Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №160/1292/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокуСправа №160/1292/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті пенсії за віком, яка оформлена рішенням № 047150013997 від 04.02.2025;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії в якості стажу, що дає право на пенсію за віком, періоди його роботи з 05.12.1985 по 24.08.1993, з 01.12.1993 по 02.02.1995, з 02.06.1997 по 07.06.1997;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 22.11.2024 із застосуванням середньої заробітної плати для призначення пенсії за 2023-2024 роки - два календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії з 22.11.2024, взявши для розрахунку заробітну плату згідно з реєстром застрахованих осіб з липня 2000 року, та провести перерахунок і виплатити заборгованість, що утворилася з 22.11.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 19.07.2021 він отримує пенсію по інвалідності, ІНФОРМАЦІЯ_1 досяг віку 63 років і, маючи, за його підрахунком, 24 роки 00 місяців 05 днів страхового стажу, 29.01.2025 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на підставі частини другої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням від 04.02.2025 № 047150013997 у призначенні пенсії відмовлено з підстав недостатності страхового стажу, який відповідач обчислив у розмірі 16 років 02 місяці 19 днів. Позивач наполягає, що відповідач безпідставно не врахував періодів його роботи в колгоспі імені крейсера «Аврора», відображених у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 , а недоліки оформлення трудової книжки, допущені роботодавцем, не можуть тягнути негативних наслідків для працівника, який на її ведення не впливав. Позивач також вважає, що пенсія за віком призначається йому вперше, про переведення з одного виду пенсії на інший він не просив, а тому розмір пенсії має обчислюватися із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2023 та 2024 роки.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що заява позивача від 29.01.2025 опрацьовувалася за принципом екстериторіальності, а виплата пенсії здійснюється за місцем проживання особи, у зв`язку з чим відповідач не має повноважень на проведення позивачу подальших перерахунків. Відповідач також указав на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки оскаржуване рішення прийнято 04.02.2025, а позов подано 06.01.2026. По суті спору відповідач зазначив, що за результатами розгляду поданих документів страховий стаж позивача становить 16 років 02 місяці 19 днів, що не дає права на перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, а право на призначення пенсії за віком відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» настане в позивача після досягнення 65 років. Крім того, відповідач наполягав, що звернення позивача є переведенням з одного виду пенсії на інший, тому підстави для застосування показника середньої заробітної плати в Україні за 2022-2024 роки відсутні, оскільки такий показник застосовується для осіб, які звернулися за призначенням пенсії вперше.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина 1 статті 257, частина 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про часткове задоволення позову з огляду на таке.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , з 19.07.2021 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

21 листопада 2024 року позивач досяг віку 63 років.

29.01.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, що підтверджується розпискою-повідомленням, за якою заяву та документи прийнято 29.01.2025 і зареєстровано за № 663.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви позивача здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04 лютого 2025 року № 047150013997 позивачу відмовлено у переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.

Зазначене рішення обґрунтоване тим, що за результатами розгляду поданих документів та проведеного розрахунку страховий стаж ОСОБА_1 становить 16 років 2 місяці 19 днів, що не дає права на перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. У рішенні також указано, що прийнято рішення частково відпрацювати звернення позивача за заявою № 663 від 29.01.2025, а саме: зробити перерахунок у зв`язку зі звільненням та відмовити в переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком у зв`язку з відсутністю права; право на призначення пенсії за віком відповідно до частини третьої статті 26 Закону настає в позивача після досягнення 65 років.

Трудова діяльність позивача підтверджується двома трудовими книжками: трудовою книжкою серії НОМЕР_3 та трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 .

Спірними у межах цієї справи є періоди роботи позивача в колгоспі імені крейсера «Аврора» на посадах водія та охоронця, відображені в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 : з 05.12.1985 по 24.08.1993, з 01.12.1993 по 02.02.1995, з 02.06.1997 по 07.06.1997.

При цьому з наведеного в позовній заяві розрахунку, складеного за даними форми «РС-право», вбачається, що з періоду роботи позивача в колгоспі імені крейсера «Аврора» відповідач зарахував до страхового стажу лише частину, а саме періоди з 25.08.1993 по 30.11.1993 та з 03.02.1995 по 02.06.1997, тоді як решту періодів роботи за тією самою трудовою книжкою колгоспника до страхового стажу не включено. Решту записів трудових книжок позивача (навчання, практика, робота на підприємствах, служба, періоди одержання допомоги по безробіттю) відповідач визнав і зарахував, спір щодо них між сторонами відсутній.

Оскаржуване рішення від 04.02.2025 № 047150013997 позивач отримав на руки 21.11.2025 у приміщенні органу Пенсійного фонду України в м. Нікополі, про що зазначено в позовній заяві. Позовну заяву подано до суду 06.01.2026.

Не погодившись із відмовою у призначенні пенсії за віком та з невключенням до страхового стажу зазначених вище періодів роботи, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті та надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Матеріали справи не містять доказів вручення позивачу оскаржуваного рішення від 04.02.2025 №047150013997 раніше, ніж 21.11.2025, тоді як обов`язок доказування правомірності своїх рішень і дій, у тому числі належного доведення прийнятого рішення до відома особи, покладено на відповідача. За таких обставин звернення позивача до суду 06.01.2026 відбулося в межах установленого законом строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Щодо позовних вимог про зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу суд зазначає таке.

Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Суд звертає увагу, що всі спірні періоди роботи позивача (з 05.12.1985 по 24.08.1993, з 01.12.1993 по 02.02.1995, з 02.06.1997 по 07.06.1997) належать до часу, що передує впровадженню персоніфікованого обліку, а тому підтвердження цих періодів здійснюється саме за правилами, встановленими пунктом 1 Порядку № 637, тобто в першу чергу трудовою книжкою.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Пунктом 23 Порядку № 637 встановлено, що документи, які подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Системний аналіз наведених норм свідчить, що основним і достатнім документом, який підтверджує стаж роботи за періоди до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка. Подання інших документів закон вимагає лише за відсутності трудової книжки або за відсутності в ній необхідних записів, а так само тоді, коли записи є неправильними чи неточними. Натомість наявність у трудовій книжці належних записів про прийняття на роботу, переведення та звільнення є самостійною підставою для зарахування відповідних періодів до страхового стажу.

Обов`язок правильного ведення трудових книжок законодавцем покладено не на працівника, а на власника або уповноважений ним орган.

Так, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.6 Інструкції № 58 передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з пунктом 2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи до неї вносяться уповноваженим працівником підприємства, а не особисто працівником. Обов`язок ведення трудових книжок (заповнення титульної сторінки, внесення відповідних записів та засвідчення їх печаткою підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавець поклав на власника або уповноважений ним орган, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок - на керівника підприємства. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, і не може впливати на його особисті права.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем чи іншими органами його трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку її заповнення. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

З трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 вбачається, що вона містить відомості про позивача та записи про періоди його роботи в колгоспі імені крейсера «Аврора» на посадах водія та охоронця з 05.12.1985 по 07.06.1997. Належність цієї трудової книжки позивачу не викликає сумнівів і відповідачем не заперечується: частину періодів роботи за цією самою трудовою книжкою (з 25.08.1993 по 30.11.1993 та з 03.02.1995 по 02.06.1997) відповідач до страхового стажу зарахував.

Суд критично оцінює позицію відповідача, за якої з одного і того самого документа про стаж - трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 - до страхового стажу вибірково зараховано лише окремі періоди роботи, а решту періодів, підтверджених тим самим документом, не враховано. Така вибірковість є непослідовною і сама по собі свідчить про визнання відповідачем цієї трудової книжки належним документом про стаж.

Відповідачем не надано, а матеріали справи не містять доказів того, що записи трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 про спірні періоди роботи позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, або що позивач у ці періоди фактично не працював. Так само відповідач не довів, що спірні періоди роботи не підлягали зарахуванню до стажу за законодавством, яке діяло раніше.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність оформлення записів.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що, вибірково зараховуючи періоди роботи позивача згідно з трудовою книжкою колгоспника до страхового стажу, відповідач діяв протиправно, а тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 : з 05.12.1985 по 24.08.1993, з 01.12.1993 по 02.02.1995, з 02.06.1997 по 07.06.1997.

Відповідно, дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, оформлені рішенням від 04.02.2025 № 047150013997, які ґрунтуються виключно на обчисленому без урахування зазначених періодів страховому стажі, є протиправними.

Щодо позовних вимог про зобов`язання призначити та виплачувати пенсію за віком з 22.11.2024 із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2023-2024 роки, провести перерахунок і виплатити заборгованість суд зазначає таке.

Позивач наполягає, що пенсія за віком призначається йому вперше, про переведення з одного виду пенсії на інший він не просив, а тому при обчисленні розміру пенсії підлягають застосуванню правила, які використовуються при первинному призначенні пенсії, зокрема показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2023 та 2024 роки.

Суд не погоджується з такими доводами позивача з огляду на таке.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію.

Як установлено судом і не заперечується сторонами, позивач з 19.07.2021 отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону № 1058-IV, тобто вже перебуває у складі осіб, яким пенсійна виплата за цим Законом призначена, і на час звернення 29.01.2025 був пенсіонером у розумінні статті 1 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Отже, і пенсія по інвалідності, і пенсія за віком є видами пенсійних виплат у солідарній системі, передбаченими частиною першою статті 9 того самого Закону № 1058-IV, і призначаються в межах цього Закону. За таких умов звернення особи, яка вже отримує пенсію по інвалідності за цим Законом, із заявою про призначення пенсії за віком за цим самим Законом за своїм змістом є переведенням з одного виду пенсії на інший, а не первинним призначенням пенсії, незалежно від того, як саме сформульовано заяву. Саме так це звернення кваліфікував і відповідач в оскаржуваному рішенні, зазначивши про відмову «в переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком».

Умови переведення з одного виду пенсії на інший визначені частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV, згідно з якою:

«Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п`ятим частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії».

За змістом абзацу другого частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV загальним правилом переведення з одного виду пенсії на інший є застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії, тобто того показника, що був застосований при призначенні позивачу пенсії по інвалідності. Такий показник надалі підлягає збільшенню в загальному порядку: відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Абзац третій частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV встановлює єдиний виняток із цього правила, за яким під час переведення застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії. Зі змісту цієї норми вбачається, що для застосування такого винятку необхідна сукупність трьох умов: по-перше, після призначення пенсії по інвалідності особа продовжувала працювати; по-друге, вона набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії), незалежно від перерв у роботі; по-третє, переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком здійснюється вперше. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає застосування показника середньої заробітної плати, визначеного частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач після призначення йому 19.07.2021 пенсії по інвалідності продовжував працювати та набув не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення цієї пенсії. Навпаки, у наведеному самим позивачем розрахунку страхового стажу останнім періодом його трудової діяльності зазначено період, що завершився у 2009 році, а відомостей про будь-яку зайнятість позивача після 19.07.2021 позовна заява не містить і жодним документом не підтверджує. На абзац третій частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV позивач не посилався і обставин, передбачених цією нормою, не доводив, оскільки будував свою позицію виключно на твердженні про первинне призначення пенсії.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Обставини набуття не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення пенсії по інвалідності належать до підстав саме позовних вимог, а отже, підлягали доведенню позивачем.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що передбаченої абзацом третім частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV сукупності умов у спірних правовідносинах не встановлено, а тому правових підстав для обчислення пенсії позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2023 та 2024 роки немає. У разі переведення позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії по інвалідності, з подальшим його збільшенням у порядку частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

Не підлягають задоволенню і похідні від зазначеної вимоги позовні вимоги про зобов`язання призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 22.11.2024 із застосуванням такого показника, про проведення перерахунку та виплату заборгованості, що утворилася з 22.11.2024.

Крім того, суд ураховує, що обчислення страхового стажу, визначення права на пенсію та обчислення її розміру належать до дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду України. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, віднесених до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених судові повноважень.

Визначаючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з такого.

Відповідно до положень частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 цього Кодексу).

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Нормами частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки відповідач протиправно не врахував спірних періодів роботи позивача при обчисленні страхового стажу, а на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку страхового стажу з урахуванням зобов`язальних вимог суду, зважаючи також на дискрецію пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу та обчислення розміру пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне скасувати рішення № 047150013997 від 04.02.2025 відповідача та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 29.01.2025 № 663 про призначення пенсії за віком з урахуванням зобов`язальних вимог суду та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не довів правомірності свого рішення у частині невключення спірних періодів роботи позивача до страхового стажу.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 15 січня 2026 року. Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору в сумі 665,60 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 73-78, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 04 лютого 2025 року №047150013997 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, місцезнаходження: проспект Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, Запорізька обл., 69005) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), що дає право на призначення пенсії за віком, періоди його роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 : з 05.12.1985 по 24.08.1993, з 01.12.1993 по 02.02.1995, з 02.06.1997 по 07.06.1997.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, місцезнаходження: проспект Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, Запорізька обл., 69005) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 29.01.2025 № 663 з урахуванням зобов`язальних вимог суду та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, місцезнаходження: проспект Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, Запорізька обл., 69005) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова