Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №160/17774/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокуСправа №160/17774/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

24.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , у якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Військова частина НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у відповідача, який протиправно з 29.01.2020 року розраховував його грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Вважає такі дії відповідач протиправними та такими що порушили його право на належне грошове забезпечення. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 30 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/17774/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 10.07.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що грошове забезпечення виплачувалось у відповідності до норм діючого законодавства. Порушень прав позивача не було.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витягом із послужного списку особова справа № Н-1018.

27.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку грошового забезпечення.

23.04.2026 року за вих..№855/5748 відповідач надав лист-відмову у здійсненні перархунку та надав довідку про нарахування та утримання грошового забезпечення позивача.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача у не здійсненні перерахунку грошового забезпечення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації військовослужбовця та інших обставин, визначених законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 2 постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців складається, зокрема, з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови №704 у первісній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до цієї постанови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 до пункту 4 постанови №704 були внесені зміни, відповідно до яких розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.

Разом з тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким було внесено відповідні зміни до пункту 4 постанови №704, визнано протиправним та скасовано.

Таким чином, з 29.01.2020 відновила дію редакція пункту 4 постанови №704, відповідно до якої для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Вказаний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 у справі №400/6254/24, у якій зазначено, що після скасування змін, внесених постановою №103, з 29.01.2020 діє попередня редакція пункту 4 постанови №704, яка передбачає використання для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Отже, починаючи з 29.01.2020 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця повинні визначатися із застосуванням відповідного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.

При цьому суд зазначає, що прожитковий мінімум для працездатних осіб становив: з 01.01.2020 – 2102,00 грн, з 01.01.2021 – 2270,00 грн, з 01.01.2022 – 2481,00 грн, з 01.01.2023 – 2684,00 грн.

Таким чином, застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача протягом спірного періоду незмінної розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, не відповідає вимогам пункту 4 постанови №704 у редакції, чинній з 29.01.2020, та призвело до заниження розміру посадового окладу і окладу за військовим званням позивача.

Суд враховує, що внаслідок зміни розміру посадового окладу та окладу за військовим званням підлягають відповідному перерахунку й ті складові грошового забезпечення, розмір яких обчислюється із зазначених величин.

Зокрема, відповідно до пункту 5 постанови №704 керівникам державних органів надано право встановлювати військовослужбовцям надбавки та здійснювати преміювання у межах відповідних асигнувань. Отже, у разі якщо такі виплати фактично нараховувалися та виплачувалися позивачу у спірному періоді, їх розмір має визначатися з урахуванням належних розмірів посадового окладу та інших складових грошового забезпечення.

Аналогічно підлягає перерахунку грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у випадках, коли їх розмір визначався виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням.

Суд звертає увагу, що предметом спору у цій справі є не встановлення позивачу нових чи додаткових виплат, а правильність визначення розміру вже належного йому грошового забезпечення за час проходження військової служби. Тому зобов`язання відповідача провести перерахунок має здійснюватися з урахуванням фактично встановлених позивачу у відповідні періоди складових грошового забезпечення та раніше виплачених сум.

Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, в якій розглядався спір щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця за періоди 2020–2023 років із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Водночас суд вважає за необхідне надати оцінку дотриманню позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до 19.07.2022, працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, частину другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, відповідно до якої у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові, встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшов висновку, що правовідносини щодо оплати праці, які мали місце до 19.07.2022, регулюються попередньою редакцією статті 233 КЗпП України, яка не встановлювала строку звернення до суду щодо стягнення належної заробітної плати. Натомість до правовідносин, які виникли після 19.07.2022, застосовується нова редакція статті 233 КЗпП України.

Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заявляв про пропуск позивачем строку звернення до суду та не просив залишити позов без розгляду з цієї підстави. Натомість заперечення відповідача стосувалися виключно правомірності визначення та виплати грошового забезпечення позивача.

Крім того, позивач 27.02.2026 звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку грошового забезпечення, а 23.04.2026 отримав відповідь відповідача про відмову у проведенні такого перерахунку та довідку про нарахування й утримання грошового забезпечення.

Таким чином, саме відмова відповідача від 23.04.2026 є безпосереднім предметом оскарження у спірних правовідносинах та підтверджує наявність актуального спору між сторонами щодо правильності нарахування грошового забезпечення позивача.

За таких обставин, з огляду на заявлені позовні вимоги, характер спірних правовідносин та відсутність відповідних заперечень відповідача щодо строку звернення до суду, суд не вбачає підстав для залишення позовної заяви без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано доказів того, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 ним застосовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено пунктом 4 постанови №704 у редакції, чинній з 29.01.2020.

Натомість надана відповідачем довідка про нарахування та утримання грошового забезпечення підтверджує, що розрахунок здійснювався виходячи з показника, встановленого станом на 01.01.2018.

Отже, суд доходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за спірний період є протиправною, а належним способом захисту порушеного права є зобов`язання військової частини НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок та виплату належних позивачу сум із урахуванням раніше виплачених коштів.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає, що відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, така компенсація виплачується військовослужбовцям у порядку та розмірах, визначених законодавством.

Отже, у разі проведення відповідачем перерахунку та виплати позивачу додаткових сум грошового забезпечення, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб має бути проведена одночасно у порядку, встановленому законодавством.

За наведених обставин суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно достатті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак питання щодо розподілу витрат на сплату судового збору судом не розглядається. Інші судові витрати позивачем не заявлено.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати Військова частина НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Судові витрати у справі не стягуються.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук