Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №160/26735/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 рокуСправа №160/26735/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом адвоката Мельника Віталія Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними та скасування постанов,

УСТАНОВИВ:

31.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Мельника Віталія Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач) до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження № 81781518 від 20 серпня 2026 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 20 серпня 2026 року про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 3 400 грн, винесену у виконавчому провадженні № 81781518.

Позовні вимоги обґрунтовано таким.

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1852/2 від 30 березня 2026 року на позивача, ОСОБА_1 , за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17 000 грн. Зазначена постанова, за відомостями самого органу, набрала законної сили 09 квітня 2026 року. У тексті постанови № 1852/2 від 30.03.2026 прямо зазначено, що строк її пред`явлення до виконання спливає 09 липня 2026 року.

Листом (заявою) № 7848 від 12 серпня 2026 року ТЦК та СП звернувся до відповідача — Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі — з проханням прийняти вказану постанову до примусового виконання. Згідно з даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, виконавчий документ надійшов до державного виконавця 19 серпня 2026 року.

20 серпня 2026 року старший державний виконавець Малюк І.В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 81781518 з примусового виконання постанови ТЦК та СП № 1852/2 від 30.03.2026. Одночасно, того ж дня, державним виконавцем винесено похідні постанови: про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 469 грн; про стягнення виконавчого збору в сумі 3 400 грн; про арешт коштів боржника в межах суми стягнення 37 869 грн.

Про існування виконавчого провадження та про факт його відкриття позивачу стало відомо 22 серпня 2026 року, після блокування банківських рахунків, Позивачу у застосунок “ДІЯ” прийшло повідомлення про відкриття виконавчого провадження № 81781518.

Позивач вважає постанову про відкриття виконавчого провадження № 81781518 від 20.08.2026 та всі похідні від неї постанови протиправними, оскільки виконавчий документ був пред`явлений до примусового виконання з пропуском встановленого законом строку, що з огляду на наведене нижче зобов`язувало державного виконавця повернути документ стягувачу без прийняття до виконання.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, а посвідчення комісій по трудових спорах та виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, — протягом трьох місяців.

Стягувачем за виконавчим документом у цій справі є ТЦК та СП — державний орган у складі Міністерства оборони України, а отже строк пред`явлення постанови до примусового виконання становить три місяці.

Аналогічно, згідно зі статтею 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. У разі оскарження постанови перебіг цього строку зупиняється до розгляду скарги.

Постанова ТЦК та СП № 1852/2 винесена 30 березня 2026 року та набрала законної сили 09 квітня 2026 року. Відтак граничний строк для звернення її до примусового виконання сплив: за статтею 303 КУпАП — 30 червня 2026 року; за статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» — 09 липня 2026 року, що прямо зазначено в самій постанові.

Позивач постанову не оскаржував, а тому перебіг зазначеного строку жодного разу не зупинявся і не переривався.

Натомість виконавчий документ надійшов до відповідача лише 19 серпня 2026 року, тобто зі спливом майже сорока днів після граничного строку пред`явлення (09.07.2026) та понад п`ятдесят днів після спливу строку за статтею 303 КУпАП (30.06.2026). Отже, виконавчий документ пред`явлено до примусового виконання поза межами встановленого законом строку.

З посиланням на пункт 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» представник позивача зазначив, що за наявності очевидного пропуску тримісячного строку державний виконавець був зобов`язаний не відкривати виконавче провадження, а повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.

Викладена позиція повністю узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду. Так, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2025 року у справі № 160/33706/23 (майже тотожні обставини — примусове виконання постанови державного органу про накладення штрафу, пред`явленої з пропуском тримісячного строку) Верховний Суд підтвердив, що статтею 12 Закону чітко встановлено тримісячний строк для пред`явлення виконавчих документів, за якими стягувачем є державний орган, а в разі пропуску цього строку виконавець згідно зі статтею 4 Закону зобов`язаний повернути документ стягувачу без прийняття до виконання; за таких умов у виконавця відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та винесення похідних постанов. Верховний Суд також зазначив, що питання поважності причин пропуску строку не входить до предмета доказування у справі про оскарження постанови про відкриття провадження, оскільки може розглядатися судом виключно за заявою стягувача про поновлення такого строку в окремому провадженні.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 10 липня 2020 року у справі № 826/26484/15 наголошено, що відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа поза межами встановленого законом строку є протиправним, а законність акта індивідуальної дії оцінюється на момент його прийняття; подальші процесуальні дії виконавця в межах неправомірно відкритого провадження не спростовують протиправності самої постанови про відкриття провадження.

Похідною від постанови про відкриття виконавчого провадження є, зокрема, постанова про стягнення виконавчого збору. Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження. Згідно з частиною 3 цієї статті постанова про стягнення виконавчого збору у разі його несплати виноситься виконавцем на самостійне виконання.

Отже, без скасування постанови про стягнення виконавчого збору арешт коштів боржника може бути збережений, а сам виконавчий збір — стягнутий в окремому провадженні, попри протиправність відкриття основного виконавчого провадження. З огляду на це постанова про стягнення виконавчого збору, будучи похідною від протиправної постанови про відкриття виконавчого провадження, також підлягає скасуванню.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі № 820/1498/17, згідно з яким скасування постанови про відкриття виконавчого провадження у зв`язку з порушенням строків пред`явлення документа до виконання є підставою для скасування похідних рішень державного виконавця, зокрема постанов про арешт майна боржника.

Таким чином, оскаржувані постанови державного виконавця є протиправними, оскільки прийняті з порушенням статей 4, 12 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому підлягають скасуванню.

На підставі викладеного представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 06.08.2026 відкрито провадження в справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи) на 11 вересня 2026 року, із врахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, встановлених статтею 287 КАС України; залучено ІНФОРМАЦІЯ_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Відповідачем відзив не надано.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

07.09.2026 від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що 30.03.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 винесено постанову № 1852/2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Зазначена постанова набрала законної сили 09.04.2026 та у встановленому законом порядку не була скасована чи визнана протиправною. Саме ця постанова була пред`явлена ІНФОРМАЦІЯ_3 до примусового виконання.

12.08.2026 ІНФОРМАЦІЯ_3 направив до органу державної виконавчої служби заяву про прийняття постанови до примусового виконання, яка фактично надійшла до державного виконавця 19.08.2026.

Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_3 вчинив необхідну процесуальну дію щодо реалізації постанови, яка набрала законної сили та є обов`язковою до виконання.

Посилання позивача на пропуск тримісячного строку ґрунтується виключно на застосуванні загального правила без урахування спеціального правового регулювання, чинного в умовах воєнного стану. Дійсно, статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено загальний тримісячний строк пред`явлення до виконання виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган. Водночас пунктом 10-2 розділу XIII цього Закону прямо встановлено спеціальне правило, відповідно до якого визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже, визначення позивачем кінцевої календарної дати строку виключно шляхом механічного додавання трьох місяців до дати набрання постановою законної сили не враховує спеціальної норми, яка регулює перебіг відповідних строків на період воєнного стану. При цьому зазначення у самій постанові № 1852/2 календарної дати 09.07.2026 як строку її пред`явлення до виконання не змінює встановленого законом порядку перебігу такого строку та не може виключати застосування імперативної норми пункту 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження».

У постанові від 09.06.2026 у справі № 496/2814/25 Верховний Суд дійшов висновку, що положення пункту 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» підлягають застосуванню до строків пред`явлення до виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Верховний Суд при цьому виходив із системного застосування статей 300, 303 КУпАП та Закону України «Про виконавче провадження» і визнав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про пропуск строку пред`явлення постанови до виконання без урахування спеціального правила, встановленого на період воєнного стану. Зазначена правова позиція є безпосередньо релевантною до спірних правовідносин у цій справі.

Відтак посилання позивача на постанову Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 160/33706/23 саме по собі не спростовує правомірності пред`явлення постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 до виконання, оскільки спірні правовідносини мають оцінюватися з урахуванням спеціального правового регулювання та актуальної правової позиції Верховного Суду щодо застосування пункту 10-2 розділу XIII Закону № 1404-VIII.

На підставі викладеного представник третьої особи – ІНФОРМАЦІЯ_2 просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з паспорту громадянина України № НОМЕР_2 , картки платника податків.

30.03.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , прийнято постанову № 1852/2 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, якою накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у сумі 17000, 00 грн.

У резолютивній частині постанови зазначено, що вона може бути оскаржена відповідно до ст. 287-289 КУпАП у вищому органі або до відповідного суду протягом 10 днів з дня її винесення та відповідно до ст. 291 КУпАП набирає законної сили після закінчення цього строку – 09.04.2026; постанова може бути пред`явлена до примусового виконання відповідно до статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», строк пред`явлення до виконання 09.07.2026. Штраф повинен бути внесений за вказаними реквізитами у 15-денний строк з дня вручення даної постанови, документ, що підтверджує його сплату або його копія не пізніше 3-х робочих днів після закінчення 15-денного строку, надсилається правопорушником до органу, який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення. На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати штрафу протягом 15 днів з дня отримання постанови, з метою примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби, штраф визначений постановою про накладення адміністративного стягнення буде стягнуто у подвійному розмірі 34000,00 грн.

Постанова ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30.03.2026 № 1852/2 не оскаржена ОСОБА_1 і набрала чинності.

Доказів добровільної сплати суми штрафу позивачем не надано.

Листом від 12.08.2026 № 7848 ІНФОРМАЦІЯ_5 звернувся до начальника Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з заявою про прийняття до примусового виконання у порядку статті 308 КУпАП постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 1852/2 від 30.03.2026 про стягнення штрафу з громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

20.08.2026 старшим державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 81781518 з примусового виконання постанови № 1852/2, виданої 30.03.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення штрафу у розмірі 34000,00 грн з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Також 20.08.2026 старшим державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 3400,00 грн у ВП № 81781518, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 81781518 у сумі 469,00 грн, про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору / основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 37869,00 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги позивача, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404 VIII "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За приписами пункту 6 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Постанова від 30.03.2026 № 1852/2 про адміністративне правопорушення за ач.3 ст. 210-1 КУпАП є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, не оскаржена ОСОБА_1 у 10-денний строк відповідно до статей 287-289 КУпАП і набрала законної сили 09.04.2026 у відповідності до вимог статті 291 КУпАП.

Дійсно, у цій постанові зазначено, що вона може бути пред`явлена до примусового виконання відповідно до статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» до 09.07.2026.

Частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 303 КУпАП передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який на підставі наступних указів Президента України продовжувався та триває досі.

Відповідно до абзацу 10 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, доповненого Законом України від 15.03.2022 № 2129-ІХ «Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження"», який набрав чинності з 26.03.2022, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у статті 303 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Водночас та сама норма прямо допускає встановлення іншими законами більш тривалих строків для окремих категорій справ, а частина перша статті 300 цього Кодексу у питаннях порядку виконання постанов відсилає до інших законів України.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у статті 303 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Водночас та сама норма прямо допускає встановлення іншими законами більш тривалих строків для окремих категорій справ, а частина перша статті 300 цього Кодексу у питаннях порядку виконання постанов відсилає до інших законів України.

Таким спеціальним законом є № 1404-VIII.

Як зазначено вище, частина перша статті 12 цього Закону також передбачає тримісячний строк, у межах якого постанова про накладення адміністративного стягнення може бути пред`явлена до примусового виконання.

Таким чином, норми як КУпАП, так і Закону № 1404-VIII встановлюють однаковий строк.

Однак у період дії воєнного стану було встановлено особливості примусового виконання рішень.

Пунктом 10-2 розділу ХІІІ Закону № 1404-VIII передбачено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки КУпАП у питаннях строків виконання відсилає до положень зазначеного Закону, норма пункту 10-2 розділу ХІІІ Закону № 1404-VIII є пріоритетною, а тому підлягає застосуванню і до строків виконання постанов про адміністративні стягнення.

Відповідно, перебіг тримісячного строку, у межах якого постанова про накладення адміністративного стягнення може бути пред`явлена до примусового виконання, у спірний період був перерваний.

Таким чином, доводи позивача, відкрито поза межами строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, є помилковим, оскільки зроблений без урахування спеціального правила пункту 10-2 розділу XIII Закону № 1404-VIII, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на наведене, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанову старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження № 81781518 від 20 серпня 2026 року не належать до задоволення.

Зазначені висновки в повній мірі узгоджуються з правовими позиціями, сформованими Верховним Судом у постанові від 09.06.2026 у справі №496/2814/25, на яку посилається третя особа, а також у постановах від 15.03.2023 у справі № 260/2595/22, від 07.04.2023 у справі № 910/5925/15-г, від 03.04.2025 № 712/8159/15-ц, від 05.02.2025 у справі № 1616/803/2012.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.12.2025 у справі № 160/33706/23, на які посилається представник позивача, не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у справі № 160/33706/23 предметом розгляду були постанови про відкриття виконавчого провадження 2018 року, і строк пред`явлення виконавчих документів закінчився до введення в Україні воєнного стану і до набрання чинності пунктом 10-2 розділу ХІІІ Закону № 1404-VIII.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови від 20 серпня 2026 року про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 3 400 грн, винесеної у виконавчому провадженні № 81781518, суд зазначає таке.

Згідно з вимогами пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до приписів частин першої, другої та четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Таким чином, постанову від 20 серпня 2026 року про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 3 400 грн у виконавчому провадженні № 81781518, державним виконавцем прийнято одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження на виконання вимог статті 27 Закону № 1404-VIII.

З огляду на наведене, судом не встановлено протиправних дій державного виконавця при прийнятті оскаржуваних постанов від 20.08.2026, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову адвоката Мельника Віталія Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними та скасування постанов – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.Г. Секірська