Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №621/636/26 — Зміївський районний суд Харківської області

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 621/636/26

Провадження 2/621/1198/26

11 вересня 2026 року м. Зміїв Харківської області

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючий - суддя В. Філіп`єва,

за участі секретаря судового засідання - А. Головіної,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (не з`явилась),

представник позивача - адвокат Г. Оберкович (не з`явилась),

відповідач - Слобожанська міська рада Чугуївського району Харківської області, (представник не з`явився),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Слобожанської територіальної громади в особі Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області,

про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила суд:

- встановити факт постійного проживання однією сім`єю разом з пасинком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менше як п`ять років , а саме з 2016 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті пасинка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви зазначено, що позивачка ОСОБА_2 , з 17 березня 2005 року по 15 березня 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ІНФОРМАЦІЯ_5 її чоловік ОСОБА_4 помер. У чоловіка позивачки від попереднього шлюбу був син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . 05 лютого 2009 року чоловік позивачки ОСОБА_5 подарував своєму сину ОСОБА_3 однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно з паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 , виданим 20.01.2001 Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області, місце реєстрації ОСОБА_3 змінювалося: з 03.04.2003 року по 02.11.2017 рік він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ; з 02.11.2017 року по 25.10.2018 рік - за адресою: АДРЕСА_5 ; з 05.11.2018 року по 24.04.2022 року - за адресою: АДРЕСА_3 . Водночас, попри зазначені реєстраційні дані, фактично з початку 2016 року ОСОБА_3 постійно мешкав разом із батьком ОСОБА_8 та позивачкою ОСОБА_2 у житловому будинку АДРЕСА_1 . Вони проживали однією сім?єю, були пов`язані спільним побутом, вели господарство, підтримували один одного у повсякденних справах та піклувалися один про одного. Однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 фактично здавав у найм. Отримані від здачі квартири кошти він використовував на потреби сім?ї, зокрема на ведення спільного господарства, придбання продуктів харчування та інші витрати, пов?язані із забезпеченням спільного побуту. Після смерті чоловіка позивачка прийняла спадщину за заповітом, а саме житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті чоловіка ОСОБА_4 позивачка не припинила спілкування із сином чоловіка, пасинком ОСОБА_3 і вони залишилися проживати разом як мати та син. Від часу укладення шлюбу позивачка ставилася до ОСОБА_3 як до рідного сина. ОСОБА_3 був хворою людиною і позивачка доглядала за ним. ОСОБА_3 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 18 серпня 1988 року по 25 грудня 1988 року, після чого постійно перебував на лікуванні у період з 08 червня 2018 року по 22 червня 2018 року у терапевтичному відділенні КУ ТМО «БЛІМЛтаШМД» ММР ЗО, та потребував стороннього догляду.

Після завершення лікування ОСОБА_3 повернувся мешкати у житловий будинок позивачки в с. Лиман, де вона здійснювала за ним постійний догляд, оскільки стан здоров?я ОСОБА_3 поступово погіршувався. Позивачка забезпечувала ОСОБА_3 належні умови проживання, допомагала у побуті і медичних потреб, надавала необхідну підтримку у зв?язку з його хворобами, а він, у свою чергу, допомагав їй у веденні домашнього господарства. Відносини носили характер родинних, адже від часу укладення шлюбу з батьком ОСОБА_3 позивачка ставилася до нього як до рідного сина. ОСОБА_3 ніколи не був одружений та не мав дітей. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Похорон ОСОБА_3 здійснила позивачка, придбала гроб, хрест, погребальний набір, вінок, рушник. На день своєї смерті ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , разом з ним за вказаною адресою більше ніхто не був зареєстрований. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_6 . Згідно зі статтею 1264 Цивільного Кодексу України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім?єю не менш як п?ять років до часу відкриття спадщини. 07.10.2022 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Трубнікової В.В. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . 28.02.2023 року приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Трубніковою В.В. позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , у зв?язку з відсутністю рішення суду про встановлення факту проживання спадкоємця однією сім?єю зі спадкодавцем не менш як п?ять років до часу відкриття спадщини. Причиною відмови є те, що згідно з підпунктом 4.4 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України «Факт проживання спадкоємців однією сім?єю зі спадкодавцем підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили». У зв?язку з відсутністю рішення суду про встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім?єю з ОСОБА_3 не менш як п?ять років до відкриття спадщини видача свідоцтва про право на спадщину неможлива.

Оскільки в позасудовому порядку оформити спадщину після смерті ОСОБА_3 позивачка не має можливості, вона звернулась до суду з даним позовом та просить суд встановити факт, що має для неї юридичне значення, а саме: факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш, ніж 5 років до дня відкриття спадщини, та визнати право власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_6 за позивачкою як спадкоємцем 4 черги. (а.с.1-

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 24.03.2026 року відкрито провадження за позовною заявою та призначено справу до розгляду в порядку загального провадження. Витребувано від приватного нотаріуса Чугуївського РНО Харківської області В.Трубнікової матеріали спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , які надійшли до суду 08.05.2026 року.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 21.08.2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Г. Оберкович подала письмову заяву, в якій просить провести судовий розгляд справи без її участі та без участі позивачки. Позовні вимоги підтримала та просить їх задовольнити.

Представник відповідача Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області Д. Діхтяр подав письмову заяву, в якій просить розглядати справу без участі представника відповідача. Відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

Відповідно до ч. 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 1 статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки неявка учасників не перешкоджає проведенню судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши доводи позовної заяви та письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд встановив наступне:

Згідно паспорту громадянина України, серія НОМЕР_2 , виданого 14.04.1998 року Зміївським РВ УМВС України в Харківській області, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 14.06.2005 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 4 - 4 зворот).

17.03.2005 року позивач ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_3 від 17.03.2005 року, виданого Лиманською сільською радою Зміївського району Харківської області (а. с. 6).

Згідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_4 від 07.12.1953 року, ІНФОРМАЦІЯ_8 народився ОСОБА_3 , батьком якого є чоловік позивачки ОСОБА_4 (а. с. 8).

Згідно паспорту громадянина України, серія НОМЕР_1 , виданого 20.01.2001 року Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 05.11.2018 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 20 - 20 зворот).

Згідно Договору дарування, посвідченого 05.02.2009 року державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_5 , передав без оплати у власність (подарував) своєму синові ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 17 - 17 зворот).

Реєстрація права власності вищевказаної квартири за ОСОБА_3 підтверджується Витягом КП «Зміївське БТІ» від 11.02.2009 року № 21839550 та планом квартири (а. с. 18 - 19 зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_9 помер чоловік позивачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, Серія НОМЕР_6 від 17.03.2017 року, виданого Виконавчим комітетом Лиманської сільської ради Зміївського району Харківської області (а. с. 7).

04 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , посвідченого державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори Харківської області, реєстровий номер 1-439, справа 204/2017, яка складається з житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 23).

Право власності в порядку спадкування за заповітом вказаного будинку з розміром частки 1/1 за ОСОБА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (Індексний номер витягу 122739331 від 04.05.2018 року) та технічним паспортом на житловий будинок КП «Зміївське БТІ» від 19.01.2018 року (а. с. 24, 25 - 27 зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 37 від 25.04.2022 року та Свідоцтвом про смерть, Серія НОМЕР_7 від 28.04.2022 року, виданого Відділом Центру надання адміністративних послуг Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області та (а. с. 30, 31).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 заведена спадкова справа № 60/2022, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 70270366 від 07.10.2022 року (а. с. 34).

З відповіді В.о. начальника відділу ЦНАП Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області № 01-21/518 від 10.10.2022 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За вказаною адресою разом з ним на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 більше ніхто не був зареєстрований (а. с. 33 - 3 зворот).

Постановою приватного нотаріуса Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Трубнікової В.В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю рішення суду про встановлення факту проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем не менш ніж як п`ять років до часу відкриття спадщини (а. с. 35 - 35 зворот).

З витребуваної судом копії спадкової справи № 60/2022 вбачається, що вона заведена після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 на підставі заяви позивача ОСОБА_1 (а. с. 46).

Заповітів/спадкових договорів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_8 , на випадок своєї смерті не складав, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру не має (а. с. 51).

В зареєстрованому шлюбі ОСОБА_3 не перебував, про що свідчить Свідоцтво про розірвання шлюбу, Серія НОМЕР_9 від 13.10.1999 року, видане відділом РАЦС Красноградського району (а. с. 49).

Відомостей про наявність інших спадкодавців І-ІІІ черг за законом, які б звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини, матеріали спадкової справи не містять.

Як вбачається з доданих до позовної заяви довідок, ОСОБА_3 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 18 серпня 1988 року по 25 грудня 1988 року (а. с. 9 - 12, 14).

З виписки з історії хвороби № 5334 ОСОБА_3 , 1953 року народження вбачається, що він перебував на лікуванні у період з 08 червня 2018 року по 22 червня 2018 року у терапевтичному відділенні КУ ТМО «БЛІМЛтаШМД» ММР 30 з діагнозом: Хронічний гепатит змішаного генезу, помірного ступеня активності. ХПКН 2 Анемія хронічного захворювання. Хронічний ерозивний гастродуоденіт, загострення, середнього ступеня тяжкості з підвищеною кислотоутворювальною функцією. Хронічний панкреатит середнього ступеня тяжкості 3 зовнішньосекреторною недостатністю підшлункової залози 2-3 ст. Хронічний обструктивний бронхіт, стадія ремісії. МСД. ІХС, дифузний кардіосклероз, СН 1, ФК 2 (а. с. 28).

До матеріалів справи долучено чек магазину ритуальних послуг ФО-П ОСОБА_14 з якого вбачається, що 27.04.2022 року позивачкою було придбано: гроб, хрест, погребальний набір, вінок, рушник (а. с. 32).

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд зазначає наступне:

Згідно ч. 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд має вирішити, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ч. 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. ст. 76-81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч. 2 статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За змістом норм Книги шостої "Спадкове право", для оформлення права на спадщину, уповноваженій особі необхідно встановити вид спадкування (за законом чи заповітом), склад спадщини, час та місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, а також осіб, що мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Згідно ч. 1 статті 1221 Цивільного кодексу України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до положень статті 1222, 1223 Цивільного кодексу України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 статті 1258 Цивільного кодексу України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

За змістом статей 1261 - 1263 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері . У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Згідно статті 1264 Цивільного кодексу України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Конституційний Суд України у рішенні від 03.06.1999 року за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну "член сім`ї") вказав, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім`ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Тлумачення вказаних норм права дає підстави для висновку, що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 640/6766/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Обов`язковою умовою є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Крім того, місцем проживання фізичної особи, згідно з частиною першою статті 29 Цивільного кодексу України, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Дослідженими в судовому засіданні належними й допустимими доказами підтверджується факт постійного проживання позивачки ОСОБА_1 разом з пасинком - спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю не менше ніж п`ять років, а саме з 2016 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Спадкодавець ОСОБА_15 на момент своєї смерті в інших зареєстрованих шлюбах не перебував, дітей також не мав.

Відповідач та інші заінтересовані особи заперечень проти фактичних обставин справи не висловлювали.

Відомостей на спростування факту постійного проживання позивачки із спадкодавцем матеріали справи не містять.

Метою встановлення вказаного факту є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; а чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

За таких обставин, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, як зазначалося вище, згідно положень статей 1216 - 1217 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно статті 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до положень статті 1222, 1223 Цивільного кодексу України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 статті 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

В судовому засіданні належними й допустимими доказами підтверджено, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємицею ІV черги за законом після смерті пасинка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та фактично проживала разом із ним на момент його смерті, вела спільний побут та господарство, а отже є такою, що прийняла спадщину.

Згідно ч. 1 статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до ч. 3 статті 1296 Цивільного кодексу України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину

Відповідно до п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК) Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач обґрунтувала позовні вимоги тим, що окрім відсутності судового рішення на підтвердження факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, в неї також відсутні оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно, в зв`язку з чим вона також позбавлена можливості отримати у нотаріуса Свідоцтво про спадщину на спадкове майно

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення в частині визнання за позивачкою права власності на квартиру АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом.

Позивачем вимоги щодо розподілу судових витрат не заявлялися, в зв`язку з чим, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, питання розподілу судових витрат між сторонами суд не вирішує.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 141-142, 211, 247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю не менше як п`ять років, а саме з 2016 року до дня смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_7 .

Відповідач: Слобожанська територіальна громада в особі Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області, ЄДРПОУ 04397508, адреса: вул. Миру, 7, м. Слобожанське, Чугуївський район, Харківська область, 63460

Суддя В. Філіп`єва