Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №160/17755/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокуСправа №160/17755/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

24.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , у якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_2 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень - грудень 2025 року, січень - березень 2026 року ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_2 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень - грудень 2025 року, січень - березень 2026 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з відповідними бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_2 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави. На переконання позивача, за таких умов він набув право на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі 30 000 грн пропорційно часу виконання відповідних завдань, однак відповідач таку винагороду за липень–грудень 2025 року та січень-березень 2026 року не нарахував і не виплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 30 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/17755/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 03.07.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що додаткова винагорода не виплачувалась у зв`язку з відсутністю фінансування військової частини.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується даними посвідчення офіцера НОМЕР_4 , витягом із наказу командира військової частини від 28.12.2023 №58.

Сторонами не заперечується, що позивач у період з 01.07.2025 по 17.03.2026 виконував бойові завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_2 , включеної до складу резерву Головнокомандувача ЗСУ сил оборони держави.

07.06.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою здійснити йому виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн за виконання ним у період з 01.07.2025 по 17.03.2026 бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_2 .

11.06.2026 за вих. №2367/3062 відповідач надав відповідь – відмову у здійсненні позивачеві виплат.

Позивач вважає протиправною таку бездіяльність відповідача, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Правові та організаційні засади державної політики у сфері військового обов`язку і військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Правові засади та гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення, відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII, входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, грошове забезпечення військовослужбовця є однією із встановлених державою гарантій його соціального захисту та підлягає виплаті у порядку і розмірах, визначених законодавством.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан.

У зв`язку із введенням воєнного стану та необхідністю забезпечення додаткових соціальних гарантій військовослужбовців Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168).

При цьому суд зазначає, що зміст та умови виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, змінювалися законодавцем залежно від відповідного періоду її застосування.

Отже, при вирішенні цього спору суд повинен застосувати нормативне регулювання, яке було чинним саме у спірний період – з липня 2025 року по березень 2026 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2025 №355 були внесені зміни до Постанови №168, якими, зокрема, визначено окремі категорії військовослужбовців та умови виплати їм додаткової винагороди. Надалі нормативне регулювання виплат за Постановою №168 також уточнювалося Кабінетом Міністрів України.

Водночас нормативне регулювання, чинне у спірний період, передбачало право військовослужбовців на отримання додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання визначених бойових (спеціальних) завдань.

Зокрема, однією з передбачених законодавством підстав для здійснення такої виплати є виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Таким чином, для виникнення у військовослужбовця права на спірну додаткову винагороду необхідним є встановлення факту виконання ним відповідних бойових (спеціальних) завдань, передбачених нормативно-правовими актами, що регулюють порядок та умови виплати такої винагороди.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, позивач у період з 01.07.2025 по 17.03.2026 виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_2 , яка включена до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Отже, обставина виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у відповідний спірний період фактично не є спірною між сторонами.

Разом з тим, відповідачем не здійснено нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання ним зазначених бойових (спеціальних) завдань.

Єдиною підставою, якою відповідач обґрунтовує невиплату позивачу відповідної винагороди, є відсутність фінансування військової частини.

Суд критично оцінює зазначені доводи відповідача з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право військовослужбовця на отримання грошового забезпечення та передбачених законодавством додаткових видів грошового забезпечення не може бути поставлено у залежність від суб`єктивних обставин, пов`язаних із неналежним фінансуванням відповідного розпорядника бюджетних коштів.

Відсутність бюджетних асигнувань чи недостатність фінансування не скасовує встановленого законом обов`язку державного органу здійснити нарахування та виплату належних особі сум.

Інше тлумачення фактично призводило б до того, що реалізація гарантованого державою права військовослужбовця залежала б виключно від наявності або відсутності коштів у відповідному розпорядника бюджетних коштів, що суперечило б принципу правової визначеності та змісту конституційних гарантій соціального захисту військовослужбовців.

Суд також враховує сформований у практиці Верховного Суду підхід до правової природи додаткової винагороди, встановленої Постановою №168.

Так, Верховний Суд у постанові від 19.03.2026 у справі №160/13876/22 зазначив, що передбачена Постановою №168 додаткова винагорода є додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, а при тлумаченні положень цієї постанови необхідно враховувати мету її прийняття та характер відповідних виплат як гарантії військовослужбовцям, які здійснюють захист держави в умовах збройної агресії.

Застосовуючи наведений правовий підхід до спірних правовідносин, суд зазначає, що у цій справі позивач не лише проходив військову службу, а виконував бойові (спеціальні) завдання, які прямо віднесені нормативним регулюванням до підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн пропорційно часу їх виконання.

При цьому відповідачем не надано суду доказів того, що позивач у спірний період не виконував бойових (спеціальних) завдань або що наявні інші передбачені законодавством обставини, які виключають його право на отримання спірної виплати.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку відповідач не довів правомірності ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди.

Саме по собі посилання на відсутність фінансування не є належним та достатнім доказом правомірності бездіяльності відповідача, оскільки така обставина не передбачена законодавством як підстава для позбавлення військовослужбовця права на належне йому грошове забезпечення.

Таким чином, враховуючи встановлений факт виконання позивачем у період з 01.07.2025 по 17.03.2026 бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини, включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, суд доходить висновку, що позивач мав право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі 30 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання відповідних завдань.

Ненарахування та невиплата відповідачем зазначеної додаткової винагороди є протиправною бездіяльністю.

З метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає необхідним не лише визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , а й зобов`язати її нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01.07.2025 по 17.03.2026.

Щодо позовної вимоги про здійснення одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям та іншим визначеним у ньому особам для повного відшкодування сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних ними у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби.

Отже, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб має похідний характер від виплати відповідного виду грошового забезпечення.

Оскільки суд робить висновок про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, її виплата має здійснюватися з дотриманням установлених законодавством гарантій щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

За таких обставин позовна вимога щодо здійснення одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, також підлягає задоволенню.

Таким чином, суд робить висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно достатті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак питання щодо розподілу витрат на сплату судового збору судом не розглядається. Інші судові витрати позивачем не заявлено.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_2 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень - грудень 2025 року, січень - березень 2026 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_2 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень - грудень 2025 року, січень - березень 2026 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Судові витрати не стягуються.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук