Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №160/11888/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Справа № 160/11888/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , відповідно до п.6 ст.5 КАС України, виплатити ОСОБА_1 , заподіяну йому шкоду у вигляді невиплати грошового забезпечення за листопад, грудень 2024, та лютий, березень 2025 із урахуванням індексу інфляції і банківських відсотків, у сумі: 101952 ( сто одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят дві) грн., 85 коп;

- визнати наказ командира військової частини НОМЕР_1 за № 398 від 11.05.2024 (стосовно виведення ОСОБА_1 поза штат) протиправним і зобов`язати військову частину НОМЕР_1 вчинити певні дії відповідно до п.6 ст. 5 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі протиправного наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2024 №398, яким позивача зараховано у розпорядження командира військової частини, позивачу не нараховувалось та не виплачувалось у повному розмірі грошове забезпечення. Позивач, зазначаючи про протиправність наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2024 №398, посилається на те, що відповідачем під час прийняття, не враховані приписи підпункту 15 пункту 116 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», згідно якого, зарахування військових в розпорядження посадових осіб відбувається в разі: п.15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманням поранення, або хворобою отриманою в особливий період…», у взаємодії з пунктом 4.17 Наказу Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 року, відповідно до якого: «в особливий період, звільнення з посад і зарахування військовослужбовців у розпорядження у випадку, визначеному підпунктом 15 пункту 116 Положення, проводиться з дня вибуття військовослужбовців з військової частини на тривале лікування, підтверджене постановою військово-лікарської комісії із зазначенням його строку. Зокрема, позивач вказав, що станом на час прийняття спірного наказу він не проходив військово-лікарську комісію, відповідно, постанова військово-лікарської комісії із зазначенням строку лікування на той час була відсутня.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 18.05.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) учасників справи, встановив сторонам строки для надання заяв по суті справи.

Суд також витребував у Військової частини НОМЕР_1 у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчені належним чином копії:

- карток особового рахунку про виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (всіх складових, включаючи всі виплати при звільненні зі служби) за весь період проходження служби;

- наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 398 від 11.05.2024, а також всіх матеріалів, що були підставою для його прийняття;

- доказів ознайомлення ОСОБА_1 із наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 398 від 11.05.2024, у тому числі дату такого ознайомлення;

- доказів ознайомлення ОСОБА_1 із сумами, нарахованими позивачу при звільненні (в тому числі дату вручення грошового атестату або інших документів із зазначенням всіх сум, що були нараховані при звільненні).

Згідно із наданим відповідачем відзивом на позов, відповідач позов не визнає, просить відмовити у його задоволенні. Вказав, що при підготовці Наказу №398 від 11.05.2024 року діяв відповідно законів, чинних на момент виникнення спірних правовідносин. Позивач, посилаючись на п.4.17 Наказу№170, спирався на редакцію цього наказу, яка не діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Також відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки з дати звільнення позивача сплив тримісячний строк передбачений частиною 2 статті 233 КЗпП України. Також вказав, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України (№ 1-р/2025 від 11.12.2025) є нерелевантним. Дане рішення приймалось до внесення змін до статті 233 КЗПП України. В чинній редакції статті 233 КЗПП України визначено наступне: працівник має право звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з моменту, коли він дізнався про порушення своїх прав. У справах, що стосуються інших трудових спорів, строк звернення становить три місяці з моменту, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Також відповідач зазначив, що будь-яких обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду з позовом, у т.ч протягом розумного строку до відповідача, матеріали справи не містять.

Щодо таких доводів відповідача, суд зазначає таке.

Предметом спору у цій справі є, насамперед, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 , яким позивача зараховано у розпорядження командира частини. Цей наказ є наслідком нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у зменшеному вигляді за період перебування у розпорядженні.

Згідно ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. (ч.5 ст.122 КАС України).

Таким чином, за змістом наведеної вище процесуальної норми, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.

Суд зазначає, що перебіг строку звернення до суду починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби - з дня ознайомлення особи з наказом щодо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби.

Матеріали даної справи не містять доказів ознайомлення позивача з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2024 №398. Відповідних доказів відповідачем також не надано.

Таким чином, відсутність доказів ознайомлення позивача з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2024 №398, є підставою вважати, що місячний строк звернення до суду з цим позовом, позивачем не пропущений.

При цьому, суд звертає увагу, що позовна вимога про стягнення з відповідача сум недоотриманого грошового забезпечення є похідною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення основної вимоги про скасування наказу, тому доводи відповідача про недотримання позивачем тримісячного строку з дня звільнення з військової служби, судом не приймаються.

Також у відзиві відповідач просить поновити строк на його подання, оскільки він пропущений з поважних причин, адже, під час військової агресії російської федерації з 24.02.2022 року сили оборони України, до яких відноситься і відповідач, функціонують у надзвичайному режимі. Внаслідок проведення часткової мобілізації та збільшення кількості особового складу, кратно збільшилось навантаження на підрозділи, що здійснюють документальне оформленння всіх аспектів військової служби, в тому числі і на юридичну службу відповідача. Також кратно збільшилась і кількість судових проваджень за участю відповідача. Водночас під час війни зменшилась кількість корисного робочого часу, оскільки особовий склад відповідача змушений постійно реагувати на повітряні тривоги та енергетичну нестабільність.

Відповідно до частини 5 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Копію ухвали від 18.05.2026 отримано відповідачем 20.05.2026, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд".

Таким чином, строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням ч. 1 ст. 120 КАС України, сплив 05.06.2026.

Враховуючи, що відзив на позовну заяву надійшов до суду 08.06.2026, відповідачем пропущено встановлений судом строк для надання відзиву.

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи доводи відповідача, з метою забезпечення права відповідача на подання відзиву, з`ясування всіх обставин справи, суд визнає причини пропуску строку на подання відзиву на позовну заяву поважними та вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача та поновити строк для подання відзиву на позовну заяву, а також прийняти його до розгляду.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 11.08.2026 витребував від відповідача у термін 5 днів з дня отримання цієї ухвали: пояснення з чітким обґрунтуванням підстав зарахування ОСОБА_1 у розпорядження командира частини на підставі наказу від 11.05.2024 №132-рс; докази тривалого лікування ОСОБА_1 за період до 11.05.2024, що стало підставою для зарахування ОСОБА_1 у розпорядження командира частини на підставі наказу №132-рс від 11.05.2024; копію наказу Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2024 №132-рс.

17.08.2026 від відповідача надійшла заява про продовження строку на виконання вимог ухвали від 11.08.2026, яка обгрунтована тим, що під час військової агресії російської федерації з 24.02.2022 року сили оборони України, до яких відноситься і відповідач, функціонують у надзвичайному режимі. Внаслідок проведення часткової мобілізації та збільшення кількості особового складу, кратно збільшилось навантаження на підрозділи, що здійснюють документальне оформленння всіх аспектів військової служби, в тому числі і на юридичну службу відповідача. Також кратно збільшилась і кількість судових проваджень за участю відповідача. Водночас під час війни зменшилась кількість корисного робочого часу, оскільки особовий склад відповідача змушений постійно реагувати на повітряні тривоги та енергетичну нестабільність.

20.08.2026 від відповідача надійшли до суду витребувані пояснення та докази.

Суд, розглянувши такі доводи відповідача, та з урахуванням необхідності повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з`ясування всіх обставин справи, з дотриманням принципу рівності сторін, дійшов висновку про прийняття таких пояснень та доказів до розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив таке.

Згідно відомостей військового квитка серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , з 03.05.2024 по 04.11.2025 проходив військову службу Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.05.2024 №392, солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , старшого водія - радіотелефоніста 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 4 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону, вважати таким, що вибув з району виконання завдання із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії: області на лікування до КНП «Павлоградська лікарня інтенсивного лікування», м. Павлоград Дніпропетровської 09 травня 2024 року.

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2024 №132-рс, відповідно до підпункту 15 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення), солдата ОСОБА_1 , старшого водія - радіотелефоніста стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону, звільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира частини з 11 травня 2024 року.

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2024 №398, солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , якого виведено в розпорядження наказом командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади від 11 травня 2024 року № 132-рс, увільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження командира частини НОМЕР_1 , з утриманням у списках особового складу військової частини, з 11.05.2024, відповідно до підпункту 15 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення).

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2025 №928, солдата військової служби за призовом по мобілізації ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку, у зв`язку із досягненням граничного віку.

Не погодившись з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2024 №398 та отриманням за період перебування у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 грошового забезпечення у зменшеному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період, визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджений Указом Президента України 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008).

Підпунктом 15 пункту 116 Положення №1153/2008, у редакції станом на час прийняття спірного наказу, передбачено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: 15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення.

Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що позивач не погоджується з наказом командира Військової частини НОМЕР_5 від 11.05.2024 №398 про зарахування його у розпорядження командира з 11.05.2024, та, відповідно, виплату грошового забезпечення у зменшеному розмірі у жовтні - грудні 2024, у лютому, березні 2025.

Позивач зазначає, що наказ від 11.05.2024 №398 є протиправним, оскільки суперечить п.4.17 Наказу Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009. Зокрема, позивач вказав, що станом на час прийняття наказу від 11.05.2024 №398, він не проходив ВЛК, відповідно, жодної постанови ВЛК не існувало, тому, у відповідача не було підстав для зарахування позивача у розпорядження командира військової частини з 11.05.2024.

В обгрунтування таких доводів, позивачем у позові наведена редакція абз. 13 п.4.17 Наказу Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 станом на час подання позову:

«Зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб здійснюється з урахуванням таких особливостей:

в особливий період, звільнення з посад і зарахування військовослужбовців у розпорядження у випадку, визначеному підпунктом 15 пункту 116 Положення, проводиться з дня вибуття військовослужбовців з військової частини на тривале лікування, підтверджене постановою військово-лікарської комісії із зазначенням його строку».

Разом з тим, суд зазначає, що абз. 13 п. 4.17 Інструкції №170 станом на час прийняття наказу від 11.05.2024 мав таку редакцію:

«Зарахування військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб здійснюється з урахуванням таких особливостей, зокрема, звільнення з посад і зарахування військовослужбовців у випадку, визначеному підпунктом 15 пункту 116 Положення, проводяться з дня вибуття з військової частини на лікування в розпорядження посадової особи, до номенклатури посад якої належить посада офіцера, або в розпорядження керівника органу військового управління, командира з`єднання, у підпорядкуванні яких є військова частина, де проходила військову службу особа рядового, сержантського або старшинського складу».

Відповідно, станом на час прийняття спірного наказу, вибуття у розпорядження командира у зв`язку з перебуванням на тривалому лікуванні відбувалось з дня вибуття з військової частини на лікування. Жодних вимог щодо проходження військовослужбовцем ВЛК та наявності відповідної постанови ВЛК редакція абз. 13 п. 4.17 Інструкції №170 станом на той час не передбачала.

Тому, суд вважає помилковим посилання позивача на редакцію п. 4.17 Інструкції №170, якої не існувало на час прийняття спірного наказу.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідачем прийнято спірний наказ у відповідності до п. 4.17 Інструкції №170 та п.п. 15 п. 116 Положення №1153/2008, тому підстав для визнання його протиправним та скасування суд не вбачає.

При цьому, суд також не погоджується з доводами позивача про протиправне нарахуванння та виплату позивачу грошового забезпечення за жовтень – грудень 2024, лютий, березень 2025 у зменшеному розмірі, з огляду на таке.

Згідно п. 1 Розділу XXVIII, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.

Пунктом 5 цього розділу унормовано, що грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України.

Відповідно до карток особового рахунку позивач аза 2024, 2025 роки, судом встановлено, що після двох місяців перебування позивача у розпорядженні командира частини, відповідачем у жовтні - грудні 2024 року та лютому, березні 2025 року нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення у відповідності до п. 5 Розділу XXVIII Порядку №260. Тобто, позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

При цьому, доказів погодження Міністерством оборони України продовження строків виплати позивачу грошового забезпечення, яке він отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження, у матеріалах справи відсутні.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав вважати, що відповідачем у спірному періоді нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення всупереч наведеним вище нормам Порядку №260.

Отже, судом не встановлено протиправних дій відповідача в частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у жовтні - грудні 2024 року та лютому, березні 2025, тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у цій частині позову.

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

При цьому, відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, із наданням правової оцінки дослідженим у справі письмовим доказам, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судового збору не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 5, 241-246, 255, 295, 297 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 10.09.2026 року.

Суддя Н.Є. Калугіна