачем було надано договір про надання правової допомоги № 05/26-ц від 24.07.2026, укладений між адвокатом Кравченя М.М. (АБ «Марії Кравчені») та ОСОБА_1 , а також квитанцію № 3145434062 від 24.07.2026 про оплату ОСОБА_1 послуг адвоката у розмірі 2000,00 грн

На підставі зазначеного, позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача понесені нею витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 2000,00 грн.

Суд зазначає, що у постанові від 20 жовтня 2021 року по справі №757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) Верховним Судом сформовано підхід, який є усталеним та відповідає критеріям ЄСПЛ, про те, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Аналізуючи фактичні обставини справи № 141/605/26 та обсяг виконаної роботи адвокатом, а також відсутність від відповідача клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд доходить висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача у повному розмірі в сумі 2000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 180-183, 191 СК України, ст.ст. 5, 10-13, 19, 141, 223, 258, 259, 263-265, 273, 274, 354, 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі, яка підлягає індексації відповідно до закону, у розмірі 6000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 31.07.2026 до досягнення дитиною повноліття.

3. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

4. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

5. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

6. Копію рішення направити сторонам у справі згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Рішення суду оформлено та виготовлено 11.09.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ).

Суддя С.В. Климчук