Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №240/15773/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/15773/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 , яка оформлена рішенням №263040015460 від 05.02.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії від 29.01.2025 та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 13.10.1994 по 31.12.1998 згідно із записами №10 та №11 трудової книжки серії НОМЕР_1 , здійснивши перерахунок пенсії за віком.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що 29.01.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії. Проте, за результатами розгляду вказаної заяви Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області рішенням №263040015460 від 05.02.2025 відмовило у проведенні перерахунку пенсію по вказаній заяві посилаючись на те, що до страхового стажу неможливо зарахувати період роботи з 13.10.1994 по 31.12.1998, оскільки зазначені записи в трудовій книжці заявника виконані з порушенням правил ведення трудової книжки. Вважаючи протиправним рішення пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що пенсійним органом встановлено, що у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 22.09.1986 наявний запис № 10 про прийом з 13.10.1994 в «Скадовское АПБ Украина» та запис № 14 про звільнення з 27.11.2001 з «Херсонської дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна». Запис про перейменування організації відсутній. Зазначене є порушенням вимог Інструкції № 58. Період роботи позивача з 01.01.1999 по 27.11.2001 зараховано до страхового стажу за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. З огляду на вищенаведене, передбачені нормами чинного законодавства підстави для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 13.10.1994 по 31.12.1998, та як, наслідок, проведення перерахунку пенсії, відсутні.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій просить задовольнити позовні вимоги, з мотивів, викладених у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що з 30.08.2024 ГУ Пенсійного фонду у м. Києві прийнято рішення про призначення позивачу пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-V від 09.07.2003.

29.01.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою №1772 від 29.01.2025 про перерахунок пенсії - допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.02.2025 №263040015460 відмовлено в проведенні перерахунку пенсії на підставі заяви позивача №1772 від 29.01.2025.

У вказаному рішення вказано, що згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій №22-1 від 22.11.2005 із змінами від 31.07.2014 №895/25672 відповідно до Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" №1058-V від 09.07.2003 розділ IV "Приймання, оформлення і розгляд документів" п.4.2 — орган, що призначає пенсію, має право здійснювати перевірку змісту та належне оформлення наданих документів. За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 встановлено, що він отримує пенсію за віком з 30.08.2024 року. В результаті аналізу наданих документів, а саме трудової книжки від 22.09.1986 НОМЕР_3 , встановлено, що до страхового стажу неможливо зарахувати період роботи з 13.10.1994 по 31.12.1998, оскільки зазначені записи в трудовій книжці заявника виконані з порушенням правил ведення трудової книжки (2 пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників).

Вважаючи протиправним рішення пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 4 Порядку №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку.

Відповідно до пунктів 23, 26 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.

Судом з`ясовано, що підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи позивача з 13.10.1994 по 31.12.1998 в оспорюваному рішенні, стали записи в трудовій книжці заявника, що виконані з порушенням правил ведення трудової книжки (2 пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників).

Проте, суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, оскільки обов`язок щодо заповнення трудових книжок законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу).

Так, на момент заповнення трудової книжки позивача (22.09.1986) була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).

Підпунктом 1.1. розділу 1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, п-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (пункт 2.2 розділу 2 Інструкції №162).

Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).

Записи заносяться арабським цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо працівник прийнятий на роботу 5 січня 1984, в графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується: « 1984.05.01», у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: « 05.01.1984».

Записи вносяться акуратно, пір`яною чи кульковою ручкою, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольору.

З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (пункт 2.4. розділу 2 Інструкції).

Пунктом 4.1 розділу 4 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 2.26 Інструкції №162 визначено, що запис про звільнення в трудовій книжці здійснюється з дотриманням наступних правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; в графі 3 причина звільнення; у графі 4 вказується, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Аналогічні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки», за змістом пункту 4 якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов`язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

За таких обставин, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

При цьому, суд звертає увагу, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Трудова книжка позивача в частині спірного періоду не містить неправдивих або недостовірних відомостей, зворотнього відповідачем не доведено. Тому зазначені відповідачем зауваження, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.

Суд зазначає, підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність заповнення трудової книжки.

За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду його трудової діяльності з 13.10.1994 по 31.12.1998, відповідач діяв протиправно.

З огляду на викладене, рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком від 05.02.2025 №263040015460 прийняте не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

За правилами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, 106, м. Дніпро, 49008, ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 , яка оформлена рішенням №263040015460 від 05.02.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 29.01.2025 та зарахувати до його страхового стажу період роботи з 13.10.1994 по 31.12.1998, згідно із записами №10 та №11 трудової книжки серії НОМЕР_1 , здійснивши перерахунок пенсії за віком.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 968,96 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11 вересня 2026 року.

Суддя Р.М.Шимонович