Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №160/23719/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 рокуСправа №160/23719/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015, 2022 роки у кількості 28 днів;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015, 2022 роки.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач з 07.11.2015 по 30.06.2026 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області та наказом відповідача від 25.06.2026 № 165 о/с був звільнений з посади заступника начальника відділу управління за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 30.06.2026.

Позивач має статус учасника бойових дій, проте за час проходження служби додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, передбачену статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015 та 2022 роки не використав, а грошова компенсація за ці 28 календарних днів при звільненні йому не нараховувалася та не виплачувалася.

02.07.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо кількості невикористаних відпусток як учаснику бойових дій та про здійснення виплати компенсації за них. Листом від 17.07.2026 № 22293-2026 відповідач надіслав позивачу довідку від 17.07.2026 № 15734-2026, якою підтверджено наявність невикористаних додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки, проте питання виплати компенсації по суті залишив без вирішення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 11.08.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); зобов`язано відповідача надати відзив на позовну заяву, інформацію про невикористані позивачем дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у 2015, 2022 роках, довідку про грошове забезпечення позивача станом на день звільнення зі служби та всі документи, що були або мали бути взяті до уваги при допущенні бездіяльності, з приводу якої подано позов.

22.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечував з таких підстав.

По-перше, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містить норм, якими передбачено виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій, а частиною третьою статті 2 Закону України «Про відпустки» встановлено заборону заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

По-друге, частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» та частиною першою статті 83 Кодексу законів про працю України передбачено виплату компенсації лише за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. На обґрунтування цієї позиції відповідач послався на постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05.09.2018 у справі № 750/9956/17 та від 31.10.2022 у справі № 241/2229/20, а також на пункт 92 постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.12.2023 у справі № 300/4869/22.

По-третє, частиною десятою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, визначено вичерпний перелік відпусток, які підлягають компенсації у разі звільнення поліцейського, і до цього переліку відпустка учасника бойових дій не включена.

По-четверте, правові висновки Верховного Суду, на які посилається позивач (справи № 160/10875/19, № 320/3843/20, № 360/4127/19, № 620/1487/20, № 200/602/20-а, № 360/1362/20, № 200/13348/19-а, № 200/13837/19-а, № 200/1175/20-а, № 360/1874/20), сформульовані на підставі частини десятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 8 розділу III Порядку № 260 в редакціях, які втратили чинність відповідно на підставі Закону України від 06.09.2023 № 3379-IX та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2023 № 903, а тому не є релевантними до спірних правовідносин.

До відзиву відповідачем додано довідку управління Головного управління Національної поліції в Луганській області від 12.08.2026 № 18617-2026 та довідку Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку про грошове забезпечення позивача на день звільнення.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа згідно з довідкою від 08.07.2026 № 7102-5004092876.

Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 29.10.2015 № 20/І/ХІІІ/98 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій; 06.11.2015 йому видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , яке є безстроковим.

Згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_3 та наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 07.12.2015 № 2 о/с позивач з 07.11.2015 проходив службу в Національній поліції України у Головному управлінні Національної поліції в Луганській області.

Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 25.06.2026 № 165 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу управління Головного управління Національної поліції в Луганській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 30 червня 2026 року, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні 25 років 03 місяці 24 дні, у пільговому обчисленні – 45 років 03 місяці 04 дні.

02.07.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив, зокрема, повідомити про кількість невикористаних ним відпусток як учаснику бойових дій, передбачених статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», за час проходження служби з 07.11.2015 по 30.06.2026, повідомити, чи виплачувалася йому компенсація за такі відпустки, а в разі невиплати – здійснити її виплату.

Листом від 17.07.2026 № 22293-2026 відповідач надіслав позивачу довідку від 17.07.2026 № 15734-2026, згідно з якою станом на 30.06.2026 позивач має такі невикористані відпустки як учасник бойових дій, передбачені статтею 16-2 Закону України «Про відпустки»: за 2015 рік – 14 днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення; за 2022 рік – 14 днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення.

Аналогічні відомості наведені й у довідці управління Головного управління Національної поліції в Луганській області від 12.08.2026 № 18617-2026, наданій відповідачем на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідно до довідки про нараховані та виплачені суми при звільненні від 13.07.2026 № 107/111/22-2026, виданої Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області, до складу остаточного розрахунку позивача при звільненні увійшли посадовий оклад, оклад за спеціальним військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за спеціальні умови проходження служби, щомісячна премія, індексація, надбавка за таємність, вихідна допомога та додаткова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168. Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

Таким чином, факт невикористання позивачем 28 календарних днів додаткової відпустки як учасника бойових дій (за 2015 рік – 14 днів, за 2022 рік – 14 днів) та факт невиплати йому грошової компенсації за ці дні при звільненні зі служби сторонами не заперечуються та підтверджені письмовими доказами, наданими самим відповідачем.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП України), Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон № 580-VIII) та Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі – Порядок № 260).

Закон № 504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються, зокрема, поліцейські, особи рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень; рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу.

Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом; поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частиною другою статті 93 Закону № 580-VIII встановлено, що тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки, а частиною третьою цієї статті – що за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Відповідно до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII (у редакції Закону України від 06.09.2023 № 3379-IX) поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України; порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Згідно з абзацами сьомим – десятим пункту 8 розділу III Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що поліцейський, який має статус учасника бойових дій, набуває передбаченого статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ права на додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення тривалістю 14 календарних днів за кожний рік, у якому він мав відповідний статус. Це право є соціальною гарантією, яка надається державою у зв`язку з участю особи в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, і не залежить від виду публічної служби, яку така особа проходить.

Водночас ані Закон № 580-VIII, ані Порядок № 260 не містять положень, якими врегульовано питання надання поліцейському додаткової відпустки як учаснику бойових дій та наслідків її невикористання на час звільнення зі служби.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників, – КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації поліцейському невикористаної відпустки як учаснику бойових дій, суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Наведені норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського – учасника бойових дій йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 та підтверджено, зокрема, у постановах від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 620/1487/20, від 29 квітня 2021 року у справі № 200/602/20-а, від 26 травня 2021 року у справі № 360/1362/20, від 31 травня 2021 року у справах № 200/13348/19-а та № 200/13837/19-а, від 11 листопада 2021 року у справах № 200/1175/20-а та № 360/1874/20.

Крім того, суд зазначає, що положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Припинення (нездійснення) надання відпустки не означає припинення самого права на відпустку, яке може бути реалізоване одним із двох способів: безпосереднім наданням особі відпустки або виплатою грошової компенсації за неї (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи оцінку доводам відповідача, суд зазначає таке.

Доводи відповідача про те, що частина десята статті 93 Закону № 580-VIII та пункт 8 розділу III Порядку № 260 містять вичерпний перелік відпусток, які підлягають компенсації при звільненні, і що правові висновки Верховного Суду сформульовані на підставі редакцій цих норм, які втратили чинність, суд відхиляє з таких мотивів.

Редакція частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, яка діяла до 05 жовтня 2023 року, так само не визначала права поліцейських – учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та містила той самий перелік відпусток, що підлягають компенсації. Зміни, внесені Законом України від 06.09.2023 № 3379-IX, доповнили частину десяту статті 93 Закону № 580-VIII положеннями щодо виплати компенсації членам сім`ї поліцейського у разі його загибелі (смерті), проте не змінили по суті кола відпусток, які підлягають компенсації, і не запровадили жодної нової заборони. Аналогічним чином зміни, внесені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2023 № 903 до пункту 8 розділу III Порядку № 260, не врегулювали спірне питання.

Отже, правове регулювання, покладене Верховним Судом в основу наведених вище правових висновків, у відповідній частині залишилося незмінним, а сама зміна редакції норми, якою спірне питання не врегульоване ані до, ані після внесення змін, не нівелює та не скасовує цих правових висновків. Верховний Суд від зазначеної правової позиції не відступав.

Посилання відповідача на постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05.09.2018 у справі № 750/9956/17 та від 31.10.2022 у справі № 241/2229/20 суд також вважає безпідставними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до спірних: вони виникли між найманими працівниками та роботодавцями у сфері приватноправових трудових відносин і не стосувалися проходження публічної служби, тоді як спір у цій справі виник між поліцейським та органом поліції з приводу остаточного розрахунку при звільненні зі служби. Правові висновки щодо застосування статті 16-2 Закону № 504/96-ВР і пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ саме до поліцейських сформульовані Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у наведених вище постановах.

Не є релевантною до спірних правовідносин і постанова Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 300/4869/22, на пункт 92 якої посилається відповідач, оскільки у тій справі предметом розгляду були правовідносини за участю співробітника Служби судової охорони, проходження служби та грошове забезпечення якого врегульовані іншими нормативно-правовими актами, ніж служба в Національній поліції України, унаслідок чого відсутня тотожність суб`єктного складу та умов застосування правових норм.

Щодо посилання відповідача на встановлену частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР заборону заміни відпустки грошовою компенсацією суд зазначає, що ця заборона стосується заміни відпустки компенсацією під час перебування працівника у трудових (службових) відносинах і не поширюється на випадки припинення таких відносин, за яких реалізація права на відпочинок у натуральній формі стає об`єктивно неможливою.

Твердження відповідача про те, що використання додаткової відпустки залежало виключно від волевиявлення позивача, який на власний розсуд вирішив її не використовувати, не спростовує наведених висновків, оскільки відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Належних та допустимих доказів того, що позивачу пропонувалося використати додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки і що він від такої відпустки відмовився, відповідачем суду не надано.

Суд також враховує, що відсутність у наказі Головного управління Національної поліції в Луганській області від 25.06.2026 № 165 о/с, яким позивача звільнено зі служби в поліції, відомостей про кількість днів, за які виплачується грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, не звільняє відповідача від обов`язку нарахувати та виплатити таку компенсацію, оскільки зазначення відповідних відомостей у наказі є обов`язком самого відповідача, а не позивача.

Кількість невикористаних позивачем днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій – 28 календарних днів (за 2015 рік – 14 днів, за 2022 рік – 14 днів) – підтверджена довідками відповідача від 17.07.2026 № 15734-2026 та від 12.08.2026 № 18617-2026 і відповідачем не оспорюється.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що відповідач при звільненні позивача зі служби в поліції зобов`язаний був провести з ним усі розрахунки, у тому числі нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 28 календарних днів невикористаної додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки, чого не зробив, унаслідок чого допустив протиправну бездіяльність.

З урахуванням наведеного ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 28 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача станом на день звільнення зі служби – 30.06.2026, у порядку, визначеному пунктом 8 розділу III Порядку № 260.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994). Водночас відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін. Інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, сторонами не наведено.

За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач на підставі пунктів 1 та 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72-77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код 40108845, місцезнаходження: 93406, Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Сірика Дмитра, буд. 1) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015, 2022 роки у кількості 28 днів.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 календарних днів невикористаної додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015, 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби – 30.06.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.О. Свергун