Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №160/17482/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокуСправа №160/17482/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

22.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому позивач просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення, збереження та відображення в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів та/або в застосунку «Резерв+» відомостей про позивача як про особу, яка має «Порушення правил військового обліку» / є «порушником військового обліку» та відомостей про наявність у позивача «штрафу» з причини «Не стали на військовий облік за новою адресою»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також забезпечити припинення відображення в застосунку «Резерв+» відомостей про позивача як про особу, яка має «Порушення правил військового обліку» / є «порушником військового обліку» та як про особу, яка має «штраф» з причини «Не стали на військовий облік за новою адресою».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.06.2026 із застосунку Резерв+ дізнався що він має порушення правил ВОД та перебуває у розшуку, а саме не став на військовий облік за новою адресою. Він не значиться зареєстрованим на території України з 1999 року. 15.06.2026 він звернувся із заявою до відповідача в якій просив скасувати та видалити записи про порушення ВОД. Відповідач відмовив. Він не погоджується з такими діями відповідача, вважає своє право порушеним. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві просив позов задовольнити.

Ухвалою від 29 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/17482/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 13.07.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що діяв у спосіб та межах діючого законодавства. Підстав для задоволення позову не має.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України, що підтверджується паспортом ІД № НОМЕР_3 від 18.11.2021 року та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), що підтверджується даними із застосунку Резерв+.

Відповідно до даних із Витягу з реєстру територіальної громади від 20.03.2026 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 у період з 27.12.1994 по 18.08.1999 рік. Також в матерілах спрви наявні документи щодо постійного місця проживання позивача в Угорщині.

14.06.2026 у застосунку ОСОБА_2 виявив, що перебуває на обліку у відповідача як військовозобов`язаний, у розшуці та має порушення правил ВОД. Згідно застосунку зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , адреса проживання заначена: АДРЕСА_4 .

17.06.2026 відповідач надав лист №ЩТ/3043 про відмову у видаленні даних відносно позивача про порушення ним ВОД.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Приписи ст. 1 цього Закону передбачають, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно приписів ч.1 ст. 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов`язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Згідно приписів ч.6 ст. 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; припинили громадянство України; визнані непридатними до військової служби; досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Згідно п.6 ч.6 ст.37 Закону № 2232-XII (в редакції чинній до 18.05.2024) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, зокрема які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суд звертає увагу, що із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024, редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232 зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 було виключено.

Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин приписи ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII не передбачають такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, а в силу приписів ч.1 ст. 37 Закону №2232-XII позивач є громадянином України, який підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних.

Суд зауважує, що приписи законодавства не передбачають необхідність отримання від позивача згоди для взяття на військовий облік.

Водночас сама по собі можливість внесення відомостей про особу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не означає наділення органу ведення Реєстру необмеженим правом вносити до нього будь-які відомості щодо такої особи без належного фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, реалізація відповідачем повноважень у сфері ведення військового обліку має здійснюватися не лише за наявності у нього відповідних повноважень, але й за наявності визначених законом фактичних підстав для вчинення конкретної дії.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для внесення щодо позивача відомостей про порушення правил військового обліку визначено саме «Не стали на військовий облік за новою адресою».

Таким чином, для правомірності оскаржуваних дій відповідач повинен був довести, по-перше, факт зміни позивачем місця проживання, по-друге, факт прибуття позивача до нового місця проживання, по-третє, виникнення у позивача у зв`язку з цим обов`язку стати на військовий облік за новим місцем проживання та, по-четверте, невиконання позивачем такого обов`язку у встановлений законом строк.

Зазначена сукупність обставин має істотне значення для вирішення спору, оскільки відсутність хоча б однієї з них виключає можливість обґрунтованого висновку про наявність саме такого порушення правил військового обліку, яке зазначене відповідачем у Реєстрі та відображається у застосунку «Резерв+».

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, зокрема, підлягають військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей України або з-за кордону на нове місце проживання.

Отже, законодавець пов`язує виникнення відповідного обов`язку не з самим фактом існування у громадянина громадянства України чи його включенням до Реєстру, а з настанням визначених законом юридичних фактів, зокрема прибуттям особи на нове місце проживання.

У свою чергу, пунктом 1 частини першої пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, передбачено обов`язок перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, а підпунктом 7 пункту 1 цих Правил визначено обов`язок особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибути із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Таким чином, застосування зазначених положень до конкретної особи передбачає встановлення факту саме зміни її місця проживання та прибуття до нового місця проживання.

Разом з тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 у будь-який момент змінив своє місце проживання таким чином, що в нього виник обов`язок стати на військовий облік за «новою адресою».

Навпаки, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 20.03.2026 року позивач перебував зареєстрованим у місті Києві за адресою: АДРЕСА_2 , лише у період з 27.12.1994 по 18.08.1999 року.

Після 18.08.1999 року відомостей про реєстрацію позивача за іншою адресою на території України матеріали справи не містять.

Крім того, матеріали справи містять документи, які підтверджують постійне місце проживання позивача в Угорщині, що узгоджується із зазначеною ним у застосунку «Резерв+» адресою проживання: АДРЕСА_4 .

При цьому відповідач, заперечуючи проти позову, не навів конкретних фактичних обставин, за яких позивач нібито прибув на нове місце проживання на території України, не зазначив дату такого прибуття, адресу нового місця проживання, джерело отримання відповідної інформації та документи, на підставі яких зроблено висновок про порушення позивачем правил військового обліку.

Факт зазначення у Реєстрі адреси: АДРЕСА_3 , не є належним доказом фактичного проживання позивача за цією адресою та, тим більше, не підтверджує факту його прибуття на нове місце проживання.

Зміст інформації, відображеної в електронному військово-обліковому документі, не може автоматично ототожнюватися з первинним доказом юридичного факту, на підставі якого така інформація була внесена до Реєстру.

Інший підхід фактично означав би, що внесений самим органом владних повноважень запис у Реєстрі одночасно є доказом правомірності внесення такого запису, що суперечило б як принципу законності, так і загальним правилам доказування в адміністративному судочинстві.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Отже, у цій справі саме відповідач повинен був надати суду докази, які б підтверджували не лише факт наявності відповідного запису в Реєстрі, але й законність його внесення, тобто існування фактичної та правової підстави для висновку про порушення позивачем правил військового обліку.

Таких доказів відповідачем суду не надано.

Суд також враховує, що відповідно до статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а ведення Реєстру передбачає внесення та актуалізацію відомостей відповідно до визначених законом джерел їх отримання.

При цьому відповідно до чинного на час розгляду справи Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2026 року №981, Реєстр призначений, зокрема, для збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а одним із його завдань є перевірка достовірності таких відомостей. Цим Порядком також прямо передбачено механізм виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Зокрема, пунктом 43 Порядку №981 передбачено, що виправлення недостовірних відомостей Реєстру та зміна облікових даних здійснюються за результатами розгляду відповідної мотивованої заяви, а пунктом 50 цього Порядку встановлено, що у разі встановлення факту внесення до Реєстру недостовірних або неповних відомостей вживаються заходи щодо їх виправлення.

Отже, чинне правове регулювання виходить із того, що інформація, яка міститься у Реєстрі, повинна бути достовірною, повною та відповідати фактичним обставинам, а орган ведення Реєстру не лише уповноважений, але й зобов`язаний забезпечувати належність та достовірність внесених до нього відомостей.

У даному випадку позивач, виявивши у застосунку «Резерв+» інформацію про порушення правил військового обліку, 15.06.2026 звернувся до відповідача із заявою про скасування та видалення відповідного запису.

Таким чином, позивач скористався передбаченим законом механізмом для перевірки та виправлення відомостей щодо себе.

Проте відповідач листом від 17.06.2026 №ЩТ/3043 фактично обмежився відмовою у видаленні відомостей про порушення правил військового обліку, не навівши у ньому конкретних доказів факту зміни позивачем місця проживання, прибуття на нове місце проживання та невиконання ним обов`язку щодо постановки на військовий облік.

За таких обставин така відповідь не може розглядатися як належне обґрунтування правомірності оскаржуваних дій, оскільки посилання виключно на наявність відповідного запису в Реєстрі не доводить фактичних обставин, які стали підставою для його внесення.

Суд при цьому враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої у спорах щодо рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суд перевіряє не лише формальну наявність у відповідача відповідного повноваження, а й те, чи використане воно з належною правовою метою, на підставі, у межах та у спосіб, визначені законом, а також чи є оскаржуване рішення або дія обґрунтованими.

Такий підхід відповідає загальним критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, згідно з якими суд, зокрема, перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; своєчасно.

У контексті цієї справи особливого значення набуває критерій обґрунтованості.

Обґрунтованість владного рішення або дії передбачає не формальне посилання на норму права чи на наявність певної інформації в інформаційній системі, а встановлення та врахування тих фактичних обставин, з якими закон пов`язує можливість вчинення відповідної дії.

Відповідач мав встановити, що позивач дійсно змінив місце проживання, прибув на нове місце проживання та, попри виникнення відповідного обов`язку, не став на військовий облік у встановлений строк.

Натомість таких обставин відповідачем не встановлено та суду не доведено.

Більше того, наведені у справі відомості свідчать про відсутність реєстрації позивача на території України з 18.08.1999 року та наявність у нього постійного місця проживання в Угорщині.

За таких обставин саме по собі існування у Реєстрі відомостей про реєстрацію позивача за адресою у смт Новоайдар Луганської області не може бути достатнім доказом факту його проживання за цією адресою або факту зміни ним місця проживання.

Відповідач також не довів, що позивач після 18.08.1999 року прибував до смт Новоайдар або до іншої місцевості України на нове місце проживання та був зобов`язаний у зв`язку з цим стати на військовий облік саме у відповідача.

Отже, висновок відповідача про те, що позивач «не став на військовий облік за новою адресою», не підтверджений належними доказами та ґрунтується виключно на відомостях, достовірність яких у цій справі самим позивачем обґрунтовано поставлена під сумнів.

Суд також звертає увагу, що внесення до Реєстру інформації про порушення правил військового обліку має для особи не лише інформаційний характер, оскільки така інформація безпосередньо відображається в електронному військово-обліковому документі, може зумовлювати набуття особою статусу порушника правил військового обліку та створювати правові наслідки у взаємовідносинах із державними органами.

Тому внесення таких відомостей має здійснюватися лише за наявності достатньої фактичної та правової підстави.

Не може бути визнано належним виконанням владних повноважень ситуацію, за якої спочатку до інформаційної системи вноситься запис про порушення особою правил військового обліку, а після оскарження такого запису орган влади не надає доказів тієї первинної обставини, на підставі якої цей запис був зроблений.

З огляду на викладене суд робить висновок, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу порушення правил військового обліку, яке визначено як «Не стали на військовий облік за новою адресою», а відтак відсутні правові підстави для збереження та подальшого відображення щодо позивача відповідних відомостей у Реєстрі та електронному військово-обліковому документі.

Суд вважає, що у даному випадку належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є не лише визнання протиправними дій відповідача щодо внесення відповідних відомостей, а й зобов`язання відповідача усунути наслідки таких протиправних дій шляхом виключення з Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку та забезпечення припинення їх відображення в застосунку «Резерв+».

Такий спосіб захисту відповідає положенням статті 5 КАС України та узгоджується із завданням адміністративного судочинства, оскільки забезпечує реальне поновлення порушеного права позивача, а не обмежується формальною констатацією неправомірності дій суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача виключити позивача як особу з Реєстру в цілому, оскільки предметом цього спору є конкретні відомості про порушення правил військового обліку та відповідний статус, а не питання правомірності включення позивача до Реєстру як громадянина України, який підлягає військовому обліку.

Водночас вимога позивача про припинення відображення відомостей про наявність «штрафу» з причини «Не стали на військовий облік за новою адресою» підлягає задоволенню, оскільки такі відомості є похідними від оскаржуваного запису про порушення правил військового обліку та за відсутності доведеного факту відповідного порушення також не можуть зберігатися і відображатися щодо позивача.

Таким чином, за результатами оцінки доказів у їх сукупності суд вважає, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення та збереження в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про ОСОБА_1 як особу, яка має порушення правил військового обліку з причини «Не стали на військовий облік за новою адресою», є протиправними, а відповідні відомості підлягають виключенню з Реєстру із забезпеченням припинення їх відображення в електронному військово-обліковому документі в застосунку «Резерв+».

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень перевіряє, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, понесені нею судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з цим адміністративним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується відповідним платіжним документом, наявним у матеріалах справи.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , понесені ним судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. 139, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення та збереження в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей щодо ОСОБА_1 як особи, яка має порушення правил військового обліку з причини «Не стали на військовий облік за новою адресою», та відомостей про наявність у нього штрафу з цієї причини.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості щодо ОСОБА_1 про порушення правил військового обліку з причини «Не стали на військовий облік за новою адресою», а також відомості про наявність штрафу з цієї причини та забезпечити припинення відображення зазначених відомостей в електронному військово-обліковому документі в застосунку «Резерв+».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук