Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №160/20546/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 рокуСправа №160/20546/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.07.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича (далі – відповідач-1), Державної казначейської служби України (далі – відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – Державна служба України з безпеки на транспорті, у якій, з урахуванням уточненої позовної заяви від 07.08.2026, просить:

- визнати протиправною бездіяльність начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича щодо не розгляду скарги від 22.06.2026 у встановлений законом спосіб та строк;

- зобов`язати начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича розглянути скаргу від 22.06.2026 у встановлений законом спосіб та строк;

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

В обґрунтування уточненої позовної заяви зазначено, що 12.03.2025 старшим державним виконавцем на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" було винесено повідомлення, а не постанова про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання для усунення виявлених недоліків, які полягали відсутності відомостей про боржника, а саме: дати народження, та реєстраційного номера облікової картки платника податків. Тобто прийняте старшим державним виконавцем рішення у формі повідомлення не має ніяких юридичних наслідків та зобов`язань для стягувача. Але у такий протиправний спосіб дало можливість, за узгодженням з виконавчою службою, формально поновити пропущений строк та повторно звернутися з заявою про відкриття виконавчого провадження. 23.06.2026 позивач направив скаргу на адресу начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудіна Тимофія Миколайовича, відповідно до якої просив визнати дії начальника Центрально-міського відділу ДВС щодо розгляду скарги від 25.05.2026 у формі листа №59686 від 22.06.2026 протиправними та такими, що порушують вимоги ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», скасувати незаконну постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №78506300, як таку, що винесена на підставі виконавчого документа, строк пред`явлення якого до виконання закінчився 20.02.2025, зобов`язати Центрально-міський відділ ДВС закрити виконавче провадження №78506300 та зняти всі арешти з рахунків боржника ОСОБА_1 , притягнути начальника Центрально-міського відділу ДВС до дисциплінарної відповідальності за порушення строків розгляду скарги та винесення рішення у неналежній формі. Скарга, отримана відповідачем-1 26.06.2026, була проігнорована відповідачем-1, жодного законного процесуального рішення (постанови) в установлені законом строки винесено не було, про що свідчить відсутність офіційної інформації на адресу позивача та інформація про стан виконавчого провадження №78506300 на сайті АСВП Міністерства юстиції України, що свідчить про триваючу протиправну бездіяльність. Оскільки внаслідок незаконних дій та бездіяльності органів Міністерства юстиції позивачу завдано суттєвої моральної шкоди, фінансову відповідальність за яку, згідно із законом, несе держава в особі відповідача-2 (ДКСУ), позивач звернуся за судовим захистом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

20.08.2026 від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що змістом позовної заяви та матеріалами справи наявність доказів завдання позивачу моральної шкоди та настання наслідків, спричинених нею належним чином не підтверджена. Факт вчинення моральної шкоди не може бути пов`язаний із фактом вчинення певного роду правопорушення щодо особи, вимога по її відшкодуванню процесуально виступає самостійною і потребує належного обґрунтування. Проте належного обґрунтування позивачем не надано. Казначейство фактично є лише розпорядником державного бюджету. У справах про відшкодування шкоди, завданої діями чи бездіяльністю державних органів, позивачами, як правило пред`являється одна вимога - до органу який завдав шкоду. До Казначейства не пред`являється жодних вимог. Одним із завдань Казначейства є виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є держаний орган – безспірне списання коштів. Відтак фактично органи Казначейства повинні залучатись судами у справи щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, тільки для “гарантії” подальшого виконання відповідного рішення і не можуть являтися співвідповідачами в даних категоріях справ. Законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Проте збільшення такого розміру має бути доказово доведеним та обґрунтованим. Вказане відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 22.04.2019 у справі №236/893/17. Позивачем не надавались докази на: порушення його нормальних життєвих зв`язків; здійснення позивачем додаткових зусиль для організації свого життя; застосування до позивача негативного впливу; погіршення або позбавлення можливостей реалізації позивачем своїх звичок і бажань; погіршення відносин позивача з оточуючими людьми.

28.08.2026 від начальника Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що після реєстрації та за результатами попереднього розгляду документа, а саме скарги ОСОБА_1 від 22.06.2026 (вх. №Є-2990-05.2 від 26.06.2026), працівником Управління організаційного забезпечення, документообігу та контролю Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зазначена скарга була спрямована на первинний розгляд до начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Згідно інформації, що викладена у реєстраційно-контрольній картці до скарги Позивача від 22.06.2026 (вх. №Є-2990-05.2 від 26.06.2026), головним виконавцем з підготовки відповіді на зазначену скаргу було визначено заступника начальника Управління – начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Передача зазначеної скарги до інших структурних підрозділів та самостійних посадових осіб міжрегіонального управління з боку Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області не здійснювалась. Відтак, 26.06.2026 скарга Позивача від 22.06.2026 (вх. №Є-2990-05.2 від 26.06.2026) не надходила на первинний розгляд до начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, а починаючи з наступного робочого дня, а саме з 29.06.2026 та по 28.07.2026 начальник Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудін Тимофій Миколайович перебував у відпустці. Тобто, починаючи з 26.06.2026 інформація про надходження до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скарги Позивача від 22.06.2026 (вх. №Є-2990-05.2 від 26.06.2026) перебувала поза сферою відання начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудіна Тимофія Миколайовича, оскільки зазначена скарга на первинний розгляд йому не передавалася, а в подальшому начальник Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудін Т.М. перебував у відпустці. Тож, начальник Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудін Т.М не знав та не міг знати про надходження до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вищевказаної скарги Позивача від 22.06.2026 (вх. №Є-2990-05.2 від 26.06.2026). Викладені у скарзі ОСОБА_1 питання є такими, що відносяться до компетенції начальника управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. В прохальній частині скарги від 20.07.2026 (вх. №Є-3514-11.4 від 24.07.2026) позивач виклав наступні вимоги, а саме: щодо прийняття скарги до розгляду; щодо визнання дій та рішень начальника Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо розгляду скарги від 23.06.2026 у формі листа №21207/05.2-09 від 17.07.2026 протиправними; щодо скасування рішення начальника Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у формі листа №21207/05.2-09 від 17.07.2026 та щодо розгляду скарги від 26.06.2026 за № Е-2990-05.2; щодо визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Центрально-міського відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження №78506300; щодо ініціювання дисциплінарного провадження відносно начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області. Листом від 28.07.2026 №21965/11.4-19 Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України направило скаргу ОСОБА_1 від 20.07.2026 (вх. №Є-3514-11.4 від 24.07.2026) за належністю до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з викладених у даному листі підстав. Позивачем не доведено порушення прав ОСОБА_1 саме начальником Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, оскільки бездіяльності щодо нерозгляду скарги позивача допущено не було. Таким чином, відсутні підстави для зобов`язання начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повторно розглянути скаргу, оскільки такі дії вже були вчинені структурним підрозділом міжрегіонального управління юстиції через який останнє здійснює контроль за примусовим виконанням рішень у випадках, передбачених законом. Вимога позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн не підлягає задоволенню, оскільки з боку начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не було допущено жодних порушень прав та інтересів позивача.

28.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшло клопотання начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича про вихід зі спрощеного позовного провадження та розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 клопотання начальника Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича про вихід зі спрощеного позовного провадження та розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у справі №160/20546/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича, Державної казначейської служби України, третя особа на стороні відповідачів – Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

22.06.2026 ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича на незаконні дії та бездіяльність в.о. начальника Центрально-міського відділу ДВС А. Цимбалова щодо розгляду скарги в порядку відомчого контролю у виконавчому провадженні №78506300, у якій просив:

- прийняти скаргу до розгляду, витребувати матеріали виконавчого провадження №78506300;

- визнати дії начальника Центрально-міського відділу ДВС щодо розгляду скарги від 25.05.2026 у формі листа №59686 від 22.06.2026 протиправними та такими, що порушують вимоги ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»;

- скасувати незаконну постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №78506300, як таку, що винесена на підставі виконавчого документа, строк пред`явлення якого до виконання закінчився 20.02.2025;

- зобов`язати Центрально-міський відділ ДВС закрити виконавче провадження №78506300 та зняти всі арешти з рахунків Боржника ОСОБА_1 ;

- притягнути начальника Центрально-міського відділу ДВС до дисциплінарної відповідальності за порушення строків розгляду скарги та винесення рішення у неналежній формі.

В скарзі позивач зазначив, що 25.05.2026 ним на ім`я начальника Центрально-міського відділу ДВС в порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» було подано обґрунтовану скаргу на дії державного виконавця щодо незаконного відкриття виконавчого провадження №78506300. Провадження було відкрите на підставі постанови Укртрансбезпеки №076217 від 20.11.2024, строк пред`явлення якої до виконання закінчився 20.02.2025. Стягувач звернувся до ДВС лише 17.06.2025 (як зазначено у відповіді ДВС), тобто з пропуском строку більш ніж на 3,5 місяці. 22.06.2026, з грубим порушенням передбаченого ч. 3 ст. 74 Закону 10-денного строку розгляду, начальник відділу надіслав на адресу позивача відповідь у формі звичайного листа (вих. №59686), яким відмовив у задоволенні скарги.

Направлення скарги підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення №R500050005979, яке отримано повноважною особою Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції 26.06.2026.

Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України розглянуто скаргу позивача та надано відповідь, оформлену листом від 17.07.2026 №21207/05.2-09, в якій повідомлено, що під час розгляду заяви не встановлено порушень в діях начальника Центрально-міського відділу ДВС щодо розгляду скарги від 25.05.2026.

Додатково повідомлено, що відсутні підстави для направлення на розгляд начальнику Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подання про порушення дисциплінарного провадження стосовно посадових осіб відділу ДВС.

Відповідь направлена ОСОБА_1 17.07.2026 на електронну адресу, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України.

24.07.2026 ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до начальника Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича на незаконні дії начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Більчук Олександра Андрійовича щодо розгляду скарги у виконавчому провадженні №78506300.

28.07.2026 Дніпровським міжрегіональним управлінням міністерства юстиції України надано позивачу відповідь листом №21965/11.4-19 «Про направлення скарги за належністю», в якому повідомлено, що питання дисциплінарної відповідальності начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває у компетенції Департаменту Державної виконавчої служби та державного секретаря Міністерства юстиції України.

Відповідь направлена позивачу засобами поштового зв`язку, що підтверджується списком згрупованих відправлень №2871 від 28.07.2026.

Не погоджуючись з бездіяльністю начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича щодо не розгляду скарги від 22.06.2026 у встановлений законом спосіб та строк, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з ч. 4 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити:

1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;

2) повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;

3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);

4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону;

5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

5. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 37 розділу ІІІ частини першої Інструкції з діловодства в Дніпровському міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України, що затверджена наказом Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 14.04.2026 №538/13.4-06 (далі – Інструкція) передбачено, що вхідні, внутрішні, вихідні, інші документи незалежно від форми їх створення, підготовлені в Дніпровському міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України (далі також Управління), реєструються в СЕД.

Пунктом 47 розділу ІІІ частини першої Інструкції передбачено, що реєстрація вхідної кореспонденції здійснюється реєстратором лише після проведення попереднього розгляду документа, де під реєстратором розуміється працівники Управління організаційного забезпечення, документообігу та контролю, уповноважені на здійснення реєстрації вхідної та/або вихідної кореспонденції Управління; особа, відповідальна за діловодство в структурному підрозділі Управління та уповноважена реєструвати внутрішню та вихідну кореспонденцію за підписом керівника структурного підрозділу (підпункт 26 пункту 6 розділу І частини першої Інструкції).

26.06.2026 працівником Управління організаційного забезпечення, документообігу та контролю Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за вхідним №Є-2990-05.2 було зареєстровано скаргу ОСОБА_1 від 22.06.2026 на незаконні дії та бездіяльність в.о. начальника Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Цимбалова А. щодо розгляду скарги в порядку відомчого контролю у виконавчому провадженні №78506300.

Пунктом 62 розділу ІІІ частини першої Інструкції передбачено, що документи одразу після їх реєстрації передаються на первинний розгляд начальнику Управління або особі, яка виконує його обов`язки - документи, що надійшли від Верховної Ради України, Офісу Президента України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, запити та звернення народних депутатів України або інші, визначені начальником Управління документи; першому заступнику начальника Управління, заступникам начальника Управління, начальникам Управлінь забезпечення примусового виконання рішень в областях, начальнику Управління державної реєстрації, згідно з розподілом функціональних обов`язків - акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, документи, що надійшли від структурних підрозділів Управління, організацій, установ та підприємств, що належать до сфери Управління, відповіді на доручення, документи, що стосуються безпосередньої діяльності.

Повноваження щодо передачі вхідних документів на розгляд до посадових осіб Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відноситься до компетенції посадових осіб Управління організаційного забезпечення, документообігу та контролю Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Пунктом 164 розділу ІІІ частини другої Інструкції передбачено, що при надходженні документів, що належать до компетенції іншого структурного підрозділу, забезпечити їх передачу наступного робочого дня, але не пізніше трьох робочих днів, до іншого структурного підрозділу апарату Управління за вмотивованою службовою запискою на ім`я начальника Управління із забезпеченням контролю за проходженням таких документів до моменту визначення головного виконавця.

Передача документів з одного структурного підрозділу до іншого обов`язково здійснюється через Управління організаційного забезпечення працівниками якого вносяться відповідні відмітки до РМК.

Підпунктами 4.12 та 4.13 пункту 4 Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, що затверджене наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5 (зі змінами) передбачено, що міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань організовує через структурний підрозділ, що забезпечує реалізацію повноважень у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України; контролює через структурний підрозділ, що забезпечує реалізацію повноважень у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом, відповідним відділом примусового виконання рішень та відділами державної виконавчої служби міжрегіонального управління.

Наказом Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 31.12.2025 №2402/13.4-06 «Про затвердження переліку посадових осіб Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, які мають право підпису документів відповідно до напрямів роботи структурних підрозділів, що надсилаються на бланках», начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (на бланку Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України), в тому числі має право підпису на документах, зокрема, відповіді, інформації на звернення та запити громадян, юридичних осіб та народних депутатів з питань, що відносяться до компетенції органів державної виконавчої служби.

Після реєстрації та за результатами попереднього розгляду документа, а саме скарги ОСОБА_1 від 22.06.2026 (вх. №Є-2990-05.2 від 26.06.2026), працівником Управління організаційного забезпечення, документообігу та контролю Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зазначена скарга була спрямована на первинний розгляд до начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Пунктом 63 розділу ІІІ частини першої Інструкції передбачено, що посадова особа, яка здійснює первинний розгляд електронного документа, накладає на нього електронну резолюцію, в якій визначає головного виконавця, відповідального за організацію виконання документа в Управлінні, та у разі необхідності співвиконавців і строк його виконання.

В електронній резолюції обов`язково зазначаються всі структурні підрозділи, які беруть участь в опрацюванні документа та погодженні проєкту відповіді.

Посадові особи, які одночасно розглядають електронний документ, накладають на нього електронні резолюції, в яких визначають відповідальних виконавців та у разі необхідності співвиконавців у межах відповідного структурного підрозділу.

Пунктом 71 розділу ІІІ частини першої Інструкції передбачено, що передача документа з одного структурного підрозділу до іншого обов`язково здійснюється через Управління організаційного забезпечення, працівниками якого вносяться відповідні відмітки до РМК. Документи, виконання яких перебуває на контролі, передаються до інших структурних підрозділів або іншим виконавцям тільки з повідомленням про це Управлінню організаційного забезпечення.

Згідно інформації, що викладена у реєстраційно-контрольній картці до скарги позивача від 22.06.2026 (вх. №Є-2990-05.2 від 26.06.2026), головним виконавцем з підготовки відповіді на зазначену скаргу було визначено заступника начальника Управління – начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Передача зазначеної скарги до інших структурних підрозділів та самостійних посадових осіб міжрегіонального управління з боку Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області не здійснювалась.

Відтак, 26.06.2026 скарга позивача від 22.06.2026 (вх. №Є-2990-05.2 від 26.06.2026) не надходила на первинний розгляд до начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, а починаючи з наступного робочого дня, а саме з 29.06.2026 та по 28.07.2026 начальник Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудін Тимофій Миколайович перебував у відпустці, що підтверджується наказами Міністерства юстиції України №660/6 від 25.06.2026, №661/6 від 25.06.2026, №662/6 від 25.06.2026, №663/6 від 25.06.2026.

Тобто, починаючи з 26.06.2026 інформація про надходження до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скарги позивача від 22.06.2026 (вх. №Є-2990-05.2 від 26.06.2026) перебувала поза сферою відання начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудіна Тимофія Миколайовича, оскільки зазначена скарга на первинний розгляд йому не передавалася, а в подальшому начальник Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудін Т.М. перебував у відпустці.

Тож, начальник Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудін Т.М не знав та не міг знати про надходження до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вищевказаної скарги позивача від 22.06.2026 (вх. № Є-2990-05.2 від 26.06.2026).

Відсутність у начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудіна Т.М. інформації про надходження до міжрегіонального управління скарги позивача від 22.06.2026 сама по собі не може бути кваліфікована як протиправна бездіяльність саме цієї посадової особи.

При цьому суд враховує не лише ту обставину, що скарга фактично не була передана відповідачу-1 на особистий розгляд, а й встановлений законодавством розподіл повноважень у системі органів державної виконавчої служби.

Системний аналіз наведених положень у взаємозв`язку з нормативним регулюванням організаційної структури органів державної виконавчої служби свідчить, що повноваження щодо перевірки законності виконавчого провадження, яке перебуває або перебувало на виконанні у підпорядкованому відділі державної виконавчої служби, належать, зокрема, начальнику відповідного Управління забезпечення примусового виконання рішень.

Відповідно до пункту 1 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень перевірити законність виконавчого провадження має право начальник управління забезпечення примусового виконання рішень - щодо виконавчих проваджень, що перебувають або перебували на виконанні у відділі примусового виконання рішень цього управління та відділах державної виконавчої служби, які йому підпорядковані.

Такий розподіл компетенції узгоджується і з правовим статусом Управління забезпечення примусового виконання рішень, яке є територіальним органом державної виконавчої служби та структурним підрозділом міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Отже, сама обставина зазначення позивачем у скарзі як адресата начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не створює для цієї посадової особи повноважень, які законом віднесені до компетенції іншого органу або посадової особи системи державної виконавчої служби.

Суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти не відповідно до того, кому заявник адресував своє звернення за власним розсудом, а виключно в межах предметної компетенції, визначеної законом.

Як встановлено матеріалами справи, після реєстрації скарги Єрмакова В.В. від 22.06.2026 за вх. №Є-2990-05.2 від 26.06.2026 вона в порядку внутрішнього документообігу була передана на розгляд до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Головним виконавцем з підготовки відповіді визначено заступника начальника Управління - начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області.

В подальшому скаргу було розглянуто та листом від 17.07.2026 №21207/05.2-09 Єрмакову В.В. надано відповідь, у якій повідомлено про відсутність встановлених порушень у діях начальника Центрально-міського відділу державної виконавчої служби щодо розгляду його попередньої скарги.

Зазначену відповідь направлено позивачу 17.07.2026 на електронну адресу.

Таким чином, доводи позивача про те, що його скарга від 22.06.2026 була повністю проігнорована органом Міністерства юстиції України, не відповідають установленим обставинам справи.

Фактично незгода позивача стосується не відсутності розгляду скарги як такого, а того, якою саме посадовою особою вона була розглянута, форми наданої відповіді та результатів її розгляду.

При цьому предметом заявлених у цій справі позовних вимог не є визнання протиправним та скасування листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області від 17.07.2026 №21207/05.2-09.

Так само позивачем не заявлено вимоги про визнання протиправними дій посадових осіб Управління організаційного забезпечення, документообігу та контролю щодо визначення виконавця скарги.

За таких обставин суд у межах предмета цього спору перевіряє саме наявність або відсутність бездіяльності начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудіна Т.М.

Суд також не погоджується з доводом позивача про те, що скарга обов`язково мала бути розглянута особисто відповідачем-1 лише з огляду на те, що вона була адресована на його ім`я.

З аналізу положень Інструкції з діловодства в Дніпровському міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України встановлено, що вхідні документи після їх реєстрації проходять попередній розгляд та передаються відповідним посадовим особам та структурним підрозділам залежно від змісту документа і розподілу функціональних повноважень.

Зокрема, документи, що стосуються безпосередньої діяльності відповідного структурного підрозділу, передаються керівникам таких підрозділів згідно з розподілом функціональних обов`язків.

Отже, реєстрація документа у Дніпровському міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України не означає автоматичного виникнення обов`язку щодо його особистого розгляду начальником цього управління.

Крім того, відповідно до підпунктів 4.12, 4.13 пункту 4 Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України міжрегіональне управління організовує та здійснює контроль за примусовим виконанням рішень саме через структурний підрозділ, що забезпечує реалізацію повноважень у сфері організації примусового виконання рішень.

Отже, направлення скарги до Управління забезпечення примусового виконання рішень відповідало функціональній структурі міжрегіонального управління та саме по собі не свідчить про ухилення начальника міжрегіонального управління від виконання покладених на нього законом обов`язків.

Суд також враховує, що починаючи з наступного робочого дня після реєстрації скарги - 29.06.2026 - та до 28.07.2026 ОСОБА_2 перебував у відпустці.

Проте ця обставина має у справі додаткове, а не визначальне значення, оскільки відсутність протиправної бездіяльності відповідача-1 обумовлена насамперед належним розподілом компетенції та фактичним переданням скарги на розгляд уповноваженого структурного підрозділу.

Щодо посилання позивача на порушення десятиденного строку розгляду його скарги суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено строки оскарження рішень та дій виконавця і посадових осіб органів державної виконавчої служби, а саме десять робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, зазначений десятиденний строк є строком для подання скарги, а не загальним строком її розгляду керівником органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Чинна на момент виникнення спірних правовідносин редакція ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» не містила положення, за яким будь-яка скарга, адресована керівнику органу державної виконавчої служби вищого рівня, підлягала обов`язковому розгляду саме протягом десяти днів.

Тому відповідний довід позивача ґрунтується на неправильному тлумаченні положень ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому скарга позивача була зареєстрована 26.06.2026, а відповідь за результатами її опрацювання надана 17.07.2026, тобто у межах загального місячного строку розгляду звернень.

Суд окремо надає оцінку доводам позивача щодо того, що результат розгляду його скарги мав бути оформлений виключно постановою.

Частиною 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» дійсно передбачено, що керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає такі порушення своєю постановою та надає відповідне доручення начальнику підпорядкованого відділу.

Зміст наведеної норми свідчить, що обов`язок винести постанову закон прямо пов`язує з установленням керівником вищого органу державної виконавчої служби порушень вимог закону.

Натомість за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 . Управлінням забезпечення примусового виконання рішень порушень у діях начальника Центрально-міського відділу державної виконавчої служби не встановлено.

За таких обставин сам факт надання позивачу відповіді у формі листа, за відсутності установленого порушення, не підтверджує протиправної бездіяльності саме ОСОБА_2 .

Більше того, твердження позивача щодо незаконності самої постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №78506300, пропуску стягувачем строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та необхідності зняття арештів виходять за межі предмета цього спору.

У цій справі позивач оскаржує бездіяльність начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо розгляду скарги, а не постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №78506300 та не рішення, прийняте за результатами розгляду зазначеної скарги.

Тому суд не надає правової оцінки законності відкриття виконавчого провадження №78506300, дотриманню строку пред`явлення постанови Державної служби України з безпеки на транспорті до виконання та правомірності накладених у межах цього виконавчого провадження арештів.

Такі обставини можуть бути предметом самостійного судового контролю у передбаченому законом порядку.

За сукупністю встановлених обставин суд робить висновок, що позивачем не доведено факту протиправної бездіяльності начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудіна Т.М. щодо нерозгляду скарги від 22.06.2026.

Відповідно, відсутні правові підстави і для задоволення похідної позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути зазначену скаргу.

Повторний розгляд скарги за відсутності встановленого судом порушення порядку її опрацювання та за наявності фактично наданої відповіді не відповідав би завданню адміністративного судочинства та не був би спрямований на відновлення конкретного порушеного права позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн суд зазначає наступне.

За приписами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв`язок між оскаржуваною бездіяльністю відповідача та моральними стражданнями позивача, а також обсяг і характер такої шкоди.

У цій справі судом не встановлено протиправної бездіяльності начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дудіна Т.М., з якою позивач пов`язує виникнення моральної шкоди.

Відсутність первинного елементу складу відповідного правопорушення - протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень - виключає можливість задоволення похідної вимоги про відшкодування шкоди саме з підстав, заявлених позивачем.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено і не надано суду відповідних доказів завдання йому моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 818/1434/17, від 19.10.2020 у справі №580/194/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно залучення до участі у справі як другого відповідача Державної казначейської служби України суд зазначає, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та виконання судових рішень про стягнення коштів державного бюджету у визначеному законом порядку.

Самостійних протиправних рішень, дій або бездіяльності Державної казначейської служби України, які могли б бути підставою для виникнення у позивача права на відшкодування шкоди, у цій справі не встановлено та позивачем не заявлено.

З огляду на відмову в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди питання щодо здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету не виникає.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподілу не підлягають, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дудіна Тимофія Миколайовича (пр-т Дмитра Яворницького, буд. 21А, м. Дніпро, 49619, код ЄДРПОУ 43315529), Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – Державна служба України з безпеки на транспорті (пр-т Берестейський, буд. 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський